Лекции по "Анализу национальной экономике"

• Корреляційний аналіз – це сукупність методів математичної статистики, які дозволяють встановити тісноту нефункціональних (випадкових) зв´язків між різними показниками.
• Факторний аналіз дозволяє виявити фактори, які впливають на досліджувані процеси та явища, визначити окремі, найбільш впливові фактори.
• Балансовий метод є найбільш доцільним для виявлення і підтримки певних кількісних зв´язків в економіці. Його сутність полягає у конкретизації економічних процесів та їх співставленні. Балансовий метод спирається на систему балансів, кожний з яких взаємопов´язує дві групи показників – ресурсів, з виявленням їх джерел, та потреб за економічними формами використання. Отже, балансовий метод дозволяє проаналізувати наскільки потреби економіки забезпечуються її можливостями.
• Метод економіко-математичного моделювання спирається на систему моделей: макроекономічних, галузевих, регіональних, моделей мікрорівня.

В аналізі макроекономічних процесів можуть застосовуватись економіко-математичні моделі типа:

• виробничої функції;
• економетричні моделі;
• відтворювальні моделі;
• міжгалузеві статичні та динамічні моделі.

 

 

3. Інформаційне  забезпечення моніторингу на  макрорівні

 

Ефективність аналізу національної економіки суттєво залежить від  інформаційного забезпечення, показників, що характеризують тенденції економічного розвитку. Аналітична робота інформаційно забезпечується діяючою державною статистичною та бухгалтерською звітністю, наближеною до світових стандартів. За відсутністю необхідних даних використовують результати опитувань, обстежень, які проводяться незалежними соціологічними та економічними службами і центрами. Всі показники соціально-економічного розвитку можна класифікувати як:

• кількісні та якісні;
• натуральні та вартісні;
• абсолютні та відносні.

Першоджерелом всіх показників, що аналізуються, є звітність підприємств. Якщо аналіз проводиться в масштабах області, то безпосереднім джерелом інформації є данні по області облстатуправління. Якщо аналіз здійснюється в масштабі всієї країни, то використовуються данні Міністерства статистики України стосовно соціально-економічного розвитку.

По кожному ринку аналізується також умови рівноваги і фактори, що впливають на відхилення від стану  рівноваги

 

РОЗДІЛ ІІ. НАЦІОНАЛЬНИЙ ТОВАРНИЙ РИНОК:

МЕТОДОЛОГІЯ ТА МЕТОДИКА АНАЛІЗУ

ТЕМА 3. ОСНОВНІ ІНДИКАТОРИ ТОВАРНОГО  РИНКУ:

ЇХ СТРУКТУРА І ВЗАЄМОЗВ´ЯЗОК

 

1. Макроекономічні  показники стану товарного ринку

 

Найважливішим національним ринком є  товарний. З нього починається  аналіз взаємозв´язків між суб´єктами та окремими ринками на рівні національної економіки. Індикаторами його стану є макроекономічні показники, які, відповідно до СНР, охоплюють такі:

валовий внутрішній продукт валовий національний доход чистий внутрішній продукт національний дохід особистий дохід особистий дохід у розпорядженні

─ ─ ─ ─ ─ ─

ВВП (GDP); ВНД (GNI); ЧВП (PDP); ВНД  P(NI); ВОД  P(PI); ОДР (PDI).

Валовий внутрішній продукт  – показник сукупного обсягу діяльності суб´єктів господарювання, який на відміну від валового випуску  не включає виробниче (проміжне) споживання. ВВП – це загальна ринкова вартість кінцевої продукції, яка вироблена резедентами країни за рік.

Валовий внутрішній продукт  застосовується для визначення рівня  і темпів економічного розвитку, продуктивності суспільної праці, рівня життя населення.

На основі показника  ВВП розраховується цілий ряд  інших макропоказників. Перший з них – валовий націоналний дохід (ВНД), який відрізняється від ВВП на величину сальдо первинних доходів, що їх виплачено чи одержано резидентами інших країн:

 

 

 

 

 

S_п.д. = D_отр. – D_спл.

S_п.д.        0      

 

.

(3.1)

Наступним макропоказником  є чистий внутрішній продукт (PDP), який за економічним змістом являє різницю між ВВП та амортизацією:

(3.2)

де А – амортизація.

Можна аналізувати структуру  ЧВП за доходами і витратами:

(3.3)

де PDP_i – чистий внутрішній продукт за доходами;

T – чисті податки  (податки мінус субсидії);

W – заробітна плата  з нарахуваннями на неї; 

RT – рентні доходи;

INT – процент, який  одержують власники грошового  капіталу;

D_C – прибуток корпорцій (крупних підприємств);

D_P – змішаний дохід (некопоративний прибуток).

(3.4)

де PDP_е – чистий внутрішній продукт за витратами;

С – споживчі витрати;

I_n – чисті інвестиції;

G – державні закупки;

NХ – чистий експорт.

Націлнальний  дохід (NI) – це сукупний дохід в економіці, який отримують власники факторів виробництва. Єдиним компонентом ЧВП, котрий не відбиває поточний внесок економічних ресурсів, є чисті непрямі податки (Т). тому національний дохід визначається за доходами і має структуру:

(3.5)

Особистий дохід (PI) – це отриманий дохід. Частка заробленого працею доходу, а саме: внески на соціальне страхування, податки на прибуток підприємств, нерозподілений прибуток підприємств, — домогосподарства фактично не одержують. Але домашні господарства одержують трансфертні платежі (TR), які не є результатом праці. Отже, особистий дохід має структуру:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

або

(3.6)

де W_n – заробітна плата без нарахувань на неї;

DV – дивіденти власникам  акцій;

TR – соціальні трансферти.

Особистий дохід  у розпорядженні (PDI) – це дохід після сплати ососбистих податків. Домашні господарства використовують його на споживання (С) та заощадження (S):

(3.7) (3.8)

де  T_P – особисті податки.

По кожному з макроекономічних показників аналізується (наприклад  по ВВП):

• абсолютний приріст:

	(3.9)
темпи росту відносно попереднього року: або темпи росту по відношенню до базового року: темпи приросту:	(3.10)   (3.11)

Аналіз динаміки ВВП та інших  макроекономічних показників в цілому та в розрізі їх складових дозволяє зробити висновки щодо економічного зростання, стагнації або спаду. Причому окремі складові ВВП змінюються різними темпами з різною тенденцією. А це, в свою чергу, зумовлює структурні зрушення в економіці.

 

2. Показник  чистого економічного добробуту:

методологія визначення

 

1. ВВП на душу населення є дуже поширеним показником рівня економічного розвитку та добробуту. Як правило, в країнах з високим ВВП на душу населення вищими є і показники рівня особистого споживання, освіти, тривалості життя, охорони здоров´я, вільного часу тощо. Однак застосування ВВП на душу населення як показника економічного добробуту дещо обмежене

Американські вчені Дж. Тобін  і В. Нордгауз в 1972 році здійсними  експерементальні розрахунки показника чистого економічного добробуту (ЧЕД). Вони звернули увагу на те, що кінцева мета економічної діяльності – споживання, але валовий внутрішній продукт характеризує виробництво. Показник ЧЕД розраховувався в певній послідовності:

• спочатку із величини валовго національного продукту віднімались валові івестиції (амортизація і чисті інвестиції);
• одержаний результат зменшувався на суму державних витрат на підтримку суспільно-політичної системи (превентивні витрати), які не збільшують добробут;
• в результаті визначався показник валового національного продукту, який характеризує добробут; до нього додавалась вартість:

• послуг споживчого капіталу (фондів споживчих товарів довгострокового користування);
• вільного часу;
• праці домогосподарок.

Ці три компоненти є факторами  добробуту, але в статистиці не розраховуються. Тому їх вартість визначалась умовно.

Співвідношення в темпах зміни  показників ВВП і ЧЕД може бути різним. Наприклад, темпи динаміки ВВП можуть уповільнитися, а темпи зміни ЧЕД – зрости. Це відбувається, коли:

а) зниження темпів росту ВВП супровождується певний час зростанням реального споживання;

б) збільшується вільний  час;

в) зростає неринкова  діяльність;

г) покращується стан довкілля, тобто  зменшується забруднення середовища.

3. Номінальний  та реальний ВВП. 

Індекси Пааше, Ласкейреса, Фішера

 

Розрізняють номінальний та реальний ВВП. Номінальний ВВП вимірюється в цінах поточного року, включає інфляційну зміну цін і тому не може використовуватися для визначення  реальної динаміки виробництва.

(3.13)

де  GDP_нt – номінальний ВВП в поточному році t;

  P_it – ціна i – го товару або послуги в поточному році t;

Q_it – обсяг виробництва i – го товару або послуги в поточному році t.

Для всієї економіки:

(3.14)

Отже, номінальний ВВП залежить від двох факторів:

• динаміки цін;
• динаміки виробництва товарів і послуг.

Тому номінальний ВВП в періоді  t можна визначити за формулою:

(3.15)

де IP_t – індекс зміни цін в періоді t;

IQ_t – індекс зміни реального ВВП в періоді t.

Реальний ВВП вимірюється в  цінах базового року, тобто в незмінних  цінах року, обраного за базовий, абстрагується від динаміки цін і може використовуватися для обчислення темпів зміни виробництва.

 

(3.16)

де  GDP_Pt – реальний ВВП в році t;

  P_i0 – ціна i – го товару або послуги в базовому році;

Q_it – обсяг виробництва i – го товару або послуги в поточному році t.

Для всієї економіки:

(3.17)

Отже, реальний ВВП залежить тільки від динаміки виробництва товарів і послуг.

Відношення номінального ВВП до реального показує як змінився ВВП виключно за рахунок зміни  цін. Це відношення називають індексом цін, або дефлятором ВВП, або індексом Пааше:

(3.18)

де IP_t – індекс цін.

Звідси:	(3.19)
Тоді:	(3.20)

Якщо треба визначити номінальний  ВВП у періоді t, то з наведених вище співвідношень знаходимо:

	(3.21)
або	(3.22)
	(3.23)

В залежності від значення індексу  цін відбуваються процеси інфлювання (збільшення) або дефлювання (зменшення) номінального ВВП. Так, якщо IP < 1, то номінальний ВВП інфлюється – корегується у бік збільшення. Якщо IP > 1, то номінальний ВВП дефлюється – корегується у бік зменшення.