Витрати виробництва в короткостроковому та довгостроковому періодах розвитку підприємства

Курсова робота

з курсу «Мікроекономіка»

на тему:

Витрати виробництва в короткостроковому та довгостроковому періодах розвитку підприємства

Київ 2010

Зміст:

Вступ

Теоретична частина

Розділ 1. Основи виробництва

1.1. Підприємство як виробничо-ринкова система

1.2. Параметри підприємства як мікроекономічної моделі

1.3. Однофакторна виробнича функція

1.4. Двофакторна виробнича функція

1.5. Багатофакторна виробнича функція

1.6. Оптимум або рівновага виробника

Розділ 2. Витрати виробництва

2.1. Витрати виробництва за короткостроковий період

2.2. Витрати в довгостроковому періоді

Розділ 3. Ринок досконалої конкуренції

3.1. Модель ринку досконалої конкуренції та її характеристики

3.2. Ринкова поведінка підприємства в короткостроковому періоді

3.3. Ефективність ринку досконалої конкуренції

Практична частина

Розділ 4. Показники економічної діяльності підприємства

4.1. Витрати, дохід і прибуток підприємства малого розміру

4.2. Витрати підприємства середнього розміру в другому короткостроковому періоді

4.3. Витрати великого підприємства в третьому короткостроковому періоді

Аналіз отриманих результатів і висновки

Додатки

Список використаної літератури

Вступ

Задоволення потреб – це ціль будь-якої діяльності людини. Вона працює, щоб забезпечити собі харчування, одяг, відпочинок, розваги тобто ті блага, що потрібні в житті.

Потреби суспільства - це соціологічна категорія, в основі якої лежать колективні звички, тобто те, що прийшло від наших предків, і укоренилося в суспільстві настільки сильно, що існує в підсвідомості.

Існує доволі широка класифікація потреб. Існують базові, першочергові, другорядні, суспільні та інші потреби. Вони також поділяються на економічні і позаекономічні. У свою чергу, економічні потреби містять матеріальні потреби і потреби в цілеспрямованій трудовій діяльності.

Для задоволення потреб необхідні блага. Відповідно економічні потреби це ті, для задоволення яких необхідні економічні блага. Іншими словами економічні потреби – та частина людського нестатку, для задоволення якої необхідне виробництво, розподіл, обмін і споживання благ. Звідси можна зробити висновок, що будь-яка людина має потребу в економічній сфері для задоволення хоча б його первинних потреб.

Виробництво — процес створення матеріальних і нематеріальних благ необхідних для існування і розвитку людини. Створюючи певні блага люди вступають у звязки і взаємодію – виробничі відносини.

Виробництво прямо впливає на людські потреби по декільком напрямкам. З одного боку, виробництво створює конкретні блага й тим самим сприяє задоволенню певних потреб. Задоволення певних потреб, у свою чергу, веде до появи нових запитів. З іншого боку, виробництво впливає на способи застосування корисних речей і тим самим формує певну побутову культуру.

Отже, виробництво - це не тільки процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини. Це ще й відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього фізичного існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей.

Розділ 1

Основи виробництва

1.1. Підприємство як виробничо-ринкова система

Підприємство (фірма) - це організація, яка формується і управляється з метою отримання максимального прибутку для її власників шляхом виробництва благ для продажу на ринку.

Закон України “Про підприємство в Україні” дає таке визначення підприємства:

„Підприємство - самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має право юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну, і комерційну діяльність з метою одержання відповідного доходу (прибутку)".

Мікроекономіка розглядає підприємство як цілісний об’єкт, що здійснює перетворення ресурсів на готову продукцію, як один з найважливіших різновидів мікросистем.

Підприємство є ринково-виробничою системою. Воно водночас виступає у ролі споживача факторів виробництва (купує ресурси на ринках факторів), виробника продукції та її продавця на ринках товарів і послуг.

Будь-яка система, за термінологією загальної теорії систем, має вхід, процесор та вихід. На вході підприємства — так звані прості елементи процесу виробництва (фактори виробництва): засоби праці, предмети праці, робоча сила, енергія, інформація тощо. Процесор — це трансформація факторів виробництва у готову продукцію, а саме — виробничий процес. Вихід — кінцеві результати виробництва: товари або послуги у грошовому чи натуральному вимірі, вироблені підприємством за певний проміжок часу з використанням необхідних для цього ресурсів.

В функціонуванні підприємства чітко виявляється циклічність: виторг від реалізації продукції (дохід підприємства) спрямовується на відшкодування витрат на виробництво (купуються ресурси на здійснення наступного трансформаційного циклу), виплату дивідендів, розширене відтворення і т. д. Розрив у будь-якій ланці ланцюжка «ресурси—процес трансформування—результати» призводить до збоїв у роботі підприємства, а іноді й до припинення його діяльності.

Ресурси, що вводяться у виробництво, часто називають витратами, а технологічний аспект діяльності підприємства — системою «витрати—випуск».

З економічної точки зору підприємство самостійно здійснює виробничу діяльність.

Виробництво - це процес використання праці та обладнання, капіталу разом з природними ресурсами і матеріалами для створення необхідних товарів та надання послуг.

Ресурси, або фактори виробництва, — це блага, які потрібно придбати підприємству для забезпечення випуску інших благ — готової продукції. Заведено розрізняти такі групи факторів виробництва: праця — всі розумові та фізичні витрати, що здійснюються людьми в процесі виробництва; фізичний капітал, або просто капітал, — засоби виробництва, зокрема будівлі, споруди, устаткування та товарно-матеріальні цінності; природні ресурси — все, що може бути використане у виробництві в натуральному стані, тобто без будь-якої обробки (земля, ліс, мінерали тощо); підприємницький хист.

Комбінування виробничих факторів, економічність і дотримання фінансової рівноваги — принципи, якими керується кожне підприємство за будь-якого суспільно-економічного ладу держави.

Відмітною рисою всіх факторів-ресурсів є їхня обмеженість, при цьому ті з них, які дані природою, є абсолютно обмеженими. Водночас обмеженість усіх ресурсів є відносною, оскільки вона зумовлена рівнем потреб. Знижуючи потреби, можна відносно зменшити й обмеженість ресурсів.

Найважливішими властивостями є взаємодоповнюваність (рис.1.1) і взаємозамінність (рис.1.2) факторів виробництва.

Рис. 1.1. Взаємозамінність                        Рис.1.2. Взаємодоповнюваність

Взаємодоповнюваністю благ називається їхня спроможність задовольняти потреби лише в комплекті один з одним. Взаємозамінність – це здатність виробничих факторів замінювати один одного у ряду випадків.

На рисунку 1.1 і 1.2 факторами, що взаємодоповнються та взаємозамінюються, є капітал та праця. Характеризуючи рис.1.1, можемо сказати, що т. А -  відсутність праці, автоматизоване виробництво; т. В – відсутність капіталу, ручна праця. Але в цілому данні випадки неможливі. Аналізуючи  рисунок 1.2, можемо сказати, що т. А, т. В і т. С являють собою технічно ефективні поєднання виробничих факторів.

Прикладом взаємозамінних ресурсів для одержання теплової і рухової енергії можуть слугувати: вугілля, нафта, газ, електроенергія, вироблена тепло-, гідро- та атомними електростанціями. Взаємозамінність буває абсолютною (повною, альтернативною) — витрати одного з факторів виробництва можуть бути цілком замінені кінцевим збільшенням витрат іншого фактора і відносною (частковою, периферійною) — певна кількість одного з факторів може бути заміщена додатковою кількістю іншого. Взаємозамінні фактори можуть комбінуватися у процесі виробництва в різних пропорціях, що зумовлено розмаїттям їх споживчих властивостей і різною економічною ефективністю використання. Підприємець, керуючись принципом економічної раціональності, обере таку технологію виробництва, за якої дефіцитний або порівняно дорогий фактор використовуватиметься в менших обсягах.

Щодо взаємодоповнюючих факторів, то, наприклад, для виготовлення автомобілів потрібні земельна ділянка, капітал у вигляді виробничих будинків, споруд, верстатів, сировини, праця у вигляді інтелектуальної та фізичної діяльності робітників і менеджерів. Відсутність хоча б одного з факторів унеможливлює випуск продукції, тобто всі ці фактори є взаємодоповнюючими.

Гіпотеза про раціональність поведінки суб’єктів ринкових відносин означає, що фірма прагне приймати такі рішення, які б дозволили їй за умов обмеженості ресурсів максимізувати прибуток, тобто основною метою діяльності підприємства є максимізація прибутку. Досягнення цієї мети вимагає здійснення вибору:

   що виробляти ?

   яким чином виробляти?

   для кого призначаються результати виробництва?

Підприємство володіє суверенітетом у прийнятті рішень щодо своєї діяльності. Припущення про єдину мету діяльності підприємства є певним спрощенням. Так, максимізація прибутку є часткою більш складного завдання – збільшення ринкової вартості підприємства. Також воно може мати й інші цілі, особливо у короткостроковому періоді, але домінуючою метою у довгостроковому періоді має бути саме максимізація прибутку, інакше підприємство не зможе втриматись у своєму бізнесі та досягати інших цілей.

Мікроекономіка, як гілка сучасної економічної теорії, дає змогу одержати відповіді на ці та низку інших питань, її ж складова — теорія виробництва і витрат розглядає матеріально-речовинні та вартісні співвідношення між використовуваними ресурсами і випуском продукції. Мікроекономічна теорія виробництва і витрат відповідає, насамперед, на питання «як робити?», тобто як раціонально поєднувати фактори виробництва, яку технологію обрати з урахуванням наявного фонду технічних знань і цін на ресурси, як мінімізувати витрати за заданого обсягу виробництва, як за сприятливої ринкової ситуації обґрунтувати траєкторію розширення виробничої діяльності підприємства і т. ін.

1.2. Параметри підприємства як мікроекономічної моделі

«Портрет» (модель) підприємства складається з виробничої функції, яка показує залежність між максимально можливим обсягом випуску продукції (Q) та обсягом ресурсів (Х), що для цього використовуються:

Q = f (х1, х2, …, хi, …, xn).                             (1.1)

В теорії традиційно використовується двофакторна виробнича функція виду:

Q = f (K,L),                             (1.2)

яка характеризує залежність між максимально можливим обсягом випуску (Q) і кількістю застосованих ресурсів праці (L) і капіталу (K).

Виробнича функція має такі властивості:

-         випуск продукції без витрат ресурсів неможливий;

цю властивість часто називають гіпотезою про абсолютну необхідність факторів виробництва.

-         виробнича функція передбачається неперервною і такою, що диференціюється;

цю властивість іноді називають гіпотезою про монотонність.

-         при використанні лише одного з виробничих факторів, виробнича функція буде зростати, але до певних меж;

-         виробничі фактори мають властивості взаємозамінності (тобто певна кількість одного фактора може бути компенсована деякою кількістю іншого) та взаємодоповнюваності;

-         зміна використання одного з виробничих факторів менш еластична в короткостроковому періоді, ніж в довгостроковому.

Виробнича функція в короткостроковому періоді (так звана однофакторна) відображає максимально можливий випуск продукції за різних обсягів використання одного з факторів виробництва та незмінної кількості застосованих інших виробничих факторів.

Виробничі функції довгострокового періоду описують взаємозв’язок між входом і виходом виробничої системи за умови, що обсяги застосування всіх факторів змінюються одночасно і, як правило, в одній пропорції. Якщо в однофакторних виробничих функціях зміна результативного показника пов’язана зі зміною лише одного фактора (наприклад, вплив обсягів застосування праці на випуск продукції), то у багатофакторних виявляється характер впливу на кінцевий результат комбінацій кількох виробничих факторів (трудовитрат, витрат матеріалів, часу роботи устаткування тощо).

Показники, які показують вплив зміни обсягів використання одного з факторів виробництва на результат виробництва – це показники виробництва в короткостроковому періоді.

Загальний продукт (ТР) – це загальна виготовлена кількість продукту при даній кількості змінного фактора при незмінному обсязі використання інших факторів.

TP=Q=f(X).                             (1.3)

Середній продукт (AР) – показує середню віддачу (продуктивність) змінного фактора, тобто загальний обсяг продукції, що припадає на одиницю фактора (X).

AP = TP/X.                                           (1.4)

Граничний продукт (МР) – це приріст загального обсягу продукції, досягнутий завдяки збільшенню використання змінного фактора на одну додаткову одиницю за незмінної величини всіх інших факторів виробництва.

МР = ТР/X,                             (1.5)

де ТР – приріст виробництва, X – приріст змінного фактору.

До найважливіших параметрів підприємства як мікроекономічної моделі належать також витрати виробництва, виторг і прибуток. Загальні обсяги витрат ресурсів (факторів виробництва), або грошові витрати, здійснювані підприємством для виробництва певного обсягу продукції, становлять його витрати виробництва.

У теоретичній економіці розрізняють бухгалтерські та економічні витрати.

Бухгалтерські витрати — це витрати ресурсів, оцінені у фактичних цінах їх придбання. З огляду на обмеженість ресурсів доходимо висновку: використання будь-якого ресурсу для виробництва певного товару виключає можливість його використання у виробництві іншого (альтернативного) товару.
Економічні витрати — це витрати підприємства на придбання ресурсів і недоотриманий дохід від найкращого альтернативного способу їх використання. Для окремого підприємства економічні витрати — це безпосередні витрати підприємства на ресурси разом із недоотриманим виторгом від найкращого альтернативного способу використання цих ресурсів.

Бухгалтерські витрати відрізняються від економічних ще й тим, що вони не містять у собі вартість тих послуг факторів виробництва, використовуваних у відповідному процесі, які є власністю підприємства.

економічні (альтернативні) витрати охоплюють явні та неявні витрати.

Явні витрати — це витрати підприємства, спрямовані на прид­бання необхідних виробничих ресурсів. Вони, як правило, збігаються з бухгалтерськими витратами. До таких витрат відносять витрати на найм робочої сили, на закупівлю сировини, оплату електричної і теплової енергії тощо. Їх називають також зовнішніми або експліцитними.

Витрати, обумовлені використанням факторів виробництва, які є власністю підприємства, називаються неявними витратами. Їх називають також внутрішніми або імпліцитними. Неявні витрати для власника капіталу — це той прибуток, який він міг би одержати, якби вклав капітал не в дану, а в будь-яку іншу справу; для підприємця — це зарплата, яку він міг би одержати за таку саму за тривалістю, інтенсивністю і характером роботу, працюючи за наймом.

Економічні витрати на виробництво Q одиниць продукції називають загальними (сукупними, валовими) витратами і позначають літерами ТС.

Валовий (сукупний) доход (TR) — це загальна виручка від продажу всього обсягу продукції за певний час. Він дорівнює ціні (Р) проданого товару, помноженій на обсяг продажу (Q):

              TR = PQ.                                           (1.6)

Середні валові витрати (AC) являють собою витрати виробниц­тва на одиницю виробленої продукції:

AC = TC/Q.                             (1.7)

Середній доход (AR) — це валовий доход у розрахунку на одиницю проданої продукції:

AR = TR/Q.                                           (1.8)

Граничні витрати (МС) — це приріст сукупних витрат підприємства, пов’язаний із виробництвом додаткової одиниці продукції. Як правило, під граничними витратами розуміють витрати, пов’язані з випуском останньої одиниці продукції:

MC = ∆TC/∆Q.                            (1.9)

Залежно від змін граничних витрат вирішується питання про доцільність збільшення або зменшення обсягу виробництва.

Граничний доход (MR) — це приріст валового доходу, який є результатом продажу ще однієї оди­ниці продукції:

MR=∆TR/∆Q.                             (1.10)

Екомномічний прибуток обчислюється як різниця між сукупним доходом і сумою явних та неявних витрат.

EP = TR-TC.                             (1.11)

Економічна теорія розглядає економічний прибуток як прибуток, одержуваний понад нормальний рівень. Якщо економічний прибуток дорівнює нулю, то це означає, що підприємство покриває всі свої витрати — явні та неявні. Якщо економічний прибуток менше нуля і немає передумов до зміни ситуації на краще, то власникам підприємства варто знайти ліпший спосіб альтернативного застосування ресурсів. Позитивний економічний прибуток свідчить про ефективне використання зовнішніх і внутрішніх ресурсів.

1.3. Однофакторна виробнича функція

Однофакторна короткострокова функція виробництва показує обсяг випуску продукції, що може бути отриманий за зміни обсягів застосування змінного фактора і заданого обсягу постійних факторів.

Вона також дозволяє визначити якими затратами змінного фактора можна досягти максимального обсягу випуску за певний період часу з врахуванням дії закону спадної віддачі.

Функція має вигляд:

Q= f(x),                             (1.12)

де x – це змінний фактор виробництва(у нашому випадку це праця – L).

Обсяг випуску розглядають як результат продуктивності змінного фактора. Внесок змінного фактора у виробничий процес обчислюють у показниках сукупного, середнього та граничного продуктів у фізичних одиницях.

Загальний (сукупний) продукт (ТР) — це максимально можливий випуск продукції у разі використання певної кількості змінного фактора і заданого обсягу постійних факторів.

Сукупний продукт розглядається як потік продукції за певний період часу.

Середній продукт (AP) — це обсяг сукупного продукту в розрахунку на одиницю затрат змінного фактора:

AP = TP/x.                             (1.13)

Він може бути розрахований як для змінного, так і для постійного фактора.
Наприклад, формула для розрахунку середнього продукту праці має такий вигляд:

APL­=TP/L,                             (1.14)

а для капіталу:

APK=TP/K.                             (1.15)

Середній продукт праці (АРL) фактично характеризує продуктивність праці, а середній продукт капіталу (АРK) — продуктивність капіталу (капіталовіддачу, фондовіддачу).

Граничний продукт (MP) — це приріст загального продукту (ΔТР), отриманий у разі використання додаткової одиниці витрат змінного фактора (Δх):

MP=∆TP/∆x.                             (1.16)

Залежність показників від змінного фактора та взаємозв’язок між кривими сукупного, середнього та граничного продуктів зручніше простежити за наступним графиком:

Рис. 1.3. Взаємозв’язки кривих загального, середнього і граничного продуктів.

На графіку ми бачимо, що сукупний продукт збільшується разом із збільшенням змінного фактора x і досягає у точці D найбільшого значення, по­тім збільшення припиняється. Граничний продукт збільшується, досягаючи найбільшого значення у точці B’, потім спадає. Середній продукт збільшується, досягає найбільшого значення у точці C’, потім спадає.

Характер зміни показників означає, що, починаючи з певного моменту (на рисунку — точка B), кожна додаткова одиниця змінного фактора стає все менш результативною. Закономірність, що спостерігається в аналогічних ситуаціях, відома в теоретичній економіці як закон спадної продуктивності (віддачі) змінного фактора виробництва. Згідно з цим законом при змінному одному із виробничих факторів та незмінних інших, наступає такий момент, коли віддача від цього виробничого фактору починає зменшуватися.

Найбільш виразно цей закон відображає крива граничного продукту. Динаміка граничного продукту проходить дві стадії: за низьких обсягів використання змінного фактора гранична продуктивність додатна і зростає, а за високих – додатна, але зменшується. На обох цих стадіях сукупний продукт зростає, досягаючи максимуму, коли MPL=0, тобто крива MPL перетинає горизонтальну вісь.

Крива середнього продукту також відображає дію цього закону: продуктивність праці зростає до точки С’, після чого спадає, але більш повільно, ніж гранична продуктивність.

Всі криві взаємопов’язані. За кривою сукупної продуктивності можна визначити величини граничного і середнього продуктів.

Графічно розмір граничного продукту визначається тангенсом кута нахилу дотичної до кривої загального продукту в точці, що відповідає визначеному його обсягу. Розмір середнього продукту визначається тангенсом кута нахилу променя, що йде з початку координат до тієї самої точки.

Так, в точці A величину граничної продуктивності визначає нахил кривої TPL (tg β), а величину середньої продуктивності дає tg α, тобто нахил променя, що йде від початку координат до даної точки А. В точці С встановлюється рівність між граничною і середньою продуктивністю, оскільки тут промінь від початку координат є одночасно дотичною, яка показує нахил кривої TPL. В точці С MPL=APL=tg γ. У точці перетину MPL та APL (точка С’) досягається найефективніше використання змінного ресурсу, оскільки відповідні криві перетинаються у найбільшому значенні середньої продуктивності.

Між показниками середнього і граничного продукту існує наступний зв’язок: коли граничний продукт більший за середній, то останній має тенденцію зростання. Коли середній продукт більший за граничний – навпаки, середній продукт спадає.

1.4. Двофакторна виробнича функція

Двофакторна виробнича функція, або ізоквантна варіація факторів виробництва, моделює виробничий процес, в якому змінними є обсяг використання двох факторів виробництва.

Ізокванта — це лінія, кожна точка якої відображає такі комбінації ресурсів (праці та капіталу), які дають змогу отримати певний фіксований обсяг виробництва продукції.

Побудова ізокванти в загальному вигляді базується на рівнянні виробничої функції:

f(K,L)=const.                             (1.17)

Карта ізоквант – зображення декількох виробничих функцій, кожна з яких відповідає певному фіксованому рівню випуску.  

Рис. 1.4. Карта ізоквант.

Основні властивості ізоквант:

-         чим далі від початку координат розміщена ізокванта, тим більший обсяг випуску вона характеризує;

-         ізокванти ніколи не перетинаються;

-         ізокванти опуклі до початку координат;

-         ізокванти завжди розташовані зверху вниз і зліва направо.

Взаємозамінність виробничих ресурсів у кожній точці ізокванти є різною. Для означення рівня взаємозамінності факторів виробництва використовують граничну норму технологічної заміни (MRTS). Ця величина показує, на скільки одиниць має зменшитися виробниче споживання одного ресурсу в обмін на збільшення кількості споживання іншого ресурсу на одиницю за умови, що обсяг виробництва залишається незмінним. Так, наприклад, гранична норма технологічної заміни праці капіталом визначається за формулою:

              ,                             (1.18)

а капіталу працею:

              .                             (1.19)

Гранична норма технологічного заміщення характеризується такими властивостями:

-         MRTS завжди є додатною величиною;

-         MRTS на різних ділянках ізокванта різна: в верхній частині вона висока, в нижній – низька;

-         MRTS скорочується по мірі руху вздовж ізокванти. В формулах (1.13) та ( ) від’ємний знак перед дробами пояснюється тим, що MRTS показує скорочення величини певного змінного фактору;

-         MRTS представляє собою тангенс кута нахилу дотичної, проведеної до будь-якої точки ізокванти.

Якщо виробничі фактори взаємозамінні, ізокванта має вигляд прямої лінії (MRTS = const). При фіксованому поєднанні виробничих факторів, заміщення одного фактору іншим неможливе (MRTS = 0). Приріст випуску продукції можливий лише при пропорційному збільшенні виробничих факторів.

1.5. Багатофакторна виробнича функція

Якщо обсяги використання факторів виробництва змінюються не в протилежних напрямках, а в одному і тому ж, тобто коли фірма збільшує використання всіх вхідних ресурсів, відбувається зміна масштабів виробництва. Фірма переходить на нові обсяги виробництва у довгостроковому періоді.

Довгострокова виробнича функція показує ефект масштабу, тобто співвідношення між зростанням затрат ресурсів і зростанням обсягів виробництва. Тут можливі три випадки:

-         якщо темпи зростання обсягів виробництва перевищують темпи зростання обсягів ресурсів, має місце зростаючий ефект масштабу. Зростаюча віддача від масштабу зумовлена двома основними причинами. По-перше, підвищенням продуктивності факторів внаслідок спеціалізації і поділу праці при зростанні масштабу виробництва. По-друге, збільшення масштабу виробництва найчастіше не вимагає пропорційного збільшення всього виробництва. В цьому випадку вигідно будувати великі підприємства, наприклад, в енергопостачанні. При цьому ефекті масштабу підприємство може стати монополістом

-         якщо обсяги виробництва зростають такими ж темпами, що і обсяги використовуваних ресурсів. В цьому випадку має місце постійний ефект масштабу. В цьому випадку гранична і середня продуктивність залишаються незмінними. При даному ефекті масштабу більш вигідним є володіння декількома фірмами, ніж однією

-         якщо зростання обсягів виробництва відбувається в меншій мірі, ніж зростають обсяги залучених ресурсів, має місце спадний ефект масштабу. Концентрація на незмінній технічній базі понад визначену межу веде до порушення координації потоків у системі «витрати—випуск», збільшуються витрати на передавання та опрацювання інформації, формуються бюрократичні структури, що роблять управлінську ієрархію величезною та інерційною. Все це поступово веде до зниження ефективності виробництва та до спадної віддачі.

1.6. Оптимум або рівновага виробника

Виробництво продукції пов’язано з певними витратами, зміни його обсягів обумовлюють коливання величини цих витрат. Тому виробник, зважаючи на динаміку граничної продуктивності, вартість та взаємозамінність ресурсів, намагається досягти стану рівноваги, тобто такої комбінації використовуваних ресурсів для виробництва означеного обсягу продукції, за якої величина витрат буде мінімальною.

Мінімальний рівень витрат забезпечується за умови, що гранична продуктивність у розрахунку на одиницю вартості ресурсу буде однаковою для всіх ресурсів, використовуваних виробником:

              ,                             (1.20)

де МРL, МРК, МРn — граничний продукт відповідно праці, капіталу та n-го ресурсу; РL, РК, Рn — ціна одиниці праці, капіталу та n-го ресурсу.

Графічно точку рівноваги виробника можна знайти за допомогою ізокости — лінії, кожна точка якої відображає однакову суму витрат за різних поєднань двох ресурсів (наприклад, праці та капіталу).

Якщо ТС — сума грошей, яку витрачає виробник на придбання факторів праці і капіталу за цінами РL і РК, то рівняння ізокости має вигляд:

              ТC = LPL + KPK .                             (1.21)

Через те, що ціни факторів виробництва розглядаються як незмінні, незалежно від обсягів використання факторів, ця функція є лінійною (рис. 1.6). Нахил ізокости дорівнює (– РL/РК) і визначає ринкову норму заміщення одиниці капіталу додатковою одиницею праці.

Властивості ізокост:

-         негативний нахил, що визначається співвідношенням цін ресурсів;

-         рівнобіжність, оскільки ціни на ресурси та їх співвідношення передбачаються незмінними;

-         чим далі ізокоста знаходиться від початку координат, тим більший бюджет вона відбиває;

-         зміна ціни одного з ресурсів спричинює поворот ізокости навколо точки, що характеризує максимально можливу кількість іншого ресурсу, ліворуч — якщо ціна ресурсу збільшується, і праворуч якщо знижується;

-         зміна співвідношення цін ресурсів так само змінює нахил ізокости.

Точка дотику лінії однакових витрат (ізокости) і кривої однакового обсягу виробництва (ізокванти) відображає рівновагу виробника (рис. ).

Рис.1.6. Рівновага виробника.

Точка Е на графіку показує, що обсягу продукції, заданого ізоквантою Q1, можна досягти комбінацією вхідних ресурсів K1L1. Існують й інші комбінації (напр., K2L2), які дозволяють виробити Q1, але вони не забезпечують мінімізації витрат, адже не знаходяться в точці дотику ізокванти та найбільш віддаленої від початку координат ізокости.

У цій точці кут нахилу ізокванти збігається з кутом нахилу ізокости. Оскільки кут нахилу ізокванти визначає граничну норму технологічної заміни факторів виробництва в категоріях їх продуктивності, а кут нахилу ізокости визначає заміну факторів у категоріях відносних цін , то в точці дотику гранична норма технологічної заміни факторів виробництва дорівнює їх відносним цінам. Ця точка є точкою рівноваги фірми.

Алгебраїчно точка мінімальних витрат знаходиться шляхом розв’язку системи рівнянь:

                            (1.22)

                            (1.23)

Перше рівняння є рівнянням заданої ізокванти, а друге рівняння – це рівняння рівноваги, яке означає, що в точці дотику співвідношення граничних продуктів праці і капіталу дорівнює співвідношенню їхніх цін. Переписавши рівняння рівноваги як , одержимо умову рівноваги, відому під назвою еквімаржинального принципу або принципу рівності граничних величин.

Розділ 2

Витрати виробництва

2.1. Витрати виробництва за короткостроковий період

Короткостроковий період - це період часу, коли потужності фірми залишаються незмінними, але обсяг виробництва може бути змінений шляхом застосування більшої або меншої кількості живої праці, сировини, палива, енергії. Тому у короткостроковому періоді одні види ресурсів змінні, а інші - фіксовані.

Відповідно, визначення періодів діяльності фірми у короткостроковому періоді витрати виробництва поділяють на змінні та постійні.

Змінними витратами (VС — variable cost) називають витрати, величина яких залежить від зміни обсягу виробництва (це витрати на сировину,  допоміжні   матеріали, комплектуючі вироби, паливо, електроенергію, транспортні послуги, зарплата більшості працюючих). Тут існує залежність: чим більше продукції випускається, тим більший обсяг даних витрат.

Постійними витратами (FС - fixed cost) називають такі, величина яких не залежить від зміни обсягу виробництва (витрати на утримання заводських будівель, машин і обладнання, страхові внески і рентні платежі, оплата праці управлінців.

Валові (сукупні) витрати виробництва (ТС - total cost) - сума постійних (FС) і змінних (VС) витрат виробництва.

ТС(Q) = FC + VC(Q).                             (2.1)

Середні постійні та середні змінні витрати визначаються діленням сукупних постійних і сукупних змінних витрат на обсяг випуску продукції:

;                             (2.2)

Чим більший обсяг продукції, тим менший обсяг середніх постійних витрат витрат, і навпаки.

,                             (2.3)

тобто:

АТС(Q) = АFC(Q) + AVC(Q).                             (2.4)

Лінії середніх змінних витрат (AVC), середніх загальних витрат (ATC) і граничних витрат (МС) мають точки мінімуму, тобто витрати спочатку знижуються, досягають мінімуму, а потім збільшуються. Такий характер динаміки граничних і середніх витрат (крім AFC) пояснюється дією закону спадної продуктивності змінного ресурсу. При цьому висхідна гілка кривої граничних витрат МС перетинає криві середніх змінних і середніх загальних витрат в точках їхнього мінімуму, що буде доведено нижче.

Між кривими граничного продукту і граничних витрат, середнього продукту і середніх змінних витрат існують чіткі взаємозв’язки. Зручніше подати їх графічно.

Рис. 2.1. Характер зміни витрат виробництва у короткостроковому періоді

Як бачимо, змінні та сукупні витрати змінюються зі збільшенням обсягу виробництва (рис. 2.1, а). Темпи зміни витрат залежать від особливостей виробничого процесу. Крива середніх постійних витрат має тенденцію до зниження (рис. 2.1, б), оскільки зі збільшенням обсягу виробництва загальна сума постійних витрат лишається незмінною.

Криві середніх змінних, середніх сукупних і граничних витрат мають U-подібну форму. Це пояснюється дією спадної віддачі змінного фактора виробництва.

Крива граничних витрат перетинає криві середніх сукупних і середніх змінних витрат у точках їх мінімуму. Мінімум граничних та середніх валових витрат на нижньому малюнку відповідають ділянкам зміни форм кривих валових та змінних витрат на верхньому графіку.

2.2. Витрати в довгостроковому періоді

Довгостроковий період ‑ такий часовий проміжок, протягом якого фірма в змозі змінити кількість усіх ресурсів, включаючи і виробничі потужності. За своєю тривалістю цей період достатній для того, щоб одні фірми змогли залишити галузь, а інші, навпаки, ввійти в неї.

Оскільки в тривалому періоді всі фактори виробництва є змінними за визначенням, то розрізняють лише три види довгострокових витрат, а саме: сукупні, середні та граничні.

Довгострокові сукупні витрати (LTC) — це економічно необхідні витрати для виробництва визначеного обсягу продукції Q у довгостроковому періоді.

Довгострокові середні витрати (LAC) — це довгострокові сукупні витрати в розрахунку на одиницю випуску:

LAC(Q)=LTC(Q)/Q.                             (2.5)

Довгострокові граничні витрати (LMC) — це приріст довгострокових сукупних витрат за збільшення випуску ще на одну додаткову одиницю:

LRMC(Q)=∆LTC(Q)/∆Q.               (6.6)

Рис. 2.2. Характер динаміки середніх і граничних витрат у довгостроковому періоді

Як видно на рисунку, точка перетину середніх та граничних витрат – це точка, де середні витрати досягають свого мінімуму. Доречно буде сказати і те, що навіть за умови зростаючого ефекту від масштабу виробництва фірмі слід збільшувати обсяги виробництва продукції доти, поки потенційні можливості економії на масштабах не будуть вичерпані (точка min LAC).

На динаміку витрат у довгостроковому періоді великий вплив має характер ефекту від зростання масштабів виробництва. Тому у цьому розділі буде доречно розглянути варіанти кривих середніх та граничних витрат підприємства у коротко- та довгостроковому періоді (рис. 2.3 а, б, в).

Рис. 2.3. Криві середніх коротко- та довгострокових витрат за сталої (а), зростаючої (б) та спадної (в) віддачі від зміни масштабів виробництва.

На цьому рисунку зображені довгострокові періоди виробництва, що складаються з  трьох короткострокових. На рисунку а) зображено виробництво за сталої зміни ефекту масштабу. На рисунку б) спостерігається зростаючий або додатній ефект масштабу, а на графіку в) – від’ємний. Говорить нам про це обвідна – LAC, середні довгострокові витрати. Ця крива має або від’ємний, або позитивний нахил, або паралельна до вісі абсцис, який свідчить про конкретний ефект масштабу.

Розділ 3

Ринок досконалої конкуренції

3.1. Модель ринку досконалої конкуренції та її характеристики

виробники товарів пропонують свою продукцію на ринку, де вони взаємодіють з іншими виробниками, споживачами та іншими суб’єктами ринкових відносин. Умови взаємодії учасників і ціноутворення на ринках залежать від типу ринкової структури.

Досконала конкуренція — це тип ринкової структури, якій притаманні такі риси:

       дуже велика кількість продавців і покупців, кожний з яких має незначну частку в загальному обсязі продажів чи споживання продукції, внаслідок чого кожний з них самотужки не може вплинути на ціну (атомістичність ринку);

       однорідність блага та вподобань (кожна одиниця блага є однаковою, немає різниці у транспортних витратах, немає збиткових послуг та особистих зв’язків між постачальниками та покупцями), інакше кажучи, має місце просторова, часова, речова та особистісна однорідність;

       прозорість ринкових відносин і повна доступність інформації про ринкові процеси;

       відсутність вхідних і вихідних бар’єрів до ринку.

Порушення будь-якої з цих умов призводить до ринку з недосконалою конкуренцією.

Варто зазначити, що реальних ринків, де одночасно і в повному обсязі виконуються всі ці умови, не існує. Мова йде про ідеальну модель ринку, своєрідний еталон, відхилення від якого можуть призвести до певних суспільних втрат.

Основна відмінність недосконало конкурентних ринків від досконало конкурентних ринків полягає у можливості учасників неконкурентних ринків в тій чи іншій мірі впливати на ринкові ціни, в той час як учасники повністю конкурентного ринку приймають ціну як задану. Тобто попит є абсолютно еластичним.

Фірма внаслідок продажу своєї продукції на ринку отримує, певну виручку (дохід). Розглянемо показники доходу, які використовуються для детального аналізу економічної діяльності фірми.

1.      Сукупна (валова) виручка (ТR) — це загальна виручка від продажу всього обсягу продукції:

TR = QP,                             (3.1)

де (Q — кількість товару, Р — його ціна.

2.  Середня виручка (АR) — це відношення сукупної виручки до кількості проданої продукції:

AR = ТR/Q = Р.               (3.2)

3.  Гранична виручка (МR) — це приріст валової виручки, що відбувся за рахунок продажу додаткової одиниці товару:

МR = ∆TR/∆ Q.               (3.3)

Залежність зміни перелічених показників від обсягу виробництва продукції зображено на рис. 3.1.

Рис. 3.1. Валовий, середній та граничний доход

Сукупна виручка конкурентного виробника зростає прямо пропорційно обсягу його продаж, а середня, гранична виручка та ціна товару в умовах конкурентного ринку будуть рівними між собою.

3.2. Ринкова поведінка підприємства в короткостроковому періоді

Майже все, що робить підприємство або фірма, ведеться до досягнення головної цілі – максимізації прибутку. Цей процес полягає у виборі фірмою такого рівня випуску продукції, який забезпечує їй одержання максимального прибутку при наявності обмежень, що накладаються на поведінку фірми кривими попиту і витрат. Зручніше для цього використати графічний приклад. Конкурентна фірма обирає різні рівні випуску продукції в процесі максимізації прибутку. Ринкова ціна є постійною за одиницю. Як повні витрати, так і сукупний дохід збільшуються в міру росту випуску продукції. Якщо збільшення доходу перевищує збільшення витрат, то подальший ріст випуску на одну одиницю збільшує сукупний прибуток, якщо ж збільшення витрат перевершує збільшення доходу, то збільшення випуску на одну одиницю зменшує сукупний прибуток.

Рис. 3.2 Середній та граничний доходи, граничні витрати

Отже, для максимізації прибутку фірма повинна розширювати обсяги виробництва доти, поки граничний дохід перевищує граничні витрати і негайно припинити випуск як тільки граничні витрати почнуть перевищувати граничний доход. Умова максимізації прибутку в короткостроковому періоді для фірми на ринку досконалої конкуренції буде мати наступний вигляд:

MC=MR=P                     (3.4)

Також проаналізувати прибутковість фірми можна за рівнем значень середніх та граничних витрат, граничної виручки. Зробимо це за допомогою наступного рисунку(рис. 3.3):

Рис. 3.3 Прибутковість підприємства за різних умов

Аналізуючи графік, ми робимо декілька висновків:

1)     Прибуток є додатнім, при умові, що ціна на товар є більшою за мінімальні середні вирати і як вже сказано, максимуму прибуток досягає при умові, що MR=MC=P;

2)     Прибуток відємний, коли, навпаки, ціна на товар менша за середні валові витрати;

3)     Прибуток дорівнює нулю(точка беззбитковості), коли ціна дорівнює середнім витратам.

3.3 Ефективність ринку досконалої конкуренції

Ефективність різних моделей ринку характеризується ефективністю виробництва та ефективністю розподілу ресурсів. Більш ефективнішою вважається та система, яка виробляє необхідний для суспільства продукт при найменших затратах і забезпечує оптимальний розподіл ресурсів між галузями, оскільки ресурси суспільства завжди обмежені.

Виробнича ефективність конкурентного ринку реалізується в тому, що ціна встановлюється на рівні мінімальних середніх витрат. І споживачі отримують товари за найнижчими цінами. Конкурентна фірма використовує обмежені ресурси найбільш ефективно, тому що ціна товару дорівнює граничним витратам на його виробництво. При цьому досягається не тільки висока ефективність розподілу ресурсів, але й максимальна виробнича ефективність.

Більшість дослідників сходиться на тому, що чиста конкуренція найбільше відповідає вимогам ефективності суспільного виробництва.

Розділ 4

Показники економічної діяльності підприємства

Об’єктом дослідження у цьому розділі є приватне підприємство «Веселка» з виробництва іграшок, яке працює в умовах досконалої конкуренції.

Варіант 19.

Шифр групи – 4

Pk=13; Pl=12.

4.1. Витрати, дохід і прибуток підприємства малого розміру

Табл. 4.1. Динаміка сукупних, середніх і граничних витрат, сукупного доходу та прибутку підприємства малого розміру в короткостроковому періоді.

4.2. Витрати підприємства середнього розміру в другому короткостроковому періоді

В цьому розділі розглядається другий короткостроковий період розвитку підприємства. В цьому періоді фірма збільшує розміри підприємства від малих до середніх. При цьому виробничі фактори L і К збільшуються в 1,5 рази, а обсяг продукції – вдвічі.

Таблиця 4.2. Динаміка сукупних, середніх і граничних витрат середнього підприємства в другому короткостроковому періоді.

4.3. Витрати великого підприємства в третьому короткостроковому

періоді

Підприємство збільшує розміри від середнього до великого. При цьому виробничі фактори збільшуються в 2 рази, а обсяг продукції – в 1,5 рази.

Таблиця 4.3. Динаміка сукупних, середніх і граничних витрат підприємства великого розміру в третьому короткостроковому періоді.

Аналіз отриманих результатів і висновки

На основі даних таблиці 4.1 ми побудувати графік залежності постійних, змінних та валових витрат від кількості виробленої продукції (див. додаток 1). Графік показує, що крива постійних витрат FC має вигляд горизонтальної лінії (оскільки величина постійних витрат – константа), крива змінних витрат VC – це крива сукупних витрат TC, зміщена паралельно вниз на величину постійних витрат. Відстань по вертикалі між кривими FC і TC показує значення змінних витрат, а відстань по вертикалі між кривими TC і VC дає значення постійних витрат.

Приріст витрат на низьких обсягах мають спадний характер (це показує опуклість кривих ТС і VC вгору), а на вищих – зростаючий (опуклість кривих донизу).

Динаміка сукупних, середніх і граничних витрат середнього підприємства в другому короткостроковому періоді зображена за допомогою графіку в додатку 2. Графіки граничних і середніх витрат ілюструють закон спадної віддачі               ще більш виразно. Граничні витрати спадають до обсягу 4х одиниць, у точці А набувають мінімального значення, після чого стрімко зростають. З деяким відставання цю ж динаміку показують середні витрати. Якщо узагальнити цю тенденцію з точки зору витрат, то можна сказати, що на першому етапі діє закон спадних граничних витрат, а на другому – закон зростаючих граничних витрат. Дія цих законів обумовлює U-подібну форму кривих граничних, середніх змінних і середніх сукупних витрат у короткостроковому періоді.

Крива граничних витрат перетинає криві середніх постійних, змінних та валових витрат у точках А, В, С, які являються точками мінімуму AFC, AVC, ATC відповідно. Якщо спроектувати ці точки на графіки змінних та сукупних витрат, отримуємо точки A’, B’, C’, які відповідають місцям змін кривих змінних та валових витрат.

На графіках в додатку 3 ми бачимо, що на нульовому обсязі, тобто коли фірма нічого не випускає, сукупні витрати складають певну кількість одиниць за рахунок постійних витрат, тому тут виникають збитки, які дорівнюють величині постійних витрат. З нарощуванням обсягів виробництва сукупні витрати зростають нерівномірно за рахунок змінного компонента (VC), що зазнає впливу закону спадної віддачі, а виторг зростає пропорційно обсягу випуску, чим спричиняється коливання прибутку.

Точка D – це так звана точка беззбитковості, коли підприємство не несе витрат, але й не отримує прибутку(D’ – нульовий прибуток). Точка Е відповідає точці Е’, де прибуток підприємства набуває мінімального значення. А точки F та F’ – це точки, де підприємство отримує максимальний прибуток.

В другому короткостроковому періоді підприємство розширило своє виробництво і збільшила свої розміри до середніх. Якщо порівняти середні постійні, валові та змінні витрати, а також граничні витрати за таблицями 4.1. та 4.2., ми побачимо, що підприємство таким чином знизило свої середні та граничні витрати.

Але в третьому короткостроковому періоді розширення виробництва було недоцільним, оскільки середні та граничні витрати повернулися до свого початкового рівня.

Ми поєднали графіки середніх валових та граничних витрат малого, середнього та великого підприємства (додаток 4). Для того, щоб дослідити зв’язок між короткостроковими та довгостроковими витратами, а також судити про ефект масштабу у даному періоді для даного підприємства, побудуємо лінію середніх довгострокових валових витрат. Вона проходить через точки мінімуму - перетину граничних та середніх валових витрат. Ця обвідна приймає U-образну форму із-за змінного ефекту масштабу. Тобто, спочатку, коли фірма з малих обсягів переходить до середніх, спостерігається економія на масштабі, потім деякий незначний відрізок йде з незмінними витратами, а на вищих рівнях виробництва спостерігаються витрати на масштабі. Тобто, як висновок, можна сказати, що нашому підприємству найвигідніше залишатися у середніх розмірах, коли середні витрати на виробництво є найменшими.

Додатки

Додаток 1

Додаток 2

Додаток 3

              Додаток 4

Список використаної літератури:

1) Мікроекономіка: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / За заг. ред. А. П. Наливайка. — К.: КНЕУ, 1999. — 208 с.

2) Гальперин В. М., Игнатьев С. М., Моргунов В. И. Микроэкономика: В 2-х т./Общая редакция В. М. Гальперина. СПб.: Экономическая школа. 1999.

3) Задорожна Н. В. Мікроекономічна теорія виробництва витрат: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2002.