Витрати виробництва

Тема 8. Витрати виробництва

1. Витрати виробництва:  сутність, класифікація. Види прибутку підприємства. Взаємозв’язок між витратами та прибутком.

2. Витрати виробництва  в короткостроковому періоді.

3. Витрати виробництва  в довгостроковому періоді.

4. Ізокоста: поняття та властивості.

5. Рівновага  виробника та траєкторія розвитку  виробничої діяльності підприємства.

 

1. Витрати виробництва: сутність, класифікація. Види прибутку підприємства. Взаємозв’язок між витратами та прибутком.

 

Витрати виробництва – грошові затрати підприємства на купівлю ресурсів необхідних для організації виробництва та збуту продукції (заробітна плата працівників, витрати на сировину та матеріали, оренда, амортизація основного капіталу тощо).

Класифікація  витрат виробництва:

І. В залежності від приналежності до грошових чи не грошових витрат розрізняють:

• Явні (бухгалтерські або зовнішні)
• Неявні (альтернативні або внутрішні).

 

Отже, економічні витрати є сумою явних та неявних витрат виробництва.

 

З категорією витрат виробництва пов’язана категорія прибутку.

Прибуток являє собою різницю між сукупним доходом фірми (TR) та витратами

виробництва (TC).

                             PR = TR – TC                                          (1)

де PR – прибуток фірми;

TR - сукупний доход фірми;

TC – витрати виробництва.

 

Розрізняють бухгалтерський прибуток (PR бух.) та економічний прибуток (PR екон.), Бухгалтерський прибуток (PR бух.) визначається як різниці сукупного доходу та зовнішніх (явних, бухгалтерських) витрат.

PR бух. = TR – TC зовн.     (2)

, де TR – сукупний доход;

 TC зовн. - зовнішні (явні, бухгалтерські) витрати

Економічний прибуток (PR екон.) – визначається як різниця сукупного доходу та економічних витрат (сума зовнішніх та внутрішніх (неявних, альтернативних) витрат виробництва:

PR екон. = TR –  (TC зовн. + TC внутр.)

PR екон = TR – TC екон.                         (3)

, де TR – сукупний доход;

TC екон. – економічні витрати;

 TC зовн. - зовнішні (явні, бухгалтерські) витрати;

TC внутр. - внутрішні (неявні, альтернативні) витрати

 

Сукупний доход  фірми – це грошова сума, яку отримує підприємець після продажу продукції. Сукупний доход є добутком кількості продукції та ціни одиниці продукції:

TR = Р × Q                                              (4)

 

Доход від одиниці  продукції являє собою середній доход (AR) і визначається за формулою:

                                                      (5)

 

Додатковий доход від  продажу кожної наступної одиниці  продукції являє собою граничний дохід (MR) і визначається за формулою:

                                       (6)

 

 

ІІ. В залежності від обсягів виробництва розрізняють постійні та змінні витрати:

 

 

 

ІІІ. Витрати, які припадають на одиницю продукції – середні витрати:

 

Граничні витрати (МС) – це додаткові витрати, що здійснюються фірмою на випуск ще одної додаткової одиниці продукції і визначаються як зміна сукупних витрат при зміні обсягу випуску. Граничні витрати обчислюються за такими формулами:

                                                           (7)

 

 

2. Витрати виробництва  в короткостроковому періоді.

 

Короткостроковий  період – це період, в якому витрати поділяються на постійні та змінні, тобто це період протягом якого підприємство може змінювати обсяги залучення ресурсів.

Динаміка короткострокових витрат виробництва пов’язана з  законом спадної продуктивності факторів виробництва та відтворює відповідну динаміку граничних та середніх продуктів в дзеркальному відображенні.

Постійні витрати зображуються горизонтальною лінією паралельною вісі обсягу виробництва.

Змінні витрати спочатку при зростанні обсягів виробництва зростають, потім певний час залишаються практично не змінними, а далі невпинно зростають.

Сукупні витрати мають таку ж саму динаміку, як і змінні, але розпочинаються з точки постійних витрат.

Вертикальна відстань між сукупними і змінними витратами є завжди однаковою і дорівнює сумі постійних витрат (рис. 8.1).

 

Середні постійні витрати зображуються кривою з від’ємним нахилом. Це витрати, що постійно згасають при зростанні обсягів виробництва.

Середні змінні витрати мають U-подібну форму, тобто спочатку при зростанні обсягів

виробництва зменшуються, потім певний час залишаються сталими, а далі зростають.

Середні сукупні витрати є сумою середніх змінних та середніх постійних витрат. Вони мають таку ж U-подібну форму, як і середні змінні, однак знаходяться у верхній частині графіку, а відстань між середніми сукупними і середніми змінними витратами є такою, що постійно зменшується.

Граничні витрати  мають V-подібну форму, починаються з точки середніх змінних витрат для першої одиниці продукції і проходять через мінімальні точки середніх змінних та середніх сукупних витрат (рис. 8.2).

 

Динаміка витрат виробництва  зумовлює виробничу стратегію та економічну поведінку фірми. За даної технології та організації виробництва фірма оптимізує свою діяльність, виробляючи продукцію в обсязі, що відповідає мінімальним середнім сукупним витратам.

Отже, з точки зору мінімізації витрат, оптимальним вважається такий обсяг виробництва, за якого середні сукупні витрати набувають свого мінімального значення, а це відбувається в точці перетину з граничними витратами:    ATC min = MC

3.Витрати виробництва  в довгостроковому періоді.

Довгостроковий період – це період, в якому всі витрати є змінними, тобто відсутній поділ витрат на постійні і змінні. Останнє пов’язано з тим, що протягом такого періоду підприємство може змінювати обсяги залучення всіх ресурсів. Отже, у довгостроковому періоді всі витрати є змінними.

Зазвичай при зміні постійних  витрат, тобто при збільшенні виробничих потужностей, фірма може перейти до прогресивніших методів виробництва та заощаджувати при цьому на змінних витратах. На великих підприємствах у довгостроковому періоді можливе застосування поточних і конвеєрних ліній, а також технологій, ґрунтованих на автоматизації виробництва. Це призводить до підвищення капітальних витрат, але одночасно зменшує застосування живої праці у виробничих процесах і веде до скорочення середніх витрат виробництва.

Крива середніх сукупних витрат у довгостроковому періоді LАТС (LAC) має також U-подібну форму, як і крива АТС (АС) у короткостроковому періоді, але причини їх однакової динаміки різні. У короткостроковому періоді форма АС залежить від дії закону спадної віддачі.

В довгостроковому періоді на форму LАС спочатку діє зростаючий ефект масштабу і величина середніх сукупних витрат зменшується. Але зі зростанням обсягів виробництва цей ефект вичерпується і певний час розширення обсягів випуску відбувається при незмінних сукупних середніх витратах. Після досягнення певного критичного обсягу випуску починає діяти спадний ефект масштабу і подальше розширення виробництва супроводжується поступовим зростанням середніх витрат (рис. 8.3).

 

Ефект масштабу – це залежність між приростом витрат виробництва (ΔTC) та приростом обсягів виробництва (Δ Q).

 Розрізняють три види ефекту масштабу: зростаюча, незмінна та від’ємна (спадна) віддача від масштабу. Розглянемо їх:

1) Економія від масштабу (або зростаюча віддача від масштабу) має місце, коли довгострокові середні витрати фірми спадають зі збільшенням випуску продукції (на рис. 8.3 – перехід від 0 до Q1). Тобто приріст сукупних витрат є меншим за приріст обсягів виробництва.     Δ TC < Δ Q → “ + ”                         (8)

2) Незмінна віддача від масштабу має місце, коли величина довгострокових середніх сукупних витрат не залежить від обсягу випуску продукції (на рис. 8.3– перехід від Q1 до Q2). Тобто прирости сукупних витрат та обсягів виробництва є однаковими.

                                              Δ TC = Δ Q → “const”                        (9)

3) Від’ємна (спадна) віддача від масштабу має місце, коли довгострокові середні сукупні витрати зростають зі збільшенням обсягу випуску (на рис. 8.3 – обсяги випуску, що перевищують Q2). Тобто приріст сукупних витрат є більшим за приріст обсягів виробництва.

                                            Δ TC > Δ Q → “ – ”                                (10)

У випадку зростаючої економії від масштабу виробництва підприємству необхідно нарощувати обсяг виробництва через те, що це призведе до відносної економії наявних ресурсів. Зменшуючи економія від масштабів свідчить про те, що мінімально ефективний розмір підприємства вже досягнутий та подальше зростання обсягів виробництва недоцільне.

 

Фактори, що впливають  на дію зростаючої віддачі від масштабу:

- спеціалізація праці;

- спеціалізація управлінського  персоналу;

- ефективне використання  капіталу;

- виробництво побічних  продуктів, комплексне використання відходів.

 

Фактори, що впливають  на дію від’ємної віддачі від масштабу:

- збільшення моменту  некерованості великих підприємств;

- ризики підприємницької  діяльності.

 

(Зауважимо, що) Навіть за умови зростаючого ефекту від масштабу виробництва фірмі слід збільшувати обсяги виробництва продукції доти, поки потенційні можливості економії на масштабах не будуть вичерпані (точка А на рис. 8.4).

 

 

У деяких випадках у підприємства виникають витрати, які воно не в  змозі собі відшкодувати, якщо, приміром, припинить свою діяльність та вийде з даної галузі. В такому разі говорять про незворотні витрати, альтернативна вартість яких дорівнює нулю. Їх не слід брати до уваги при економічному аналізі подальшої поведінки підприємства.

4. Ізокоста: поняття та властивості.

Процес виробництва  – це процес використання ресурсів, купівля який передбачає певні грошові затрати фірми.

Ізокоста – це лінія, яка показує можливі комбінації купівлі двох ресурсів – праці та капіталу при заданих цінах на них та певному бюджеті фірми (обсягу витрат).

Витрати на купівлю праці  є добутком ціни праці та обсягу залучення праці, а витрати на капітал – добутком ціни одиниці капіталу та обсягу даного ресурсу.

 Тобто рівняння ізокости має такий вигляд:

                               (11)           

де ТС – загальні витрати виробника;

P_L, P_K – ціни відповідно праці та капіталу;

L, K – обсяги купівлі факторів виробництва – праці та капіталу.

       Якщо уявити дві крайні ситуації, за яких фірма купує або тільки працю, або тільки капітал, можна зобразити ізокосту графічно.

 Сукупність ізокост утворює карту ізокост (рис. 8.5.).

Властивості ізокости:

1) Ізокоста залежить  від рівня витрат фірми. Чим  далі ізокоста від початку координат, тим витрати на купівлю двох ресурсів є більшими.

2) Ізокоста залежить  від цін на два ресурси. Якщо  ціни змінюються на два ресурси пропорційно – ізокоста рухається або праворуч, або ліворуч, якщо ж змінюється ціна одного з ресурсів – ізокоста змінює кут нахилу.

3) Кут нахилу ізокости  визначає співвідношення цін двох ресурсів:

     (12)

 

5. Рівновага  виробника та траєкторія розвитку  виробничої діяльності підприємства.

Оптимальний вибір  виробника повинен відповідати двом умовам:

1) об’єктивна – вибір повинен знаходитись в межах обсягу витрат фірми.

2) суб’єктивна – вибір повинен бути найбільш бажаним для виробника, забезпечувати максимально можливий обсяг виробництва, тобто знаходитись на найвищій, із можливих, ізокванті.

Для визначення рівноваги виробника, потрібно поєднати карту ізоквант з ізокостою. Та ізокванта, відносно якої ізокоста займе положення дотичної, визначить найбільший обсяг виробництва за даних бюджетних можливостей.

Точка дотику ізокванти  та ізокости буде точкою найбільш раціональної поведінки виробника, або точкою його рівноваги ( точки Е1, Е2 і Е3 на рис. 8.6.).

Поєднавши точки дотику ізоквант з ізокостами, одержимо траєкторію розширення економічної діяльності фірми, або траєкторію розвитку виробничої діяльності підприємства ( крива 0S на рис. 8.6).

Нахил ізокванти у  будь-якій точці визначається кутом нахилу дотичної або нормою технологічного заміщення, яка з урахуванням умови рівноваги виробника.

Оптимальний вибір  виробника(рівновага виробника) знаходиться там, де кути нахилу ізокванти та ізокости дорівнюють один одному (співпадають).

Кут нахилу ізокванти  виражається граничною нормою технологічного заміщення:

                              (13)