Конкуренція

    В європейських країнах, а також у  Японії антимонопольний процес відбувався пізніше, ніж в Сполучених Штатах. Це пояснюється тим, що протягом багатьох років у цих державах не існувало певної думки про законність монополістичних об’єднань. Так, перші закони проти монополій в Європі були прийняті лише в 30-х роках ХХ ст. (Бельгія і Голандія — у 1935 р., Данія — у 1937, Великобританія — у 1948, ФРН — у 1957, Франція — у 1963). А у країнах Східної Європи такі законодавчі акти взагалі з’являються лише наприкінці 80-х років. 
Антимонопольне законодавство країн Західної Європи є ліберальнішим, ніж у США. Воно не поширюється на націоналізовані підприємства, сільське господарство, рибальство, лісове господарство, видобуток вугілля, зв’язок, страхування тощо. Є винятки, що стосуються деяких типів міжфірмових угод, таких як угоди між малими й середніми компаніями, експортні угоди, угоди, пов’язані з раціоналізацією . 
Конкуренція та антимонопольна практика регулюються сьогодні і на міждержавному рівні. Так статті 85 і 86 Римського договору, що вважається початком ЄЕС, теж містять заборони монополістичних угод та створення монополій. Вони є також об’єктом міжурядових договорів, регулюються документами Комісії ООН з питань промисловості і торгівлі та ін. [ 4, c. 12 ]  
Антимонопольна політика не має на меті ліквідацію чи заборону крупних монопольних утворень, бо у суспільстві давно склалося розуміння того, що монополія, як один із основних факторів зростання прибутку не може бути «приборкана». Тому основним завданням є поставити її під державний контроль, усунути можливість зловживань монопольним становищем. [ 1 ]  
Можна назвати такі дві основні форми боротьби з монополіями:

     1) попередження створення монополій;

    2) перешкоджання використання монопольної  влади. 

    Такими  попереджувальними заходами є заборона об’єднань, а також змов, які ведуть до обмеження виробництва й торгівлі; тобто, йдеться про заборону створення  монополій будь-якого відомого виду. Також існує заборона на придбання акцій та інших активів конкуруючих підприємств, якщо це веде до монополізації галузі та послаблює конкурентну боротьбу. Наприклад, у Японії з таких міркувань були заборонені холдингові компанії.. 
Поруч із заходами, спрямованими на недопущення утворення монополій на ринках, існують також такі, які покликані боротися з уже існуючими фірмами, що можуть вважатися монополістами. Проти них застосовується високе оподаткування монопольних прибутків, контроль за цінами на продукти виробництва монопольних утворень, переведення монополій у державну власність, адміністративне покарання за порушення антимонопольного законодавства, здійснення демонополізації, розукрупнення монополій. 
Останній захід, до речі, зустрічається виключно рідко і є крайнім випадком покарання порушників. Для того, щоб держава вдалася до розпущення підприємств, тим потрібно вже занадто відкрито і нахабно діяти всупереч антимонопольній політиці. Проте й такі факти знає історія. На початку нашого століття було розпущено “монстра ” серед американських монополій, нафтовий трест “Стандарт Ойл”, також постраждала компанія “Американ Тобакко”. Слід зазначити, що західне антимонопольне законодавство постійно вдосконалювалося і на сьогодні є дійовим інструментом. Воно дало змогу значною мірою стримати монопольні тенденції, стимулювати здорові ринково-конкурентні відносини. Загроза переслідування законом примусила фірми уникати явних монопольних ситуацій і не зловживати ними. Завдяки цьому вдалося не тільки зберегти, а й посилити конкурентне змагання . 

    В Україні антимонопольне законодавство  набуло правової завершеності із закріпленням у Конституції принципу забезпечення державою захисту конкуренції у  підприємницькій діяльності. Антимонопольна діяльність держави почалася з 1992 року, коли було прийнято Закон "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", з 1993 року почала діяти Державна програма демонополізації економіки і розвитку конкуренції. Всі прийняті закони України, у тому числі такі, як "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про Антимонопольний комітет України", "Про природні монополії", "Про захист економічної конкуренції", визначають пріоритетні напрями антимонопольної діяльності:

    — припинення зловживань монопольним становищем;

    — припинення неправомірних угод;

    — припинення дискримінації підприємців  органами влади й управління;

    — припинення недобросовісної конкуренції;

    — припинення недобросовісної реклами;

    — контроль за додержанням антимонопольних вимог у процесі перетворення державної власності;

    — контроль за економічною концентрацією;

    — контроль за додержанням антимонопольних  вимог у процесі антимонопольного регулювання;

    — контроль за додержанням антимонопольних  вимог при прийнятті рішень органами влади й управління.

    Реалізація  діяльності Антимонопольного комітету за цими напрямами дає йому можливість досягати головної мети антимонопольного законодавства: обмеження монополізму  в економіці держави, розвиток, підтримку  та захист конкуренції. [ 2 ]  
 
 
 
 
 

    ВИСНОВКИ

    Конкуренція являє собою суперництво, що складається  між учасниками ринкової економіки  за придбання найбільш сприятливих  умов свого господарювання. Форми  такого суперництва можуть бути самі різні, однак існує об'єктивна  потреба не тільки глибокого пізнання закономірностей і умов зародження цього суперництва як форми руху капіталу, бізнесу, а й встановлення меж, стримувань цих форм руху господарської діяльності.

    Конкуренція є необхідною і визначальною умовою нормального функціонування ринкової економіки. Явище конкуренції має свої плюси й мінуси. До позитивних рис можна віднести: активізацію інноваційного процесу, гнучке пристосування до попиту, висока якість продукції, високу продуктивність праці, мінімізацію витрат, реалізацію принципу оплати праці за її якістю й кількістю, можливість регулювання з боку держави. До негативних наслідків – те, що перемога одних супроводжується тяжкою, а подекуди катастрофічною поразкою інших, застосування нечесних прийомів, надмірна експлуатація природних ресурсів, екологічні порушення і т.і.

    Конкуренція при всіх її позитивних і негативних сторонах, є важливим елементом ринкового  механізму саморегулювання. Ринок  є індикатором суспільно необхідних потреб суспільства у відповідній  кількості матеріальних благ.

    Монополія є однією з найбільш суперечливих, але в той же час однією з найбільш цікавих тем. Різні провідні економісти постійно намагалися висловити свої думки з приводу них. Ще давні вчені виявили існування такого явища в суспільному житті. 
Серед причин їх появи вказуються різні передумови. Деякі вважають, що це був об'єктивний процес, інші твердять, що їх було створено штучно.

    Форми монополій існують різноманітні і загальною тенденцією розвитку різних монополістичних форм був  їх шлях від найпростіших утворень (таких як картелі) до надвеликих та надмогутніх, прикладами яких можуть слугувати сучасні багатогалузеві концерни та конгломерати. 
Монополія, як економічний процес має результатами своєї діяльності певні наслідки. Переважна частина з них була перерахована в роботі, та слід зазначити, що серед цих наслідків, як і скрізь, є позитивні, а є й негативні. І реальність на сьогодні така, що негативні, на жаль, набагато переважають позитивні. Одним з найголовніших таких наслідків є придушення конкуренції, без якої неможливе нормальне існування ринку. 
Щоб запобігти деяким з цих негативних наслідків, держава була змушена проводити регулюючу антимонопольну політику, до складу якої входить видання різних актів, які мають силу законів, обмеження сфери впливу монополістичних об'єднань і, звісно, застосування різних санкцій до порушників - від економічних (штрафи, пені) до кримінальних (тюремні ув'язнення). 
В цілому ж, конкуренція має менше негативних ознак, ніж позитивних; конкуренція - значно менше лихо, ніж монополія, яка зловживає своїм панівним положенням в економіці. 
 
 
 
 

    СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон  України  «Про  обмеження  монополізму  і  недопущенні

несумлінної  конкуренції  в  підприємницькій  діяльності» – «Правда України», 1992р. 15 травня

2. Закон  України  «Про  антимонопольний  комітет  України» -  “Голос

України”, 1993 р. 21 грудня

3. Авдашева С.Б., Аронин В.А., Ахполов И.К. Конкуренция  и антимонопольное регулирование. - М.: Логос, 1999. – с 368

4. Барановський О. Что такое монополия и как с ней бороться? // Финансовая Украина. — 26 грудня 1995. – с 28

5. Бобров В.Я. Основи ринкової економіки. — Київ: Либідь, 1995. – с 320

6. Гальчинській А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. —Київ: Вища школа, 1995. – с  462

7. Зайдель Х , Теммен Р. Основы учения об экономике. – Москва: Дело ЛТД, 1994. – с 398

8.  Калина А.В., Осокіна В.В. Економічна теорія і практика господарювання: Навч. посібник. – К.: МАУП, 1998. - с 215 
9. Климко Г.Н., Нестеренко В.П. Основи економічної теорії. Політекономічний аспект. — Київ: Вища школа, 1997. -  с 743

10. Мочерний С.В. Основи економічної теорії. - Тернопіль: АТ «Тарнекс», 1993. – с 688

11. Нікітін С.  Монополия, олигополия и конкуренция  // Мировая

экономика и  международные отношения. -  1989. - с 19

12. Портер. М.  Кокуренция, обновленное и расширенное  издание. М.: Вильямс, 2005 .- с 592

13.Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведєв В. С. Політична економія. — К.:

Ніка-Центр: Ельга, 2000.

14. Грецький Р. Теоретичні підходи до визначення природи та сутності конкуренції / Р.Грецький // Формування ринкових відносин в Україні. -    2007.

15. Пуцентейло П. Конкуренція як економічна категорія / П. Пуцентейло // Економіка АПК. - 2007.

16. Хвесик Ю. Сутність конкуренції та фактори впливу на стан ринкового конкурентного середовища / Ю. Хвесик // Інвестиції:практика та досвід. - 2009.

17. Калина А.В., Осокіна В.В. Економічна теорія і практика господарювання: Навч. посібник. – К.: МАУП, 1998.

18. Азоев Г. А. Конкуренция: анализ, стратегия и практика. - М.: Центр экономики и маркетинга. - 1996. 

19. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Навч.посіб. – Київ: Атіка, 2002

20/ Будаговська С. Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник. / За ред. Будаговської С. – Київ: Основи, 2001