Рівень державної підтримки агропродовольчого сектору

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Одеський державний аграрний університет

Економічний факультет

Кафедра економічної теорії та

аграрної економіки

Доповідь 

на тему:

«Рівень державної підтримки агропродовольчого  сектору»

Виконала:

Студентка 3 курсу 4 групи

Спеціальності «Облік та аудит»

Радова А.Г.

Одеса 2011

         В економіці України аграрний сектор залишається винятково важливою ланкою, яка вирішальною мірою визначає соціально-економічне становище суспільства та продовольчу безпеку держави. 
         За роки незалежності України на селі здійснені глибокі структурні реформи, докорінно перебудовані земельні і майнові відносини, створені організаційно-правові структури ринкового типу на основі приватної власності на землю і майно індивідуальної, сімейної і колективної форм організації праці. Однак ці надзвичайно важливі процеси вимагають постійної державної підтримки і стимулювання . Така необхідність спричинена як об’єктивними особливостями функціонування сільського господарства, відставанням вітчизняного сільського господарства порівняно з розвинутими країнами за технологічним рівнем виробництва, так і потребою у вирішенні специфічних проблем українського аграрного сектора, нагромаджених за роки пострадянського розвитку . 
         Однак очевидно, що в умовах обмеженості бюджетних коштів перед державою постає завдання найбільш ефективного їх використання у всіх напрямах, у тому числі й щодо вироблення найбільш ефективної аграрної політики. 
Тому метою досліджень є опрацювання методики оцінки рівня державної підтримки та ефективності регулювання аграрного сектора, яка використовується в Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) і визначення механізмів підтримки аграрного сектора, які відповідають вимогам СОТ. 
         Існує помилкове уявлення про те, що рівень державної підтримки сільського господарства визначається розміром суми коштів, які спрямовуються державою в сільське господарство, і що збільшення цієї суми приведе до поліпшення стану справ в аграрному секторі. Так, якщо припустити, що держава не здійснює ніяких виплат суб’єктам господарювання, проте впроваджує високі імпортні тарифи на все імпортне продовольство, яке ввозиться в країну, та буде мати місце завищений курс валюти, то таке регулювання неминуче призведе до підвищення ціни на продукцію сільського господарства на внутрішніх ринках. Зрозуміло, що у таких умовах сільськогосподарські товаровиробники отримуватимуть додаткові прибутки за рахунок підвищення цін, які оплатять внутрішні споживачі. 
         Водночас може таке бути, що держава буде витрачати значні суми коштів на підтримку сільського господарства, але ж реальної допомоги товаровиробникам не буде. Наприклад, держава витрачає великі суми на дотації виробникам певного виду продукції. Одночасно вводиться заборона або обмеження на вивіз цієї продукції за межі країни та буде мати місце занижений курс валюти. У результаті на внутрішньому ринку ціни можуть значно впасти, і як результат - сільськогосподарські товаровиробники будуть зазнавати суттєві збитки. 
        Вирішити проблему оцінки результатів втручання держави допомагають показники, які досить довго використовуються науковцями та практиками у всьому світі, а саме показники, які засновані на порівнянні сформованих внутрішніх цін на сільськогосподарську продукцію з світовими цінами на аналогічних ринках. Такий підхід ґрунтується на тому, що при відсутності державного втручання і наявності вільної конкуренції на внутрішніх і зовнішніх ринках установилися б однакові ціни, тобто не було б розходжень між внутрішньою і світовою ціною. 
        У результаті тієї або іншої державної аграрної політики може виникнути розрив між цінами на внутрішньому і світовому ринках, причому позитивне значення цього розриву свідчить про підтримку внутрішнього виробника, негативне – про його оподатковування. При порівнянні внутрішніх цін зі світовими, перші корегуються з урахуванням витрат на доставку, переробку і маркетинг, тобто на маржу до ринку, де вітчизняний продукт може реально зустрітися зі світовим. Світові ціни, виражені в національній валюті, називаються також довідковими цінами. Показники оцінки підтримки сільського господарства дозволяють порівнювати внутрішні й довідкові ціни і визначати рівень оподатковування або субсидування виробника. 
         Для товарів, які не виходять на світові ринки, можна підбирати ціни, що найбільш точно відображають альтернативні витрати. 
        Таким чином, рівень державного впливу знаходить відображення у різниці між фактичними (внутрішніми) цінами і альтернативними витратами, і всі конвенційні методи кількісної оцінки рівня державної підтримки сільського господарства ґрунтуються на визначенні цієї різниці. 
         Методологія кількісної оцінки державної підтримки аграрного сектора описана в книзі I. Tsakok “Agricultural Price Policy: A Practitioner™s Guide to Partial-Equilibrium Analysis”, що вийшла в 1990 р. Там наводяться формули показників, а також способи оцінки і корегування для цілей оцінки підтримки внутрішніх і довідкових цін, і валютних курсів.

         У світовій практиці використовується низка оціночних показників: 
 
• AMS (aggregate measure of support) - агрегована міра підтримки; 
 
• NPC (nominal protection coefficient) – номінальний коефіцієнт захисту; 
 
• EPC (effective protection coefficient) – ефективний коефіцієнт захисту;

• PSE (producer support estimate) – оцінка підтримки виробника; 
 
• CSE (consumer support estimate) – оцінка підтримки споживача; 
 
• TSE (total support estimate) – загальна оцінка підтримки. 
 
             Однак застосування того або іншого з них залежить від конкретних завдань виміру. Так, для цілей ВТО розраховується такий показник, як агрегована міра підтримки (aggregate measure of support) – AMS. Цей коефіцієнт показує ступінь впливу внутрішньої політики на умови міжнародної торгівлі. 
             Оцінка внутрішньої політики з позиції Світової організації торгівлі (СОТ) переслідує в основному одну мету – визначити, наскільки внутрішня національна аграрна політика спотворює умови світової торгівлі сільськогосподарською і продовольчою продукцією. Заходи державної підтримки виробників розділяють на ті, що впливають на умови світової торгівлі, і ті, що не справляють такого впливу. Так, у документах Уругвайського раунду ГАТТ (1993) заходи, що впливають на умови світової торгівлі, називаються мірами “жовтого кошика”. До них відносять, наприклад, цінові субсидії виробникам, імпортні тарифи. Заходи, що не справляють вплив на умови світової торгівлі – заходи “зеленої скриньки”. Заходи так званої “зеленої скриньки” безпосередньо спрямовані на підвищення доходів сільського населення і розвиток сільської місцевості та посилення конкурентоспроможності сільськогосподарського виробництва. 
     Заходи “зеленої скриньки” не враховуються при розрахунку AMS. 
     Згідно з Заключним актом Уругвайського раунду ГАТТ с 1995 р. у всіх країнах ОЕСР показник AMS повинний був знижуватися на певну величину. 
     Питома AMS розраховується так: 
                                           AMSi = (Pid – Pir) * Qi + Si – Ti; 
де: 
Pid – внутрішня ціна виробника продукції i; 
Pir – світова ціна на продукцію i; 
Qi – обсяг реалізації продукції i; 
Si, Ti – субсидії і податки при виробництві продукції i, причому, Si включає тільки субсидії, які є мірами “жовтого кошика”. 
     Однак існують і інші показники, що оцінюють рівень державної підтримки. 
     Найбільш простим є показник NPC (nominal protection coefficient) – номінальний коефіцієнт захисту, що оцінює тільки співвідношення внутрішніх і світових цін, за формулою: NPC = Pid / Pir. 
     Якщо NPC > 1, це означає, що держава підтримує вітчизняного виробника, і чим більший цей показник, тим більший вплив держави на ринок конкретного продукту. І навпаки, при NPC < 1 сільське господарство не має підтримки, що може розцінюватися як непряме оподаткування. Водночас у такому випадку споживачі отримують непрямі субсидії. При NPC = 1 має місце нейтральна державна політика. У більшості країн ОЕСР показник NPC перебуває в межах 1,2 і 2, а в більшості країн, що розвиваються, цей показник нижче нуля.

      Однак показники NPC та NPR не враховують вплив державної політики, яка проводиться на ринку засобів виробництва. 
      Якщо політика держави впливає на ціни факторів виробництва, то для оцінки підтримки застосовується показник EPC (effective protection coefficient) – ефективний коефіцієнт захисту, що порівнює додані вартості у внутрішніх і світових цінах, дорівнюючи різниці між ціною кінцевого продукту і вартістю засобів, які використовуються для його виробництва: 
                             NPC = VAd / VAr, 
де: 
VAd, VAr- додана вартість за внутрішньою і довідковою ціною. 
      Інтерпретація значень цього показника аналогічна NPR. Так, позитивним вплив держави на аграрний сектор буде при значенні EPC > 1, оскільки сільськогосподарські товаровиробники потенційно отримують більш високу віддачу на вкладені ресурси, ніж при відсутності державного регулювання. При EPC < 0 аграрні підприємства втрачають у результаті державного регулювання: в таких умовах аграрні підприємства отримують менш високу віддачу на вкладені ресурси із-за значного диспаритету цін. 
       Однак номінальний і ефективний коефіцієнти захисту не враховують нецінові форми аграрної політики (прямий перерозподіл доходів). Для включення в оцінку більшої кількості інформації про наявні субсидії і непрямих податках використовують показники оцінки підтримки виробника і споживача (PSE і CSE - producer and consumer support estimate) – найбільш комплексні показники для оцінки рівня державної підтримки. Ці показники не потребують розрахунку доданої вартості, що спрощує їх використання. 
       З 1987 р. PSE і CSE є показниками, які офіційно розраховуються ОЕСР для оцінки і зіставлення аграрної політики у різних країнах світу. 
       PSE (producer support estimate) – оцінка підтримки виробника – показник, досить близький до AMS, але більш комплексний, який включає оцінку широкого кола заходів державної підтримки аграрного сектора: як явні субсидії, так і непрямі податки. Питома (PSEi) і процентна (PSE%) оцінки підтримки виробника розраховуються в такий спосіб: 
                            PSEi = (Pid – Pir) + (Si – Ti); 
де: 
Pid – внутрішня ціна виробника продукції i; 
Pir – світова ціна на продукцію i; 
Si, Ti – прямі субсидії і податки при виробництві продукції.Для оцінки впливу державної політики на споживача існує показник CSE – (consumer support estimate) – оцінка підтримки споживача. Він відображає загальну суму трансфертів, які отримують споживачі сільськогосподарської продукції. 
         І останній показник - це TSE (total support estimate) – загальна оцінка підтримки – показує загальну суму трансфертів, яку отримає сільське господарство від платників податків та споживачів у результаті політики підтримки галузі. 
      Сьогодні ОЕСР щорічно оприлюднює дані щодо оцінки рівня державної підтримки сільського господарства у країнах-членах цієї організації за показниками PSE, СSE та TSE. Так, за останніми даними, серед країн ОЕСР, що є членами СОТ, найбільший рівень підтримки за показником PSE у вартісному виміру виявляється в країнах ЄС, Японії і США. На них припадає 80,7% від усього рівня підтримки країн ОЕСР. За відносним показником PSE (у відсотках до обсягів виробництва) найбільший рівень підтримки зосереджений у таких країнах, як Швейцарія, Норвегія та Ісландія, а найменший – у Нової Зеландії, Австралії та Польщі. 
       Що стосується України, то підтримка сільськогосподарських товаровиробників на сьогодні в Україні проводиться відповідно до цільових програм і обсягів їх фінансування, які щорічно затверджуються Законом України про Державний бюджет на наступний рік, прийнятих законів України про непряму державну підтримку та через пільгові режими оподаткування сільгоспвиробників.

         Разом з тим система державних субсидій сільського господарства України потребує вдосконалення за обсягами і напрямами підтримки. Так, у міру зростання економіки і відповідно можливостей державного бюджету зростуть можливості підтримки заходів “зеленої скриньки”. 
         Саме заходам, спрямованим на розвиток сільської місцевості, буде надаватись перевага, а заходи підтримки виробників, що входять до “жовтої скриньки” обмежуватимуться. 
        Серед стратегічних напрямів розвитку сільського господарства України, згідно з концепцією Міністерства аграрної політики, є фінансування програм “зеленої скриньки”, а саме: 
        • розвиток рекламних та інших маркетингових послуг; інформаційне забезпечення всіх учасників ринку кон’юнктурною інформацією, створення системи сільськогосподарської дорадчої служби (потреба до 2010 року – 200 млн грн); 
       • реформування системи аграрної науки з метою підвищення ефективності наукових досліджень і запровадження їх у практику виробництва (потреба – 500 млн грн); 
       • розробка програми соціального розвитку села в напрямі розвитку інфраструктури невиробничого призначення на селі (потреба – 1 млрд грн); 
       • прийняття програми створення нових робочих місць, працевлаштування та перекваліфікації; розробка програми підвищення рівня загальної і профільної освіти в сільській місцевості (потреба – 500 млн грн); 
       • екологізація виробництва сільськогосподарської продукції, забезпечення екологічної безпеки землекористування, охорона навколишнього середовища (потреба – 150 млн грн) ; 
       • виплати за регіональними програмами надання допомоги (потреба – 50 млн грн); 
       • інші (потреба –300 млн грн.). 
Загалом потреба до 2010 р. – 2,7 млрд грн, що в 1,4 раза більше рівня 1994-1996 рр., що беруться за базовий період. 
        Однак сьогодні Україна у свої переговорах із СОТ наполягає на отриманні права надавати підтримку з “жовтої скриньки” вище мінімального рівня “de minimis”. 
         Відповідно до проведених розрахунків Міністерством аграрної політики, потреба коштів Державного бюджету для підтримки сільського господарства України становить близько 9 млрд грн. Але Україна у переговорному процесі із СОТ відстоює сукупний вимір підтримки на рівні 7 млрд грн. До того ж, якщо проаналізувати відносні показники підтримки, то побачимо, що в Україні вони значно менші, ніж існують сьогодні у країнах ОЕСР. Так, за даними цієї організації, у середньому по ОЕСР підтримка виробника становить 32% від обсягу виробництва продукції у вартісному вираженні, а у ЕС – 37%. Тоді як в Україні – не більше 10 %. 
      Зрозуміло, що подальша трансформація механізму підтримки сільського господарства залежатиме від зобов’язань України, які будуть взяті при вступі до СОТ. Але вже сьогодні з метою ринкової трансформації державної підтримки аграрного сектора, треба включати такі заходи, які відповідають основним критеріям COT і входять до “зеленої скриньки”, а саме: 
       • створення та використання для продовольчої безпеки і стабільності ринку резервів сільськогосподарської продукції, закупівля і продаж якої мають здійснюватися прозоро, за поточними ринковими цінами; 
      • підтримку купівельної спроможності населення з низькими доходами шляхом надання прозорих і адресних субсидій тощо; 
      • прямі виплати (грошові та натуральні) виробникам сільськогосподарської продукції;