Особливості прийняття рішень господарської діяльності

Тема 6: Особливості прийняття рішень господарської  діяльності 

    1. Процес прийняття господарських  рішень (визначення, елементи процесу  прийняття рішень, етапи та процедури  процесу прийняття рішень).

    2. Характер рішень що приймаються  суб'єктами господарювання.

    3. Моделі прийняття рішень.

    4. Закони та закономірності що  впливають на прийняття рішень. 
 

1. Процес  прийняття господарських рішень  (ГР) (визначення, елементи процесу прийняття рішень, етапи та процедури процесу прийняття рішень) 

    Необхідність прийняття ГР зумовлена існуванням проблем – складних теоретичних питань чи практичних ситуацій, які характеризуються розривом між тим, що є та що має бути. Імпульс для прийняття певного господарського рішення – це необхідність ліквідації, зменшення актуальності або повне   вирішення конкретної господарської проблеми.

    Складається технологія прийняття рішень з таких  елементів, які вимагають відповідей на запитання: ідея, мета (навіщо робити?); кількість і якість об'єктів (що робити?); ресурси (з якими витратами?); застосовувані технології (як робити?); виконавці (хто повинен робити?); терміни (коли робити?); споживачі (для кого робити?); місце (де робити?); економічний, соціальний, екологічний, технічний ефекти (що це дає?).

    Процес  прийняття рішень (ПР) характеризується комплексом «інтегральних» процесів інтелектуальної діяльності керівника й апарата управління, доцільною організацією, науково обґрунтованими технологіями. Процес прийняття рішень має певні елементи: мету, суб'єкта, що приймає рішення, альтернативні варіанти рішення, умови, результати та критерії (рис.1).

    Прийняття рішення передбачає вибір однієї з двох альтернатив або одного з декількох варіантів, що мають місце. Слід зазначити, що існує суттєва різниця між рішенням самим по собі та процесом його прийняття.

    Процес  розробки та прийняття господарського рішення починається з виявлення та формулювання сукупності проблем, що в даний момент стоять перед підприємством (підвищення прибутковості, освоєння нових видів продукції, розширення ринків збуту; зниження ефективності фірми чи підрозділів порівняно з минулим періодом, невідповідність результатів запланованим цілям; результат порівнянь з аналогічними підприємствами незадовільні). У випадку, коли таких проблем більше, ніж реально можна розв'язати, визначається їх пріоритетність. При цьому обираються найбільш та найменш важливі, для яких встановлюються різні терміни реалізації.

    Після виявлення та остаточного формулювання проблем починається стадія пошуку інформації та формування альтернатив рішення. Масштаб пошуку необхідної інформації залежить від повторюваності, рутинності або новизни проблеми. 

     Рис. 1. Елементи процесу прийняття рішень 

    ЕТАПИ ТА ПРОЦЕДУРИ ПРОЦЕСУ ПРИЙНЯТТЯ  РІШЕНЬ 

Етапи	Процедури
І. Постановка задачі розв'язання проблеми	Виникнення нової ситуації Виявлення проблеми Збір необхідної інформації Опис проблемної ситуації
ІІ. Розробка варіантів рішення	Формулювання вимог, обмежень Збір необхідної інформації Розробка можливих варіантів рішення
ІІІ. Вибір  рішення	Визначення критеріїв вибору Вибір рішень, відповідних критеріям Оцінка можливих наслідків Вибір кращого рішення
ІV. Організація виконання рішення та його оцінка	План реалізації обраного рішення Контроль ходу реалізації рішення Оцінка розв'язання проблеми та виникнення нової ситуації

 

    У ході розв'язання проблеми розробляються декілька варіантів її вирішення (альтернативи), цінність яких може бути неоднаковою. Моментом остаточного вибору рішення вважається ухвалення найбільш придатної альтернативи. Через суб’єктивність поглядів на проблему, залежно від ступеня сумніву в них, рішення, прийнятні для одних, виявляться неприйнятними для інших.

    2. Характер рішень що приймаються суб'єктами господарювання 

    Процес  прийняття рішення на стратегічному й оперативному рівні може мати інтуїтивний, заснований на судженнях, чи раціональний характер (рис.2).

    У разі прийняття суто інтуїтивного рішення люди виходять із власного відчуття того, що їхній вибір правильний. Цей спосіб притаманний творчим особистостям з великою потребою в незалежності, діловим егоїзмом, ерудицією, широкими інтересами. За прийняття рішень інтуїтивного характеру керуються аналогіями, словесними концептуальними асоціаціями, передбаченням, але відсутній систематичний підхід до вибору альтернатив. При цьому існує дуже великий ризик помилок, тому ці рішення припустимі лише в крайньому випадку, скоріше як виняток, а не правило.

    Рішення, засновані на судженні (адаптаційні  рішення), багато в чому подібні до інтуїтивних, оскільки на перший погляд їх логіка слабко прозирається. В основі цих рішень лежать, на відміну від попереднього випадку, знання й осмислений досвід минулого.

    В основі раціонального рішення лежить не минулий емпіричний досвід, а об'єктивний аналіз умов, у яких організація діє на даний момент і які приблизно будуть мати місце в майбутньому. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

    

    

    Рис. 2. Характер рішень, що приймаються суб'єктами господарювання 
 

    3. Моделі прийняття рішень 

    У теорії управління виділяють також  три основні моделі прийняття  рішень — класичну, поведінкову та ірраціональну ( табл. 1).

    Таблиця 1.

    Основні моделі прийняття рішень

Модель	Характеристика  моделі
Класична („синоптична”) модель	Базується на припущенні, що поведінка людини за певних обставин буде логічною та передбачуваною. Вважається, що суб'єкти, які приймають рішення, діятимуть раціонально (завдяки точній інформації вони дійдуть логічного висновку щодо рішення з бажаним результатом). За даної моделі ефективний процес прийняття рішень складається з таких логічних кроків: визначення проблеми; з'ясування проблеми й окреслення цілей, формування альтернатив; оцінка альтернатив; порівняння прогнозованого результату по кожній альтернативі і цілями; вибір однієї з альтернатив, яка найбільшою мірою задовольняє поставлені цілі. Ідея раціонального прийняття рішень має місце в західному мене     менеджменті; вона дуже бажана й передбачувана
Поведінкова модель	За використання даної моделі: особа, що приймає рішення, не має повної інформації стосовно ситуації прийняття рішень та щодо всіх можливих альтернатив; особа, то приймає рішення, не здатна або не схильна передбачити наслідки реалізації кожної можливої альтернативи. Враховуючи  ці характеристики, Г. Саймон сформулював  два ключових поняття поведінкової моделі: поняття «обмеженої раціональності» (завжди існує рішення, краще за прийняте); поняття «досягнення задоволеності» (намагання досягти оптимального рішення)
Ірраціональна модель	Ґрунтується на передбаченні, що рішення приймаються  ще до того, як досліджуються альтернативи. Ірраціональна модель найчастіше застосовується: для  прийняття  принципово  нових, незвичайних  рішень; для розв'язання проблем в умовах дефіциту часу; коли менеджер або група менеджерів мають достатню владу, щоб нав'язати своє рішення

 

     Ідеальний процес прийняття рішень має бути: послідовним, раціональним; базуватися на точній інформації; бути вільним від емоцій та упереджень. На жаль, досягнути цих умов під час прийняття господарських рішень на практиці неможливо. На практиці обґрунтування більшості ГР здійснюється з використанням сполучення раціонального та інтуїтивного способів.

    Описані вище стадії виявлення проблеми та прийняття рішення зазнають впливу різних факторів внутрішнього та зовнішнього середовища підприємства. Основними факторами безпосередньої ситуації, що впливає на прийняття рішення, є:

• значущість рішення;
• тиск часу;
• мови, в яких діє ОПР.

    Відносна значущість рішення визначається на основі таких критеріїв, як: кількість осіб, які зазнають впливу даного рішення; кількість витрачених коштів і ступінь впливу рішення на зміну прибутковості підприємства; час, що керівники втрачають на обґрунтування та реалізацію рішення.

    Якщо  в умовах визначеності використовуються в основному стандартні методи та прийоми прийняття рішень, що виправдали себе на практиці, то в разі невизначеності найчастіше залучаються досвід, інтуїція, творчі здібності керівників.

    ОПР можуть використовувати такі стратегії:

1. уникнення невизначеності (ігнорування джерел невизначеності та очікування кращого результату);
2. зведення невизначеності до визначеності (уявлення про те, що майбутнє буде таким самим, як і минуле, та виходячи з цього 
   приймати такі ж рішення, як у минулому);
3. зниження невизначеності внутрішніх реалій організації та 
   зовнішнього середовища (впливати на джерела невизначеності, 
   послідовно з'ясовуючи невідомі обставини, тощо).

 

    Ранжування  умов прийняття рішень 

Стан	Прості умови	Складні умови
Статика	Маловідчутна  невизначеність: незначна кількість факторів і компонентів навколишніх умов; фактори й компоненти  подібні; фактори га компоненти  залишаються в основному однаковими й незмінними	Помірномаловідчутна     невизначеність: велика кількість факторів і компонентів навколишніх умов; фактори й компоненти не  подібні; фактори та компоненти залишаються  в основному  однаковими
Динаміка	Помірносильновідчутна   невизначеність: незначна кількість факторів  і компонентів навколишніх умов; фактори й компоненти подібні; фактори та компоненти навколишніх умов перебувають у  процесі постійних змін	Сильновідчутна  невизначеність: велика  кількість  факторів навколишніх умов; фактори й компоненти не подібні; фактори та компоненти навколишніх умов перебувають у  процесі постійних змін

 
 

    4. Закони та закономірності що  впливають на прийняття рішень 

    Приймаючи господарське рішення, керівник як людина, як біосоціальна й духовна самокерована система, перебуває під упливом ряду законів природи, синергетичний ефект поєднання яких без їх знання може привести до різних, причому не завжди позитивних, наслідків.

    У загальному розумінні закон являє  собою стійкі відносини між об'єктами та явищами, яким властиві необхідність, загальність і повторюваність. Основні закони, що їх повинні враховувати ОПР, — це загальні закони, котрі визначають поведінку людини; закони зв'язку із зовнішнім середовищем соціально-психологічні та біопсихічні закони (табл.2). 
 
 

    Таблиця 2

    Основні закони та закономірності, що впливають  на прийняття рішення 

Закон	Визначення
1. Загальні закони управління людиною
Закон єдності біологічного та соціального	Індивідуум  у своєму поводженні, звичках запрограмований навколишнім середовищем, культурними стандартами, тому дії людини визначаються не тільки поточними стимулами, але й усім досвідом її попереднього життя
Закон єдності соціального й несвідомого	Дії людини визначаються не тільки свідомістю але й неусвідомленими мотиваційними причинами. Людина може бути запрограмована на виконання рішення і, не усвідомлюючи цього, реалізовувати його
Закон послідовності розвитку	У природі та єдності зміна розвитку відбувається після виникнення відповідних передумов. За первісними успіхами можуть траплятися зриви, якщо не враховувати стратегічні розриви. Необхідна поетапна реалізація прийнятих рішень
Закон зростання ентропії	Ізольовані організаційні системи  мимоволі прагнуть перейти з менш імовірного стану в більш імовірний за відсутності протидійних сил
Закон відносності поводження	У механізмах роботи мозку все відносно. У різних умовах і самі подразники сприймаються по-різному та викликають різні реакції. Поводження людини не підпадає під лінійні закони, воно не детерміновано. Можна лише прогнозувати її дії ймовірнісними методами
Закон кумулятивного впливу зовнішніх  чинників	Причиною поведінкових дій є не одна попередня подія, а низка їх. Тому доцільно враховувати різноманіття та стохастичність соціальних і психологічних явиш у різних ситуаціях, а також ту обставину, що кожна людина домагається своєї мети. Дії людини зумовлюються вродженими та придбаними якостями, підпрограмами, що й викликає зростання впливу зовнішніх сил у сполученні з внутрішніми причинами на ухвалення рішення
2. Закон інерційності людських  систем
Загальний закон інерції	Почавши працювати  в одному напрямі, людський мозок  має схильність працювати в тому самому напрямі й за інших зовнішніх подразників. Кожна людина набуває певних звичок, навиків, що дають можливість якщо не визначати конкретні її дії то принаймні прогнозувати
Закон настановлення	Діяльність  людини, її вчинки визначаються, як правило, системами цінностей, що вказують на стан готовності, схильності особи до видів діяльності та ступінь її активності. Людина  ще до ухвалення рішення налаштована  діяти певним чином, хоча часто й не усвідомлює існування та вплив настанов. Учинки індивідуума в схожих ситуаціях часто збігаються. Отже, знаючи комплекс настанов, можна прогнозувати дії людини
Закон домінанти	Кожна людина схильна  до визначеного сприйняття, способу  мислення, способів дії та форм поведінки  на основі наявних у кожної людини в нервовій системі вогнищ збудливості. Порушення пов'язано не з поточними факторами, а з минулим досвідом, обставинами. При цьому виявляється схильність до визначеного сприйняття дійсності, способу мислення, способів дії та форм поводження. Сформовані домінанти не переборюються словами й логікою переконання, допоки не з'явиться новий досвід, що руйнує старі домінанти
3. Законі зв’язку із зовнішнім  середовищем
Закон відповідності вимогам середовища	Ступінь прояву особистих якостей і реалізація можливостей людини визначається вимогами навколишнього середовища. Гарні  умови життя, праці, побуту знижують незадоволеність, але не стимулюють здатність до розвитку
Закон адаптації	Усі реакції  людини, її вчинки та дії спрямовані на усунення шкідливих щодо неї зовнішніх  впливів і досягнення сприятливих  умов для забезпечення своєї життєдіяльності. Усе, що не пристосується до навколишнього середовища, вимирає
Закон впливу норм і регламентації	Чинні норми  виражають типові соціальні зв'язки та відносини для більшості. Дотримання норм — обов'язок людини. Однак зайва  регламентація притлумлює активність особистості, творчу самостійність
4. Соціально-психологічні та біопсихічні  закони
Закон обмеженості нормативно-правового  поводження	Встановлені формальні  вимоги мають обмежену силу. Органи керування повинні мати повноваження й обов'язки відповідно до функцій. При цьому має дотримуватися домірність відповідальності об'єкту і характеру повноважень
Закон рефлекторного характеру діяльності	Діяльні акти людини мають у своїй основі безумовні й умовні рефлекси, що забезпечують біологічне і соціальне виживання, саморозвиток людини. Людина, у першу чергу, підкоряється безумовним рефлексам. Ієрархічний (суспільний) рефлекс генетично визначає необхідність боротьби за місце в соціальній ієрархії. Рефлекс мети основний фактор породження життєвої енергії, завдяки чому створюються (формуються) умови для досягнення цієї мети
Закон традицій і звичаїв	Звичаї— історично  сформовані й передані в процесі еволюції порядки, правила поведінки, а традиції — гальмо. Знищення традицій і звичаїв руйнує організацію, а насаджувана нова культура може бути засвоєна тільки в молодому віці. Традиції можуть мінятися лише зі зміною поколінь
Закон економії сил	Витрати праці  люди прагнуть зменшити, а її результати використовувати максимально. Людина споконвічно запрограмована вдосконалювати, полегшувати працю. Цей закон породжує лінь
Закон випереджувальної дії реальності	Людський мозок  може приймати рішення з визначеним тимчасово-просторовим попередженням майбутніх подій. Усі реакції людини, її дії не вільні від минулого та не відбуваються поза зв'язком із перспективою
Закон очікуваного корисного ефекту	Людина не може прийняти й виконати рішення, що не обіцяє одержання корисного ефекту
Закон впливу емоцій та вольової детермінації поведінки	Живі системи  стимулюються до дій позитивними емоціями. Позитивні емоції викликають приплив енергії, підвищення тонусу організму. В разі виникнення конфлікту між розумом і почуттям найчастіше перемагає почуття. Однак людина здатна свідомо регулювати свої дії та вчинки відповідно до поставленої мети, хоча воля — не завжди вирішальний фактор її активності. Необхідно враховувати і сферу можливої несвідомої поведінки