Німецька економічна криза, що виникла після Першої світової війни та її подолання

Німецька економічна криза, що виникла після Першої світової війни та її подолання

Перша світова війна нанесла  важкі втрати економіці Німеччини. Надзвичайно великими були людські втрати. В країні панував економічний хаос. Були виснажені матеріальні ресурси, серйозно зносилося промислове устаткування, значно знизилася продуктивність праці. Загальний об'єм промислового виробництва в порівнянні з 1913 р. знизився на 43 %.             Війна серйозно підірвала фінансову систему Німеччини. За роки війни на військові потреби було витрачено 150 млрд марок, а за Версальським мирним договором Німеччина повинна була виплатити у вигляді репарацій 132 млрд золотих марок. За умов Версальського договору Німеччина втратила всі свої колонії, повернула Франції Ельзас і Лотарингію, передала на 15 років Франції право експлуатації ресурсів Саарської області. Втрата територій позбавила Німеччину 75% річного видобутку залізної руди, 25% видобутку кам’яного вугілля, 35% виплавки сталі  Німеччина в результаті розв'язаної нею війни виявилася на межі краху.    Післявоєнна економічна криза продовжувалася аж до 1924 р. Різко посилилася інфляція. До початку 1920 р. кількість паперових грошей, що знаходилися в обігу виросла в порівнянні з 1914 р. в 25 разів. Різко знизилася купівельна спроможність грошей. Якщо в 1913 р. за 1дол. Давали 4 марки, то в 1920 р. – 65, у 1922р. – 191, у січні 1923 р. – 4300, а в листопаді того самого року – 8 млрд марок Восени 1923 р. зростання цін досяг 16 % в день. Денна зарплата кваліфікованого робітника в Берліні в листопаді 1923 р. складала 3 трл. 38 млрд марок, але її не вистачало навіть на харчування. Реальна заробітна плата скоротилася в порівнянні з довоєнним рівнем на 25 %.          Реформування економіки Німеччини. Плани Ч. Дауеса і О. Юнга. Відродження економіки Німеччини і необхідність виконання важких умов Версальського договору вимагали проведення господарських реформ. Однією з перших була проведена в 1923-1924 рр. грошова реформа, що переслідувала мету стабілізації валюти і подолання інфляції. Відповідно до проекту, який підтримали аграрники та промисловці, у жовтні 1923 року було створено Рентний банк. Його капітал (3,2 млрд марок) складався не із золота,а з боргових зобов'язань засновників-власників сільськогосподарських земель, промисловців, торговців і власників банків. Боргові зобов’язання вираховувались у золотих марках, але забезпечувались заставними листами та облігаціями  на 4% вартості їхніх підприємств     В листопаді 1923 р. Рентний банк став випускати рентні марки, які признавалися законним забезпеченням нарівні із золотом. Стабілізація грошової одиниці сприяла бездефіцитності бюджету: протягом 1924 р. вже мало місце певне перевищення доходів над витратами.           Таким чином, в період грошової реформи паралельно функціонували два емісійні банки - Рентний і Рейхсбанк - з двома різними грошовими системами. В серпні 1924 р. реформа була завершена вилученням з обігу рентних марок. Рентний банк припинив своє існування, а функції його були передані реорганізованому Рейхсбанку, який випустив нові банкноти. Стабілізація грошової одиниці, а також ряд інших заходів, направлених на модернізацію промислового устаткування, створення трестів і концернів, підвищення експлуатації працюючих при більш низькій зарплаті, ніж у французьких і англійських робітників, сприяли відновленню господарства Німеччини. В 1923-1924 рр. в країні почалася економічна стабілізація.   Велику роль у відновленні економіки Німеччини і перш за все її військово-економічного потенціалу зіграли країни Заходу, і зокрема американські кредити, що були направлені в післявоєнний період до Німеччини відповідно до планів Дауеса (1924 р.) і Юнга (1929 р.).             В серпні 1924 р. на Лондонській конференції країн Антанти була прийнята програма ослаблення умов репарацій, розроблена міжнародним комітетом експертів під головуванням директора одного з банків Чарльза Дауеса (1865-1951). Програма ця, що ввійшла в історію як план Дауеса, передбачала три основні джерела забезпечення репараційних платежів: а) надходження за рахунок мит і непрямих податків, головним чином на предмети масового споживання; б) доходи від залізниць; в) податки від промисловості.           Був встановлений жорсткий механізм іноземного контролю, який не допускав навіть щонайменшого відхилення від плану. Репараційні платежі складали щорічно 1 - 1,75 млрд марок, і лише в 1928 р. вони піднялися до 2,5 млрд марок, а в 1932 р. були відмінені зовсім.  У 1924 – 1929 рр. іноземні інвестиції становили майже 21 млрд золотих марок, тоді як репараційні виплати – лише 10,2 млрд. Більшу частину коштів – близько 70% - надали американські кредитори. План Дауеса виявився достатньо ефективним. Почалося відновлення й зростання німецької промисловості.    До кінця 20-х років обсяг промислового виробництва перевищив довоєнний рівень на 13%, більше ніж на 1/3 зріс видобуток кам’яного вугілля, на 43% зросла виплавка чавуну, на 30% виплавка сталі. Розширення виробництва здійснювалось на новій технологічній основі: у виробництві активно йшов процес електрифікації. Значний крок зробило машинобудування, було освоєно виробництво синтетичного бензину, штучного шовку. Німецькі товари стали повертатися на світовий ринок. Німецький експорт у 1929 р. перевищив рівень довоєнного на 3 млрд марок, а позитивне сальдо торговельного балансу становило 34 млрд марок.     Таким чином,  до кінця 20-х років загальний об'єм промислового виробництва перевищив довоєнний рівень. А виходу із кризи, яка нависла над економікою Німеччини після Першої світової війни та економічному підйому 1924-1928 рр. в першу чергу сприяли іноземні кредити і інвестиції, а також оновлення основного капіталу, модернізація виробництва і можливість виходу на зовнішні ринки.