Сучасні підходи до оцінки фінансового стану підприємства

Нормальним вважається обмеження, коли реальна вартість майна  складає більш 0,5 від загальної  вартості активів.

 

 

 

 

 

Таблиця 2.13

Аналіз динаміки і  темпів росту коефіцієнту реальної вартості майна

Показники	На початок року	На кінець року
Реальні активи	3754,8	3642,4
Загальна сума капіталу	4277,4	4388,3
Коефіцієнт реальної вартості майна	0,88	0,83
Темп росту,%		94,32

 

Згідно даних таблиці 2.10 рівень виробничого потенціалу підприємства дуже високий, хоча на кінець періоду  він декілька зменшився.

З метою визначення рівня  фінансової стійкості підприємства оцінюються також показники, які  характеризують забезпеченість запасів і затрат відповідними джерелами їх фінансування.

Власні оборотні засоби :

Ф1 = ф.1, ( ряд.495 гр.3 + ряд.495гр.4 ) х 0.5 – ряд.070-ряд.150 (2.12)

Другим показником, який характеризує фінансову стійкість  підприємства і показує забезпеченість запасів і затрат довгостроковими джерелами фінансування є  власні довгострокові і середньострокові джерела формування запасів і затрат :

Ф2 = Ф.1, ( ряд.495 гр.3 + ряд.495 гр.4 ) х 0.5 + ряд.530 + ряд.600 + ряд.610 – ряд.070 – ряд.150 (2.13)                                                                                   

Розраховується також  загальна сума основних джерел формування запасів і затрат :

Ф3 = ф.1, ( ряд.495 гр.3 + ряд.495 гр.4 ) х 0.5 + ряд.530 + ряд. 600 + ряд.610 – ряд.070 – ряд.050 + ряд.620 (2.14)                                                                         

При оцінці вищезазначених показників можливі такі варіанти ситуацій :

1. абсолютна стійкість підтверджується, якщо :

Ф1 ³ 0,   Ф2 ³ 0,   Ф3 ³ 0 ;

при цьому Ф1 коливається  від 0 до 1300 тис. грн. ; Ф2 – від 0 до 1500 тис. грн. ; Ф3 – від 0 до 2300 тис. грн. ;

2. нормальна стійкість підтверджується, якщо :

Ф1< 0,   Ф2 ³ 0,   Ф3 ³ 0 ;

при цьому Ф1 коливається  від – 100 до – 1500 тис. грн. ; Ф2 – від 0 до 1500 тис. грн. ; Ф3 – від 0 до 2300 тис. грн. ;

3. нестійкий фінансовий стан підтверджується, якщо :

Ф1 < 0,   Ф2<  0,   Ф3 ³ 0 ;

при цьому Ф1 коливається  від – 100 до – 1500 тис. род. ; Ф2 – від – 50 до – 1300 тис. грн. ; Ф3 – від 0 до 2300 тис. грн. ;

4. кризовий фінансовий стан підтверджується, якщо :

Ф1 < 0,   Ф2<  0,   Ф3 < 0 ;

при цьому Ф1 коливається  від – 100 до – 1500 тис. род. ; Ф2 – від – 50 до – 1300 тис. грн. ; Ф3 – від - 10 до – 500 тис. грн..

Як видно зданих таблиці 2.14, підприємство в 2009 році знаходиться у критичному стані. Показники забезпечення запасів і затрат відповідними джерелами їх формування мають тенденцію до зниження, що негативно сказується на рівні фінансової стійкості підприємства.

Від'ємні значення показників свідчать про неспроможність підприємства забезпечити запаси, затрати та основні засоби джерелами їх формування.

Таблиця 2.14

Зведена таблиця показників, які характеризують

забезпеченість запасів  і затрат відповідними

джерелами їх формування, тис. грн.

Показники	На початок року	На кінець року
Ф1	-131,9	-127,1
Ф2	0	0
Ф3	537,8	711,3

 

Таким чином, підприємство має нестійке фінансове становище. З одного боку, підприємство має  достатньо високу долю власних коштів в загальній сумі джерел їх формування і досить високий рівень незалежності від зовнішнього фінансування, але з другого боку, цих коштів не вистачає для того, щоб забезпечити ними виробничі запаси і затрати підприємства.

 

Розділ 3 Напрямки удосконалення  фінансового стану ВАТ “Чернігівський інструментальний завод ”

Підприємство, що аналізується, виготовляє слюсарно – монтажні, металорізальні інструменти, торцеві ключі для машинобудівних підприємств, підприємств різноманітних галузей народного господарства, майстерень ремонтного профілю, сільськогосподарських підприємств, підприємств “Агротехсервісу”, транспорту, а також власників легкових автомобілів. На думку фахівців підприємства вироби користуються попитом, відрізняються досить високою якістю. Проблема в дуже високій собівартості. Це пов’язано з великим рівнем фондоємкості виготовляємої продукції та високими цінами на ресурси, що закуповуються для виробництва даних виробів. Тому найголовніша задача для даного підприємства – зниження собівартості..

Основними шляхами зниження витрат є економія усіх видів ресурсів, що споживаються у виробництві: трудових та матеріальних. Так, значну долю в структурі витрат виробництва займає оплата праці. Тому актуальною є задача зниження трудоємкості продукції, що виготовляється, зростання продуктивності праці, скорочення  чисельності персоналу.

Зниження трудоємкості продукції, збільшення продуктивності праці можна досягнути різними шляхами. Найбільш важливі з них – механізація та автоматизація виробництва, розробка та застосування прогресивних, високопродуктивних технологій, заміна та модернізація застарілого обладнання. На даному підприємстві дуже багато застарілого обладнання, яке можна продати без будь – якої шкоди для виробництва, це допоможе скоротити простої. Отримані кошти можна вкласти в нове, ресурсозберігаюче обладнання, яке підвищить фондовіддачу.

Матеріальні ресурси займають 49,6% в структурі витрат на виробництво продукції:

506 : 1019,7 * 100% = 49,6%

Звідси зрозуміло значення економії цих ресурсів, раціонального їх використання. І знов на перший план тут виступає застосування ресурсозберігаючих технологічних процесів. Важливим є підвищення вимог та застосування вхідного контролю за якістю сировини, яка надходить від постачальників та матеріалів, комплектуючих виробів та напівфабрикатів.

Скорочення витрат по амортизації  основних виробничих фондів можна досягнути шляхом кращого використання цих фондів, максимізації їх загрузки.

Можна порекомендувати виробництво  продукції значною кількістю  маленьких серій, тоді витрати по складуванню готової продукції  будуть мінімальними. Але, з іншого боку, збільшаться витрати на підготовку виробництва. Доцільно продати деяку кількість виробничих запасів та незавершеного виробництва.

Як і у всіх інших, в умовах кризи неплатежів у даного підприємства є нестача грошових коштів, проблеми із збутом (велика сума готової продукції на складі) та з отриманням дебіторської заборгованості.

Щодо джерел отримання грошових коштів, то до них відносяться :

1. Реалізація продукції з негайною оплатою або із знижкою.
2. Отримання дебіторської заборгованості.
3. Продаж резервних грошових активів.
4. Продаж матеріальних і нематеріальних активів (зайвих запасів).
5. Отримання банківських кредитів.
6. Залучення інвестицій, приватного капіталу та інших внесків до статутного фонду.

Перші чотири шляхи більш доцільні, тому що не приводять до збільшення валюти балансу. В цих випадках грошові кошти формуються шляхом реструктуризації активів. Два останніх можуть використовуватись для підтримки поточної платоспроможності в крайніх випадках, тому що вони приводять до відволікання залучених фінансових ресурсів від цільового використання

Але щодо поточної ліквідності, то даний коефіцієнт знаходиться  в межах норми. У підприємства є проблеми із грошовими коштами. Тому треба приділити увагу збуту  продукції за готівку. Цьому має  сприяти правильна маркетингова політика ( пошук нових, більш платоспроможних споживачів продукції, нових ринків, розширення збутової мережі, підвищення якості продукції ) .

Так, щоб оптимізувати значення коефіцієнту  абсолютної ліквідності з тією ж  сумою короткострокової заборгованості, треба мати 26,84 тис.грн. в готівці або короткострокових фінансових вкладеннях або суму короткострокової заборгованості 2,5 тис.грн., що є нереальним шляхом, оскільки у підприємства не буде вистачати коштів для здійснення поточної діяльності. Тобто вихід з цієї ситуації – удосконалення виробництва та розширення збутової мережі, щоб реалізувати товари на цю суму хоча б із знижкою.

Сума дебіторської заборгованості та запасів покриває суму оборотних  активів у нормативному значенні. Якщо провести правильну політику по управлінню дебіторською заборгованістю, то необхідну суму можна отримати із неї, а частину дебіторської спрямувати на покриття кредиторської. Але для цього потрібно вибрати найбільш доцільні строки платежів та форми розрахунків із споживачами ( попередня оплата, з відстрочкою платежу, по факту відвантаження продукції ). Доцільним є надання відстрочки платежу споживачам, бо за рахунок цього збільшується обсяг реалізації, тобто прибуток ( для стимулювання збуту в умовах високої конкуренції ), але можливе виникнення додаткових витрат по залученню короткострокових банківських кредитів для компенсації дебіторської заборгованості.

Для поповнення власного капіталу треба, перш за все, оцінити вартість його залучення з різних джерел. До того, як звертатись до зовнішніх джерел формування власного капіталу, повинні бути реалізовані можливості його формування за рахунок внутрішніх джерел. А основні внутрішні джерела – прибуток та амортизаційні відрахування.

Так, для удосконалення діяльності треба здійснити наступне:

6. прискорити оборотність оборотних коштів через активізацію системи постачання;
7. знизити витрати електроенергії через проведення ревізії обладнання, блокування деяких машин та впровадження блочного, місцевого включення світла та інших заходів;
8. зменшення витрат на обробку продукції через модернізацію обладнання та нові технології.

Треба розробити гнучку систему  знижок та кредитування для оптових  покупців, вивчити ефективність організації  та проведення сезонних розпродаж зі знижками в ціні.

Ці всі заходи будуть закладом підвищення виручки , а також прибутку на необхідну величину, що дозволить підвищити рентабельність капіталу.

Але якщо сума власного капіталу із внутрішніх джерел є недостатньою, треба звертатись до зовнішніх джерел залучення. Це вимагає  необхідність розробки емісійної політики підприємства. Основною метою цієї політики є залучення на фондовому ринку необхідного обсягу власних фінансових коштів в мінімально можливі строки.

Процес управління вартістю залучених капіталу за рахунок зовнішніх  джерел характеризуються високим рівнем складності і потребує відповідної кваліфікації виконавців.

Поряд з власним капіталом  підприємство певну частину своїх  фінансових ресурсів формує за рахунок  позикового капіталу. За питомою вагою  у складі залучених джерел фінансування значне місце займають банківські кредити та кредиторська заборгованість, в тому числі комерційний і товарний кредити. Необхідність кредиту як джерела поповнення фінансових ресурсів підприємства визначається характером кругообігу основних і оборотних активів. Але ж як джерело фінансування, позиковий капітал теж має свої особливості:

1) відносна простота  формування базових показників  оцінки вартості. Це вартість  обслуговування боргу в формі  процентів за кредит;

2) виплати по обслуговуванню  боргу відносяться на собівартість, що зменшує розмір оподатковуваної бази підприємства, тобто розмір вартості позикового капіталу зменшується на ставку податку на прибуток;

3) вартість залучення позикового  капіталу має високу ступінь  зв’язку з рівнем кредитоздатності  підприємства, оціненого кредитором. Чим віще кредитоздатність підприємства по оцінці кредитора, тим нижче вартість залученого позикового капіталу;

  4) залучення позикового капіталу  пов’язано із зворотним грошовим  потоком по обслуговуванню боргу  та по погашенню зобов’язань по основній сумі боргу.

Вартість внутрішньої кредиторської  заборгованості при визначенні вартості капіталу враховується по нульовій ставці, тому що це безплатне фінансування підприємства за рахунок цього позикового капіталу. Але не можна збільшувати суму капіталу за рахунок цього джерела, бо якщо кошти затримуються на тривалий час в обігу і своєчасно не повертаються, це може стати причиною простроченої кредиторської заборгованості , що в кінці приведе до виплати штрафів, санкцій та погіршити фінансовий стан .

Щодо позикового капіталу, то у підприємства при існуючій структурі  коштів і низькій рентабельності активів у порівнянні з процентними  ставками за кредит є дуже незначні можливості по його залученню. Треба  в першу чергу вирішувати збутові проблеми і підвищувати кредитоздатність підприємства.

Оптимізація фінансової структури  капіталу є одним з найбільш важливих та складних завдань фінансового  менеджменту. Оптимальна структура  капіталу – це таке співвідношення його власних і залучених джерел, при якому забезпечується оптимальне співвідношення між рівнем рентабельності власного капіталу та рівнем фінансової стійкості, тобто максимізація ринкової вартості підприємства.