Тенденції розвитку світових інтеграційних процесів

Нарешті, всебічна інтенсифікація –  це такий вид економічного зростання, при якому використовуються всі  зазначені форми ресурсозбереження. Тоді заощаджуються і трудові, і  речовинні умови виробництва. Даний  вид економічного зростання практично  впроваджується в умовах сучасного  етапу НТР і новітньої технологічної  революції.

У противагу витратному екстенсивному  нарощуванню виробництва, всебічна інтенсифікація забезпечує антивитратну траєкторію економічного зростання. 

Нова якість економічного розвитку виражається у зменшенні витрат праці і засобів виробництва  в розрахунку на одиницю національного  доходу. Істотно поліпшується весь господарський розвиток, неухильно  підвищується науково-технічний рівень і якість продукції, що випускається. Це є прямим наслідком переходу до більш технологічного способу виробництва.

Така структурна зміна – результат  ощадливої витрати сировини, матеріалів і енергоносіїв при створенні  кожного виробу.

 

 

 

 

 

 

 

 

Тенденції розвитку світових інтеграційних процесів

 

Умовою розв’язання  кардинальних проблем внутрішнього розвитку, необхідною 
складовою зовнішньої стратегії України стало питання про її ставлення до тих 
або інших міжнародно-економічних об’єднань та коопераційних, інтеграційних процесів. 
Виходячи з цього особливий інтерес становить оцінка окремих географічних векторів 
зовнішньоекономічної орієнтації України, з яких європейський є особливо важливим.

Європейська інтеграція, яка  із запровадженням на початку 2002 р. євро перейшла 
у нову, вищу якість, є важливим фактором міжнародних економічних відносин. У 
загальноєвропейському масштабі нова грошова одиниця дасть змогу уникнути значних 
витрат у зв’язку з переведенням однієї валюти в іншу, що означатиме виграш від 
40 до 50 млрд дол. щорічно. Запровадження євро сприятиме зниженню інфляції, 
процентних ставок, податків, зменшенню потреб підприємств в обігових коштах, 
стабілізації фінансового сектору, зниженню валютних ризиків, скороченню накладних 
витрат з обслуговування операцій, прискоренню та здешевленню між валютних переказів. 
Опосередкованими наслідками запровадження євро можуть стати зменшення безробіття 
та нарощування обсягів виробництва.

Європейська інтеграція не тільки є фактором прискорення економічного розвитку 
країн ЄС, зростання їх значення в міжнародній торгівлі, валютно-фінансових відносинах, 
а й центром тяжіння геополітичних інтересів багатьох країн.

До числа таких країн  належить й Україна. Ще в 90-х роках  експертами Євросоюзу 
використовувалась специфічна геополітична формула – модель концентричних кіл. 
Згідно з нею „внутрішнім колом” Європи вважалися країни ЄС, а далі, за принципом 
зростання „відстані від Брюсселя”, розташовувалися країни ЄАВТ[1], 
колишні радянські сателіти в Європі і, нарешті, колишні радянські республіки, 
зокрема й Україна. Звичайно, як і будь-яка спрощена формула, ця модель є, до 
певної міри, умовною, і життя вже внесло до неї корективи. Разом з тим загальна 
ідея, що була закладена в моделі концентричних кіл, ще лишається актуальною.

Можливості українського співробітництва з ЄС мають визначатися  за умови врахування 
тенденцій фронтальної регіональної інтеграції, яка стала основним інструментом 
перетворень у Старому світі та поєднала в собі як риси базової їх філософії, 
так і цільової функції. А оскільки взаємне тяжіння західноєвропейських країн 
не означає субконтинентального автаркізму, для України воно являє собою такий 
процес регіоналізації, який стає дійовою формою вираження тенденції глобалізації. 
Причому такою, яка з очевидних географічних та історичних причин не може не 
зачіпати життєвих інтересів України.

Зважаючи на пострадянські  умови – неконкурентоспроможність технологічно відсталої 
промисловості, успадковану штучну однобічність зовнішньої орієнтації та транспортної 
інфраструктури, здатність України налагодити ефективне співробітництво з ЄС 
стала в 90-х роках та на початку нового століття індикатором її реального суверенітету.

Справді, після здобуття Україною державної незалежності поступова  інтеграція 
в загальноєвропейські структури і налагодження багатосторонньої кооперації з 
ЄС стали її головними геостратегічними пріоритетами. Отримання Україною повноцінного 
членства в провідних континентальних економічних та політичних організаціях 
можна вважати необхідними передумовами найбільш органічної моделі реалізації 
її інтересів на світовій арені, перетворення на активного учасника життя світового 
співтовариства.

Згідно з урядовими  програмами розвитку економіки України, в результаті значної 
диверсифікації міжнародної торгівлі близько 65 – 70% її обсягу до 2010 р. буде 
припадати на країни „далекого зарубіжжя”. І відносини з Євросоюзом у цьому контексті 
розглядаються як базовий вектор геостратегічної реорієнтації.

Слід враховувати й  стабільність моделі розвитку країн  Європи. Так, в умовах 
загострення фінансової кризи, від якої особливо постраждала Росія, не кажучи, 
навіть, про держави Азіатсько-Тихоокеанського регіону, відносна стабільність 
європейських країн може розглядатися як, до певної міри, стабілізуючий фактор 
через стабільність попиту на український експорт.

Членами ЄС є країни з  потужними економічними системами  та високим рівнем 
життя. Проте недоречними є безапеляційно-скептичні оцінки перспектив українського 
співробітництва з ЄС. Теза про те, що „Європа не заінтересована в сильній Україні, 
воліючи радше бачити її своїм сировинним придатком”, не має під собою такої 
аргументації, яка б базувалася на аналізі світових коопераційно-інтеграційних 
тенденцій.

Слід враховувати більш  широкий геоекономічних контекст. Так, одним із потужних 
об’єднувальних стимулів у Європі постала відносна слабкість провідних країн 
континенту в широкому глобальному конкурентному контексті. Європа – не лише 
один з центрів тяжіння та впливу в сучасній світовій економіці (з територією 
3,2млн км width="11" height="20" src="images/referats/4894/image001.gif">, кількістю 
населення до 400 млн осіб та річним валовим продуктом близько 6,5 млрд дол.). 
Іншими, як відомо, є Північна Америка, де створюється Північноамериканська зона 
вільної торгівлі (НАФТА), та країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону (АТР). 
І Європа не є ані регіоном з найбільшими темпами економічного зростання, ані 
унікальним прикладом інтеграції (в цьому зв’язку конкуренцію їй становить проект 
НАФТА з перспективою створення найбільшої у світі зони вільної торгівлі з населенням 
близько 400 млн осіб та річним валовим продуктом 7 трлн дол. США). Отже, Європа, 
хоча і не виявляє на зламі століть великого бажання включати до інтеграційних 
процесів таку велику східноєвропейську державу, як Україну, не є принципово 
закритою для неї зоною.

Скоріше об’єктивне відставання  українського господарського комплексу  від 
економік західних європейських країн є підставою для прискореного його ринкового 
реформування, зокрема відповідно до вимог так званої Білої Книги, де визначилися 
принципові заходи щодо реформування внутрішнього ринку країн – кандидатів на 
вступ до ЄС, необхідного узгодження їхніх законодавчих систем тощо.

Для України економічна інтеграція в європейський економічний  простір є, як 
було не одноразово проголошено найвищими чинниками в державі, пріоритетним географічним 
напрямом і практичним засобом входження у світове господарство.

(До складу Європейського  Союзу входить 25 країн з населенням 380 млн осіб. 
Як відомо, ЄС ґрунтується на чотирьох угодах, основоположною метою яких було 
забезпечення миру та стабільності в післявоєнній Європі та спільний розвиток 
держав-членів через економічну інтеграцію.).

2. Сутність, передумови  та цілі економічної інтеграції.

Динамічний розвиток світових продуктивних сил, все ширше впровадження результатів 
науково-технічного прогресу відкрили для цивілізованих країн можливість переходу 
до інтенсивного відтворення, до формування нового технологічного підґрунтя. 
У результаті відбулося переростання продуктивними силами національно-державних 
поділів, їхній вихід за межі територіальних кордонів. Цей процес торкнувся всіх 
найважливіших елементів матеріальної й нематеріальної сфери, не тільки товарів, 
а й капіталу, послуг, робочої сили, науково-технічного обміну, всіх стадій процесу 
суспільного відтворювання.

Якісно новим закономірним етапом інтернаціоналізації господарського життя, 
що передбачає більш тісне зближення окремих національних господарств, є економічна 
інтеграція, в рамках якої забезпечується концентрація й переплетення капіталів, 
проведення узгодженої економічної політики.

Поняття „міжнародна економічна інтеграція” (economy integration) можна визначити 
як об’єктивний, усвідомлений і направлений процес зближення, зрощення і взаємодії 
національних господарських систем, що містить потенціал саморегулювання і саморозвитку, 
в основу якого покладено економічний інтерес самостійних господарюючих суб’єктів 
і міжнародний поділ праці. Міжнародна економічна інтеграція набуває форми міжнародних 
угод і узгодження, що регулюються міжнародними (або наддержавними) органами. 
Метою інтеграції є нарощування обсягу товарів і послуг внаслідок забезпечення 
ефективності господарської діяльності в міжнародних масштабах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список літератури:

 

1. Зубко Н. М., Экономічнаая теорія / К.: «НТЦ АПИ», 1998

2. Лановик Б.Д. Економічна історія  : Курс лекцій/ Б.Д. Лановик, М.В.  Лазарович. -5-е вид., випр -К.: Вікар, 2005.

3. Політекономія : Підручник/ Ред.  Ю.В. Ніколенко. -К.: Центр навчальної  літератури, 2003.

4. Экономика: Учебник./Под ред.  доц. А. С. Булатова. 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Издательство  БЕК, 1997г.

5. Юхименко П.І. Економічна історія  : Навч. посіб./ П.І.Юхименко. -К.: Вікар, 2004.