Внутрішньо валовий продукт

 

Чистий експорт (Xn). У ВВП враховуються всі видатки на внутрішніх ринках країни, пов’язані з виробництвом товарів і послуг в економіці цієї країни. Видатки іноземців на вітчизняні товари пов’язані із вітчизняним виробництвом так само, як і видатки резидентів. Отже, при визначенні ВВП за видатковим методом додається і сума, яку іноземці витрачають на вітчизняні товари та послуги, тобто сума експорту країни. З іншого боку, треба визнати, що частина споживчих, інвестиційних та державних видатків іде на товари, що імпортуються, тобто вироблені за кордоном. Такі видатки не відображають виробничої діяльності країни. Тому, щоб уникнути завищення загального обсягу продукції країни, треба вирахувати вартість імпорту.

Чистий експорт – це сума, на яку іноземні видатки на вітчизняні товари і послуги перевищують вітчизняні видатки на іноземні товари і послуги.

 

2.2 Метод потоку доходів (розподільчий спосіб)

 

ВВП включає наступні компоненти: заробітна плата найманих працівників, рента, процент, прибуток, непрямі податки на бізнес, амортизація та чисті іноземні факторні доходи.

Заробітна плата  найманих працівників є найбільшою категорією доходу. Вона містить, головним чином, платню, яку фірми і уряд виплачують тим, хто пропонує працю. Вона також містить низку доповнень до заробітної плати, зокрема, внески підприємців на соціальне страхування і в різноманітні приватні фонди пенсійного забезпечення, медичного обслуговування і допомоги на випадок безробіття для найманих працівників. Ці додатки до заробітної плати є частиною витрат підприємця, пов’язаних з наймом робочої сили, і розглядається як компонент загальних витрат компанії на заробітну плату.

Рента містить  доходи, які отримують домогосподарства та фірми, що забезпечують економіку ресурсами власності. Прикладами ренти є щомісячні платежі орендарів землевласникам і щорічні орендні платежі фірм-наймачів за користування офісними площами. Чиста рента – валовий рентний дохід мінус амортизація позиченої власності. Саме рентний дохід (чиста рента) залишається після того, як з валового рентного доходу вирахувано амортизацію (зношення власності).

Процент стосується виплат грошового доходу, які здійснює приватний бізнес постачальникам грошового капіталу. Він містить такі статті: виплата процентів домогосподарствам на заощаджувальні депозити, на сертифікати депозитів та на облігації корпорацій. Процентні виплати, що здійснює держава вираховуються із процентного доходу.

Прибуток розпадається на два основні види рахунків: доход  на власність, або доход некорпоративного сектору, і прибутки корпорацій.

Дохід некорпоративного сектора стосується чистого доходу підприємств, що перебувають в одноосібній власності, а також власності партнерств.

Прибутки корпорацій здебільшого використовуються у  трьох напрямах:

1. Податки на  прибуток корпорацій. На певну  частину прибутку претендує уряд, який отримує її у вигляді податків на прибутки корпорацій.

2. Дивіденди.  Частина прибутку корпорацій  виплачується акціонерам у вигляді дивідендів. Ці платежі надходять до домогосподарств, які, зрештою, є власниками усіх корпорацій.

Нерозподілений  прибуток корпорацій. Та частина прибутку, що залишається після сплати податків на прибутки та дивідендів, називається нерозподіленим прибутком корпорацій. Цей нерозподілений заробіток корпорацій разом із нарахуваннями на відновлення спожитого капіталу інвестується одразу або в майбутньому на створення нових заводів чи купівлю устаткування, збільшуючи реальні активи фірм-інвесторів.

Щоб перейти  від національного доходу до ВВП, потрібно розглянути два види виплат, не пов’язаних з доходом, що входять  у вартість загального обсягу продукції.

 

Для точного обчислення величини прибутку і загального доходу в економіці, то потрібно врахувати у загальних доходах підприємницького сектора гігантські амортизаційні відрахування. Ці амортизаційні відрахування, які називають відрахуваннями на споживання капіталу, ідуть на купівлю капітальних благ, “спожитих” у процесі виробництва ВВП упродовж даного року. Ці амортизаційні відрахування і становлять різницю між валовими і чистими інвестиціями.

Ця частина  доходів підприємницького сектора  не може використовуватися для розрахунків з постачальниками ресурсів. Частина цих доходів – а саме: частина вартості виробництва – є витратами виробництва, що зменшують прибуток компаній. Проте, на відміну від інших витрат виробництва, амортизація не збільшує чийогось доходу. Споживання капіталу означає, що частину ВВП даного року потрібно відкласти для заміщення машин і устаткування, зношених у процесі виробництва. Отже, на весь ВВП можна спожити як дохід суспільства, не зменшуючи при цьому запас виробничих потужностей.

Сума заробітної плати, ренти, процента і прибутку становить національний дохід. Додаючи два інших види витрат, не пов’язаних з доходами, - непрямі податки на бізнес і споживання капіталу, отримуємо валовий національний продукт (ВНП). Щоб перетворити ВНП у валовий внутрішній продукт (ВВП), треба до ВНП додати чисті іноземні факторні доходи, зароблені іноземцями у цій країні.

 

2.3 Метод доданих вартостей (виробничий спосіб) 

Оскільки ВВП  є сукупним результатом економічної  діяльності суб’єктів господарювання на території даної країни, то його можна розрахувати за виробничим методом, сумуючи їх кінцеву продукції за визначений період. В якості кінцевої продукції суб’єктів господарювання виступає додана вартість.

Додана вартість – це вартість, яка створена в  процесі виробництва на даному підприємстві й визначає його реальний внесок у створенні вартості конкретного продукту. Для кожного учасника процесу виробництва додана ним вартість є різницею між його продажами, з одного боку, та купленими ним предметами праці (сировиною, матеріалами, паливом та енергією) і послугами, які споживаються в ході виробництва певних господарських операцій – з іншого.

Річну додану вартість складає різниця між загальною  сумою продажів і сумою виплат на постачання сировини, енергії, машин, устаткування, витрат на виробництво та реалізацію продукції тощо.

Виробничим  методом ВВП розраховують за двома  варіантами: 1) в основних цінах шляхом сумування доданих вартостей всіх фірм за визначений період на території країни 2) в ринкових цінах (в цінах кінцевого використання) посередництвом додавання до ВВП, розрахованого в основних цінах, чистих податків на продукти (різниці між цими податками і субсидіями з них).

 

ВВП = S(ВВ – МВ) + (П – С),

 

де ВВ – валовий випуск окремих галузей

МВ – матеріальні  витрати окремих галузей

П – податки  на продукти, на споживання

С – субсидії

 

Щоб уникнути подвійного рахунку при вимірюванні ВВП, необхідно підсумовувати додані вартості на кожній стадії виробництва.

 

3. Якісні показники ВВП

На обсяг виробництва впливають  зміни як обсягу виробництва, так і ціни. Тому розрізняють номінальний та реальний ВВП, при цьому використовують два види цін: поточні й постійні.

Номінальний ВВП (ВВПн) – це показник загального обсягу виробництва, який обчислюється у поточних цінах, тобто у фактичних цінах даного року:

 

ВВПн = Sp1q1,

 

де  p1 – ціни товару в поточному періоді

q1 – обсяг виробництва в поточному році.

 

Реальний ВВП (ВВПр) – це показник загального обсягу виробництва, який обчислюється в постійних цінах, тобто в цінах року, який приймається як базовий (базові ціни):

 

ВВПр = Sp0q1,

 

де p0 – ціни товару в базовому періоді

q1 – обсяг виробництва в поточному році.

 

Загальновизнано, що коли що коли щорічний приріст реального  ВВП складає понад 4%, то стан країни можна вважати позитивним.

Індекс Пааше, розрахований для товарів і послуг, що входять до ВВП країни, називають дефлятором ВВП.

Індекс Пааше  – показник рівня цін, де змінними вагами є обсяг і структура виробництва розрахункового року:

 

Іп = Sp1q1 / Sp0q1,

 

де р1, р0 – ціни відповідно в поточному й базовому періодах

q1 – обсяг виробництва в розрахунковому році.

 

Дефлятор ВВП  – ціновий індекс, який показує  цінові зміни одного року щодо іншого, і таким чином допомагає порівнювати  реальний і номінальний ВВП.

Дефлятор також  використовують для визначення рівня інфляції:

(ВВПн / ВВПр) * 100%.

 

За допомогою дефлятора можна  визначити реальну динаміку ВВП. ВВП може інфлювати або дефлювати. Інфлювання та дефлювання це коригування (зміна) реальної величини створеного за певний час ВВП.

Інфлювання – це збільшення показників ВВП з урахуванням динаміки цін.

Дефлювання  – це зменшення показників ВВП  з урахуванням динаміки цін.

Дефлятор ВВП  дещо недооцінює зростання загального рівня цін, бо на цей індекс впливають структурні зрушення, які нейтралізують підвищення цін на окремі товари й послуги.

ВВП характеризує загальноекономічний  потенціал країни, основні його показники  такі:

- ВВП в цілому;

- ВВП на душу  населення;

- ВВП на одиницю  території;

- ВВП по відношенню  до розвинутих країн;

- ВВП в середньому по відношенню до усіх країн світу;

- структура  ВВП тощо.

З багатьох причин найобгрунтованішим вимірником економічного добробуту є обсяг продукції на душу населення. Оскільки ВВП вимірює обсяг сукупної продукції, то він може приховувати або спотворювати зміни в рівні життя родин або окремих індивідів. Наприклад, ВВП може зростати, але якщо кількість населення також швидко зростає, то подушний обсяг продукції може не змінюватися, або навіть знижуватися.

Аналогічно не можна порівнювати  ВВП країн з суттєво різною чисельністю населення, для такого порівняння використовують ВВП на душу населення, бо він є якісним показником і більш точно відображає реальний стан розвитку економіки певної країни.

Валовий внутрішній продукт кожної країни визначається в національній валюті: гривнях, євро, рублях, доларах, злотих, кронах тощо. Для порівняння між країнами цей макропоказник треба привести до спільного знаменника, тобто перерахувати в єдину валюту. Можливі два шляхи.

Перший — дуже простий, що часто  використовується у нас, але економічно неграмотний — полягає в переведенні гривневого ВВП в американські долари за офіційним валютним курсом. Якби таке переведення було обгрунтованим, подібні задачки на просте ділення слід було б включати до підручників із математики для початкових класів, змалку привчаючи наших дітей до основ макроекономіки. Що може бути простіше — поділити, приміром, наш рідний ВВП у 170,07 млрд. гривень за 2011 рік на 5,44 — середньорічний курс гривні до долара, одержати 31,26 млрд. дол. і поділити цю цифру на середньорічну чисельність населення (49,57 млн. чол.). На виході одержуємо аж 631 долар за рік на клоновану “середньокласову” українську душу. Одержуй похвалу вчителя і морозиво як заохочення від батьків! На жаль, такими розрахунками часто грішать навіть провідні економісти й наша золота еліта — обранці народу.

Офіційний валютний курс непридатний для переведення  ВВП у долари при міжнародних  порівняннях. Він значною мірою  залежить від політичних чинників і регулювання міжнародних фінансових організацій і, скоріше, має відбивати цінові співвідношення товарів та послуг у зовнішньоторговельних операціях. За різкої зміни валютного курсу ВВП у доларовому еквіваленті може змінитися за кілька днів у декілька разів. Особливо небезпечні такі перерахунки й порівняння для країн, що розвиваються, і країн із перехідною економікою. Пригадується, в Анголі років 15—20 тому така “арифметика” забезпечувала 6—7 дол. річного ВВП на душу населення!

Інший шлях набагато складніший, перерахунки за ним тривають до двох-трьох років. І проводять їх солідні міжнародні організації — ОЕСР, регіональні економічні комісії ООН — раз на три роки.. Для цього національний ВВП за елементами кінцевого споживання розбивається на кілька десятків груп товарів і послуг (приміром, витрати на м’ясо та м’ясопродукти, послуги охорони здоров’я, будівництво житла, інвестиції в технологічне устаткування). Дається чіткий опис еталонів цих товарів і послуг, а потім отримані дані узагальнюються.

Порівняння  масштабне. Воно включає приблизно 2500 споживчих товарів і послуг, 34 види занять для перерахунку неринкових державних послуг (охорона здоров’я, освіта, державне управління), 190 інвестиційних товарів і 20 будівельних об’єктів. Якщо, скажімо, у Нью-Йорку поїздка в підземці коштує 1,25 долара, а в Києві — поки що 50 копійок, то співвідношення за цим видом транспортних послуг становитиме в розрахунках за паритетами 40 копійок до долара. А взявши за основу сьогоднішній офіційний курс (5,05 гривні за долар), одержимо, що в нас поїздка в метро коштує близько 10 центів, а в США — 6,31 гривні.

 

Висновок

ВВП на стадії виробництва  визначається як різниця між випуском у ринкових цінах та проміжним споживанням у цінах покупців або як сума доданих вартостей видів економічної діяльності і податків на продукти за виключенням субсидій на продукти.

Номінальний ВВП –  це обсяг ВВП у поточних (фактичних) цінах.

Реальний ВВП –  це обсяг ВВП в цінах періоду, який прийнятий за базу порівняння.

Індекс-дефлятор ВВП –  це сукупність індексів цін, які надають  узагальнену характеристику їх змін у звітному періоді порівняно з цінами періоду, прийнятого для порівняння.

Податки на продукти включають  податки, величина яких безпосередньо  залежить від кількості чи вартості товарів і послуг, вироблених, реалізованих або імпортованих виробничою одиницею – резидентом.