Шпаргалка по "Экономике"

Отже, імперіалізм, па його думку, не'є нормальним розвитком капіталізму, а являє собою результат випадкового поєднання мі­літаризму, монополії та фінансової олігархії. У разі усунення двох останніх шляхом проведення реформ і за умов вільної рин­кової економіки капіталізм вийде на магістральний шлях свого розвитку.

Наприкінці XIX -- на початку XX ст. поступово накопичу­ються й загострюються соціально-економічні суперечності між провідними країнами світу, що призводить до блокового проти­стояння між ними. Економічні й територіальні претензії країни-Суперниці намагалися розв'язати під час Першої світової війни, яку можна назвати першою кризою світової цивілізації.

Головною причиною розв'язання війни було прагнення моно­полій різних країн, і передусім Німеччини, здійснити розподіл економічний, територіальний) світових сфер впливу. «Світова політика» Німеччини була німецьким варіантом «загального» імперіалізму, сутність якої полягала в тому, щоб підняти німецьку імперію з рівня континентальної держави до рівня світової наддержави. Німецька «світова політика» мала за мету підрив бри­танського світового панування, що повинно було

звільнити коло­ніальні території «для середньоєвропейських держав, які прагну­ли розширення». Англо-французька коаліція шляхом воєнних дій намагалася припинити економічне зростання Німеччини, остаточ­но позбавити ЇЇ колоній, сировини та ринків збуту й тим самим повернути собі позиції лідерів у світі.

Проте хоч як це парадоксально, факт розв'язання світової вій­ни свідчив про певний етап формування світового ринку. Світо-господарські зв'язки пронизували економіку багатьох країн. Роз­почався процес взаємопроникнення, інтеграції. Насильницький розрив зв'язків у ході війни був зумовлений прагненням окремих держав перерозподілити сфери економічного впливу у світі, під­корити своїм національним інтересам економіку інших країн, ко­трі потрапили в колоніальну і напівколоніальну залежність до ве­ликих держав.

89. Вплив Першої світової війни на розвиток господарства європейських країн та США. Версальська угода та її економічна суть.

У період Першої світової війни вирішального значення для економік країн, які брали в ній участь, набули потреби фронту. Держава не обмежувалася функціями замовника і покупця війсь­кової продукції. Масштабність воєнних дій і загострення еконо­мічних проблем змусили уряди країн, що воювали, перебрати на себе частину організаційних функцій та забезпечення взаємодії між приватними підприємствами, що обслуговували потреби фронту. Управління економікою з боку держави набуло форм кон­тролю й розподілу стратегічних ресурсів, продовольства, засобів транспорту і робочої сили.

Так, у США в 1917—1918 рр. створюється низка комітетів, відповідальних за розміщення державних замовлень та розподіл робочої сили, палива, сировини, транспортних засобів. Діяльність цих нових державних інститутів координувалася військово-промисловою радою. Аналогічна централізація була характерною і для Німеччини («військово-сировинні союзи»), Англії (міні­стерство військового постачання).

Завершення війни спричинило неминучий процес повоєнної реконверсії економіки США, Великої Британії та Франції. На­приклад, Велика Британія розформувала майже всі створені під час війни органи контролю. Та попри те, що уряд організував розпродаж багатьох військових заводів, під контролем держави залишалося вчетверо більше підприємств, ніж до війни. Це було свідченням того, що до планів уряду не входила остаточна відмо­ва від державного регулювання економіки.

Долю Німеччини (території, репарації тощо) по завершенні війни вирішив Версальський мирний договір, підписаний 28 чер­вня 1919 р. країнами-переможницями США, Англією, Францією, Італією та ін.

Видатний економіст XX ст. Дж. М. Кейнс у праці «Економічні наслідки Версальського мирного договору» (1919) писав, що прийняті рішення не залишають надії на відновлення мирного гос­подарства, адже репарації з Німеччини (132 млрд золотих марок) нечувано великі. Кейнс пропонував надати американські позики Німеччині, бо вважав, що лише в такому разі Німеччина зможе виплачувати помірні репарації.

Разом із територіями (скорочувалася на 70 тис. км2) Німеччи­на втратила 75 % видобутку залізної руди, 25 % кам'яного вугіл­ля; 35 % виплавки сталі. Німеччина була позбавлена колоній площею 3 млн км2 із населенням 13 мли осіб. Роз­в'язання військових питань передбачало:

1)      заборону мати ВМФ;

2)      обмеження збройних сил до 100 тис. осіб;

3)      скорочення військового виробництва;

4)      заборону мати підводний флот;

5)      руйнування значної частини військових укріплень.

У розв'язанні проблем репарацій ініціативу перебрали на себе США. Було розроблено план Дауеса, що передбачав значні пом'якшення репараційних виплат, жорсткий контроль за джере­лами репараційних платежів (податки від промисловості, виплати за рахунок митних і непрямих податків тощо), а також іноземні інвестиції у промисловість Німеччини (21 млрд дол.). У червні 1929 р. план Дауеса був замінений планом Юнга, за умовами яко­го обсяг репарацій знижувався до 114 млрд марок з терміном ви­плат упродовж 37 років, а єдиними джерелами платежів визнача­лися державний бюджет і доходи залізниць.

90. Причини виникнення виникнення та наслідки економічної кризи 1929 – 1933 років для країн Європейської цивілізації.

Виникнення у 1920-ті роки у США диспропорції між темпами зростання прибутків підприємств і виробництва (прибутки збіль­шувалися вдвічі швидше) свідчило, що приріст виробництва не супроводжувався відповідним зниженням цін на товари і зростанням заробітної плати. Це зумовлювало відставання купівельно­го попиту від зростання обсягів виробленої продукції, що напри­кінці 1920-х рр. наблизило впритул економіку США до надвироб­ництва.

Зміни обсягу доходів у бік його спаду пов'язані зі зменшен­ням зайнятості й можуть призвести, як стверджував Дж. Кейнс, до перевищення споживання над доходом не лише у певних осіб чи організацій за рахунок нагромаджений раніше резервів, а й уряду. Так виникає бюджетний дефіцит або, навпаки, зростає внутрішній і зовнішній борг за рахунок позик.

Дж. Кейнс, спираючись на свою концепцію сукупного доходу, розкриває причини «Великої депресії» 1929 р. Упродовж п'яти років, що передували 1929 р., на його думку, мало місце нагро­мадження фондів погашення й амортизаційних відрахувань, при­значених для заводів, які не мали потреби в поновленні устатку­вання. Розміри нагромаджень виявилися великими, тому був по­трібен «величезний обсяг нових інвестицій, щоб поглинути ці доходи. Але досягти ще більшого розміру нових інвестицій, не­обхідних для поглинання нових заощаджень, які заможне суспіль­ство за умов повної зайнятості в змозі відкладати, було майже неможливо. Одного цього чинника цілком достатньо, щоб виник­ла криза» [6, с. 301—302].

Іншою причиною «Великої депресії» можна назвати не­розв'язані проблеми розвитку фермерських господарств. Укруп­нення господарств (від освоєння преріії Середнього Заходу) три­вало за умов інтенсифікації виробництва, тоді як обсяги внутріш­нього ринку не зростали, що спричинило надвиробництво сіль­ськогосподарської продукції.

Монополії також зробили свій внесок у скорочення виробниц­тва. Вони невпинно поглинали дрібніших конкурентів. Присто­совуючись до ринку, монополістичні об'єднання скорочували виробництво, намагаючись водночас підвищувати ціни на власну продукцію.

«Велика депресія» та економічний розвиток європейських країн і США упродовж першої третини XX ст. поставили під сумнів справедливість аналізу ринкової економіки як гармонійної саморегулювальної системи, що врівноважує попит і пропозицію па всіх можливих ринках. Навіть за умови раціональної поведін­ки індивідуальних економічних агентів сукупний результат зов­сім не обов'язково є оптимальним, бо макросистема розвивається за власними законами, що не аналізуються теорією загальної рів­новаги.

91. Криза світового господарства (1929 – 1933 рр.) та шляхи виходу з неї. Сутність політики «Нового курсу» Ф.Д.Рузвельта.

Сутність політики «Нового курсу» Ф. Рузвельта полягала в активізації ролі держави, включення її до процесів регулювання економічного життя. Лінія «Нового курсу» передбачала жорстку боротьбу і являла собою певну рівнодіючу багатьох сил: велико­го бізнесу, банківських кіл, дрібних підприємців, фермерів, профспілок, широких мас працюючих і велику кількість безробіт­них. Перші дні президентства Рузвельта були ознаменовані екстреними заходами з боку уряду. За умов банківської кризи, що вибухнула (банки банкрутували один за одним), президент оголосив загальні «банківські канікули» до 9 березня й запропонував Конгресу США «Надзвичайний закон про банки». Положення за­кону доводили, що Рузвельт не пристав на необхідну для бага­тьох націоналізацію банківської системи. Закон передбачав такі заходи:

1)      надання Федеральною резервного системою (ФРС) позик банкам;

2)      наділення міністра фінансів повноваженнями, до яких вхо­дило право запобігати масовому вилученню внесків;

3)заборону на експорт золота;

4) продаж банкам ФРС облігацій державної позики.

Завдяки введенню таких заходів банки змогли отримати від держави позики під заставу цінних паперів і державних облігацій.

На підставі закону про надзвичайний стан в Історії США впер­ше була змінена концепція бюджетної політики, тобто держава свідомо пішла на перевищення витрат над доходами. Припинився обмін банкнот на золото, яке зрештою остаточно вилучили з обі­гу. Щоб уникнути гіперінфляції, держава вжила заходів для заку­півлі золота у населення за ціпами, що перевищували курс долара стосовно золота

Поряд зі зростанням державного контролю над банківською системою посилювався контроль над біржею і ринком цінних па­перів. У 1933—1934 роках, незважаючи на критику з боку діло­вих кіл, було прийнято кілька законів, які регулювали випуск цінних паперів, у результаті чого було:

1) встановлено контроль над випуском акцій (у разі випуску компанією акцій усі її директори несли персональну відповідаль­ність за випуск);

2)      передано контроль над ринком цінних паперів до спеціаль­но створеної комісії, членів якої призначав Президент;

3)      обмежувалося використання банківського кредиту в опера­ціях на біржі;

4)      заборонялися будь-які маніпуляції з цінними паперами;

5)      вводився щорічний звіт корпорацій, зареєстрованих на біржі.

Двома найважливішими законами першого терміну президент­ства Ф. Рузвельта (1933-—1936), що вплинули на подальший розвиток економіки США, можна вважати закон про відновлення національної промисловості (НІРА) і закон про регулювання сільського господарства (ААА), ухвалені на початку 1933 року.

На відміну від «Нового курсу» Рузвельта, Велика Британія в боротьбі з наслідками «Великої депресії» не пішла шляхом по­рятунку промисловості, фермерських господарств і проведення реформ у соціальній сфері.

Головним у діяльності уряду лейбористів було:

1)      виправлення дисбалансу бюджету;

2)      поліпшення становища у внутрішній і зовнішній торгівлі.
Англійці залишалися консерваторами стосовно переходу до дефіцитного бюджету, хоча така політика США згодом цілком виправдала себе. Велика Британія використовувала у боротьбі із наслідками світової кризи власний величезний історичний досвід головного «банкіра світу». Тому в 1931—І934 роках уряд Вели­кої Британії головним економічним завданням вважав забезпе­чення сприятливих фінансових умов для розвитку промисловості, сільського господарства, торгівлі.

У цей період уряд Франції проводив соціальну програму, спрямовану па зниження рівня безробіття, організацію громадсь­ких робіт. Ця політика передусім стосувалася державного секто­ру і певним чином забезпечувала вихід економіки з кризи із най­меншими втратами.

«Велика депресія» 1929-—1933 років далася взнаки й на гос­подарському житті Німеччини через «прив'язку» економіки до іноземних кредитів зі США, Великої Британії та Франції. Припи­нення допомоги з боку провідних країн, які теж переживали важ­ку кризу, погіршило становище Німеччини (збанкрутувало 68 тис. підприємств, криза охопила банківську сферу, кількість безробітних сягнула 8 млн осіб).

Нездатність уряду Веймарскої республіки ефективно протиді­яти економічній кризі, намагання монополій відновити втрачені позиції на світових ринках, різке падіння життєвого рівня були головними чинниками встановлення фашистського режиму в Ні­меччині 1933 року й приходу до влади НСДАП.

Економічна політика фашизму мала яскраво виражений статистичний характер.  Антикризові заходи набули рис надзвичайних, оскільки переслідували не так тактичні цілі виведення господар­ства у режим зростання, як стратегічні військово-політичні: повер­нення втрачених територій і ринків збуту, подальше розширення кордонів Німеччини, зрештою — світове панування.

92. Зміни в господарствах країн Західної цивілізації в 20 -30 рр. XX ст. та їх відображення в теоретичній системі Дж.М.Кейнса.

До 30их років 20ст панувала думка що за допомогою вільного цінутвореня економіка автоматично прямує до рівноваги (попит = пропозиції) але згодом ця теорія вичерпала себе, яскравим прикладом цього був циклічний характер розвитку капіталістичної економіки. На рубежі 20ст монополії остаточно знищили вільну конкуренцію як регулятор капіталістичного господарства, вільне переливання капіталу та робочої сили, вирівнювання витрат виробнитва, цін та норми прибутку стають тепер неможливими. Економічна криза 1929-33рр продемонструвала очевидну невідповідність між високим рівнем розвитку продуктивних сил та ірраціональністю стихійних ринкових процесів.