Стратегії та перспективи консолідації українських бізнес-структур

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ.ВАДИМА ГЕТЬМАНА

Кафедра міжнародного менеджменту

 

 

 

Есе

з дисципліни

«Глобальна  економіка»

на  тему:

«Стратегії  та перспективи консолідації українських  бізнес-структур»

 

 

Виконала

студентка V курсу

5 групи

спец. МФМ

Гальченко Ірина

 

 

 

Викладач

 Тимків І.В.

 

Київ  – 2012

Вступ

 

Насичення товарних ринків в Україні, експансія іноземних компаній призводить до зростання інтенсивності конкуренції, що вимагає нових підходів до стратегічних рішень, пошуку інноваційних підходів до підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств.

Як свідчить світовий досвід, ефективним шляхом до успіху в становленні конкурентоспроможних промислових структур є концентрація капіталу та виробничих потужностей, застосуванням інтеграційних стратегій розвитку. Інтеграція впливає на життєстійкість підприємств, підвищення фінансової стабільності, зниження рівня невизначеності у постачанні ресурсів та збуті продукції, зміцнення позицій об’єднання підприємств на ринку товарів і послуг, диверсифікацію виробництва, зниження ризиків. До основних шляхів консолідації бізнес-структур в економічній літературі відносять процеси злиття та поглинання.

Аналіз останніх досліджень та публікацій дозволяє діагностувати значну вмотивованість господарюючих суб’єктів, проте незадовільний стан  законодавчого, ринкового та організаційного середовища України для бізнес-консолідацій, недоліки розвитку національного фондового ринку (обмежене використання додаткової емісії акцій як методу залучення коштів через загрозу поглинання підприємства внаслідок збільшення акціонерного капіталу); відсутність дієвих механізмів реалізації та захисту прав акціонерів; нерозвиненість ринку корпоративного контролю; системна недосконалість антимонопольного законодавства тощо.

 

Стратегії та перспективи консолідації

Спершу визначимо  зміст системної категорії «корпоративна консолідація» завдяки органічному поєднанню трьох дефінітивних підходів: юридичного, обліково-аналітичного, економічного; при цьому в результаті корпоративної консолідації як процесу переходу прав власності на активи та зобов'язання, встановлення правонаступника, визначення його прав та обов'язків (юридичний аспект) і механізму об'єднання активів та зобов'язань (обліково-аналітичний аспект) досягається додатковий ефект підвищення конкурентного статусу компанії (економічний аспект) [2].

До основних прагматичних мотивів участі національних компаній у консолідаційних процесах належать: збільшення капіталізації у найкоротший термін; ефективне використання ресурсів і мінімізація витрат; оптимізація податкових відрахувань шляхом придбання збиткових підприємств.

Для більшості  організацій такі угоди є важливим засобом здійснення корпоративної стратегії, одним з головних шляхів досягнення конкурентних переваг. За оцінкою експертів консалтингової компанії KPMG для національних суб’єктів господарювання України [1, 70]:

• метою більше третини угод із злиття і поглинання є розширення ринків збуту;

• стимулом 20 % угод є захист частки ринку;

• близько 20 % угод мотивуються очікуваннями, що вартість об’єднаної компанії виявиться вищою за суму вартості окремих компаній;

• близько 7 % –  розширення спектра продукції, що випускається;

• 6 % – створення  виробничого ланцюжка і концентрація доданої вартості по готовому продукту в одних руках;

• 5 % – зменшення  витрат на управління шляхом створення  єдиного корпоративного центру і делегування дочірнім компаніям тільки функції виробничих площадок.

Вартісна оцінка корпоративних консолідацій в Україні за період 2007-2010 рр. дозволила виділити такі їх групи: мегаінтеграції – 0,2% за кількістю й 7% за обсягом; міні-консолідаці ї– 0,1 за обсягом і 14% за кількістю угод; невеликі й нижчі за середні консолідаціїї – 34% і 31% відповідно. Таким чином, як свідчать результати аналізу, за обсягом домінують  великі й вище середнього розміру консолідаційні процеси – 21 і 24% відповідно. При цьому близько 51% усіх консолідаційних процесів відбуваються в інтервалі до 10 млн дол, займаючи при цьому лише 3% вартісного обсягу, в той час, як на 11% від загальної їх кількості припадає 69% вартості. Констатовано істотний рівень залежності показників обсягу ринку від поодиноких, але масштабних консолідаційних процесів і, як наслідок, їх  значну  волатильність.

Дослідження показало також істотну зміну форм корпоративних консолідацій в Україні. Так, якщо у 2006 р. найбільша частка за кількістю процесів припадала на купівлю (23%), то в наступні періоди частка даного виду поступово знижується (20% - в 2007 р. і 12,8% - в 2008 р.), але зростає питома вага повного придбання й приєднання (5,7 і 2,1% - в 2006р., 6,6 і 4,7% - в 2007р., і 7,8 та 6,1% - в 2008 р.). Така тенденція, за авторськими висновками, свідчить про прагнення учасників ринку до встановлення більш тісних партнерських відносин, а також закріплення й розвитку раніш досягнутого рівня інтеграційної взаємодії в рамках існуючих компаній.

До основних форм консолідації відносять [8, 179]:

Горизонтальні — відбуваються між фірмами однієї галузі або сфери діяльності з метою завоювання більшої ринкової частки вироблюваного товару або послуги.

Вертикальні —  це такий тип, за якого фірма-покупець розширює свою діяльність або на попередній стадії виробничого процесу, або на наступній — до кінцевого споживача.

Конгломеративні — це такий тип консолідації, за якого між собою об’єднуються різні за сферою та специфікацією діяльності компанії.

Виділяється також їхня головна  особливість — циклічність. Вона проявляється в тому, що злиття й поглинання мають хвилеподібний характер, тобто спостерігаються процеси підвищення інтересу до процесів консолідації або їхнього затухання.

Розглянемо  основні типи консолідаційних стратегій великих компаній: найпоширенішими з них були конгломеративна стратегія, стратегії диверсифікації з обов’язковим придбанням тих чи інших типів фірм, то на сьогодні домінуючою виступає стратегія дивергенції, яка на відміну від попередніх орієнтується на створення надспеціалізованих компаній з гнучким та оперативним реагуванням на мінливі потреби ринку. Крім того, в якості ключової ознаки систематизації консолідаційних стратегій доцільно враховувати їхню обумовленість сферою використання, що не передбачає або не гарантує укладання угод з набуття корпоративного контролю [3, 305].

Світовий досвід міжнародної корпоративної  консолідації свідчить про неоднозначність її результативності - наявними є як випадки погіршення результатів діяльності підприємств (близько 70% всієї їхньої кількості), так і покращення показників ефективності діяльності. Для вироблення механізму запобігання негативних наслідків міжнародних корпоративних консолідацій важливими є використання сукупності методологічних підходів оцінювання економічної доцільності злиття, що поряд з матричним аналізом діяльності компанії дозволяє чітко ідентифікувати динаміку впливу низки екстернальних та інтернальних факторів бізнес-структур, зокрема, інтенсивність розвитку підприємства, структуру витрат, систему організації діяльності.

Так наприкінці 2008 року в Україні намітилася тенденція  до злиття і поглинання в середньому та дрібному бізнесі. Нестримно зростає обсяг угод. Пояснюється це кількома причинамиЂ. І без того недооцінені українські активи на тлі глобальної кризи знецінилися ще більше і стали привабливішими і доступними для середнього покупця. Середня сума угод зменшилась, але їхня кількість значно зросла.

З настанням  кризи в Україні в 2009 р. ринок  М&А кардинально змінився з  “ринку продавця” на “ринок покупця”. Відбувся зсув фокусу операцій із стратегії зростання. Загальна кількість операцій М&А в країні різко скоротилася в результаті швидкого зниження активності як фундацій прямого інвестування, так і стратегічних інвесторів. Акцент інвесторів змістився на “чисті” активи, що генерують стабільні грошові потоки; відповідно, знизився інтерес до підприємств, що вимагають значних інвестицій на модернізацію і розвиток.

Найбільша активність операцій проходить зараз в секторах з активами, що знецінилися, – фінансовому, рітейлі, нерухомості. Основною ж причиною вузькості консолідаційних процесів України став недолік засобів для проведення операцій. Більшість таких операцій проводиться із залученням кредитних ресурсів, нестача в яких і спричиняє власників продавати активи. Основна маса операцій пройшла між українськими власниками. За оцінками аналітиків в 2011 р. обсяг ринку публічних і непублічних операцій не перевищив 1,5 млрд. дол.США без урахування придбань “Метінвеста” [5, 225].

Загалом в 2009 році держава була вимушена заміщати приватний  капітал в сегменті M&A, у венчурних і санаційних операціях. Нікуди не поділися продажі “проблемних активів” за ціною, нижче від ринкової. Виявився тренд скупки активів, не запланованих бізнес-стратегіями компаній. Ринок диктує необхідність виразнішого цінового відношення українських власників до своїх бізнесів. Необхідно відмітити зростаючу кількості операцій придбання компаній за борги. У ситуації нестабільності, змінних курсів валют, плаваючих цін на сировині будь-які фінансові моделі розвитку бізнесу і грошових потоків не зможуть дати адекватну оцінку бізнесу в конкретний час. Негативні тенденції, що намітилися в економіці у зв'язку з світовою фінансовою кризою, зіграли позитивне значення в очищенні від неефективних підприємств і проблемних активів.

В цілому ідентифіковано чотири стадії корпоративних консолідацій за участю українських бізнес-структур: приватизаційна (1991-1995) з переважанням реструктуризаційних поглинань підприємств державної власності; постприватизаційна (1995-1997) з домінуванням поглинань у галузях з невеликими потребами в концентрації фінансових ресурсів; корпоративна (1998-2007), що характеризується формуванням корпоративних відносин у всіх галузях економіки, зміцненням інституту приватної власності в Україні, активізацією іноземного інвестування в усі сектори економіки; сучасна (з другої половини 2008 р. - до тепер) з превалюванням спекулятивних консолідаційних угод.

За умов зваженого  державного регулювання подальша активізація  участі вітчизняних компаній в світових консолідаційних процесах сприятиме  формуванню їхнього високого міжнародного конкурентного статусу у межах транснаціональних та метакорпораційних структур. Формування в Україні кластерної (на основі горизонтальної та вертикальної консолідації) системи конкурентоспроможних у міжнародному масштабі виробництв дозволить не тільки забезпечити підвищення якості, а й досягати синергічного ефекту від розвитку технологічно взаємозалежних корпоративних комплексів.

 

Висновки

Результати  проведених досліджень та світова практика доводять, що активність на українському ринку злиттів та поглинань є доволі великою. Однак ця активність проявляється поки що лише в окремих індустріях та сегментах бізнесу і переважно потужними фінансово-промисловими групами.

Зростання позитивного впливу результатів  корпоративної консолідації на ефективність національної економіки та її окремі сектори обумовлено реалізацією низки заходів, спрямованих на інституційне балансування регуляторного режиму. На сьогодні більшість існуючих правових норм України регулюють узгоджений процес реорганізації юридичних осіб без урахування наслідків можливих ворожих поглинань. Окрім того, сучасне українське законодавство недостатньо зосереджено на антимонопольних аспектах, питаннях прозорості й захисту прав акціонерів. Основні напрями вдосконалення правового середовища, що визначають правила здійснення угод міжнародної корпоративної консолідації в Україні, полягають у розробці ймовірних варіантів використання механізмів корпоративного захисту від поглинання з метою забезпечення реалізації прав акціонерів; створення в процесі поглинання однакового режиму для всіх акціонерів незалежно від виду акцій, якими вони володіють; захисті прав міноритарних акціонерів; впровадженні заходів, спрямованих на забезпечення підвищення прозорості процесу здійснення злиття та поглинання.

Що стосується найближчих перспектив, то фахівці прогнозують подальшу активність консолідаційних процесів. Найбільш привабливою поки що залишається металургійна галузь. Так, вже наступного року можуть змінити своїх власників два великі металургійні активи – Запоріжсталь та Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча. Mittal Steel вже заявила про інтерес до українських метисних заводів – споживачів продукції екс-Криворіжсталі.

Формування  в Україні кластерної (на основі горизонтальної та вертикальної консолідації) системи конкурентоспроможних у міжнародному масштабі виробництв дозволить не тільки забезпечити підвищення якості, а й досягати синергічного ефекту від розвитку технологічно взаємозалежних корпоративних комплексів.

 

Інформаційні  джерела:

1. Дейнека Ю.П. Злиття та поглинання: українські реалії / Ю.П. Дейнека // Логістика : [зб. наук. пр.] / відп. ред. Є. В. Крикавський. - Л. : Видавництво Національного університету "Львівська політехніка", 2007. - 512 с. - (Вісник / Національний університет "Львівська політехніка"; № 594). - С.68-74.

 

2. Скопенко Н.С., Кириленко О.М. Економічні та правові особливості використання термінів «злиття», «поглинання», «придбання», «консолідація».  – [Електронний ресурс]. Режим доступу: