Проблем і перспектив функціонування інвестиційних банків

Відсутність професійного регулювання розвитку інвестиційної діяль­ності банків з боку держави компенсується реальною практикою, яку ре­алізують, в основному, банки з іноземними інвестиціями. Найбільш ві­домими гравцями на інвестиційному ринку України є ІНГ-банк Україна (Голландія), ОТР-Банк (Угорщина), Індексбанк (Агриколь банк Фран­ція), УкрСиббанк, РайфайзенВанк Аваль (Австрія), Альфа-Банк (Росія). Так, в 2008—2009 рр. основними напрямками діяльності цих банків були: послуги організаціям з фінансового консультування; послуги андерайтингу; послуги платіжного агента. Розподіл послуг на окремі підрозділи — роботи з фізичними особами (населенням) і роботи з корпоративними клієнтами — є звичною практи­кою організації діяльності для українських банків, оскільки саме таким чином організовано надання банківських послуг і в Україні.

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ТА МОЖЛИВІ ПЕРСПЕКТИВИ ДІЯЛЬНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНИХ БАНКІВ У ВІТЧИЗНЯНІЙ БАНКІВСЬКІЙ СИСТЕМІ

Необхідність функціонування таких специфічних фінансово-кредитних установ, як інвестиційні банки, випливає з їх інституційної сутності, адже це професійні учасники інвестиційного ринку, котрі мають неабиякі навички щодо акумулювання довгострокових ресурсів та їх раціонального розміщення. Попри це інвестиційні банки можуть стати надійними партнерами як для емітентів, так і для інвесторів, що водночас виокремить їх (інвестиційні банки) як рушійну силу розвитку вітчизняного фондового ринку.

Саме з метою визначення перспектив розвитку інституції інвестиційних банків в Україні потрібно окреслити ряд параметрів щодо створення й функціонування моделі інвестиційних банків у вітчизняній банківській системі. Це форма власності банку, ресурси та сфера діяльності банку.

Форма власності банку. На нашу думку, державна форма власності, в першу чергу, дасть змогу ефективно контролювати використання бюджетних коштів як одного з багатьох джерел ресурсів банку на виконання пріоритетних інвестиційних проектів.

Стосовно ресурсів зазначимо, що доцільно було б зняти нормативні обмеження щодо коштів фізичних осіб, при цьому їх доцільно залучати лише на довгостроковій основі, тобто на більш ніж 1—3 роки.

У сфері діяльності банку пріоритет, звичайно, повинен надаватися реалізації значимих інвестиційних проектів для вітчизняної економіки й, безперечно, на інноваційній основі. Разом із тим, ми переконані в необхідності мораторію на доступ до сфери споживчого кредитування для спеціалізованих інвестиційних банків, адже, по-суті, їх місією є розвиток, а не "проїдання".

Існує думка, що розвиток банками проектного фінансування створює можливості для взаємодії з іноземними банками. Оскільки, по-перше, місцевий банк краще знає клієнта, а також економічне і правове середовище, але на відміну від іноземного банку не завжди має відповідні можливості й досвід. По-друге, роль місцевого банку полягає у проведенні експертизи, в тому числі оцінки ризиків конкретного проекту, тоді як іноземний банк бере на себе лише ризик банку, не вникаючи в суть і деталі кінцевого проекту [Ільченко-Сюйва Л.В., Шпак М.С. Роль банківської системи у проектному фінансуванні: світовий досвід та українські реалії // Інвестиції: пратика та досвід. — 2008. — № 16. — С. 11—15.].
Разом із тим сучасні інвестиційні банки виконують багато різноманітних функцій, що вигідно виділяє їх на ринку банківських послуг [Луців Б.Л. Банківська діяльність у сфері інвестицій. — Тернопіль: Економічна думка; Карт-бланш, 2001.]:
1) інвестиційні банки спеціалізуються на розміщенні цінних паперів, тому в них є можливість здійснити операції з розміщення швидше, ефективніше та з меншими затратами, ніж у компаній-емітентів;
2) далеко не кожне підприємство, що вирішило залучити додатковий капітал через випуск цінних паперів, спроможне здійснити необхідні дослідження на всіх етапах підготовки і проведення емісії в тих обсягах і на тому рівні, як це здатні зробити відповідні підрозділи інвестиційних банків;
3) багато компаній і підприємств, що тільки розгортають свою діяльність, гостро потребують професійної підтримки інвестиційних банків, у першу чергу, для створення вторинного ринку власних цінних паперів;
4) необхідність залучення професійних послуг інвестиційних банків стає особливо очевидною, коли йдеться про такі ключові моменти в підготовці емісії, як проектування, визначення часу емісії, встановлення ціни випуску й конструювання випуску. Отже, головною місією діяльності інвестиційних банків повинна стати підтримка реального сектору економіки через надання послуг підприємствам-емітентам і професійну діяльність на ринку фінансових активів.
На наш погляд, важливу роль у моделі інвестиційного банку відіграє система управління інвестиційними ризиками. Вважаємо, що функціонування такої системи дасть змогу менеджменту банку не тільки ефективно передбачати і прогнозувати можливі збитки, а й визначати кон'юнктуру ринку та можливі диспропорції. Основною диспропорцією в сегменті ринку інвестицій є, все ж таки, дисбаланс у співвідношенні заощаджень і інвестицій. Проте окремі диспропорції виходять за рамки національних економік, а саме [11, С. 23—36.]:

1) глобальна незбалансованість рахунків поточних операцій;

2) зміна спрямованості транскордонних потоків капіталу з переважанням інвестицій розвинутих країн у корпоративний сектор інших таких країн або втеча капіталу із країн, що розвиваються;

3) збереження в більшості країн тенденцій випереджального зростання інфляції зі збільшенням реального ВВП;

4) скорочення частки промислово розвинутих країн у загальній сумі глобальних заощаджень із 85 % у 1970 році до 70 % у 2005-му за відповідного зростання обсягів заощаджень у країнах із ринками, що розвиваються;

5) збереження низького рівня реальних довгострокових процентних ставок у більшості країн та зниження норм інвестування майже в усіх промислово розвинутих країнах протягом останніх років до рівня, що становить приблизно 20 % ВВП.

Це становить загрозу міжнародній фінансовій стабільності, що, у свою чергу, породжує додаткові ризики для банків і ринку банківських інвестицій, водночас глобальні фінансові диспропорції є основним джерелом фінансово-економічних криз. Наприкінці 1990-х років ринок інвестиційних банківських угод пройшов період консолідації. Це було пов'язано зі скасуванням регулятивними органами фіксованої комісії для банківських установ, що призвело до зниження прибутковості брокерської діяльності. Для збереження доходів на високому рівні банки були змушені підвищити ступінь прийнятного ризику. Внаслідок чого великі інвестиційні банки в пошуку шляхів розширення своєї ринкової частки і шляхів зростання рівня доходу значно розширили асортимент операцій. Врешті, саме такий поступ і відіграє вирішальну роль у розгортанні фатальних подій глобального "інвестиційного банкінгу".

До основних причин низької ефективності банківської системи та її інвестиційної складової можна віднести: недостатність ресурсів для проведення інвестиційних операцій; бажання банків максимізувати віддачу підвищенням процентної ставки за кредитами; високі вимоги банків до забезпеченості інвестиційних кредитів; непрозорість ринку капіталу; недовіра до банків з боку клієнтів; недосконалість законодавства; низька ліквідність вторинного ринку цінних паперів; недостатня кількість платоспроможних позичальників.

Для подолання вище перерахованих проблем необхідно:

1)                Підтримувати розвиток ринку банківських послуг, в т.ч. інвестиційних послуг, які зближують фінансовий і реальний сектори економіки, сприяють вступу вільних фінансових ресурсів до підприємців, а для банків розширюють джерела їх доходів;

2)                Вивчати практику інвестиційних послуг на досвіді окремих банків і небанківських фінансових компаній в Україні;

3)                Сприяти розвитку послуги інвестиційного менеджменту (довірчого управління активами професійних учасників фінансового ринку і активами (заощадженнями) приватних осіб), який є могутнім інструментом залучення ресурсів. Можливості цього інструменту не лише можуть дорівнювати прибутковості від брокерських операцій, а і здатні оживити попит на інші фінансові послуги;

4)                Активізувати державну підтримку створення інвестиційних банків в Україні. Держава в період економічної і інвестиційної криз повинна взяти на себе ініціативу з погодження інвестиційної політики і стимулювання створення інвестиційно-банківських інститутів;

5)                Об'єднання українських інвестиційних банків в консорціуми за участю зарубіжних банків, визнаних професіоналами у сфері інвестиційно-банківського бізнесу на міжнародному фінансовому ринку для успішнішого функціонування.

Підсумовуючи, можна відмітити, що від активності діяльності комерційних банків в інвестиційному напрямку багато в чому залежить інноваційно-інвестиційний вектор ринкової економіки України.

ВИСНОВКИ

Для формування і реалізації інвестиційно-інноваційної моделі країни необхідно створення або удосконалення роботи ряду фінансових інститутів, до яких перш за все належать банки. Банки – це незалежне комерційне підприємство, яке є основним механізмом, що постачає народне господарство додатковими грошовими ресурсами.

Водночас дуже актуальною стає проблема створення і функціонування інвестиційного банкінгу. Це пов’язано з неефективною діяльністю українських комерційних банків :

1)      високі відсотки і короткі терміни кредитування;

2)      низький рівень фінансування інноваційних і інвестиційних проектів;

3)      відмеженість від міжнародних проектів;

4)      основні прибутки банків – споживче кредитування і підвищення банківських тарифів;

5)      низька рентабельність активів (в середньому 1,5%);

6)      технологічні і менеджерські проблеми.

Інвестиційний банк — спеціалізована кредитна установа, що залучає довготерміновий позиковий капітал і надає його в розпорядження позичальникам (підприємцям і державі) через випуск облігацій та інших видів боргових зобов'язань.

Основними функціями інвестиційного банку є з'ясування характеру і розміру фінансових потреб позичальників, узгодження умов позички, вибір виду цінних паперів, визначення термінів їх емісії та розміщення серед інвесторів. Інвестиційний банк є не просто посередником між інвестором і позичальником, а й гарантом емісії та організатором ринку [2].

Основною формою банківських інвестицій є фінансові інвестиції та вкладення капіталу в придбання нематеріальних активів. При цьому більшість банків недостатньо інвестують реальний сектор економіки України, це зумовлено: їх неготовністю надавати значні й довгострокові кредити; нестійкістю функціонування виробничих підприємств; відсутністю реальних структурних перетворень у вітчизняній економіці, а відтак – високими ризиками.

Аналіз діяльності основних учасників інвестиційного ринку України показує, що для вирішення проблеми інтенсифікації інвестиційних процесів в Україні необхідні, з одного боку, концентрація ресурсів та капіталу, а з іншого, — створення інфраструктури для багатоканального ринку  із залученням інвестицій.

З погляду покращення доступу фірм до інвестицій необхідно в дуже стислі строки підтримати банківський сектор і сприяти розвитку небанківських установ, зокрема:

—    заохочувати участь іноземних банків для посилення конкуренції, що змусить українські банки зменшувати процентні ставки і укрупнюва­тися;

—    ввести суворі правила щодо кредитування споріднених підпри­ємств;

—    підвищити вимоги до капіталу та обсягів основного капіталу і дати більш точне визначення капіталу;

—    привести страхове законодавство у відповідність до статутів ЄС;

—    прийняти відповідне законодавство для створення накопичуваль­ного пенсійного фонду, передбаченого пенсійною реформою;

—    сприяти поширенню інформації про пенсійну реформу, оскільки недовіра до недержавних пенсійних фондів тісно пов'язана з недостатнім розумінням того, як працюють ці установи.