Моделі ринкової економіки, аналіз і характеристика ліберальної моделі економічного світу

Зміст

 

Вступ 3

1. Моделі ринкової економіки 4

2. Аналіз і характеристика ліберальної моделі економічного світу 6

3. Тест: 9

Висновки 11

Список використаних джерел 12

 

 

Вступ

У кожній системі існують  свої національні моделі організації  господарства, оскільки країни відрізняються  рівнем економічного розвитку, соціальними  і національними умовами. Ринкова  економіка включає декілька різних за змістом моделей економіки. Вони відрізняються залежно від ступеня  дії держави на економіку і  від пріоритетних завдань.

Проте сучасна модель ринкового  господарювання, яка склалася в країнах  з высоко- і среднеразвитой ринковою економікою, характеризується поряд  загальних закономірностей: відвертість  ринку; високим рівнем розвитку економіки  країни в цілому і інфраструктури ринку; розвиненою системою методів  регулювання національної економіки; економічним зростанням.

У наший країни є декілька варіантів формування економіки. Теоретично можливий вибір між що вже показали себе на практиці національними моделями організації господарства. Але успішне  використання світового досвіду  у вітчизняній економіці повинне  відбуватися з урахуванням відмінностей в нинішньому рівні продуктивної бази, національного колориту. Необхідність подальших ринкових реформ, традиційно висока роль держави, посилення соціальних початків в сучасній економіці, неможливість і небажаність повернення до тотального домінування держави в економіці  звужують теоретично широкий вибір  до моделі соціального ринкового  господарства.

Мета нашого дослідження  полягає в тому, щоб проаналізувати і охарактеризувати особливості  ліберальної моделі економічного розвитку та її модель у сучасних умовах.

Об’єктом дослідження  є ринкова економіка.

Предметом ліберальна модель ринкової економіки.

1. Моделі ринкової економіки

 

Не існує єдиної моделі ринкової економіки. Їх специфіка залежить від історичних особливостей розвитку конкретної країни, рівня її економічного розвитку, співвідношення функцій державних  і громадських структур, вибору пріоритетів суспільного розвитку. Однак попри всі відмінності моделей, їх можна об'єднати у три різновиди — ліберальний, соціально орієнтований і державно-керований ринок (рис. 1.1.).

Рис. 1.1. Моделі ринкової економіки

 

Для США, наприклад, характерне незначне втручання держави в  економіку, наближеність до реалізації принципу "вільної гри ринкових сил". Тут активно заохочується підприємництво, а високий рівень економічного розвитку дає змогу  за рахунок часткового перерозподілу  національного доходу підтримувати прийнятний життєвий рівень для малозабезпечених верств населення. Загалом ліберальна модель базується на соціально-культурних особливостях нації — масовій  орієнтації на досягнення особистого успіху та високому рівні економічного добробуту.

Японська модель ґрунтується  на історичних традиціях цієї країни, на пріоритетах інтересів нації  над особистими інтересами, на високій  трудовій дисципліні і відповідальності працівників, розвиненому почутті  сприйняття нового, готовності населення  йти на певні матеріальні витрати  заради добробуту країни. За рахунок  перелічених та інших чинників досягається  значне зниження витрат виробництва  продукції, її висока якість, що забезпечує незаперечну конкурентоспроможність японських товарів на світовому  ринку. Японці не перебільшували роль "вільного ринку" і вже з  повоєнних років активно застосовували  механізм макроекономічного індикативного  планування. Нині бізнесмени разом  з міністерствами розробляють стратегічні  напрями розвитку економіки і  визначають ключові галузі для вкладення  капіталів. В Японії відсутнє державне соціальне забезпечення (цю функцію  виконують фірми).

Більшість західноєвропейських  країн кілька століть жили за законами, побудованими на принципах монархізму, що зумовило значне втручання держави  в економіку і соціальне життя. Висока норма оподаткування дає  можливість цим державам нагромаджувати значні фінансові кошти і спрямовувати їх на розв'язання соціальних проблем (державне страхування здоров'я, державне утримання безробітних, пенсіонерів  тощо). В результаті значною мірою  вирівнюються поточні доходи населення, регулюється зайнятість, а в окремих  випадках — і ціни. Соціально  орієнтована ринкова економіка  характерна для Швеції, Німеччини, Австрії.

Якщо узагальнити практику розвитку ринкових економік західних країн, то моделлю розвитку національних ринкових економік з певним припущенням  можна вважати поєднання ліберального і соціально орієнтованого ринку. Для ліберальної моделі ринкового  розвитку передусім характерний  пріоритет приватної власності, заохочення приватного підприємництва. Економічні функції держави реалізуються в основному на макроекономічному  рівні. Не ставиться проблема "соціальної рівності", державна соціальна практика спрямована на підтримку найзнедоленішого населення. Для соціально орієнтованої моделі економіки характерна міцна позиція держави в регулюванні відтворювальних процесів, розподілі прибутків через програми державних видатків на соціальне забезпечення. Соціальна політика держави спрямована на всіх слабких членів суспільства. Регламентуючі функції держави поширюються не тільки на макрорівень господарської діяльності, а й на діяльність суб'єктів мікроекономіки.

За якими показниками  можна оцінювати перевагу тієї або  іншої моделі ринкової економіки? Для  більшості країн, що переходять від  індустріального до постіндустріального  суспільства, такими показниками мають  бути: реалізація потенцій особистості, забезпечення сприятливих економічних, соціальних, екологічних та психологічних  умов життєдіяльності людини.

Дієздатність ринку як форми функціонування товарного  виробництва підтверджується тривалим періодом людської історії. Його " довголіття" визначається тим, що в самій суті розвиненого ринку закладено  механізм його саморозвитку і саморегулювання.

2. Аналіз і характеристика ліберальної моделі економічного світу

 

Ліберальна модель розвитку притаманна США, Канаді, меншою мірою  – Великій Британії та Ірландії. Вона характеризується мінімальним  втручанням урядових структур у механізм взаємодії підприємців і робітників. Роль профспілок дуже послаблена порівняно  з іншими країнами. Підприємці укладають  контракти з найманцями, виходячи з конкретної ситуації на ринку праці  й часто не узгоджують свої дії  з профспілками. Підприємець може звільнити робітника без згоди  профспілкової організації. Це надає  гнучкість поведінки в ситуаціях, коли економічна кон'юнктура потребує оперативного скорочення персоналу. Стосунки між підприємцем та робітником будуються  насамперед, на професійних якостях  робітника: кваліфікації, освіті, сумлінній  праці. Це, втім, не означає, що профспілки в цих країнах взагалі не відіграють ніякої ролі. У США, наприклад, діє  профспілкове об'єднання “Американська федерація праці – Конгрес виробничих профспілок (АФП – КВП)”, яка нараховує понад 13 млн. членів (16% загальної чисельності робітників). Проте воно вирішує соціальні проблеми й захищає трудівників, так би мовити, на вищих рівнях соціально-економічної структури країни: впливає на прийняття Конгресом законодавства з питань праці, на регулювання імміграційного руху і т. ін. Профспілки США свої дії тісно ув'язують з урядовими інститутами та об'єднаннями підприємців. Уряд регулює соціально-економічні процеси переважно на макрорівні, законодавчо впливає на рівень цін у країні, банківську облікову ставку, зайнятість тощо.

Ліберальна модель також розглядає  ринок як найбільш важливу сферу  для організації людської взаємодії, але відрізняється від консервативної по крайней мере в двох відносинах. По-друге, в даний час уряд несе обмежену, і, тим не менш, загальну відповідальність за соціальне забезпечення всіх громадян. Відповідно соціальне забезпечення пов'язане з великими вкладеннями, що приводять, таким чином, до малої-віддачі. Через залишкового характеру фінансування реалізація моделі залежить від наявності великого обсягу добровільної і неформальної допомоги. 
Характерні ознаки ліберальної моделі, заснованої на незначному втручанні держави: мінімум підприємств державного сектора, максимальна свобода господарюючих суб'єктів, мінімальну участь держави у вирішенні соціальних завдань, регулювання носить монетарний характер і обмежується в основному макроекономічними процесами.

При ліберальної моделі рівень зайнятості серед більшої частини населення  низький, але ми виявляємо відносно високий рівень соціального перерозподілу. І, нарешті, в католицькій, або латинської, моделі незначна увага приділяється як зайнятості, так і соціальному перерозподілу. Держави з соціал-демократичної (соціалістичної) і ліберальної моделями мають помірний ступінь бідності, тоді як держави консервативної або католицької моделей - вищу. Це означає, що соціальне перерозподіл важливіше, ніж розподіл зайнятості в боротьбі з бідністю, або, по крайней мере, що консервативний підхід у боротьбі з бідністю є неадекватним. 
Суспільство, яке у своєму розвитку прагне орієнтуватися на ліберальні моделі, неминуче зіштовхується з їх позитивними і негативними наслідками, і соціальні дослідження в галузі освіти покликані виявляти виникають конфлікти, їх механізми.Соціальна селекція в такому суспільстві здійснюється за допомогою тонкого, замаскованого і проте чітко працюючого механізму. Він включає в себе різноманітність каналів навчання, формальну і неформальну ієрархію типів шкіл, явні та латентні ціннісні орієнтації різних освітніх організацій, специфічні критерії оцінки успішності, суддів-педагогів, які беруть належні правила гри. Без розуміння цих прихованих від прямого спостереження механізмів неможливо оцінити плюси і мінуси різних моделей освіти в контексті відбуваються соціальних зрушень.

Реформування економіки України  з самого початку був орієнтований на перехід до ліберальної моделі ринку. Малося на увазі, що саме саморегулівних механізм народжуваної ринкової системи розставить всіх і вся за своїми нішах і створить нову структуру форм власності, іншу систему розподілу праці в українській економіці.

Стан економіки вимагає підвести риску - чи варто, як і раніше орієнтуватися  на ліберальну модель ринкових перетворень. Необхідно зробити акцент на інші антикризові інструменти держави. 
США представляють собою протилежний тип ринкової системи. Це ліберальна модель, в якій умови ринку регулюються в основному через ринкові механізми балансування попиту та пропозиції робочої сили.

У цілому ліберальна модель виявила свою ефективність. Високий  рівень доходів і заробітної плати (вищий, ніж у більшості інших  країн) мирить американських робітників із деякими обмеженнями своїх  прав у трудових стосунках з підприємцями. Законодавство США надає власникам  фірм свободу дій у досить широких  межах, і це стимулює їх підприємницьку ініціативу. Приватний сектор у США й Канаді є основою економіки, державні підприємства мають незначну частку.

3. Тест:

 

Проаналізуйте стан національної економіки, коли досягнуто повної зайнятості, але наявна висока інфляція. Яка  комбінація заходів монетарної і  фіскальної політики буде доцільно у  даному випадку:

А) підвищення податків і  продаж центральним банком державних облігацій на відкритому ринку;

Б) зниження податків і купівля  центральним банком державних облігацій  на відкритому ринку;

В) збільшення державних випадків і купівля центральним банком державних облігацій на відкритому ринку;

Г) зменшення державних  видатків і купівля центральним  банком державних облігацій на відкритому ринку;

Д) збільшення державних випадків і зниження норми резервування.

 

Відповідь А) підвищення податків і продаж центральним банком державних облігацій на відкритому ринку.

Фіскальна й монетарна  політики є основними методами, які  застосовує держава для стабілізації національної економіки — сповільнення темпів інфляції, зниження рівня безробіття, подолання спаду тощо. Разом із тим існують й інші види стабілізаційної  політики, які допомагають стабілізувати  окремі сфери макроекономіки.

Підвищення податків знижує пропозицію праці, капіталу і зменшує  заощадження. Зниження податків сприяє економічному росту в довгостроковій перспективі і зниженню темпів інфляції. Інфляція зменшується внаслідок того, що стимулювання виробництва дає можливість виробляти додаткові товари, що покривають грошову масу.

Центральний банк продає цінні  папери зі свого портфеля, коли йому потрібно стабілізувати або зменшити масу грошей в обігу, стримати зростання платоспроможного попиту й, отже, сприяти підвищенню рівня процентної ставки і в кінцевому підсумку знизити інфляцію. Якщо центральний банк продає цінні папери безпосередньо комерційним банкам, то в цьому разі зменшуються надлишкові резерви банків, а депозитна база, тобто сума залучених банками коштів, залишається сталою. Зменшення банківських резервів породжує мультиплікативне скорочення грошової маси. Якщо ж центральний банк продає цінні папери небанківським учасникам (дилерам) фондового ринку, то в такому разі зменшуються резерви комерційних банків, які обслуговують небанківських дилерів, і одночасно зменшується депозитна база цих комерційних банків, оскільки для розрахунків із центральним банком за куплені цінні папери небанківські дилери використовують свої банківські депозити. Отже, і в цьому разі відбувається скорочення грошової маси, але частково воно відбувається в момент розрахунків за цінні папери, а частково — через мультиплікативне скорочення депозитів.

 

 

Висновки

 

Таким чином, підводячи підсумок, можна зробити декілька виводів.

По-перше, розглядаючи вищеперелічені економічні системи, слід відмітити, що на сучасному світі жодна з  країн не може розвиватися в умовах самоізоляції. Вони існує не у вакуумі  і не можуть знаходитися у відриві  від інших країн. Країни зв'язані  між собою за допомогою економічних  відносин. Тому процес історичного  розвитку рано чи пізно ставить перед  будь-якою країною питання про  необхідність зміни її економічної  системи, пристосування до нових  умов розвитку сучасного світу, що змінилися. Світова практика показує, що в прагненні  до вигіднішої організації ринкового  господарства, країни запозичують один у одного підхід і методи вирішення  основних економічних проблем.