Венчурний бізнес

- такі проекти  пов'язані з дуже високим ступенем фінансового ризику;

- банки будуть  обов'язково вимагати забезпечення  застави або гарантій.

2) Має місце активна  участь інвесторів в управлінні фінансуванням проектів на всіх етапах, починаючи з експертизи ідей підприємців і закінчуючи забезпеченням ліквідності акцій створеної фірми.

3) Венчурні фонди  готові вкладати кошти в наукомістські  розробки навіть тоді, коли існує  висока ступінь невизначеності. Адже саме тут приховано найбільший  потенційний резерв одержання  прибутку.

Зрозуміло, що інвестори  венчурного капіталу йдуть назустріч  підприємцям, виходячи не з альтруїстичних міркувань. Інтерес інвестора полягає якраз у тому, щоб отримати від своїх капіталовкладень прибуток, який буде суттєво вищим, ніж розміщення вільних фінансових коштів на банківських депозитах, або при їх вкладенні в державні цінні папери з фіксованим прибутком.

За опублікованими в середині 80-х років даними обстежень 38 американських фондів, що спеціалізувалися на здійсненні ризикових капіталовкладень, їх середня норма прибутку до обкладання податками становила в 1970-1974 рр. 23,4% у рік, у 1975-1980 рр. 32,5% у рік, в 1984 році - 40%. Це дуже високі за мірками реальної ринкової економіки показники, що набагато переважають аналогічні показники для обробної промисловості США в цей же час [2].

Для отримання таких  результатів потрібно було проведення великої підготовчої роботи із вивчення рівня підготовки і особистих якостей підприємців, аналізу бізнес-планів, оцінці відповідних ризиків і можливих шляхів їх зменшення. На це націлена відпрацьована за багато років на практиці технологія відбору і супроводу ризикових інвестиційних проектів, що включає в себе рекомендації науки управління, особистий досвід та інтуїцію спеціалістів венчурного бізнесу. Спрощену схему процесу відбору пропозицій зображено на рис. 1.

Багато чого залежить від суб'єктивного (інституційного) представлення діяльності, тобто  від інвесторів на ринку цінних паперів. Інвестор на ринку цінних паперів - фізична або юридична особа, яка  купує цінні папери від свого  імені та за свій рахунок з метою одержання доходу чи збільшення вартості цінних паперів або набуття відповідних прав, що надаються власнику цінних паперів відповідно до чинного законодавства.

На ринку цінних паперів інвесторів поділяють на індивідуальних та інституційних. У розвинених країнах інституціональні інвестори є основною категорією на фондовому ринку. Серед них найбільш активними є пайові та корпоративні інвестиційні фонди, крім того інвестиційною діяльністю займаються інші фінансові посередники, зокрема комерційні банки, пенсійні фонди, страхові компанії. Умовна модель інвестиційної діяльності інституціональних інвесторів та фінансових посередників в описовому вигляді зображена та фінансових посередників Відповідно до Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” визначається, що метою державного регулювання ринку цінних паперів є гарантування прав власності на цінні папери. Досягненню цієї мети має слугувати страхування професійної відповідальності осіб, діяльність яких може заподіяти шкоду третім особам. Це дасть можливість розподілити ризики, послабити тиск ризиків на інвестора. Жодна держава сьогодні не може допустити, щоб похитнулася віра до ринку цінних паперів як зовнішніх інвесторів, так і з боку населення країни і щоб люди, які вклали свої заощадження в цінні папери своєї країни або будь-якої іншої, раптом втратили б їх у результаті якихось катаклізмів чи шахрайства. Створення умов для формування повноцінного фондового ринку забезпечить вільний обіг акцій на вторинному ринку цінних паперів – а це є головний показник, який дозволяє визначити ефективність роботи підприємств.

Із сукупності суб'єктів  економічної діяльності можна виділити множину, елементи якої виступають у ролі інвестиційних донорів або акцепторів інвестицій. Ця множина утворює інвестиційний простір, який стосовно ризиків і методів мінімізації їх негативного впливу розпадається на дві підмножини:

- науково-дослідна  діяльність, виробництво, сфера послуг, фінансове посередництво та інші  – усіх тих, для кого поява  ризиків, зокрема фінансових, є  небажаною і призводить до  втрат;

- споживачі ризику  – ті, хто бере на себе чужі  ризики, сподіваючись отримати у  майбутньому великий виграш.

 З метою формування інвестиційного простору на підставі результатів дослідження нами розроблено комплексне управління рівнем інвестиційного ризику, який пропонується назвати risk-mix. Risk-mix водночас є наукою і практичною діяльністю, його можна розглядати як систему, яка поєднує Risk-маркетинг і Risk-менеджмент.

Risk-mix як система   – комплекс управлінських принципів  впливу на взаємопов'язані економіко-організаційні,  соціальні, правові, ринкові елементи, людський фактор та інформації щодо діяльності суб'єктів інвестиційного простору. Така система має певні завдання та методи їх вирішення.

Діяльність елементів  інвестиційного простору буде успішною за умови застосовування елементів risk-mix у комплексі. Використання окремих  складових комплексу не дає бажаних  результатів, оскільки вони взаємозалежні  й відображають різні напрями інвестиційної діяльності.

Враховуючи те, що Українська держава переходить на інвестиційну модель розвитку, сьогодні набирає  особливого значення державне регулювання інвестиційного процесу в Україні, яке виражається в створенні певних передумов:

- введення відповідної  законодавчої бази, контролю за  дотриманням законодавства;

- стимулювання розвитку  венчурного бізнесу та ІСІ;

- забезпечення прозорої, чесної конкуренції на виробництві,  у сфері послуг і банківському  секторі, що унеможливить отримання  суперприбутків, використовуючи екстенсивні  чинники ведення бізнесу;

- ведення єдиної  бухгалтерської звітності замість  двох чи трьох: для податкової, акціонерів і для себе;

- підготовка спеціалістів – професіоналів, які зможуть іти на виправданий ризик;

- проведення пенсійної  реформи. Враховуючи високий рівень ризику для реалізації довгострокових інвестиційних проектів, необхідність інвестицій у наукомістські розробки і відсутність достатніх передумов для отримання коштів у фінансових посередників, для України найбільш прийнятною є американська модель венчурного інвестування.

Головними суб'єктами проведення державної політики у  сфері венчурного капіталу повинні виступати Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг разом з Державною комісією регулювання ринку цінних паперів та фондового ринку. До складу керівництва координаційної ради, створеної з метою координації діяльності державних органів з питань функціонування ринку цінних паперів, необхідно включити Голову ДКФП. Значна увага та контроль має приділятися питанням патентування і гарантування прав інтелектуальної власності, яка в даних умовах стає рушієм і необхідним компонентом інвестиційної сфери.Формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо захисту інвесторів, залучення інвестиційних капіталів і технологій (ноу-хау), розвиток та функціонування ринку цінних паперів та їх похідних, вільний обіг акцій на вторинному ринку цінних паперів, сприяння адаптації національного фондового ринку до міжнародних стандартів є тією рушійною силою, яка здатна оживити механізм реальної інвестиції.Перспективним в даному напрямку досліджень є визначення державної політики щодо формування необхідних передумов для венчурного фінансування, зокрема в сфері податкової політики, митного законодавства. 
 

Список використаних джерел 

1. Річний звіт Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку за 2003 р. // http://www.ssmsc.gov.ua/4/2003/2.1.6.shtml 

2. Дагаев А.А. Механизмы  венчурного (рискового) финансирования: мировой опыт и перспективы  развития в России // Менеджмент  в России и за рубежом. –  1998. – № 1. 

3. Дворжак И., Кочишова  Я., Прохазка П. Венчурный капитал  в странах Центральной и Восточной  Европы // http://www.cfin.ru/investor/east_europe.shtml 

4. Княжанський В.  Продається "українська ідея”. Без венчурного капіталу інновацій не буде // День. – 2003. – № 9.