Функція споживання та функція заощадження

ДЯ = ДК.П - ДП.

Додатковий доход, як і сукупний, набуває двох форм - додаткового споживання і додаткового заощадження:

АД = АСП + A3.

Такий розподіл додаткового доходу здійснюється в певній пропорції, яка сприяє збільшенню обсягу особистих та сімейних доходів, їхній диференціації, зміні статусу людей, тощо.

Додаткове споживання (ДСП) як складова додаткового доходу (АД) - це додаткова сума грошей, яку населення витрачає на придбання матеріальних благ і послуг. Проте це не означає, що люди, доходи яких збільшилися, їстимуть більше: як правило, вони споживають кращі, якісніші продукти харчування, оскільки мають можливість платити за товар більшу ціну. Є межа у витратах на харчування зі зростанням доходів людей. Більш-менш постійними є витрати на житло. Витрати на одяг, взуття, автомобілі, відпочинок, розваги зростають значно швидше, ніж доход. Це говорить про те. що їхня частка в загальних витратах збільшується.
Додаткове заощадження A3 - це додаткова сума грошей, яку домашні господарства не витрачають на придбання та споживання товарів і послуг, а заощаджують. Гранична схильність до споживання характеризує тенденцію в зміні величини споживання зі зростанням доходів населення, а гранична схильність до заощадження - тенденцію в зміні величини заощадження. Гранична схильність до споживання показує, яка частка додаткового доходу йде на збільшення споживання. Гранична схильність до споживання - це додаткове споживання, яке породжується додатковою гривнею доходу. Кількісно граничну схильність до споживання (ГССП) визначають як відношення змін у споживанні (АСП) до змін у доході (АД):

ГССП = АСП /АД .

Графічно це зображують нахилом кривої споживання: крутий нахил означає високу (ГССП), плавний - низьку. Математично (ГССи) - це числове значення кута нахилу лінії споживання.[3, с. 96]

Гранична схильність до заощадження показує, яку частину додаткового доходу населення використовує для додаткового заощадження при змінній величині доходу, тобто, скільки з кожної додаткової грошової одиниці доходу йде на заощадження.

Граничну схильність до заощадження (ГСЗ) визначають як відношення змін у заощадженні (A3) до зміну дохода (АД):

ГСЗ = АЗ / АД.

Отже, гранична схильність до заощадження - це додаткове заощадження, яке породжується додатковою гривнею доходу.

Рис. 3 - Взаємозвязок споживання та заощадження.[1, с. 88]

4. Функція заощадження, її графік.

Заощадження — це частина доходу, що не споживається. Отже, заощадження З дорівнюють національному доходу НД мінус споживання С:

З = НД – С.

Рис.3 – Функція заощадження.[4, с. 46]

                Заощадження здійснюють домогосподарства, підприємства, організації та держава. У ринковій економіці основними об’єктами заощадження є домогосподарстваіпідприємства.

4.1 Національні заощадження і норма заощаджень.

Економічні дослідження показують, що дохід є визначальним компонентом не тільки споживання, а й заощадження. Багаті заощаджують більше ніж бідні не тільки в абсолютних цифрах, а також як процент від доходу. Часто найбідніші витрачають більше ніж заробляють. Тому, як правило, замість заощадження зростають борги.

Розглянемо функцію заощадження та граничну схильність до заощадження. Функція заощадження показує зв’язок між розміром заощадження та доходом.
   Гранична схильність до заощадження (ГСЗ) визначається як частка кожної додаткової гривні доходу, що йде на додаткове заощадження, тобто

                 Сума видатків з національного доходу на споживання плюс сума використання національного доходу на заощадження повинні дорівнювати обсягу національного доходу країни. Правда, в реальній дійсності така рівність досягається не завжди. Але за теорією слід виходити з того, що національний дохід дорівнює сумі споживання й заощадження:

НД = С + З.

                 Якщо ГСС дорівнює 0,80, то ГСЗ має дорівнювати 0,20. Сума ГСС та ГСЗ повинна обов’язково дорівнювати одиниці. Отже, ГСЗ = 1 – ГСС.
   Заощадження є вартісним показником інвестицій і нагромадження капіталу. Поняття інвестицій застосовують, щоб позначити збільшення запасу матеріальних капітальних благ. Відповідно інвестиції мають місце тоді, коли є заощадження і коли за їх рахунок створюється реальний капітал.
                Отже, між заощадженнями та інвестиціями існує прямий зв’язок. Його можна розглядати, приміром, на рівні корпорації і в масштабі суспільного відтворення. В останньому разі визнають національні заощадження і норму національних заощаджень.

Дамо визначення цих категорій економічного відтворення з погляду національного доходу. Національні заощадження — це та частина національного доходу, яка не використовується на споживання, тому що має бути спрямована на нагромадження капіталу і багатства країни. Це — чисті заощадження і чисті нагромадження.
   Норма національного заощадження (ННЗ), визначається за формулою:

де З — обсяги заощадження національного доходу, наприклад, за рік.
                 Заощадження, здійснювані за рахунок національного доходу називаються чистими заощадженнями.

  Оптимальною нормою національного заощадження вважається 20—25%. Між нормою національного заощадження, інвестиціями і темпами економічного зростання існує тісний взаємозв’язок. Тому кожна країна особливу увагу звертає на стимулювання схильності населення, домогосподарств, підприємств до заощадження. [4, с. 106]

ВИСНОВОК

Впродовж життя люди хочуть підтримувати досить рівномірний рівень споживання. Їхня споживча поведінка орієнтована на можливості споживати, враховуючи довгостроковий період, тобто на постійний доход, або доход за весь період життя плюс багатство. З таким поглядом поточний доход – це лише один із чинників, що визначають величину споживчих видатків. Багатство і сподіваний доход також відіграють свою роль.

Схильність людини до споживання з доходу в особистому розпорядженні та з багатства залежить від її віку. Це означає: заощаджуватимуть багато (мало) коли доходи високі (низькі) порівняно із середнім доходом за весь період життя і навпаки.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії.- К.: Основи, 1994.

2. Крачило М.П. Основи економічної теорії.- К., 1997.

3. Радіонова І.Ф. Макроекономіка та економічна політика: Підручник.- К.: Таксон, 1996.

4. Мочерний С. В. Політекономія: Підручник.К., 2005.

5. Мережа Інтернет.