Управління безпекою

РОЗДІЛ 3.

ОСНОВИ КВАЛІДЖМЕТРІЇ  ТА КРЕМЕНТАЦІЇ

Ця глава присвячена двом наукам, що використовуються для  забезпечення економічної безпеки  держави. Перша, кваліджметрія, надає  дві можливості: діагностувати якість управління та визнати чи може Україна  подолати загрози без застосування спеціальних наук і методів. Адже важливим є не лише встановлення хто, чим, як та звідки погрожує, але й як цю загрозу нейтралізувати. Друга наука, крементація, слугує для пошуку неординарних рішень на разі, якщо слід вдатися до застосування над ефективних заходів та засобів.  

Наука про методи активізації творчого мислення, що зветься крементацією (creating methods of mentality), старша за кваліджметрію. Започаткована  ще до Другої Світової війни у 1935 р. американським інженером А. Осборном (метод “мозкового штурму”),

Через високу інертність економічної системи країни Східної  Європи почали широке використання методів  крементації саме у тойчас, коли у США відбувся спад їх використання. Справа в тім, що крементація найбільш активна у тих галузях, у яких є забезпеченим замовлення на продукцію, тобто які фінансує держава. Тому одержавши великі прибутки за рахунок державних замовлень, фахівці з крементації у США та Західній Європі спробували розповсюдити її на замовлення приватних фірм. І зазнали у цьому поразки: виявилось, що у випадку приватних замовлень проводити глибокі дослідження за рахунок замовника не можна: замовники не погоджувалися. А без відповідних досліджень застосування методів, якими тоді користувалися, було неефективним.

Натомість, у електротехнічній промисловості СРСР реалізація методів  крементації надала добрі результати, а згодом крементація знайшла  широке застосування у багатьох галузях  господарства СРСР(у легкій, електроенергетичній, хімічній промисловостях, у машинобудуванні та ін.) /209, 210/. 

Крементація зростала кількісно - на кінець 80-х років налічувалося вже понад 40 методів активізації  творчого мислення. Найбільш простим  є “мозковий штурм”, для застосування якого не треба спеціально навчати персонал. Цей метод використовується або окремо, або як складова частина робіт при використанні інших методів (методика його застосування на творчому етапі ФВА наведенау /222, 227/). 

На відміну від  “мозкового штурму”, метод ФВА вимагає  багато часу (ФВА окремого виробу виконується  за 80-90 діб), великої підготовчої роботи та наявності фахівця - організатора ФВА.

У цьому сенсі  “мозковий штурм” набагато простіший  і ефективніший, складається з 2-3 сесій “генераторів ідей” (кожна  сесія триває 30-40 хвилин) та, щонайбільше, 3 сесій “експертів” (кожна триває годину), а також 6 годин на обробку  результатів. При цьому зовсім непотрібно навчати персонал (правила такі прості, що їх засвоюють за декілька хвилин). 

Однак, слід зазначити: що ФВА відрізняється великою  ефективністю, а “мозковий штурм - великою оперативністю та малими витратами, томудослідник має обирати, який з них більш доцільно застосувати у конкретному випадку.Виходячи з викладеного вважаємо за потрібне надати основні поняття про “мозковий штурм” та функціонально-вартісний аналіз, які слугуватимуть інструментами забезпечення економічної безпеки держави.

Відділ продовольчої безпеки Служби безпеки України  ще два роки тому встановив механізм викачування державних коштів під час закупівлі пшениці за державним замовленням /283/. Однак, для повноти доведення була необхідною інформація, яку може надати лише економічна розвідка, зокрема, інформацію про фірми - покупці української пшениці за кордоном, аналіз їхньої фінансово - господарської діяльності, зв’язків та напрямків роботи і таке інше.  

Навели приклади не для того, щоб показати ті негативні  явища, про які знає майже кожний громадянин нашої країни, а для  того. щоб позначити хоча б малу дещицю завдань економічної розвідки України (усе ще існує мода послатися на повну відсутність досвіду ведення економічної розвідки у молодої української держави, чим, начебто, і зумовлено те, що першою в Україні 7 вересня 1992 р. була узаконеною військова розвідка, а “стратегічні партнери”, роздираючи нашу країну у намаганнях змусити служити українські спецслужби їхнім інтересам, постійно підкидали приводи для кадрових пертурбацій. Достатньо згадати як були відправлені у відставку відразу два заступника начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України генерал-лейтенант Володимир Легомінов та генерал-майор Анатолій Магаляс за те, що намагалися отримати по дві квартири: одну - з побудованих за рахунок коштів померлого австралійця українського походження, який заповідав значні кошти українській розвідці (?), а другу - згідно з чергою на одержання житла за списком Міністерства оборони України. Вочевидь, були прибічниками одного з “стратегічних партнерів” України, що не задовольняло її іншого “стратегічного партнера” (керівником ГУР МО у той час був призначений Ігор Смєшко, колишній військовий аташе України у США, котрий й розпочав проведення службового розслідування, що призвело до зазначених результатів /284/, а сьогодні він - перший заступник секретаря РНБОУ).  

З наведеного вище стає зрозумілим, що кадрова база та дипломатична підтримка є. Чого ж не вистачає? Перш за все, політичної волі, прагнення створити економічну розвідку нового типу, яка буде (на відмінну від інших розвідок світу) враховувати менталітет нашого населення та вирішить цілий ряд завдань, які раніше не вирішувалися. Наприклад, збере інформацію про прибічників та супротивників переходу України на біологічне паливо та повну заміну усіх енергетичних ресурсів, які у нашій країні використовують зараз. До того ж, зробить це не лише у нашій країні, а й за кордоном - адже у “енергетичній голці”, на якій зараз сидить українська економіка дуже зацікавлені деякі країни - постачальники енергетичних ресурсів.  

Друге глобальне  завдання - виявлення та повернення до України усіх раніше вивезених  валютних коштів без введення амністії на “тіньовий” та взагалі вивезений капітал. Це завдання, як казав В. Ленін, “архіскладне”, але цілком реальне. Особливо з урахуванням того, що країна знаходиться у перехідному періоді формування демократії, коли декотрі вільності у тлумаченні та виконанні міжнародних угод і декларацій є припустимими і вибачаються світовим співтовариством (хоча інший “стратегічний партнер” нашої держави, котрий намагається тримати Україну у жорсткій фінансовій залежності від міжнародних фінансових організацій, що знаходяться повністю під його контролем, тому, вочевидь, буде чинити супротив - адже для розвитку економіки нашої держави стануть непотрібними кредити від цих установ і Україна набуде незалежність від цього партнера).  

Наступне завдання - встановлення місця перебування  розкрадачів державних коштів України  та інших кримінальних і кримінально-політичних елементів, які їхніми діями завдали  економіці країні суттєвий економічний збиток та їхня екстрадиція з наступним судом над ними - покарання для тих, хто обікрав нашу країну повинно стати невідворотним.  

Воліли б звернути увагу на те, що не розподіляємо завдання на задачі для внутрішньої та зовнішньої розвідки, покладаючись на високу якість координації їхньої роботи та повне взаєморозуміння.  

Завдань можна виділити значно більше (скажімо, збирання інформації про створення і використання альтернативних різновидів енергоносіїв, про вирощування та врожайність цукрових буряків, про засоби підвищення родючості грунтів та врожайності технічних культур, про використання бур’янів та інших рослин, які містять у собі ерукову кислоту, гірчиці, ріпаку, суріпиця, суремки тощо. Це усе лише з однієї з комплексних проблем, а таких проблем у нашої країни є чимало).  

Оскільки тема дослідження - забезпечення економічної безпеки, повинні звернути увагу на особливості роботи економічної розвідки (проте, не будемо наводити її організаційну структуру, підпорядкування, регламентацію та інша характеристики) назвемо лише її відмінності від двох інших згаданих розвідок). Тож, чим же відрізняється економічна розвідка від військової та політичної?  

Перш за все, метою, спрямуванням та засобами, які використовують для її ведення. Вона повинна сконцентрувати усю увагу на інформації (“продукті” усіх напрямків розвідувальної діяльності), яка тією чи іншою мірою дозволяє оцінити стан та зміни економічної  обстановки. Адже її завдання полягає  у забезпеченні найраціональнішого використання ресурсів держави (суспільства), тому не може відволікатись на не суттєві (з економічної точки зору) події (один з українських авторів робіт  з розвідки, засвідчує: “Разом з тим існує й думка, що розвідка - це дуже дороге задоволення для будь-якої держави. Дійсно, дешевої розвідки просто немає, але у порівнянні з грішми, які у неї вкладають, розвідка економить на декілька порядків більше. Ось один з прикладів. Ідея створення глобальної протиракетної оборони території США, про яку так багато говорять зараз, виникла давно. У межах цієї програми, яку тоді називали COI, 10 червня 1984 р. у Тихому океані випробували ракету-перехоплювач, яка успішно вразила ціль. Ці іспити були добре замаскованими ходом, який мав на меті втягнути СРСР у новий виток гонки озброєнь та змусити витрачати мільярди рублів. Хитрість своєчасно розкрила військова розвідка, про що розповідає у книзі “Імперія ГРУ” А. Колпакиді. Американці в умовах посиленої секретності встановили на ракету-мішень радіомаяк, який і дозволяє ракеті-перехоплювачу вразити ціль. Якщо б розвідка своєчасно не розкрила цей хід, Радянському Союзові довелось би піти на значні витрати задля підтримки військового балансу. Аналогічні кроки були здійснені американцями й наприкінці 70-х років, коли у США начебто розпочалися роботи з посилення захисту шахт стратегічних ракет. Радянські супутники фіксували на усій території Сполучених Штатів роботи з будівництва крупних бетонних захисних споруд над цими шахтами. Серед фахівців тоді ходили чутки, що такі споруди можуть витримувати влучення ядерного заряду середньої потужності, що надавало певні переваги на випадок обміну ядерними ударами. У СРСР на державному рівні вирішували питання про необхідність створення аналогічного захисту над радянськими шахтними установками. Сотні тонн залізобетонних конструкцій треба було вивезти та встановити у найбільш важкодоступних місцях країни, на що передбачалося витратити мільйони та мільйони рублів. І знову розвідка виявилася на висоті. У США лише імітували роботи з додаткового захисту шахтних пускових установок та робили це саме з метою змусити СРСР піти на адекватні кроки і понести економічні збитки” /254). У цьому - перша особливість. Відсутність носія інформації. Якому надається перевага - це друга особливість. Для військової розвідки одержання зразка нової військової техніки (або її визначальної частини), карти розташування військ, креслень пристроїв та оборонних споруд або інших матеріальних носіїв інформації - найбільша удача. Політична розвідка великою знахідкою вважає отримання оригіналу або, принаймні, ксерокопії документа, який можна використати як доказ або з метою шантажу супротивника. Для економічної розвідки важливою є інформація, а не носії, на яких вона надана. Від політичної економічна розвідка відрізняється ще й тим, що вона не базує свою діяльність на активних міжособистісних контактах (для економічної розвідки це - вторинне), майже не використовує інтриги, шантаж та інші найбільш дієві методи політичної розвідки. У цьому - її третя особливість . 

Економічна розвідка працює проти конкурентів (нагадаємо, що згідно з шостим постулатом Логіки бізнесу інтереси визначають взаємини: якщо перетинаються - конкуренти, співпадають - партнери, йдуть у паралель - сторонні /69/. Зміна економічної ситуації здатна призвести до того, що вчорашні конкуренти сьогодні стають партнерами, а партнери у сьогоденні - завтрашніми конкурентами. І краще знати конкурента, ніж отримати навзаєм іншого, невідомого, У цьому основна причина терпимого ставлення до конкурентів). Натомість, військова та політична розвідки працюють проти супротивників (ворогів) і для них знищення є найкращим засобом для отримання потрібного результату. Звідси терпимість економічної та жорсткість і жорстокість двох інших розвідок. Це - четверта особливість.  

Більшу частину  інформації (близько 90%) економічна розвідка отримує з відкритих джерел, через  те її розвідувальна мережа також  суттєво відрізняється не тільки рівнем підготовленості, мислення та засобами, що використовує, але, раніше за все, практично повною відсутністю насильницьких (силових) впливів, зменшенням до необхідного мінімуму часу слідкування, інших “контактних” методів ведення розвідки. У цьому - п’ята особливість.  

Особливого значення набуває гнучкість мислення та володіння спеціальними методами проведення аналітичної роботи, культурою розвідників, їх знаннями та вмінням зрозуміти суть культури іншої країни, нації /257/. Це - шоста особливість.  

Наступним є зовсім нове бачення процесу обробки  та використання одержаної інформації (наприклад, нещодавно декотрі з  прийомів застосування одного з найрезультативніших  методів ведення аналітичної  роботи були висвітлені у провідному економічному журналі України /108/, але  це пройшло непоміченим - читачі не побачили того, що було очевидним: Україна переходить до більш активного використання економічних засобів захисту свого життєвого простору. Винайдення та використання нових більш ефективних методів обробки інформації - вимога часу, адже тепер важливо не лише одержати інформацію, але й вірно її оцінити та використати (інформаційна робота стратегічної розвідки, на відміну від способів її найбільш ефективного використання, досить повно і давно висвітлена у літературі /97/). У пошуку та використанні нових методів обробки інформації - сьома особливість.  

Не менш суттєвими  є особливості, що пов’язані з необхідністю використання та протидії економічній зброї, яка усе частіше застосовується нині (перший перелік такої зброї та засоби протидії її впливу надані у /114/).  

Та повернімося  до чи не найголовнішого питання - координації  роботи розвідок різних міністерств та відомств. 

Що відбувається сьогодні? Є керівник українського розвідувального співтовариства (за посадою це - перший заступник секретаря  РНБОУ, свого часу ним був В. Радченко, потім - Л. Рожен, зараз - І. Смєшко). Але  справжньої координації дій немає (мабуть. вище керівництво країною  вважає, що у цьому немає потреби). Тому кожне відомство шукає як отримати потрібну інформацію, немає централізованого прийому замовлень та вимог до надаваної інформації. Як результат - дезинформація йде широким потоком, дезінформуючи міністерство економіки і європейської інтеграції (яке, може, тим задоволено - є на що списати власні промахи тавитрати, що чиновники роблять задля наповнення власної кишені). У такому неведенні знаходяться й аналітики усіх державних органів влади. Через те повідомлення Державного комітету статистики про споживання у 1999 р. 35-40 млн. тонн нафти спростували вчені - максимальна потреба становить 20 млн. тонн /168/, а подальша перевірка уточнила: потреби склали 8,2 млн. тонн дизельного пального та 5-6 млн. тонн бензину /286/, при цьому глибина переробки нафти (тобто коефіцієнт корисної дії, ККД) була 85% (а нафтопереробні підприємства декларували ККД на рівні від 12 до 55 відсотків). Як же можнапрогнозувати тазакладати рівні витрат на наступні періоди, якщо похибка становить понад 50 відсотків? Тоді држава витрачатиме кошти на закупівлю не потрібного і не буде мати через те можливості купувати необхідне.  

Взагалі, проблеми забезпечення та використання енергетичних ресурсів через пряму залежність політики та економіки України від їх постачання з-за кордону набули особливого значення. Саме ними визначається рівень економічної незалежності України. Проте, ця проблема, начебто, не цікавить керівництво країни: не вивчається та не використовується досвід інших країн, не фінансуються і жодним чином не стимулюються розробки альтернативного палива або енергозбереження. Казенне (формальне) ставлення до вирішення цієї проблеми знищило економічну незалежність української держави,паплюжить економіку та зменшує добробут населення України. Хоча такий досвід є. Сполучені Штати Америки, які більше за усі інші країни світу виробляли електричної енергії. але за її витрачанням на душу населення також посідали одне з чільних місць у світі, у 1976 р. провели реформу споживання енергетичних ресурсів (йшлося не лише про електричну, але й про теплову енергію). Спеціальними декретами регламентувалося споживання електричної та теплової енергії. у залежності від кліматичних зон та типів споруд (усі споруди були класифіковані за 78 типами) встановили ліміти споживання, а ті, хто їх перевищував, сплачував за споживання за підвищеними тарифами (звертаємо увагу на те, що застосовувалися не адміністративні, а економічні важелі впливу); для підприємств - виробників приладів, які споживали енергію, розробили спеціальні норми (на споживання енергії виготовленоюними продукцією). Особливо великий прибуток отримали виробники автоматичних регуляторів споживання енергії, шляхом вимикання освітлення та підвищення опалення під час виходу з приміщення, а також включення світла та зменшення надання тепла тоді, коли до приміщення входили люди (такий прибор коштував близько 100 доларів). Держава також використовувала дуже цікавий прийом контролю за спожитою енергією, залучивши до того домові та квартальні комітети, які визначали скільки та якими саме мешканцями спожито електроенергії (державні ж служби контролювали лише розмір споживання усім будинком або кварталом). У Японії лічильник враховує скільки, у який сезон року та час доби, для роботи яких приладів (нагрівальні, вимірювальні, освітлення) було використано електроенергію і, у залежності, від значень перелічених параметрів, встановлювалася оплата спожитої енергії. При цьому споживач сплачує через придбання спеціальних марок та вклеювання їх у квитанцію, а контролер лише переглядає його квитанції. У невеликій за місткістю картці представлені розрахункова таблиця сплачування за електроенергію та способи розрахунку оплати за спожите (табл. 3.1.) /279/. Таким чином скорочують витрати на перевірку, збільшується ефективність роботи та використання електроенергії, у споживачів виховується культура споживання лише потрібного. У Польщі багато років тому введена у дію система автоматизованого обліку споживання електроенергії, що практично виключило можливість неконтрольованого споживання.