Формирование затрат предприятия

ВСТУП

 

Процес виробництва є найважливішою стадією кругообігу коштів підприємства. У ході цього процесу підприємство, витрачаючи матеріальні, трудові і фінансові ресурси, формує собівартість виготовленої продукції, що в кінцевому рахунок за інших рівних умов істотно впливає на фінансовий результат роботи підприємства - його валовий прибуток або збиток. Правильна організація обліку витрат на виробництво, з одного боку, забезпечує дієвий контроль за ефективним використанням на підприємстві матеріальних, трудових і фінансових ресурсів і, з іншого боку, дозволяє підприємству уникнути конфліктних ситуацій у відносинах з податковою службою при вирішенні питань оподаткування прибутку. Крім того, успіх фірми залежить від формування собівартості з кількох причин:

1. Витрати на виробництво і реалізацію продукції виступають найважливішим елементом при визначенні справедливої ​​і продажної конкурентної ціни;

2. Інформація про собівартість продукції часто лежить в основі прогнозування і управління виробництвом і витратами;

3. Знання собівартості необхідно для визначення сальдо матеріальних рахунків на кінець звітного періоду.

 

Метою написання курсової роботи є вивчення методів формування витрат підприємства.

Завдання:

Розглянути такі питання як:

1. Поняття витрат підприємства;

2. Проаналізувати фінансовий  стан ТОВ «Донпромсервіс-97»;

3. Проаналізувати витрати  ТОВ «Донпромсервіс-97»;

4. Навести свої приклади  щодо зниження витрат підприємства.

 

Об'єктом дослідження  є Товариство з обмеженою відповідальністю «Донпромсервіс-97».

 

 

 

РОЗДІЛ I. ВИТРАТИ ПІДПРИЄМСТВА

 

1.1. Поняття витрат

 

Витрати - це затрати, які несе підприємство в процесі здійснення своєї господарської діяльності.

Витрати - ресурси, що споживаються в ході діяльності підприємства. Найчастіше витрати дорівнюють витратам виробництва.

Витрати виробництва - витрати праці і капіталу на виробництво товару.

Розрізняють постійні витрати, змінні, повні, прямі, середні, експлуатаційні.

Постійні витрати - витрати, що мають місце незалежно від обсягу виробництва (витрати на утримання будівель, адміністративного апарату).

Змінні витрати - витрати безпосередньо пов'язані з обсягом виробництва, що змінюються в залежності від обсягу, наприклад, витрати на сировину, напівфабрикати, оплату праці.

Повні (загальні, валові) витрати - сума постійних і змінних витрат.

Прямі витрати - можуть бути віднесені на собівартість.

Середні витрати - припадають на одиницю продукції.

Експлуатаційні витрати - витрати, пов'язані з експлуатацією устаткування, машин, транспортних засобів, застосуванням різних видів засобів виробництва і предметів господарського вжитку.

Додаткові витрати - витрати, пов'язані з певними управлінськими рішеннями, тобто які не виникли б, якби певний проект не проводився або якби з певного питання було прийнято інше рішення.

Є й інші визначення і  класифікації витрат, витрат виробництва. На підприємстві всі витрати розглядають з точки зору собівартості.

 

1.2. Класифікація витрат

 

Для планування, обліку і  аналізу виробничі витрати підприємства об'єднуються в однорідні групи  за багатьма ознаками.

Витрати підприємства:

 

Включаються в  собівартість продукції за елементами:

• Матеріальні витрати;
• Витрати на оплату праці;
• Відрахування на соціальні потреби;
• Амортизація основних фондів;
• Інші витрати.

 

Змішані витрати:

• Відсоток за кредит;
• Витрати на відрядження;
• Представницькі витрати;
• Витрати на підготовку кадрів;
• Витрати на рекламу;
• Освіта страхових фондів та ін..

 

Зараховують на фінансові  результати (Рахунок «Прибутки та збитки»):

• витрати за анульованими виробничими замовленнями, а також витрати на виробництво, що не дало продукції;
• витрати на утримання законсервованих виробничих потужностей та об'єктів (крім витрат, що відшкодовуються за рахунок інших джерел);
• чи не компенсовані винуватцями втрати від простоїв за зовнішніми причинами;
• збитки від операцій з тарою;
• судові витрати і арбітражні витрати;
• присуджені або визнані штрафи, пені, неустойки та інші види санкцій за порушення умов господарських договорів, а також витрати з відшкодування завданих збитків;
• суми сумнівних боргів за розрахунками з іншими підприємствами, а також окремими особами, що підлягають резервуванню відповідно до законодавства;
• збитки від списання дебіторської заборгованості, за якими термін позовної давності минув, та інших боргів нереальних для стягнення;
• збитки по операціях минулих років виявлені в поточному році;
• некомпенсовані втрати від стихійних лих (знищення та псування виробничих запасів, готових виробів та інших матеріальних цінностей, втрати від зупинки виробництва та інше), включаючи витрати, пов'язані з запобіганням або ліквідацією наслідків стихійних лих;
• некомпенсовані збитки в результаті пожеж, аварій, інших надзвичайних ситуацій, викликаних екстремальними умовами. Збитки від розкрадань, винуватці яких за рішенням суду не встановлені;
• ряд податків (на майно, рекламу та ін.).

 

Здійснювані за рахунок чистого прибутку:

• Оплата «змішаних витрат» понад установленої норми;
• Оплата відсотків по прострочених позиках та ін;
• Витрати на утримання культурно-побутових об'єктів, з благоустрою міста;
• Витрати, пов'язані з утриманням і наданням безкоштовних послуг навчальним закладам;
• Матеріальна допомога, подарунки, додаткові відпустки, надбавки до пенсій тощо;
• Доходи з цінних паперів підприємства;
• Ряд місцевих податків (збір за право торгівлі, з операцій на біржі);
• Освіта різних фондів підприємства.

 

Залежно від цілей і методів розрізняють кілька засобів класифікації витрат. На практиці найбільш часто використовуються наступні способи їх класифікації:

• за економічними елементами;
• за цільовим призначенням і місцем виникнення;
• за роллю у виробничому процесі;
• за засобом віднесення на собівартість окремих видів продукції, що випускається;
• за характером зв'язку зі зміною обсягу виробництва.

 

За економічними елементами застосовується при формуванні собівартості на підприємстві в цілому і включає в себе п'ять основних груп витрат:

• матеріальні затрати;
• витрати на оплату праці;
• відрахування на соціальні потреби;
• амортизація основних фондів;
• інші витрати.

 

За місцем виникнення. За статтями витрат витрати групуються в залежності від місця та мети (призначення) їх виникнення і відносяться на кожен вид вироби прямим або непрямим методом. Ця класифікація специфічна для кожної галузі промисловості, тому склад витрат в кожній галузі різний. Існують різні види собівартості за місцем виникнення витрат:

• технологічна;
• цехова собівартість;
• виробнича собівартість (собівартість готової продукції), крім цехової собівартості, включає в себе загальнозаводські витрати (адміністративно-управлінські та загальногосподарські витрати) і витрати допоміжного виробництва;
• повна собівартість, або собівартість реалізованої (відвантаженої) продукції.

 

За роллю у виробничому процесі. При класифікації витрат по їх ролі у виробничому процесі всі витрати, що становлять собівартість продукції, поділяються на основні та накладні. Це необхідно для виділення витрат, що залежать від зміни обсягу виробництва.

 

За змінністю в залежності від обсягів виробництва. За ступенем залежності від обсягу виробництва витрати діляться на умовно - змінні (пропорційні) і умовно-постійні (непропорційні). При зростанні обсягу випуску в натуральному вираженні умовно-змінні витрати збільшуються пропорційно, не змінюючись і при цьому в розрахунку на кожен виріб. Умовно-постійні навпаки - при зростанні обсягу випуску в натуральному вираженні не змінюються (тобто не залежать від зростання обсягу), але зменшуються при розрахунку на один виріб.

 

За засобом віднесення витрат на собівартість. За способом віднесення витрат на собівартість конкретних видів продукції їх поділяють на прямі і непрямі. До прямих належать витрати, які плануються і враховуються окремо для кожного виду продукції і відносяться на собівартість тільки цієї продукції.

 

1.3. Методи обліку витрат

 

Залежно від виду продукції, робіт і послуг, її складності, типу, характеру, технологічного процесу  та організації виробництва на промислових  підприємствах можуть при мінятися різні методи обліку витрат на виробництво  і калькулювання собівартості продукції:

 

• попередільний;
• позамовний;
• попроцессний;
• нормативний.

 

Серед західних можна виділити такі, як:

 

• стандарт-костинг;
• директ-костинг;
• система Just In Time (точно вчасно);
• ABC-костінг;
• таргет-костинг.

 

Попередільний метод. Метод використовується в масових виробництвах з послідовною переробкою сировини і матеріалів (нафтопереробка, металургія, хімічна, текстильна промисловість і т.п.), яка здійснюється в кілька закінчених стадій (фаз, переділів). Застосовується в тому випадку, якщо після закінчення кожної з них виходить не продукт, а напівфабрикат. Він може бути використаний як у власному виробництві, так і реалізований на сторону.

Суть методу полягає в тому, що прямі витрати виробництва формуються (відображаються в обліку) не за видами продукції, а по переділів. Окремо обчислюється собівартість продукції кожного переділу (навіть якщо мова йде про випуск кількох видів). Непрямі витрати розподіляються пропорційно встановленим баз.

Попередільний метод обліку витрат і розрахунку собівартості продукції може бути:

• бесполуфабрікатний - при передачі деталі між переділами передається тільки кількість, без собівартості;
• напівфабрикатний - собівартість розраховується по кожній стадії виробництва виробу.

 

Позамовний метод. Цей метод використовується в індивідуальному і дрібносерійному виробництві окремих партій складних виробів (суднобудування, машинобудування) або коли продукція виготовляється згідно з технічними умовами замовника. Об'єктом обліку є окремий виробниче замовлення.

Суть цього методу в тому, що прямі основні витрати виробництва враховуються в розрізі калькуляційних статей щодо виробничих замовлень. Інші витрати враховуються за місцями виникнення і включаються в собівартість замовлень шляхом розподілу. До виконання замовлення всі виробничі витрати, які до нього належать, вважаються незавершеним виробництвом.

Після закінчення робіт визначається індивідуальна собівартість одиниці продукції (замовлення).

 

Попроцессний метод. Метод використовується в галузях з обмеженою номенклатурою продукції і там, де незавершене виробництво відсутнє або незначне (у видобувній промисловості, на електростанціях і т. п.).

Прямі і непрямі витрати враховуються по калькуляційних статтях витрат на весь випуск готової продукції. Середня собівартість одиниці продукції визначається діленням суми всіх витрат за звітний період на кількість випущеної в періоді готової продукції.

До плюсів даної системи відноситься те, що вона вимагає меншого числа господарських операцій. Однак точність отриманої собівартості окремого виробу невисока.

 

Нормативний метод. Цей метод використовується в галузях обробної промисловості з масовим і серійним виробництвом різноманітної і складної продукції (машинобудування, металообробка, швейне, взуттєве, меблеве виробництво та інші).

Норма - це мінімальні витрати, необхідні для виробництва продукції заданої якості. Це науково обгрунтований показник, що виражає міру витрат праці, часу, матеріальних і фінансових ресурсів, необхідних для виробництва того чи іншого виробу.

Норматив - норма, що характеризує розрахункову потребу в натуральній або вартісній формі, виражена в абсолютних або відносних показниках.

Норматив товарних запасів - оптимальний розмір товарних запасів, що забезпечує безперебійний продаж товарів при мінімумі витрат.