Ринкова економіка і підприємництво

Зміст

Вступ

1. Підприємництво-первинна ланка ринкової економіки

2.Сутність підприємництва у  ринковій економіці, його ознаки  і функції

3.Розвиток  цивілізованого підприємництва  в Україні

Висновок

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                

  Вступ

  Невід'ємним елементом ринкового господарювання, однією з найактивніших форм економічної діяльності є підприємництво, або особливий тип господарювання.

  Підприємництво - ініціативна, новаторська діяльність господарюючого суб'єкта, спрямована на пошук і знаходження найбільш оптимальних економічних рішень з метою одержання максимальної вигоди. Підприємництво передбачає конкретну діяльність підприємця і часто ототожнюється з поняттям "власник".

    Наукова економічна література  розглядає підприємництво з різних  сторін: як економічну категорію, як метод господарювання, як тип економічного мислення.

Як економічна категорія підприємництво виражає відносини між його суб'єктами з приводу виробництва, розподілу і привласнення благ та послуг.

    Суть підприємництва  як методу господарювання розкривають  його основні функції : ресурсна, організаційна та творча.

  Ресурсна функція підприємництва передбачає, що воно націлене на найбільш ефективне використання матеріальних, трудових, фінансових та інформаційних ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки,управління і організації виробництва.

    Організаційна функція  зводиться до діяльності по  організації виробництва, збуту, маркетингу, менеджменту і реклами.

    Творча  функція полягає у сприянні  генеруванню та реалізації нових  ідей, здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов'язані з господарським ризиком.

 

1. Підприємництво-первинна ланка  ринкової економіки

    Підприємство - первинна ланка суспільного поділу праці і водночас основна ланка народногосподарського комплексу, яка є товаровиробником і забезпечує відтворювальний процес на основі самостійності і самоокупності.      Підприємство є самостійною господарською одиницею, користується правом розпоряджатися своїм майном, отримувати кредит, укладати господарські договори з іншими підприємствами, тобто с юридичною особою.

    Основними функціями підприємства є: організаційна забезпечення виробництва товарів та послуг і їх реалізація; відтворювальна - інвестування капіталу на розвиток, оновлення і розширення всіх його підрозділів; соціальна - задоволення суспільних потреб споживачів, надання засобів існування для найманих робітників.

    Підприємство слід розглядати з двох сторін: 1) з точки зору продуктивних сил - як певну єдність територіально-виробничого комплексу (системи машин) і сукупного робітника; 2) з точки зору економічних відносин - як товаровиробника, що виробляє відповідні товари для задоволення людських потреб.

   Підприємства поділяють за слідуючи ми ознаками: 1) формами власності; 2) формами організації; 3) розмірами; 4) сферами діяльності.

    За формами власності розрізняють такі підприємства: індивідуальне, засіюване на особистій власності, де використовується переважно особиста праця, самостійно здійснюється виробництво, весь дохід належить виробнику;

— сімейне, засноване на власності  і праці членів однієї сім'ї,

— приватне, засноване на власності  окремого громадянина з правом найму робочої сили;

— колективне, засноване на власності  трудового колективу підприємства, кооперативу або іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації;

— державне, засноване на загальнодержавній  власності;

— комунальне (муніципальне), засноване  на власності адміністративно-територіальних одиниць;

• спільне, засноване на об'єднанні підприємств різних форм власності;

— орендне підприємства різних форм власності, що їх держава на певних умовах і на певний час передає в користування трудовим колективам.

    За формами організації підприємства виступають як:

— партнерство, або товариство - форма  організації підприємства, що базується на об'єднанні (пайовому,частковому) майна різних власників. Розрізняють такі види партнерства: повне товариство (товариство з необмеженою відповідальністю); товариство з обмеженою відповідальністю; змішане (командитне) товариство;

— асоціації - об'єднання створені з метою постійної координації господарської діяльності;

— корпорації (акціонерні товариства) - об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових або комерційних інтересів. Особливим вилом сучасної корпорації є холдингові компанії, які виступають власниками контрольних пакетів низки підприємств. Холдинг відносно них виступає материнською компанією, а компанії, акціями яких володіє холдинг, є відносно нього дочірніми. Такий механізм називають системою участі; — консорціуми - об'єднання промислового та банківського капіталу на певний час для досягнення єдиної мети;

— концерни - об'єднання підприємств  промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців.

   Функціонування ринкових відносин пов'язане з виникненням цілого ряду фірм, що обслуговують ринок. До них відносяться:

— лізингові фірми - фірми, що надають  кредити орендарю з правом користування певними об'єктами;

— інноваційні фірми впроваджують винаходи, науково- технічні розробки та послуги, реалізують різні проекти;

— венчурні фірми проводять комерційну апробацію науково-технічних розробок;

— брокерські (маклерські) фірми виступають як посередники в торгівлі товарами та послугами;

— аудиторські фірми (контори) за замовленням  підприємств перевіряють їх фінансово-господарську діяльність, а також видають рекомендації щодо поліпшення економічного стану.

    За розмірами підприємства поділяються на: малі, середні і великі.

    За сферами діяльності підприємства є: виробничі, фінансові, посередницькі, страхові.

 

 

 

 

 

 

2. Сутність підприємництва у  ринковій економіці, його ознаки  і функції

    Підприємець є одним з людських факторів виробництва, без якого ринкова економіка не можлива. Необхідно і важливо відрізняти підприємництво від менеджменту, а підприємця від менеджера (керівника). Підприємець — це самостійний агент ринку, котрий діє на свій страх і ризик, під особисту відповідальність за результати бізнесової діяльності. Менеджер — найманий працівник, який організовує реалізацію завдань, поставлених підприємцем. Він, фактично, не несе майнової відповідальності за свої дії. Проте менеджер, якщо візьме підприємство в оренду, стає підприємцем.

    Підприємець зазвичай є власником капіталу, а також тією чи іншою мірою менеджером.

     Щодо суспільної функції підприємця, то вона зводиться до вивчення потреб суспільства та їх задоволення. У ринковій економіці саме підприємець першим повинен розгадати, які товари та послуги завтра знадобляться покупцям.

    Діяльність підприємця дає суспільству такі переваги. По-перше, підприємець, як правило, завжди має можливість досягти кращих результатів, тому що він є висококваліфікованим спеціалістом, який добре знає свою справу. Саме вміння примножувати багатство, розкривати і розвивати свої здібності та здатність інших людей до творчості, раціонального використання наявних ресурсів вигідно вирізняє його в суспільстві. По-друге, підприємець може краще працювати на споживача. Прогнозуючи його запити, підприємець намагається виходити не тільки з поточних, а й з майбутніх потреб і спрямовувати суспільне виробництво на їх задоволення. По-третє, лише підприємець здатний організовувати суспільне виробництво таким чином, щоб витрачені ресурси дали найбільшу віддачу. Отже, задоволення суспільних потреб тут досягається найефективнішим способом.

    Виходячи із зазначених характеристик підприємця, підприємництво можна визначити як уміння починати та вести справу, генерувати і використовувати ініціативу, зважуватися на ризик, долати протидію середовища тощо. Воно виступає, головним чином, як прояв економічної та організаційної творчості й новаторства.

    Отже, підприємництво — це багатопланове явище, що може бути описаним з економічної та політичної точок зору. У зв’язку із цим можна дати таке тлумачення терміна «підприємництво».

    Підприємництво — це самостійна, ініціативна господарська діяльність громадян, що спрямована на отримання прибутку (доходу) і здійснюється від свого імені на власний ризик та під свою особисту майнову відповідальність чи юридичної особи — підприємства (організації). Щодо Закону України «Про підприємництво», то там зазначено, що підприємництво — це самостійна ініціатива, систематична на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею з метою отримання прибутку.

    Якщо діяльність фізичних або юридичних осіб не пов’язана з отриманням прибутку, то вона не може вважатися підприємницькою. Сучасна економічна наука вивчає підприємництво як вид діяльності, в основу якого покладені такі ознаки:

1) свобода вибору термінів і методів діяльності, самостійність у прийнятті рішень;

2) постійна наявність фактора ризику;

3) орієнтація на досягнення комерційного успіху;

4) інноваційний характер діяльності.

Підприємництво — не лише особливий вид діяльності, а й певний стиль і тип господарської поведінки, яким притаманні:

ініціативність і пошук нетрадиційних рішень у сфері бізнесу;

готовність наражатися на ризик;

гнучкість і постійне самооновлення;

цілеспрямованість і наполегливість у бізнесовій діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Розвиток цивілізованого підприємництва  в Україні

    Створення умов становлення та розвитку національного підприємництва, у першу чергу дрібного, малого та середнього бізнесу, є головним напрямом політики ринкової трансформації економіки України. Світовий досвід і практика господарювання доводять, що саме існування і взаємодія великих, середніх, малих і дрібних підприємств, їх природне регулювання (в тому числі і за рахунок (співробітництва) становлять характерну рису ринкової економіки. Як особливий сектор ринкової економіки дрібне, мале та середнє підприємництво здійснює швидку окупність витрат, широку свободу ринкового вибору, забезпечує насичення ринку товарами, послугами та додатковими робочими місцями, сприяє послабленню монополізму в економіці тощо.

    Найважливішими об’єктивними умовами розвитку підприємництва в Україні є наявність ринкових відносин і різноманітних форм власності, економічна свобода та самостійність товаровиробників і дієздатність товарно-грошового механізму; розвиненість фінансово-кредитної системи; послідовність і стабільність економічної та соціальної політики держави; наявність розвинутої інфраструктури підтримки підприємництва, сформованість економічної культури та позитивний соціальний фон підприємницької діяльності.

    Стає очевидним, що саме державі належить провідна роль у формуванні сприятливого середовища для розвитку підприємництва та малого бізнесу. Завдяки підтримці та особистому контролю з боку Президента України питанням дерегулювання та розвитку підприємництва сьогодні приділяється значна увага. Внесені значні позитивні зміни у Закон України «Про підприємництво».

    Важливим заходом щодо вдосконалення державної підтримки малого та середнього бізнесу  стало підписання Президентом України указів «Про державну підтримку малого підприємництва», «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності» . Це основні документи у низці законодавчих актів, спрямованих на покращання економічних умов функціонування малого та середнього бізнесу.

    Виняткове значення в системі законів щодо дерегулювання підприємницької діяльності та стимулювання її легалізації має спрощення процедури оподаткування як підприємців — фізичних осіб, так і малих підприємств.

З прийняттям Верховною Радою України Закону «Про внесення змін та доповнень до Постанови Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» запроваджено єдиний фіксований податок на доходи підприємців — фізичних осіб.

Розвиток малого підприємництва значною мірою залежить від надання йому фінансової допомоги. В умовах складної економічної ситуації в країні та проблем з наповненням Державного та місцевих бюджетів фінансова підтримка підприємництва здійснюється недостатньо.

    Аналіз практики діяльності суб’єктів малого бізнесу свідчить про те, що багато створених дрібних та малих підприємств не можуть почати діяльність через обмеженість фінансових ресурсів, сировини та матеріалів, виробничих площ та устаткування, практичних навичок. Через невеликі обсяги господарської діяльності деякі малі підприємства не можуть залучати кваліфікованих фахівців, наймати здібних працівників з високою оплатою їх праці. Вони мають проблеми виробничого характеру, а також проблеми збуту продукції, труднощі в пошуку інвесторів і отриманні кредитів, формуванні клієнтури.

    Негативно впливають на розвиток дрібного і малого бізнесу такі стримуючі фактори, як загальний спад виробництва, зростання цін, низький рівень платоспроможності населення, надмірний контроль за діяльністю суб’єктів підприємництва з боку державних органів виконавчої влади, корупція, рекет тощо.

Результати досліджень показали, що основними причинами, які стримують розвиток дрібного і малого підприємництва в Україні, є:

• недосконалість законодавства з питань розвитку дрібного та малого бізнесу, як і підприємництва в цілому;
• високі податки, що примушує деяких суб’єктів дрібного і малого підприємництва йти в тіньову економіку;
• недостатня державна фінансово-кредитна підтримка дрібних і малих підприємств;
• відсутність дієвого механізму реалізації державної політики з підтримки дрібного та малого бізнесу;
• недосконалість системи обліку та статистичної звітності дрібних і малих підприємств;
• обмеженість інформаційного та консультативного забезпечення;
• недосконалість системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для підприємницької діяльності;
• відсутність стимулів для інвестицій;
• психологічне несприйняття позитивної ролі підприємців у ринкових перетвореннях серед окремих верств населення.