Організація структури управління

Вступ

 

      В Україні здійснюються глибокі економічні перетворення. Відбувся злам механізму управління адміністративно-командної економіки, що був притаманний тоталітарній системі, створюється сучасний механізм управління, адекватний ринковим умовам.

      У процесі економічних реформ на теоретичному і практичному рівнях зусилля зосереджуються насамперед на макроекономічних проблемах, а мікроекономічному аспекту та системі управління суб`єктів підприємницької діяльності приділяється недостатньо уваги.

      Цей дисбаланс потребує прогресивного перетворення застарілих механізмів управління на сучасні організаційні структури управління, адже без розвиненої системи науково обґрунтованих поглядів на процеси трансформації, що реально відбувалися і відбуватимуться в економіці підприємства та у мікросередовищі, неможливий подальший розвиток у системі управління підприємством.

      В умовах ринкової економіки саме структура організації повинна забезпечити реалізацію її стратегії, взаємодію організації із зовнішнім середовищем та ефективне вирішення основних задач організації. І в широкому розумінні задача менеджерів при цьому полягає в тому, щоб обрати ту структуру, яка відповідає цілям і задачам організації, а також внутрішнім і зовнішнім факторам, що впливають на неї.

      «Найкраща» організаційна структура управління - це та, яка найкращим чином дозволяє організації ефективно взаємодіяти із зовнішнім середовищем, продуктивно і цілеспрямовано розподіляти і спрямовувати зусилля своїх співробітників, і таким чином, задовольняти потреби клієнтів і досягати своїх цілей з високою ефективністю.

       Багатогранність утримання структур управління передбачає множинність принципів їхнього формування. Передусім структура повинна відображати мету і задачі організації, отже, бути підлеглою виробництву і змінюватися разом зі змінами, що відбуваються. Вона повинна відображати функціональний розподіл праці і обсяг повноважень робітників управління; останні визначаються політикою, процедурами, правилами і посадовими інструкціями і поширюються, як правило, у напрямку більш високих рівнів управління.

      Структури організації це перш за все логічні взаємовідносини взаємодії організаційних форм протікання технологічних процесів переробки вхідних ресурсів, побудовані в такому вигляді, який дозволяє найбільш ефективно досягати цілей організації, а саме отримання прибутку і розвитку організації. Схема структури організації завжди розробляється зверху до низу і чим досконаліша та надійніша буде схема управління тим більше шансів у організації бути конкуренто спроможною на ринку.

      За умов ринкової економіки підприємствам і організаціям необхідно швидко реагувати на зміни зовнішнього середовища і адаптувати організаційні структури управління до цих змін.

      Сучасний етап розвитку економіки України ставить нові вимоги до побудови організаційних структур управління підприємствами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Організація  як об`єкт управління в менеджменті

1.1 Сутність організації  її загальні характеристики

      Організація - це форма об'єднання людей з метою досягнення певних цілей на засадах позаособистих стосунків.

      Кожна організація характеризується наявністю спільних цілей, спільною діяльністю людей, ієрархією влади, наявністю підрозділів, що вирішують конкретні завдання, розподілом праці (вертикальний, горизонтальний), формалізацію правил поведінки, взаємодією і зовнішнім середовищем, організаційною культурою, необхідністю управління.

      В умовах ринку спільні цілі зумовлюють призначення організації, види продукції та послуг, що виробляються і пропонуються організацією для задоволення потреб суспільства. Вони формуються в результаті взаємного впливу індивідуальних цілей членів організації або задаються ззовні відповідно до місії організації. На мою думку місія визначає причину існування організації в умовах ринку. Для реалізації місій і цілей організації важливу роль відіграє спільна діяльність людей, які мають відповідну кваліфікацію, знання і навички, необхідні для досягнення визначених цілей.     .  Ефективна спільна діяльність забезпечує синергетичний ефект для організації. Люди, які працюють в організаціях, мають різний статус. Вони розподіляються на керівників, фахівців, робітників, менеджерів і підлеглих і таким чином формують ієрархію влади. Ієрархія влади - перелік посадових осіб, починаючи з вищого керівництва організації до менеджерів первинних підрозділів на нижчому, операційному рівні керівництва. Кожна організація має підрозділи, які вирішують конкретні завдання. Такі підрозділи називаються відділеннями, філіями, службами тощо. Важливо оптимально визначити організаційні межі структурних підрозділів, їх права, обов'язки, систему взаємозв`язків з іншими підрозділами, їх завдання. Від професійного вирішення всіх цих питань значною мірою залежить функціонування організації загалом.

      Розподіл праці, що здійснюється згідно з професійно-фаховими характеристиками кожного працівника і забезпечує раціональну структуризацію робіт і завдань. Вертикальний розподіл праці, у результаті якого відокремлюється функція управління, забезпечує координацію дій різних підрозділів, працівників. Прикладом вертикального розподілу праці є виділення кількох рівнів управління в організації. Горизонтальний розподіл праці є результатом використання переваг спеціалізації. До типів горизонтального розподілу праці належать функціональний, техлогійний, професійний.

      Формалізація правил поведінки, процедур і контролю, яка здійснюється для того, щоб організація діяла як єдине ціле. Відповідно до визначених норм і правил поведінки, виконуючи посадові обов`язки, приймаючи рішення, виконавці можуть діяти самостійно, не звертаючись по вказівки до керівників. Кожна організація взаємодіє з зовнішнім середовищем і напряму залежить від нього. Організація як відкрита система, перебуває під впливом зовнішніх прямих (постачальники, конкуренти, спожвачи, органи влади) і непрямих чинників (політичних, економічних, соціальних, технологічних).   . .           .     Керівники організації можуть впливати на прямі зовнішні чинники, а до впливу непрямих вони мусять пристосуватися. Організаційна культура - сукупність цінностей, переконань, традицій і норм, під впливом яких формується поведінка окремих працівників і трудового колективу організації. Сильна організаційна культура сприймається більшістю персоналу, чітко визначає пріоритети, має глибокий вплив на поведінку людей. Для координації дій підрозділів, оптимального розподілу праці по вертикалі та горизонталі, забезпечення ефективного використання ресурсів, своєчасної й адекватної реакції на зміни і виклики бізнес-середовища організації потребують управління. Управлінська діяльність повинна бути відокремлена від не управлінської діяльності.

      Основними видами організацій є формальні та неформальні організації. Формальні організації створюються на вимогу керівництва для проведення певного технологічного процесу. Неформальні навпаки непередбачено утворені групи людей, які вступають у постійні взаємодії для досягнення відповідної цілі. Основною причиною виникнення неформальних організацій є результат соціальної взаємодії людей. Вони завжди виникають після утворення формальних організацій.

      Неформальні організації характеризуються соціальним контролем, опором до змін і появою лідера. Підприємства створюють соціальний контроль за своїми членами неформальної організації шляхом встановлення групового еталона поведінки, одягу, видів робіт тощо. Також неформальні організації характеризуються опором до змін, небажанням членів неформальної організації проводити реорганізацію, упроваджувати нові технології та інше. Визнання членами неформальної організації свого керівника так званого неформального лідера визначається колективом людей, при цьому керівники або лідери діють без підтримки зверху.

      Організація постійно перебуває під тиском певних обставин і факторів як у середині організації, так і навколо неї, отже зовнішнє та внутрішнє середовище організації взаємодіють між собою. Організація становить взаємодію таких основних елементів, як цілі, структури, завдання, технології, люди, а також оточення - політичне, економічне, культурне, ринкове, до якого вона повинна пристосуватися.

      Згідно з усім вище сказаним організація як об`єкт управління - це соціальне утворення, яке об`єднує багато людей, з метою досягнення поставлених цілей.

      На ринку кожна організація ставить мету досягнути конкурентоспроможності, знайти свого споживача, збільшити частку ринку.

 

 

 

 

 

1.2 Внутрішнє та  зовнішнє середовище організації

      Сукупність компонентів, пов'язаних між собою за допомогою певних структур у межах організації є внутрішнім середовищем організації.

      До основних змінних внутрішнього середовища організації належать: цілі, завдання, структури, технології, люди. Всі ці ланки повинні взаємодіяти як одне ціле щоб забезпечити ефективне існування організації, а також її процвітання.

       Конкретний кінцевий стан або бажаний результат, якого намагається досягти група працюючи разом, створювати певний продукт чи надавати послугу з метою отримання прибутку, це ціль організації. Передбачена робота, серія робіт або частина її, яка повинна бути виконана заздалегідь встановленим способом у заздалегідь обумовлені строки називається завданням організації. Завдання організації ставляться для досягнення мети, цілі організації. Структури організації це перш за все логічні взаємовідносини взаємодії організаційних форм протікання технологічних процесів переробки вхідних ресурсів, побудовані в такому вигляді, який дозволяє найбільш ефективно досягати цілей організації, а саме отримання прибутку і розвитку організації. Схема структури організації завжди розробляється зверху до низу і чим досконаліша та надійніша буде схема управління тим більше шансів у організації бути конкуренто спроможною на ринку. Спочатку розділяють її на широкі сфери дій, потім на менші команди і на функціональні завдання конкретним виконавцям. Важливим елементом внутрішнього середовища є технології - це процес перетворення в системі, який складається з відпрацювання програм і здійснення порядку виконання операцій над ресурсами та інформацією з метою перевтілення їх у бажану продукцію. Кожна організація повинна стежити за розвитком технологій, «йти в ногу з часом», кожної миті в світі робляться нові відкриття в технологічній галузі, ці відкриття допомагають прискорити обмін інформацією, використовувати мінімум ресурсів і задовольняти максимум потреб. Люди організації чи її персонал це основна ланка підприємства, у кожної свої потреби, бажання, характер і щоб успішно керувати персоналом і потрібні організаційні структури управління.

      Зовнішнє середовище організації не входить до її складу але безпосередньо впливає на неї.

      Фактори що впливають на організацію з зовнішнього середовища: споживачі, конкуренти, постачальники, закони і державні установи тощо. Споживачі використовують продукцію організації для особистих потреб або потреб своєї організації. Але щоб продукція користувалася попитом вона повинна бути конкурентоспроможною. Виробники подібної продукції на ринку - це конкуренти. Кожна організація бажає зайняти вигідну позицію на ринку, збільшити його частку. До зовнішнього середовища також належать постачальники - фірми або окремі особи, які здійснюють постачання машин, устаткування інших матеріальних ресурсів для задоволення технологічних або особистих потреб організації чи окремої особи. Ззовні на організацію впливає держава, її закони і установи - це правові та нормативні акти вищого органу законодавчої та виконавчої влад або їх спеціальні органи, які здійснюють нагляд за дотриманням державних вимог підприємствами, установами, організаціями, а також громадянами.

      Усі вище перелічені фактори належать до факторів прямого впливу, до факторів зовнішнього середовища організації опосередкованого впливу належать: стан економіки, науково-технічний прогрес, політичні та соціально-культурні зміни, вплив міжнародних подій тощо.

      Одним з найважливіших факторів опосередкованого впливу є стан економіки. На організацію ззовні впливають тенденції, рівень інфляції, ставки банківського проценту, рівень безробіття. Розвиток науково-технічного процесу у конкурентів сприяє підвищенню якості їх товару, зниженню ціни тощо, це також один з факторів який впливає на організацію з зовнішнього середовища. На організацію впливають політичні зміни у сферах законодавства, судових справах, державного регулювання тощо.

      Щоб організація ефективно працювала і процвітала потрібно пристосувати її до впливу внутрішнього та зовнішнього середовищ.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Характеристика  організаційних структур управління

2.1 Визначення  поняття і принципи побудови  управлінських   структур

      Під структурою управління організацією розуміється упорядкована сукупність взаємопов'язаних елементів, які знаходяться між собою в сталих відношеннях, що забезпечують їх функціонування і розвиток як єдиного цілого. Елементами структури є окремі робітники, служби та інші ланки апарату управління, а відношення між ними підтримуються завдяки зв'язкам, що прийнято поділяти на горизонтальні і вертикальні. Горизонтальні зв'язки носять характер погодження і є, як правило, однорівневими. Вертикальні зв'язки - це зв'язки підпорядкування, і необхідність в них виникає при ієрархічності управління, тобто. за наявності декількох рівнів управління.    . .   .  Крім того, зв'язки в структурі управління можуть носити лінійний і функціональний характер. Лінійні зв'язки відображають рух управлінських рішень і інформації між так званими лінійними керівниками, тобто. особами, які повністю відповідають за діяльність організації або її структурних підрозділів, функціональні зв'язки мають відповідати лінії руху інформації і управлінським рішенням тим або іншим функціям управління.