Предмет і метод політичної економії

    Ми  починаємо вивчення курсу «Політична економія», який лежить в основі всіх інших економічних наук, які ви будете вивчати пізніше. Але це не єдина причина, чому дуже важливо вивчати цей предмет. Розуміння змісту економічних явищ потрібне кожній людині, бо людина живе у світі економічних явищ, вона купує і продає, отримує доходи і сплачує податки, споживає і заощаджує, наймається на роботу, а може й розпочинає свою справу. Зрозуміло, що ліпше, коли людина чинить ці дії свідомо, раціонально використовуючи власні сили та інші ресурси, обирає із багатьох можливих рішень найдоцільніше. 

1. Зародження  і розвиток політичної економії.

         Розмаїття напрямів і шкіл у політичній економії визначає і розбіжності у підходах до трактування ролі виробництва в розвитку людського суспільства та предмета політекономії.  

  Так як і кожна наука політекономія  має свій історичний шлях розвитку, об’єкт, предмет дослідження, свою структуру, виконує певні функції та методи. Вона є базовою наукою для інших економічних наук.

  Термін  економія (від гр. ойкономія) ввели в обіг давньогрецькі мислителі Ксенофонт і Арістотель. У перекладі з грецької він означає "мистецтво ведення домашнього господарства", "домоводство" ("ойкос" — дім, домашнє господарство; "номос" — вчення, закон).

  Термін "політична економія" був уперше застосований французьким меркантилістом Антуаном Монкретьєном у праці "Трактат політичної економії", написаній у 1615 р. З грецької "політикос" перекладається як державний, суспільний. Отже, цей термін у поєднанні з терміном "економія" означає науку про ведення господарства в державі, суспільстві.

  В економічній науці термін "політична  економія" домінував до кінця  XIX ст. — часу виходу (1890 р.) праці відомого англійського економіста А. Маршалла "Принципи економікс". Економікс — це неокласичний напрям в економічній науці, який має за мету синтезувати класичну політичну економію і маржиналізм.

  У сучасних умовах у більшості країн  світу (особливо англо-американських) політична економія функціонує під назвою "економікс", в інших — як "економічна теорія" або як "політична економія". Кожна з них має свій аспект дослідження і викладення. Проте вони по суті є назвами однієї і тієї самої економічної науки, що постійно розвивається та досліджує економічні явища і процеси на різних етапах розвитку людського суспільства. 

  Об 'єктом  дослідження політекономії є економіка.

  Що ж  таке, на вашу думку, економіка?

  Економіка -це така сфера життя суспільства, яка охоплює виробництво продуктів і послуг, обмін ними, розподіл створених у суспільстві благ і споживання.

  Сьогодні вважається, що найважливішим завданням будь-якого суспільства є забезпечення найповнішого задоволення потреб людини.

  Економічна  наука якраз і є такою, що вивчає, як люди (суспільство), використовуючи обмежені виробничі ресурси, можуть досягти створення різноманітних речей і послуг, забезпечуючи при цьому найповніше задоволення потреб, потрібно зауважити, що всі ресурси — земля, праця людей, обладнання та устаткування — обмежені у кожний конкретний момент. Бажання ж людей задовольняти потреби повніше, якісніше — необмежені. Хоч би як ми бажали забезпечити найвищий рівень споживання, це наше бажання наштовхується на межу наявних ресурсів.

  У визначенні того, що є економіка, ми використали чотири поняття: виробництво, обмін, розподіл, споживання. Тому з'ясуємо зміст цих понять.

  Виробництво — це спосіб поєднання згаданих ресурсів — землі, праці, капіталу (засобів виробництва) — та їх узгодженого, цілеспрямованого використання, перетворення речовин природи в ті форми, які потрібні для споживання. Наведіть мені, будь ласка, приклад виробництва.

  Обмін — відносини, завдяки яким речі та послуги рухаються від виробників до споживачів. Цей рух здійснюється за допомогою грошей. Як, на вашу думку, коли проявляється обмін?

  Розподіл  — це формування доходів: підприємця чи робітника, службовця чи власника земельної ділянки, банкіра чи держави. Найкращим прикладом для відносин розподілу буде розподіл доходу на заробітну плату, ренту, відсоток, прибуток.

  Споживання  — використання доходів і реалізація тих корисностей, що їх мають речі та послуги. Наведіть мені, будь ласка, приклади споживання.

  Отже, підіб'ємо деякі підсумки. Вивчаючи особливу сферу життя суспільства, економічна наука досліджує, як організовані виробництво, обмін, розподіл та споживання. Правильність організації економічного життя визначається здатністю задовольняти потреби людей за наявних обмежених виробничих ресурсів. 

2. Предмет політичної економії

  Предметом політичної економії є дослідження економічних відносин між людьми з приводу ефективного використання обмежених ресурсів і виробництва споживчих благ з метою задоволення потреб як окремих індивідів, так і суспільства в цілому.

  Економічні  закони виражають внутрішні, суттєві, постійні причинно-наслідкові (детерміновані) зв’язки між економічними явищами і процесами. Вони, як і закони природи, мають об’єктивний характер. Одночасно економічні закони істотно відрізняються від законів природи, оскільки виникають і функціонують лише в процесі економічної діяльності людей, а також, на відміну від перших, діють не вічно.

  Класифікуючи  економічні закони, виокремлюють такі типи:

• загальні, тобто закони, властиві всім економічним системам (закон підвищення суспільної продуктивності праці, закон економії часу та ін.);
• специфічні — це ті закони, що функціонують у межах однієї економічної системи (основний економічний закон);
• стадіальні, що діють лише на одній зі стадій розвитку економічної системи, наприклад закон породження монополій концентрацією (централізацією) виробництва.

  Механізм  дії економічних законів зумовлений їх об’єктивним характером. Механізм використання включає насамперед пізнання законів людьми та врахування їх вимог при розробці економічної політики.

  Оскільки економічні закони виражають взаємодії економічних відносин і продуктивних сил, тож предмету політичної економії можна дати розширене трактування. Це — наука про економічну структуру суспільства. Схематично економічну структуру можна уявити такою:

  Економічні категорії — це теоретичні поняття, абстракції, що відображають реально існуючі економічні відносини (потреби, інтереси, ціни, прибуток, власність і т. ін.). Кожний закон нібито «групує» навколо себе визначену кількість економічних категорій.

  Політична економія як наука має фундаментальний характер. Проте вона обмежена щодо свого предмета. Іншими проблемами економічного порядку займаються такі напрями в економічній науці, як мікро- і макроекономіка.

  Мікроекономіка розглядає економічну систему на мікрорівні, досліджує діяльність окремих економічних суб’єктів, характеризує їх поведінку і пояснює, ким, як і чому економічні рішення приймаються на цьому рівні, наприклад, що, скільки і коли купити або продати і т. п.

  Макроекономіка досліджує економіку як єдине ціле, у системі, комплексі всіх її проблем на рівні народного господарства. Макроекономіка вивчає великомасштабні економічні процеси (походження і природу прибутків населення, багатства нації в цілому, продуктивність суспільної праці і чинники, що її визначають, динаміку процента, безробіття та його природу і т. ін.) і шукає шляхи розв’язання загальноекономічних проблем (як створити нові робочі місця, як захистити економіку від інфляції, як підвищити загальний рівень життя населення країни, як забезпечити макроекономічне зростання тощо).

  Мікро- і макроекономіка як складові економічної  теорії перебувають у нерозривній єдності, у взаємозв’язку. Одночасно поділ економічної науки на мікро- і макроекономіку певною мірою є умовним. Це тим більше природно, якщо зважати на те, що обидві ці значні частини економічної теорії досліджують свої проблеми на основі пізнання законів і категорій, які є предметом політичної економії.

  Позитивна політична економія намагається  формулювати наукове уявлення на основі відкритих економічних законів і категорій, базуючись на об’єктивності; тому вона вільна від суб’єктивних оцінних суджень. Нормативна політична економія виражає оцінне судження певної групи людей щодо економічних законів та економічних категорій, їх практичного використання. Оцінні судження або нормативні твердження виникають на рівні обґрунтування економічної політики. 

3. Функції політичної економії

     Політична економія виконує такі основні функції:

Насамперед  це — пізнавальна. Сутність її полягає в тому, щоб розкрити зміст економічних законів, категорій, форми їх прояву і механізм дії.       Друга — методологічна функція, що застосовується при розробці методів, засобів, наукового інструментарію, необхідних для дослідження всіх економічних наук (дисциплін), тобто політекономія виступає методологічною основою для останніх.

Практична — третя функція — безпосередньо загальне обґрунтування необхідності і віднайдення шляхів раціонального господарювання, що найбільше відповідають інтересам людини, колективу, суспільства. У загальнішому аспекті про дану функцію можна сказати, що це забезпечення економічної політики, управління виробництвом на мікро- і макрорівнях, тобто на різних «поверхах» економіки.

Четверта, прогностична функція спроможна надати соціально-економічний прогноз розвитку країни на більш-менш тривалий проміжок часу.

Ідеологічна функція — п’ята, оскільки висновки економічної науки завжди стосуються інтересів різних груп, класів, верств населення, а це зазвичай використовується в політичній боротьбі. Деідеологізація політичної економії, яку можна сьогодні спостерігати в деяких авторів підручників і навчальних посібників, — це міф. Економічна теорія не може бути незалежною від ідеології. Якщо така теорія не відображає реальні стосунки людей і не виражає інтереси певних прошарків населення, вона мертва. У пам’яті історії залишилися лише ті теорії, що виражали чиїсь інтереси. З цього погляду вбачається плідною спроба формування соціальної політекономії^*, що відображає інтереси всіх прошарків суспільства. Варто підкреслити і те, що політекономія покликана формувати відповідний тип економічного мислення і водночас досліджувати сучасне економічне функціонування господарюючих суб’єктів. 

4. Методи  політичної економії

  Метод (спосіб дослідження, пізнання) у політекономії — це засіб наукового пізнання економічних явищ і процесів, уявне їх відтворення і розкриття взаємозв’язку і взаємозалежності, а також виявлення рушійних сил їх розвитку.

Політична економія застосовує як загальнонаукові, так і специфічні для даної науки методи пізнання економічних явищ і процесів.

  Загальнонаукові:

  Діалектика  як метод базується на використанні законів і принципів філософії, обгрунтованих ще видатним німецьким філософом Георгом Гегелем, сутність яких полягає у пізнанні економічних явищ і процесів у їхньому взаємозв'язку та взаємозалежності, у безперервному розвитку, у розумінні того, що накопичення кількісних змін зумовлює зміни якісного стану, що джерелом розвитку є внутрішні суперечності явищ, єдність і боротьба протилежностей.

  Аналіз  і синтез як метод дослідження застосовується в єдності двох його складових.

  При аналізі об'єкт дослідження розумово або фактично розкладається на складові, кожна з яких вивчається окремо; при синтезі відбувається об'єднання різних елементів, сторін об'єкта в єдине ціле з урахуванням взаємозв'язків між ними. Аналіз сприяє розкриттю істотного в кожному елементі, а синтез завершує розкриття суті об'єкта в цілому.

  Індукція  і дедукція. Індукція — це метод пізнання від окремого до загального, від знання нижчого ступеня до знання вищого ступеня. Дедукція — метод пізнання від загального до одиничного. Метод індукції і дедукції забезпечує діалектичний зв'язок одиничного, особливого і всезагального.

  Історичний  і логічний методи використовуються економічною теорією для дослідження економічних процесів у єдності. Історичний метод вивчає ці процеси у тій історичній послідовності, в якій вони виникали, розвивалися і змінювалися один за одним у житті. Логічний метод досліджує економічні процеси в їхній логічній послідовності, прямуючи від простого до складного, звільняючись при  цьому від історичних випадковостей, зигзагів і подробиць, не властивих цьому процесові.

  Метод порівняння. Для визначення схожості та відмінності господарських явищ використовують метод порівнянь. Необхідність порівняння як загальнонаукового методу зумовлену тим, що в економічному житті ніщо не може бути оцінено само по собі. Будь-яке явище пізнається у порівнянні.

  Для того, щоб пізнати невідоме, оцінити  його, потрібен критерій, яким, як правило, є вже відоме, раніше пізнане. Способи порівнянь різноманітні: порівняння ознак, властивостей, статистичних величин, економічних категорій, дії економічний законів за різних умов тощо.

  Специфічні:

  Наукова абстракція - акцентування на чомусь головному, важливому, ігнорування несуттєвих деталей.

  Економічне  моделювання — це спрощене відображення економічної дійсності, абстрактне узагальнення відповідних фактів.

  Економічні  моделі представляють у математичній, табличній і графічних формах. Головне при цьому - схопити і відобразити реальний зв'язок між фактами.

  Економічний експеримент — штучне відтворення економічних процесів і явищ з метою вивчення їх за оптимально сприятливих умов та подальшого практичного впровадження. Економічний експеримент дає змогу на практиці перевірити обґрунтованість наукових теорій і рекомендацій, щоб попередити помилки та провали в економічній політиці держави. Особливо важлива роль експериментів на переломних етапах розвитку економіки, в період криз, проведення економічних реформ, стабілізації та ін.

  Метод якісного і кількісного  аналізу. Він передбачає чітке виявлення якісної визначеності економічного явища і підкреслення тих складових, елементів, які піддаються кількісному виміру, вивчення динаміки процесу; виявлення факторів, що впливають на його зв'язки в системі. 

5. Основні етапи розвитку політичної економії

   Перші спроби вивчення окремих сторін економічних  процесів відомі ще з праць стародавніх грецьких і римських мислителів (Ксенофонта, Арістотеля, Платона, Катона, Варрона), а також мислителів Стародавнього Єгипту, Китаю та Індії. Вони досліджували проблеми ведення домашнього господарства, землеробства, торгівлі, багатства, податків, грошей тощо.

   Економічна  наука як система знань про  сутність економічних процесів і явищ почала складатися лише в XVI-XVII ст.., коли ринкове господарство почало набувати загального характеру.

Рис. 1.1. Основні етапи розвитку економічної науки 

   Меркантилізм. Прибічники цієї школи основним джерелом багатства вважали сферу обігу, торгівлю, а багатство ототожнювали з накопиченням металевих грошей (золотих і срібних). Погляди представників цієї школи відображали інтереси торгової буржуазії в період первісного нагромадження капіталу та розвитку зовнішньої торгівлі. Представники: А. Монкретьєн, Т. Манн, Д. Юм.

   Фізіократи. На відміну від меркантилістів, фізіократи вперше перенесли дослідження зі сфери обігу безпосередньо в сферу виробництва. Але джерелом багатства вважали тільки працю в с/г виробництві. Вважали, що промисловість, транспорт і торгівля – безплідні сфери, а праця людей у цих сферах лише покриває витрати на їхнє існування і не прибуткова для суспільства. Представники: Ф. Кене, А. Тюрго, В. Мірабо, Д. Норе.

   Класична  політична економія. Виникла з розвитком капіталізму. Її засновники У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо зосереджують увагу на аналізі економічних явищ і закономірностей розвитку всіх сфер суспільного виробництва, прагнуть розкрити економічну природу багатства, капіталу, доходів, кредиту, обігу, механізму конкуренції. Саме вони започатковують трудову теорію вартості, а ринок розглядали як саморегулюючу систему.

   Марксизм, або політична  економія праці. Засновники цього напряму К. Маркс і Ф. Енгельс досліджують систему законів капіталістичного суспільства з позиції робітничого класу. Продовжуючи дослідження трудової теорії вартості, зробили аналіз розвитку форм власності,запропонували свої концепції додаткової вартості, грошей, продуктивності праці, відтворення, економічних криз,земельної ренти. Однак деякі положення марксизму: про заперечення приватної власності і ринку, посилення експлуатації і зростання зубожіння трудящих, про єдиний фактор формування вартості, переваги суспільної власності, неминучість краху капіталізму не мали належної наукової обґрунтованості й не знайшли практичного підтвердження. Тому нині вони переглядаються і піддаються справедливій науковій критиці.

   Маржиналізм (від англ.. marginal – граничний) – теорія яка пояснює економічні процеси і явищ, на основі універсальної концепції використання граничних, крайніх величин, які характеризують не внутрішню сутність самих явищ, їхню зміну у зв’язку зі зміною інших явищ. Дослідження маржиналістів ґрунтуються на таких категоріях, як «гранична корисність», «гранична продуктивність», «граничні витрати» та ін.. Маржиналізм використовує кількісний аналіз,економіко-математичні методи і моделі, в основі яких лежать суб’єктивно-психологічні оцінки економічних процесів і явищ індивідом. Представники маржиналізму – К. Менгер, Ф. Візер, У. Джевонс, Л. Вальрас.

   У сучасній західній економічній науці існують різні напрями, течії, школи, типологія яких відрізняється як за методами аналізу, так і за розуміння предмета і мети дослідження. Концептуально відрізняються і підходи до вирішення економічних проблем. Однак цей поділ значною мірою умовний, тому всю сукупність сучасних течій і шкіл можна згрупувати у такі чотири основні напрями: неокласицизм, кейнсіанство, інституціоналізм, неокласичний синтез.

Рис. 1.2. Основні напрями сучасної економічної теорії 

   Неокласицизм. Досліджує та розвиває ідеї класичної політичної економії з урахуванням сучасних умов. Заперечує необхідність втручання держави в економіку, розглядає ринок як саморегульовану економічну систему, здатну самостійно встановити необхідну рівновагу між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Засновники теорії – А. Маршалл і А. Пігу. Послідовники – Ф. Хайєк, М. Фрідмен, А. Лаффер, Дж. Гілдер.

   Неокласичний  напрям охоплює багато різних концепцій  і шкіл: монетаризм, теорію економіки пропозиції, теорію раціональних очікувань та ін.. Особливою популярністю користується концепція монетаризму, визнаним теоретиком якої є американський економіст Мілтон Фрідмен. Прихильники монетаризму: Ф. Найт, Дж. Стиглер, Ф. Кейган, А. Голдмен.

   Монетаризм  – теорія, яка пропонує відмову від активного втручання держави в економіку і приписує грошовій масі, що перебуває в обігу, роль визначального фактора у формуванні економічної рівноваги, розвитку виробництва і зміні обсягів ВНП. За правилом монетаризму приріст грошової маси має бути скоординований з темпами зростання ВНП, динамікою цін і швидкістю обертання за такою схемою.

   Рис. 1.3. Монетарні важелі регулювання ВНП 

   Кейнсіанство  – одна з провідних сучасних теорій, на противагу неокласикам, обґрунтовує об’єктивну необхідність активного втручання держави в регулювання ринкової економіки шляхом стимулювання сукупного попиту й інвестицій через проведення певної кредитно-бюджетної політики. Засновником теорії є видатний англійський економіст Дж. М. Кейнс. Кейнсіанство виникло в 30-х рр.. ХХ ст.. як відповідь на потреби подолання Великої депресії (1929-1933), яка поставила економічну систему капіталізму на межу повної катастрофи. Ідеї Кейнса, викладені в його головній праці «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» (1936), широко застосовувалися провідними країнами світу в практиці регулювання ринкової економіки, що дало їм змогу відносно швидко подолати кризові явища, досягти стабільних темпів економічного зростання і динамічної рівноваги. 

Рис. 1.4. Кейнсіанська концепція стимулювання попиту 

   Прихильники і послідовники Кейнса (Дж. Робінсон,П. Сраффа,А. Хансен, Н. Калдор, Р. Лукас) виступають за активну участь держави в структурній перебудові економіки, визнають за необхідне запровадження антикризового та анти циклічного регулювання, перерозподілу доходів, збільшення соціальних виплат.

   Інституціоналізм, або інституціонально-соціологічний напрям, представниками якого є Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчелл, Дж. Гелбрейт, Я. Тінберген, Г. Мюрдаль та ін.., розглядають економіку як систему, в якій відносини між господарюючими суб’єктами складаються під впливом як економічних, так і правових, політичних, соціологічних і соціально-психологічних факторів. Об’єктами вивчення для них є «інститути», під якими вони розуміють державу, корпорації, профспілки, а також правові,морально-етичні норми, звичаї, менталітет, інстинкти людей і т. ін..

   Неокласичний  синтез – узагальнююча концепція, представники якої(Д. Хікс, Дж. Б’юкенен, П. Самуельсон та ін..) обґрунтовують принцип поєднання ринкового і державного регулювання економічних процесів, наголошують на необхідності руху до змішаної економіки. дотримуються принципу раціонального синтезу неокласичного і кейнсіанського напрямів економічної теорії.

Розповідь-пояснення 
 
 
 

Дати  під запис 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Дати  під запис 
 
 
 
 

Розповідь 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Пояснювально-ілюстративний 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Дати  під запис 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розповідь 
 
 
 
 

Дати  під запис 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розповідь, пояснення, запис 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розповідь-пояснення 
 
 
 
 

Дати  під запис 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розповідь-пояснення 
 
 
 
 

Пояснювально-ілюстративний 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розповідь 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Пояснювально-ілюстративний 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Пояснювально-ілюстративний 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Пояснювально-ілюстративний