Стан, проблеми та перспективи ВЕЗ в Україні

Виконала: студентка 5 курс, 4 група, ФФБС

Ігнатенко Н.М.

Стан, проблеми та перспективи  ВЕЗ в Україні 

     У геополітичних та геоекономічних умовах, які змінилися, пропонується така формула світогосподарської інтеграції України: лібералізація економіки на основі розвитку спільного підприємництва і транзитних функцій країни з урахуванням регіональних культурно-історичних традицій та протекціонізму щодо вітчизняного підприємництва. Передумовами успішної інтеграції є відносно високий рівень освіти населення при низькій оплаті праці, невикористаний інтелектуальний капітал технологій та ноу-хау в галузі НДДКР, низька орендна плата за землю. 

     Серед факторів, що обмежують світогосподарську  інтеграцію України, можна назвати:

-відсутність політичної, економічної та правової стабільності;

-побоювання втратити незалежність в умовах відкритої економіки;

-неконкурентоспроможність продукції, слабкий експортний потенціал;

-обмежені ресурси інвестиційного капіталу, в тому числі міжнародних кредитів;

-відсутність конвертованої валюти;

-значну залежність від імпорту енергоносіїв, кольорових металів, лісу, бавовни та іншої сировини;

-недостатній професіоналізм та управлінський досвід.

До  суттєвих недоліків українських  проектів ВЕЗ відносимо: 
- бажання розповсюдити статус вільних економічних зон на великі території, у тому числі на великі адміністративніодиниці; 
- орієнтацією вільних економічних зон на недостатньо чітко взаємопов’язану багатофункціональну діяльність; 
- невизначеністю характеру взаємодії ВЕЗ з національною економікою, зокрема, у питанні митного контролю на внутрішніх кордонах зони; 
- необхідністю залучення великих стартових централізованих капіталовкладень або довгострокового бюджетного кредитування; 
-бажання виграти на різниці внутрішних і світових цін на шкоду інтересам держави; 
- необгрунтованим виділенням тих чи інших пріоритетів розвитку вільних економічних зон; 
- ігноруванням або недооцінкою соціально-психологічних аспектів становлення вільних економічних зон, особливо у питаннях в’їзду громадян на їх територію тощо.

     Ці  та деякі інші проблеми можуть призвести  до розвитку деформованих потоків товарів, послуг, робочої сили і капіталу, посилити соціальну напругу на перших етапах функціонування окремих вільних  економічних зон.

     Разом з тим, суперечливий характер вільних  економічних зон не знижує їх стимулюючої ролі у формуванні політико-правових, економічних, соціально-культурних та інфраструктурних передумов міжнародної інвестиційної діяльності. В Україні створення сприятливого інвестиційного і підприємницького клімату найбільш реальне сьогодні саме у чітко орієнтованих на пріоритети національної економіки вільних економічних зон. Одже, саме при цих умовах необхідно планувати подальший розвиток процесу ВЕЗ і розглядати можливі перспективи. Рішення про необхідність заснування на території нашої держави нових СЕЗ, прийняті Президентом України, стосувалися зовнішньотор¬говельних зон у Миколаївській (ЗТЗ у порту Миколаєва), Львівській (“Яворів», «Курортополіс-Трускавець») і Закарпатській областях, а та¬кож в Автономній Республіці Крим.

     Але слід наголосити на двох принципово важливих моментах, які мають місце в  усіх випадках заснування в Україні  вільних зон і можуть спричинити негативні наслідки, якщо не врахувати  їх своєчасно. 
По-перше, Укази Президента України щодо названих СЕЗ міс¬тять рішення про заснування зон, на підтвердження і розвиток яких компетентним органам доручається розробити пакет нормативно-пра¬вових актів (і в тому числі—техніко-економічне обгрунтування). Інак¬ше кажучи, рішення приймається з мотивів швидкого радикального по¬ліпшення соціально-економічної або екологічної ситуації, а розрахун¬ки його фінансово-економічної ефективності відходять на другий план.

     По-друге, створюється багато СЕЗ (і в тому числі — кілька зон одного типу), які охоплюють значну територію і велику кількість су¬б’єктів підприємництва, але не мають відпрацьованої нормативно-пра¬вової бази. В наших умовах у такій ситуації один-два негативних ек¬сперименти з формуванням СЕЗ можуть призвести до небажаних уза¬гальнень і дискредитувати саму цю ідею. 
Отже, що спершу не¬обхідно відпрацювати всі питання створення та забезпечення ефектив¬ного функціонування невеликих таких зон кожного типу, а вже в разі отримання позитивного результату — поширювати цей досвід на інші те¬риторії, як і передбачено чинною Концепцією створення СЕЗ в Україні.

     Регіональні культурно-історичні традиції чітко  підтверджуються географією передбачуваного створення вільних економічних зон України, насамперед у Причорномор’ї, Закарпатті та Донбасі.По-перше, про намір будувати відкриту економіку заявили причорномрські міста з історичними традиціями самоврядування (порто-франко, градоначальство): Одеса, Миколаїв, Херсон, Феодосія, Керч і Севастополь. Саме ці міста в радянський період були зведені до провінційного адміністративного рангу обласного управління (за винятком Севастополя). Тому в більшості цих міст рух за вільні зони є спробою відновити історичну справедливість й повернути економічну свободу.

     Українське  Причорномор’я – колишня всесоюзна  здравниця, тут найпотужніша концентрація морських торговельних портів СНД і  найбільші центри суднобудування. Тому, як це не задаватиметься парадоксальним, головне завдання відкритої економіки регіону і створення тут вільних економічних зон – збереження єдиного економічного простору СНД. Колишні республіки, можливо, будуть і основними інвесторами. Ігнорування цієї особливості регіону призведе не до процвітання, а до створення зони економічного застою. 
По-друге, це західні райони країни (Закарпаття, Чернівецька область), розташовані в географічному центрі Європи і які зберегли традиційні зв’язки з нардами сусідніх країн (Польщею, Словаччиною, Угорщиною та Румунією). Тут доцільно використати транзитні функції регіону, де тільки у Закарпатті (Чоп, Ужгород) щорічний вантажооборот становить близько 40 млн. т.

По-третє, це глибинні райони України, які перетворилися  у прикордонні і де наміри створення  вільних зон з’явилися після проголошення державної незалежності. Великі промислові центри (Харків, Луганськ та ін.), розташовані поблизу центральних економічних районів колишнього Союзу, виявилися на периферії. В умовах замкнутості економіки, розриву традиційних зв’язків, погіршення економіко-географічного становища тут найгостріше проявляються соціальні проблеми, особливо безробіття.

Перспективним є створення прикордонних районів  відкритої економіки на кордоні  України, Бєларусі й Росії у трикутнику Чернігів, Гомель, Новозбиров, а також у Слободжанщині: Харків – Бєлгород, Донецьк – Маріуполь – Ростов-на-Дону. Після завершення будівництва мосту через Керченську протоку, тут буде можливим створення ВЕЗ по обидві сторони затоки. 
 Головна мета створення вільних економічних зон – вирішення державних економічних, соціальних та екологічних проблем на основі спільного підприємництва (змішаного капіталу). Серед актуальних завдань слід зазначити: насичення передовою технологією і високоякісними товарами внутрішнього ринку; залучення іноземних інвестицій (в тому числі й пільгових кредитів) для створення спільних підприємств з високою оборотністю капіталу по виробництву імпортозамінюючої продукції легкої та харчової промисловості, а надалі – наукомістких виробництв високих технологій; нарощування експортного потенціалу і посилення експортної спеціалізації господарства; підготовку висококваліфікованих кадрів для підприємницької діяльності, досвід яких надалі має в широких масштабах використовуватися в економіці.

     Світовий  досвід показує: перехід до вільного підприємництва доцільно здійснювати поетапно, починаючи з створення вільних економічних зон на локальних територіях, і тільки після опрацювання господарського механізму поширювати даний режим на всю територію держави. В цьому випадку вільні економічні зони є гарантом національно-економічної безпеки. 
Виділяються такі перспективні функціональні типи вільних економічних зон: міста та райони відкритої економіки, банківсько-страхові, вільні порти і зони безмитної торгівлі, зони спільного підприємництва, в тому числі експортно-промислові, науково-технічні зони (технополіси) тощо.