Малий бізнес

2.2.2 Податкові та фінансові чинники

Найбільшими вадами національної організації оподаткування МП є високий його рівень, часті зміни законодавства, невпорядкованість, зумовлена розмаїттям місцевих податків і зборів. За даними, наведеними О. Кужель, якщо у 1990 році загальний об’єм прямих і непрямих податків, а також нарахувань на заробітну плату становив лише 25 % від ВВП, вже у 1994 році він збільшився до 43,5 %, у 1996 - до 48 %. Нині він знаходиться на рівні 46 %. Крім того, доказом явного завищення рівня оподаткування може бути той факт, що рівень чистих податків (які не включають прямі податки) в Україні перевищує європейські рівні у два-три рази. Нараховані податкові суми роками перевищували фактично отримані на 20-30 %, що свідчить про низьку ефективність і дестабілізуючу роль податкової системи загалом. До цього ж можна додати постійні зміни податкового законодавства та податкової звітності, введення в дію законів “заднім числом”, громіздку структуру податкової системи.

Таблиця 10

Податковий тягар як частка продажів в 2000 році
(сплачені податки та інші обов’язкові платежі, % від продажу)

За даними експертів МФК, в Україні підприємствами сплачуються податки в розмірі, який дорівнює чверті їхнього обсягу продажів (табл. 10). Згідно з даними опитування 710 керівників МП та підприємців-фізичних осіб, проведеного в рамках проекту BIZPRO у червні 2001 року, у 21,8 % підприємств податки і збори забирали до 40 % коштів, у 10 % - понад 60 % коштів. Як найобтяжливіший, опитані розглядали податок на додану вартість, за ним – податки на прибуток та на індивідуальні доходи. Найбільшою мірою “відплив” капіталу в “тіньову” економіку, на думку підприємців, пояснюється дією трьох основних податків: податку на прибуток, нарахувань на фонд заробітної плати та ПДВ. 59 % опитаних МФК підприємців визнають, що їхній оборот збільшився б на 11-30 % при більш сприятливому режимі оподаткування в Україні.

На думку Держпідприємництва, з введенням спрощеної системи оподаткування ситуація з оподаткуванням суб’єктів малого підприємництва суттєво поліпшилася. На початок 2001 року за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності в Україні працювало понад 62 тис. юридичних та 182,6 тис. фізичних осіб, що більше у порівнянні з 1999 роком відповідно у 2,2 та 2,8 раза. Темпи зростання кількості суб’єктів підприємницької діяльності — юридичних осіб, які перейшли на спрощену систему оподаткування, у 2000 році у порівнянні з 1999 роком в окремих регіонах збільшилися в 2,5-З рази, а фізичних осіб-підприємців - у 4-5 разів. При цьому питома вага надходжень єдиного податку від юридичних осіб у загальній сумі надходжень зросла протягом 2000 року в 5,2 разу, а від фізичних осіб в загальній сумі сплачених податків - у 2,8 разу.

Складна ситуація склалася для підприємців, що використовують спеціальні режими оподаткування, з набранням чинності ряду законів у сфері платежів до Фонду соціального страхування. Зазначена категорія підприємців зобов’язана сплачувати як страхові внески на обов’зкове соціальне страхування, здійснюючи нарахування на фонд оплати праці та відрахування з заробітної плати найманих працівників, так і збір на обов’язкове державне соціальне страхування у складі єдиного податку та спецпатенту. Це призводить до того, що суб’єкти малого підприємництва - платники єдиного податку та спецпатенту - двічі здійснюють відрахування коштів на обов’язкове державне соціальне страхування, що, в свою чергу, спонукає до “тінізації” зайнятості в МП. Принагідно зазначимо, що вказана проблема може бути одним із чинників зниження офіційної чисельності зайнятих на МП у 2001 році.

Потрібно також вказати на те, що, починаючи з 1998 року, для підприємств у сфері малого та середнього бізнесу виникла можливість вибирати одну з трьох можливих систем оподаткування. Отже, в одному економічному просторі водночас можуть діяти підприємства, які сплачують податки за різними системами. Це суперечить принципу єдності системи оподаткування, і у поєднанні із спрощеною системою обліку створює, на наш погляд, додаткові можливості щодо подальшої “тінізації” малого підприємництва.

Отже, запровадження системи спрощеного оподаткування підприємців - юридичних та фізичних осіб певною мірою пом’якшило податковий тиск, перш за все - на малі підприємства та індивідуально зайнятих у легальній економіці. Водночас, за збереження загальних несприятливих макроекономічних умов для ведення бізнесу, запровадження спрощеної системи оподаткування відкрило додаткові канали живлення “тіньової” економіки, трансформації безготівкових коштів у готівкові, уникнення сплати податків та соціальних платежів. Тому, на наш погляд, у зв’язку зі зростаючими проблемами бюджетної консолідації, найближчим часом слід очікувати заходів щодо зменшення рівня сприятливості системи спрощеного оподаткування. Між тим, зниження загального рівня оподаткування підприємництва в Україні також потребуватиме значних політичних зусиль.

Високий рівень реальних процентних ставок (у 2001 році вони, за приблизними розрахунками, були втричі вищі за рівень 2000 року), відсутність матеріальної застави для забезпечення повернення отриманих коштів, нерозвиненість небанківського фінансово-кредитного сектора, скорочення банківського кредитування малих підприємств (досить часто не лише через значні ризики мікрокредитування, а й через посилення вимог до комерційних банків щодо їхніх активів з боку Національного банку України) – все це значною мірою унеможливлює зовнішнє фінансування для заснування та розвитку малих підприємств, зокрема для закупівлі обладнання, оренди або придбання приміщень, проведення маркетингових досліджень та рекламної кампанії. Залишається законодавчо не вирішеною проблема мікрокредитування суб’єктів малого підприємництва, а саме створення та діяльності спеціалізованих небанківських фінансово-кредитних установ з мікрокредитування.

У фінансовому забезпеченні своєї діяльності МСП в Україні розраховують насамперед на власний нерозподілений прибуток та інколи отримують кошти через неофіційні канали. Цікавою тенденцією є значна частка іноземних інвестицій в капіталові МСП. За даними МФК, зокрема, у 1999 році іноземні інвестиції були джерелами фінансових коштів для 26 % підприємств, які здійснювали інвестиції.

Банківське кредитування - потенційно найбільш ефективне джерело ресурсів, на жаль, фактично виявилося осторонь розвитку МП. Участь багатьох банків і спеціалізованих фондів у кредитуванні малого підприємництва обмежується деклараціями про сприяння малому бізнесові. Ним займається надзвичайно обмежене число такого роду установ. На положення справ у сфері малого підприємництва, вони, власне кажучи, не впливають. Повноцінну діяльність кредитно-гарантійної установи для кредитної підтримки МП, створеної ще у 1999 році, налагодити так і не вдалося.

Нерозвиненість фінансового сектора в Україні веде до практичної відсутності небанківських фінансових установ, які могли б також здійснювати фінансування діяльності МП: кредитних спілок, страхових фондів, венчурних компаній тощо, які могли б забезпечити більш гнучку кредитну політику.

Безперечно, свою негативну роль у недостатньому рівні інвестицій, які здійснюються суб’єктами МП, відіграє й відсутність стимулів для інвестування: оподаткування інвестиційних вкладень, несприятливість інвестиційного і підприємницького клімату в країні.

Очевидно, зайве доводити, що джерело проблем. які виникають в процесі кредитування МП в Україні, знаходиться за межами цього сектора і пов’язане з особливостями грошово-кредитної політики та загальними диспропорціями грошово-фінансової сфери.

2.3 Стратегії підтримки МП

Отже, очевидною стає необхідність комплексного вирішення завдань підтримки МП в Україні, яке може бути успішно розв’язане лише на основі тісного взаємозв’язку заходів, що охоплюють питання регулювання загального макроекономічного середовища, фінансової та майнової підтримки МП, формування цільових інституційних та ринкових структур, ліквідації бюрократичних перепон, забезпечення безпеки підприємництва тощо.

На найвищому державному рівні має бути чітко визначено, яка саме роль відводиться МП у державній стратегії, а також відображено ступінь розуміння державою цієї ролі. Сьогодні, хоча загалом макроекономічна роль МП вказана в основних документах досить коректно, на практиці це визначення не знаходить повного відображення в діях органів влади (насамперед Держпідприємництва) та виступах урядовців. З свого боку, представники малого бізнесу та їхні асоціації також мають усвідомити своє місце в соціально-економічній системі, щоб мати моральне право вимагати для себе державної підтримки.

За даними опитування, проведеного МФК, на думку самих підприємців, головними факторами активізації діяльності МП мають бути:

      зниження ставок та зменшення кількості податків - вказали 85 % опитаних;

      спрощення доступу до кредитів - 63 %;

      забезпечення стабільності законодавства - 48 %;

      вдосконалення законодавчої бази підприємництва - 37 %;

      впорядкування процедури проведення перевірок - 23 %;

      реформування системи ліцензування - 16 %;

      реформування процесу сертифікації - 12 %;

      вдосконалення системи реєстрації - 6 %;

Отже, враховуючи світовий досвід та об’єктивну необхідність розвитку малого підприємництва, його місце і роль у національній економіці, державна політика розвитку малого підприємництва в Україні повинна спрямовуватися на:

      забезпечення економічного зростання за рахунок діяльності суб’єктів малого підприємництва;

      удосконалення структури малого підприємництва;

      заохочення розвитку малих підприємств у пріоритетних галузях та на пріоритетних напрямах;

      підвищення технологічного рівня виробництва МП;

      створення конкурентного середовища;

      залучення суб’єктів малого підприємництва до розв’язання соціально-економічних проблем на державному та регіональному рівнях;

      створення нових робочих місць, зменшення безробіття;

      сприяння максимальній самореалізації громадян у підприємницькій діяльності;

      формування нової соціальної верстви власників і підприємців.

Вже згадувана вище Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні називає такі напрями подальшого вдосконалення політики підтримки малого бізнесу:

      вдосконалення нормативно-правової бази у сфері підприємницької діяльності;

      формування державної регуляторної політики у сфері підприємницької діяльності;

      активізація фінансово-кредитної та інвестиційної підтримки малого підприємництва;

      сприяння створенню ринкової інфраструктури розвитку малого підприємництва;

      впровадження регіональної політики сприяння розвитку малого підприємництва.

Згідно з Національною програмою, шляхами вдосконалення правового забезпечення розвитку малого підприємництва є:

      створення дієвих механізмів захисту прав і свобод підприємців;

      гармонізація українського законодавства з законодавством Європейського Союзу та СНД;

      забезпечення законодавчої гарантії незмінності та довготривалості державної політики щодо підтримки малого підприємництва;

      розробка нормативно-правової бази, яка регулює відносини між державою та підприємцями, роботодавцями і найманими працівниками, у тому числі і для забезпечення їхнього соціального захисту, встановлює норми і правила здійснення підприємницької діяльності, регламентує діяльність органів державної влади, їх посадових осіб щодо виконання ними відповідних повноважень у сфері розвитку малого підприємництва;

      вдосконалення функціональної та організаційної структури центральних та місцевих органів виконавчої влади в частині забезпечення розвитку і державної підтримки малого підприємництва.