Роль держави в створенні сприятливого інвестиційного клімату України

1.  Поняття інвестиційного клімату і чинники його формування

    Для оцінки інвестиційного клімату використовують аналіз узагальнюючих синтетичних показників (див. табл.1.1).

 Таблиця 1.1

 Фактори формування інвестиційного клімату  в країні

    Комплекс  чинників, що визначають інвестиційний  клімат, можна поділити на три групи:

1. Інституційні: внутрішня і зовнішня політична стабільність, національне законодавство в цілому і політика держави щодо іноземних інвестицій, господарське і фінансове право, міцність державних інститутів, менталітет, ступінь державного втручання в економіку, культура.
2. Економічні: загальна характеристика економіки, ємність фондового ринку, характеристика банківської сфери, стабільність національної валюти, ринкова та інвестиційна інфраструктура, інформаційна відкритість і традиційність, податки і тарифи, вартість робочої сили, доступ до факторів виробництва.
3. Соціально-психологічні: соціальний рівень розвитку суспільства, рівень кваліфікаційної підготовки робочої сили, доступ до факторів виробництва [5, с. 67-68].

2. . Сучасний стан інвестицій в Україні

     Проаналізуємо стан інвестицій в Україні на основі статистичних даних. Так, за даними Держкомстату у 2010 році в економіку України іноземними інвесторами вкладено 5,99 млрд. дол. США прямих іноземних інвестицій.

     Згідно  з підрахунками Державного комітету статистики станом на 1 січня 2011 року загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, внесених в Україну (кумулятивно), з урахуванням його переоцінки, утрат, курсової різниці, склав 44,7 млрд.дол.США (в розрахунку на одну особу становить 978,5 дол. США).  

Рис.1.1 Прямі іноземні інвестиції в економіку України, млн..дол.США 

     У цілому приріст сукупного обсягу іноземного капіталу в економіці  країни, з урахуванням його переоцінки, втрат, курсової різниці тощо за 2010 рік становив 4,66 млрд. дол. США, що складає 108,5 % від рівня відповідного періоду попереднього року (див. табл.1.2). 
 
 
 
 

Таблиця 1.2

     Динаміка  прямих іноземних інвестицій в Україну  у 2005-2010 роках

     На  підприємствах промисловості зосереджено 31,4% загального обсягу прямих інвестицій в Україну, у фінансових установах - 33,7%.

     Приріст іноземного капіталу у 2010 р. спостерігався на підприємствах, що здійснюють фінансову діяльність, у сумі 2,6 млрд.дол.США,промисловості –0,8 млрд.дол.США, операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг і надання послуг підприємцям, - 0,5 млрд.дол.США, а також на підприємствах торгівлі, ремонту автомоб., побутових виробів і предметів особистого вжитку, – 0,4 млрд.дол. США.

     За 2010 р. інвестиції надійшли зі 126 країн  світу. До десятки основних країн-інвесторів, які формують понад 82% загального обсягу прямих інвестицій, входять Кіпр (22,5% від загального обсягу інвестування), Німеччина (16,4%), Нідерланди (9,7%), РФ (7,1%), Австрія (6,4%), Сполучене Королівство (5,5%), Франція (4,2%), Віргінські Британські острови (3,3%), Швеція (3,2%), США (3,0%) [6].

     За  результатами щорічного рейтингового дослідження Міжнародної фінансової корпорації, група Світового банку „Ведення бізнесу - 2011”Україна покращила своє місце на 2 позиції з 147 на 145 місце, за рахунок збільшення рейтингу по категоріях: „реєстрація підприємств” та „отримання дозволів на будівництво”, водночас відбулося зменшення рейтингів у категоріях: „реєстрація власності”, „доступ до кредитів”, „захист прав інвесторів” та „ліквідація підприємств” [7].  

    1.3. Переваги і недоліки інвестування в Україну

     Серед основних переваг інвестування в  Україну варто відзначити:

     • 46 мільйонів споживачів – один з  найбільших ринків Східної Європи;

     • Високий науково-освітній потенціал - потужна мережа університетів та науково-дослідних центрів;

     • Наявність кваліфікованої конкурентноспроможної  робочої сили - згідно з даними  дослідницької компанії „BrainBench” Україна посідає 4-те місце у світі за кількістю  дипломованих професіоналів у сфері hi-tech;

     • Стратегічно зручне географічне  розташування – Україна знаходиться  на перехресті  торгівельних шляхів Схід-Захід та Північ-Південь;

     • Широко розвинена транспортна інфраструктура – залізниці, порти в Чорному  морі та загальноєвропейські транспортні  коридори;

     • Велика кількість успішно реалізованих інвестиційних проектів провідних  міжнародних компаній – Kraft Foods, Coca-Cola, Hewlett Packard, Cargill,  Knauf, Ядзакі-Україна, Raiffeisen Bank тощо [2, с. 40-41].

    У процесі дослідження та аналізу інвестиційного середовища України за останніх десять років, а також ідентифікації змін, які відбулися внаслідок міжнародної фінансової кризи визначено такі дестимулятори, що формують негативні тенденції в інвестиційній сфері:

    ● низький рівень внутрішньої продуктивності держави та відсутність необхід-

    ного  мінімуму виробничих потужностей;

    ● високий показник інфляційних процесів;

    ● імпортозалежність держави та порівняно  низький рівень експорту;

    ● висока кредитозалежність держави;

    ● відсутність доступних внутрішніх кредитних ресурсів через постійне їх по-

    дорожчання;

    ● нестабільність національної валюти, що супроводжується значним падінням

    її  курсу;

    ● складність податкової системи та значне податкове навантаження;

    ● неефективність та нестабільність нормативно-правової бази;

    ● низький показник наукової та інтелектуальної  діяльності через незначне фі-

    нансування  з боку держави;

    ● складна демографічна ситуація;

    ● наявність високого рівня корупції;

    ● нестабільність політичного становища  держав [3, с.149]. 
 
 
 
 
 
 
 

2. ДЕРЖАВНА  ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА
1. . Заходи держави щодо створення сприятливого інвестиційного клімату

      Інвестиційна політика — загальнодержавні принципові рішення і заходи, що визначають напрями використання капітальних вкладень у сферах і галузях економіки з метою забезпечення ефективності та пропорційності її розвитку, усунення міжгалузевих і внутрішньогалузевих диспропорцій, досягнення оптимальних співвідношень між розвитком матеріального виробництва і невиробничої сфери.

      Визначальним  завданням  державної  політики  в  інвестиційній діяльності  є створення  рівних  умов  для  ведення  бізнесу   та інвестування  економіки  України  суб'єктами господарювання різної форми власності,  здійснення процесу інвестування на  прозорих  та цивілізованих засадах, поліпшення структури інвестиційних джерел [5, с. 43].

     Політика держави буде сконцентрована на:

• прискоренні темпів    економічного   зростання   на   власній відтворювальній (інвестиційній)  базі  та  на  достатній  ринковій основі;
• запровадженні відкритих консультацій органів виконавчої влади з представниками суб'єктів  господарювання,  поширенні  інформації про  реальну  економічну  ситуацію,  внутрішні  та зовнішні ринки,кон'юнктурні процеси, нормативну базу;
• значному зниженні рівня тінізації вітчизняної економіки;
• створенні рівних умов для діяльності суб'єктів господарювання незалежно від форми власності та походження капіталу;
• формуванні ефективного конкурентного середовища;
• зміцненні фондового   ринку,  розвитку  інститутів  спільного інвестування,  страхових та пенсійних фондів,  ринку корпоративних цінних паперів, його інтегруванні у міжнародні ринки капіталу;
• створення додаткових   економічних   стимулів  для  залучення інвестицій в пріоритетні галузі економіки;
• утворенні ефективної    системи    захисту    інтелектуальної власності [7].

     Функції держави у сфері  інвестицій реалізуються через представництва різних органів (держава як учасник) або безпосередньо  через розподіл бюджетних коштів (держава як інвестор). Держава виступає в ролі інвестора за наступних умов:

     - бере на себе функції інвестора  тих галузей економіки і виробництв, продукція яких має загальнонаціональний характер І відповідно до законодавства може вироблятися на державних підприємствах або підприємствах, приватизація яких провадитиметься найближчим часом;

     - фінансування тих галузей та  виробництв, де держава є замовником  та споживачем продукції (оборонна  промисловість, об'єкти державної   інфраструктури, магістралі, термінали);

     - функції інвестора в соціальній сфері, особливо при фінансуванні продукції агропромислового комплексу;

     - держава тимчасово може інвестувати  ті виробництва, де спостерігається  спад виробництва ( агрегати. Вузли, запасні частини, які споживаються вітчизняними підприємствами );

     - держава може інвестувати розвиток  виробництв, доцільність яких обґрунтовується ринковою кон'юнктурою (з метою отримання прибутку).

     У будь-якому разі держава реалізує свої основні функції щодо регулювання  інвестиційного процесу формуючи та запроваджуючи інвестиційну політику, яка є частиною економічної політики держави, визначає обсяг, структуру  та напрямок вкладення інвестицій, зростання основного капіталу та їхнє відновлення на основі досягнень  науки і техніки.

     Органи  державної влади країни відповідають за макроекономічне сприяння інвестиційної діяльності. У розпорядженні держави — важелі як прямої дії у вигляді централізованих державних капітальних вкладень в об’єкти загальнодержавного значення, розвиток державного сектора економіки, так і непрямі засоби регулювання інвестиційного процесу) за рахунок бюджетної та грошово-кредитної політики.

     Держава за допомогою методів економічного регулювання може цілеспрямовано впливати не тільки на формування внутрішніх та приплив зовнішніх інвестицій, а й створити умови для їх спрямування в реальний сектор економіки та формувати у країні сприятливе інвестиційне середовище. Інвестиційне середовище являє собою сукупність правових, економічних та інституційних умов, що визначають правила функціонування різних форм інвестицій, операцій з їх розміщення, освоєння та реалізації на ринку, умови залучення та використання, а також особливості та тенденції руху капіталів.

     Важливим  аспектом державної інвестиційної  політики є розвиток системи захисту інвестиційних капіталів інвесторів. З урахуванням цього збільшення обсягу інвестицій залежатиме від покращання макроекономічної ситуації в Україні в цілому та від розробки центральними, регіональними, місцевими органами самоврядування дієвих механізмів удосконалення економічного, нормативно – правового, інформаційного забезпечення, пов’язаного з державним управлінням інвестиційною діяльністю як потужного стимулятора розвитку ринкових відносин.

     Ключовими завданнями оптимізації відносин між  державою і регіонами в інвестиційній  сфері є узгодження інтересів  та гармонізація підходів обох сторін до головних напрямків і механізмів побудови цих відносин. Основний акцент у регулярній інвестиційній стратегії  необхідно поставити на розвитку тих сфер виробництва, які сприятимуть  економічному зростанню регіону. На регіональному рівні необхідно застосувати нові комплексні підходи до довгострокових відносин, які відповідали б сучасним пріоритетним інтересам нашої держави, пов'язаних з європейською інтеграцією та усунення основних регіональних диспропорцій.

     Досвід  економічно розвинутих країн показує, що в умовах трансформаційного періоду  особливо важливу роль у державному регулюванні інвестиційної діяльності відіграють органи місцевої влади. Удосконалення  механізму залучення інвестицій для регіональних потреб з урахуванням специфіки господарської діяльності відповідних структур є актуальним як у загальнодержавному, так і в регіональному масштабах.

     Ринкова економіка розвивається циклічно, коли періоди швидкого зростання й  активного інвестування змінюються економічними кризами, падінням темпів, а іноді й абсолютних рівнів ВВП. Державне регулювання має за мету вирівнювання циклічних тенденцій: гальмування надлишкової інвестиційної активності у період піднесення та штучне стимулювання інвестицій перед спадами виробництва [1, с. 65-66].

     На  сьогодні в Україні створене правове  поле для інвестування. Законодавство України передбачає визначені гарантії діяльності для інвесторів.

     На  території України до іноземних  інвесторів застосовується національний режим інвестиційної діяльності, тобто надано рівні умови діяльності з вітчизняними інвесторами. Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації.

     У випадку припинення інвестиційної  діяльності іноземному інвестору гарантується повернення його інвестиції в натуральній формі або у валюті інвестування без сплати мита, а також доходів від інвестицій у грошовій або товарній формі. Держава також гарантує безперешкодний і негайний переказ за кордон прибутків і інших коштів в іноземній валюті, одержаних на законних підставах унаслідок здійснення іноземних інвестицій.

     Для підвищення захисту іноземних інвестицій Законом України від 16.03.2000 № 1547 ратифікована Вашингтонська Конвенція 1965 року про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами. 

      Для сприяння іноземним інвесторам у  питаннях взаємодії з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування утворено Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами України.

     Визначені Указом Президента України від 08.09.2010 № 895/2010 національні проекти відповідно до пріоритетних напрямів соціально-економічного та культурного розвитку, підтриманих  Комітетом з економічних реформ:

     „Нова енергія” (проекти, що передбачають використання альтернативних джерел  енергії або  диверсифікацію постачання енергоносіїв в Україну);

     „Нова якість життя” (проекти, спрямовані на розв'язання проблеми забезпечення громадян доступним житлом, створення умов для здобуття громадянами  якісної освіти,  поліпшення медичного обслуговування, забезпечення безпечного для життя і здоров'я довкілля);

     „Нова інфраструктура” (проекти, спрямовані на підвищення ефективності використання транзитного потенціалу України);

     „Олімпійська надія  – 2022” (проекти, спрямовані на підтримку  олімпійського руху в Україні, розвитку спорту вищих досягнень).

     Усунуто адміністративний бар’єр для входження іноземного капіталу в Україну щодо обов’язковості реєстрації іноземних інвестицій, який був запроваджений наприкінці 2009 року.

     Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання іноземних інвестицій та кредитування” від 27.04.2010 
№ 2155 знято обов’язковість реєстрації іноземної інвестицій та необхідність  реєстрації інвестиції за двома різними процедурами.

     Прийнято Закон України № 2404-VI від 01.07.2010 „Про державно-приватне партнерство”, що визначає правові, економічні та організаційні засади реалізації державно-приватного партнерства в Україні, зокрема для регулювання відносин, які виникають при реалізації проектів у окремих сферах економічної діяльності.

     Сфери: пошук, розвідка родовищ корисних копалин  та їх видобування; виробництво, транспортування  і постачання тепла та розподіл і  постачання природного газу; будівництво  та/або експлуатація автострад, доріг, залізниць, злітно-посадкових смуг на аеродромах, мостів, шляхових естакад, тунелів і метрополітенів, морських і річкових портів та їх інфраструктури; машинобудування; збір, очищення та розподілення води; охорона здоров'я; туризм, відпочинок, рекреація, культура та спорт; забезпечення функціонування зрошувальних і осушувальних систем; оброблення відходів; виробництво, розподілення та постачання електричної  енергії; управління нерухомістю.

     Закон визначає основною ознакою державно-приватного партнерства забезпечення вищих техніко-економічних показників ефективності діяльності, ніж при здійсненні такої діяльності державним партнером без залучення приватного.

     Також, ознаками державно-приватного партнерства  є довготривалість взаємовідносин (від 5 до 50 років), передача приватному партнеру частини ризиків, внесення приватних інвестицій, незмінність  терміну дії договору цільового  призначення та форми власності  об’єкта ДПП.

     З метою сприяння залученню й ефективному  використанню вітчизняних та іноземних  інвестицій для забезпечення розвитку економіки України, прискорення  її інтеграції в європейську і  світову економічні системи, забезпечення права приватної власності і  права на підприємницьку діяльність утворено Раду вітчизняних та іноземних інвесторів при Президентові України. Очолив зазначену Раду Президент України.

      Прийнято Закон України № 2880-VI „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гарантування прав концесіонерів”. Законом вносяться зміни до Земельного кодексу України та до Закону України „Про концесії” з метою посилення державних гарантій прав концесіонерів, що повинно створити сприятливі умови для об’єднання інтересів держави та бізнесу при укладанні та виконанні договорів концесії [7]. 
 

2. . Податкова політика стимулювання інвестицій

     З метою систематизації податкового  законодавства Урядом Верховна Рада України 2 грудня 2010 року прийняла Податковий кодекс, який став першим в Україні  кодифікованим законодавчим актом, який буде направлений на комплексне регулювання питань, пов'язаних з  оподаткуванням.

     Основними новаціями Податкового кодексу, що стосуються інвестиційної діяльності, є наступні:

     - стимулювання переходу України  на інноваційну модель розвитку, зокрема шляхом поетапного зниження  ставки податку на прибуток  з 25% до 16% (2011 р.  – 23%, 2012  р. – 21%, 2013 р. – 19%, 2014 р. – 16%);

     -  тимчасове (до 1 січня 2020 року) звільнення від оподаткування  прибутку виробників біопалива на виробництво електричної та теплової енергії, а також прибутку підприємств з  видобування та використання газу (метану) вугільних родовищ;

     - строком на 10 років з 1 січня  2011 року звільняється від оподаткування  прибуток, отриманий від надання  готельних послуг  у готелях категорій „п’ять зірок”, „чотири зірки” та „три зірки”, у тому числі новозбудованих чи реконструйованих, або в яких проведено капітальний ремонт чи реставрація існуючих будівель і споруд, а також підприємств галузей легкої промисловості (крім підприємств, які виробляють продукцію на давальницькій сировині), прибуток від продажу електричної енергії, виробленої з відновлювальних джерел енергії, прибуток підприємств суднобудівної та літакобудівної промисловості;

     - розширена класифікація основних  засобів у податковому обліку, передбачено 16 груп основних фондів  замість 4 груп у діючому законодавстві;

     - врегульовано питання оподаткування  операцій з фінансового лізингу,  що дозволить надати нових  стимулів цій формі інвестування;

     - запроваджується оподаткування за ставкою 5% доходів на вклади (депозити), процентного або дисконтного доходу за іменним ощадним (депозитним) сертифікатом, процент на вклад (депозит) члена кредитної спілки у кредитній спілці, доходи у вигляді дивідендів та деякі інші доходи, пов’язані з інвестиційною діяльністю;

     - створюються передумови інвестиційної  привабливості країни шляхом  зменшення ставки податку на  додану вартість до 17%;

     - запровадження „автоматичного”  відшкодування податку на додану  вартість сумлінним платникам  податків та Єдиного реєстру  податкових накладних та впроваджено  відповідальність держави за  несвоєчасне відшкодування податку  на додану вартість таким платникам [4, с. 68].  
 

3. Регуляторний  вплив інвестиційної політики

     З метою поліпшення бізнес-клімату  й створення сприятливих умов для надходження інвестицій здійснено  низку заходів з покращення регуляторного  середовища в Україні.

     У сфері дозвільної системи:

     – розширено застосування декларативного принципу започаткування бізнесу відповідно до прийнятого Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про дозвільну систему у сфері  господарської діяльності” щодо провадження господарської діяльності на підставі подання декларації”  від 07.07.2010 № 2451-VI.

     Згідно  з цим принципом суб'єкт господарювання набуває права на провадження  певних дій щодо здійснення господарської  діяльності без отримання документа  дозвільного характеру шляхом повідомлення адміністратора або відповідного дозвільного  органу про відповідність його матеріально-технічної  бази вимогам законодавства (далі – декларативний принцип).

     Постановою  Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2010 р. № 725 затверджено Перелік  певних дій щодо провадження господарської  діяльності або видів господарської  діяльності,  які не можуть провадитися на підставі подання декларації відповідності матеріально-технічної бази суб’єкта господарювання  вимогам законодавства.

     У сфері ліцензування:

     – прийнято Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів  України щодо обмеження державного регулювання господарської діяльності”  від 19.10.2010  № 2608-VI, котрим відмінено ліцензування 23 із 66 видів діяльності, провадження яких не пов'язано із загрозою безпеці держави, життю та здоров’ю людей, погіршенням стану навколишнього природного середовища, а також стосовно яких існують інші засоби державного регулювання (державні стандарти, будівельні норми і правила, технічні умови, міжнародні стандарти якості тощо).

     Важливим  чинником зростання інвестиційної  активності має стати реалізація проектів з підготовки проведення в  Україні фінальної частини чемпіонату Європи з футболу у 2012 році, найбільші  обсяги фінансування яких припадатимуть  саме на 2011-2012 роки.

     Проблематика  сприяння інвестиціям знайшли своє відображення у Програмі економічних  реформ на 2010-2014 роки „Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна  держава”. Зокрема, в рамках програми реформ здійснюватимуться конкретні  заходи з покращення бізнес-клімату, а саме: удосконалення дозвільної системи, ліцензування, адміністративних послуг, започаткування та ліквідації бізнесу, державного нагляду та контролю, технічного регулювання, формування митних процедур [2, с. 49-50].