Вугільна промисловість України

6) сприяння розвитку й удосконалюванню ринку вугільної продукції.

Наявна система  державної підтримки галузі, як правило, не йде їй на користь, оскільки ані  виробники, ані споживачі продукції  не зацікавлені в створенні ринкових відносин, через упевненість у  готовності держави компенсувати виробничі витрати. Таким чином, вуглевидобувні підприємства втрачають стимул для підвищення ефективності своєї діяльності. З іншого боку, скасування державної підтримки вітчизняних підприємств вугільної галузі сьогодні може призвести до банкрутства більшості з них, що загрожує катастрофічними економічними, соціальними й екологічними наслідками.

Одним з найважливіших  чинників майбутнього розвитку вугільного ринку є особливості державної  політики щодо нього. Нова Урядова концепція  розвитку вугільної галузі України на першому етапі (2006-2010 рр.) передбачає комплексне розв’язання проблеми розвитку шахтного фонду шляхом його відтворення на сучасній технічній і технологічній основі та подальшого роздержавлення. До 2010 року обсяг видобутку вугілля передбачається збільшити до 90,9 млн. т на рік, а виробничих потужностей - до 105,8 млн. т на рік. Для цього заплановано ввести в експлуатацію виробничі потужності обсягом 17 млн. т за рахунок завершення будівництва других черг на трьох шахтах, а також реконструкції діючих вуглевидобувних підприємств. Це дасть змогу задовольнити потребу національної економіки в енергетичному вугіллі за рахунок власного видобутку. В результаті чого, обсяг експорту енергетичного вугілля поступово зменшиться до 5 млн. тонн.

На другому  етапі (2011-2015 рр.) передбачається збільшити  обсяг вуглевидобутку до 96,5 млн. т, а  виробничих потужностей - до 112,2 млн. т  на рік. Для цього необхідно буде ввести в експлуатацію виробничі потужності обсягом 8,8 млн. т за рахунок завершення будівництва трьох нових шахт, які були закладені до 2001 року, та продовження реконструкції діючих вуглевидобувних підприємств. З метою підтримання позитивної динаміки розвитку виробничих потужностей необхідно з 2011 року здійснити закладення чотирьох нових шахт.

На третьому етапі (2016-2030 рр.) з урахуванням позитивної динаміки попереднього десятиріччя  як в економіці держави в цілому, так і у вугільній промисловості  зокрема, обсяг видобутку вугілля  має бути збільшений у 2030 році до 112 млн. т на рік.

Обсяг виробничих потужностей на кінець періоду, що розглядається, має зрости до 124,4 млн. т на рік  при коефіцієнті їхнього використання 90%. Отже, нині наша держава вживає різних заходів з метою покращення функціонування вугільної галузі України. Створена нормативно-правова база для забезпечення впровадження у життя державних програм щодо вугільної промисловості.

 

2.РАЙОНУВАННЯ  ТРАНСПОРТУ

Транспортний  комплекс належить до інфраструктурних галузей.

Транспортна інфраструктура –мережа транспортних шляхів, видів транспорту, засобів перевезення вантажів та пасажирів, сервісного обслуговання транспортних перевезень.

Головними показниками  роботи транспорту є:

обсяг перевезень вантажів(тонн) ;

обсяг перевезень пасажирів(осіб) ;

• вантажооборот (тонно-кілометрів) ;

• Пасажирооборот (пасажиро-кілометрів).

За функціональними  особливостями транспорт поділяють  на вантажний і пасажирський.Вантажний  забезпечує обслуговання матеріального  виробництва,пасажирський – потреби  перевезень населення.Не виробляючи безпосередньо  матеріальної продукції,вантажний транспорт є четвертою галуззю матеріального виробництва після видобувної переробної промисловості та сільського господарства.Жодна з трьох  основних галуей матеріального виробництва  не здатна функціонувати без транспортного забезпечення.

Вантажний і  пасажирський транспорт безпосередньо  впливають на ефективність національної економіки, окільки доставляють:

сировину,паливно-енергетичні  ресурси,комплектуючи,устаткування до виробничих підприємств;

готову продукцію  до споживача;

працівників з  дому до робочих місць і від  робочих  місць до дому. 

Траспортнусистему України утворюють усі види транспорту: залізничний, морський, річковий, автомобільний, авіаційний,трубопровідний.Останім  часом йдется і про існування  електронного транспорту.

Формами територіальної організації транспорту є залізничні станції, вузли, автостанції, морські та річкові порти, пристані, аеропорти. Взаємодія різних видів здійснюється в  транспортних вузлах змішаного типу.Найхарактернішими є змішані перевезення вантажів залізничим і автомобільним транспортом . Україна має надзвичайно  сприятливі передумови для формування і розміщення транспортної мережи. Зокрема, це – галузева структура і територіальна організація національної економіки, вигідне економіке – географічне положення , які визначили розвиток і розміщення залізничного, автомобільного, річкового, морського, трубопровідного транспорту.  

СИСТЕМА ТРАНСПОРТНИХ ШЛЯХІВ УКРАЇНИ

 

Середня дальність  перевезення вантажів у 2000 р. становила:

• залізничим   транспортом – 484 км;

• морським транспортом – 1362 км;

• річковим  – 706 км;

—     автомобільним – 21 км;

• трубопровідним транспортом – 852 км.

Розвиток і  територіальна організація автомобільного транспорту залежуть від галузевої  структури, територіальної організації  народного господарства, природних  умов, рельєфу. Найважлівишими автомагістралями України є: Київ –Полтава – Харків – Ростов –на-Дону; Київ –Москва ; Київ – Санкт –Петербург; Київ – Житомір –Рівне –Львів –Ужгород ;Київ – Дніпропетровськ – Донецьк – Маріуполь  та  інші.

Щоб забезпечити  Україну автошляхами на рівні  європейських країн, необхідно побудувати і модернізувати майже 200 тис. км доріг, у тому числі 60%  у сільській місцевості. Міждержавні зв’ язки потребують будівництва автомагістралей світового рівня з бетонними або асфальтобетонним покриттям і багаторядним рухом. Досвід США, Німеччини, Японії, свідчить що саме під час економічних криз будівництво автошляхів набувало пріоритетного значення, сприяло створенню нових робочих місць і високій ефективності капіталовкладень. 

Залізничий транспорт

Відіграє провідну роль у здійснені внутрідержавних  і значну у зовнішньодержавних економічних зв’я зках України. На нього припадає основна частина вантажообороту і перевезень пасажирів.

Розвиток залізничного транспорту в Україні розпочався  в 60-ті роки х|х ст.        У цей були збудованни перші залізниці: Львів- Перемишль (1861) та Одеса-Балта (1865), яку пізніше продовжили до Києва, а потім і до Москви. У другій половині х|х ст. почалося  будівництво залізниць у Донбасі та Придніпров’ ї.

В Україні сформувалась мережа великих залізничних вузлів з розвинутим станційним і складським господарством: Харків, Лазова, Дебальцеве, Яснувата, Волноваха, Полтава, Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Одеса, Жмеринка, Козятин, Тернопіль, Львів, Ковель та інші.Залізничий транспорт України посідає четверте місце у світі після Росії, США і Канади за обсягом вантажообороту. 

Морський  транспорт 

Основою морського  транспорту України є Чорноморське ( УМП ), Азовське   ( АМП ) морськи  пароплавства, а також Українсько-Дунайське ( УДП ) пароплавство.Сумарна вантажопідйомність транспортного флоту України становить понад 5 млн.т.,а пасажирського флоту –  майже 10 тис. місць; вона є однією із найбільших у Європі.

Річковий транспорт

Основні водні  артерії України-Дніпро з притоками  Прип’ять і Десна, а також Дністер, Південний Буг. Як магістральні річкові  шляхи використовуються ділянки Дністровського лиману загальною протяжністю понад 30 км, гирло Дунаю довжиною 152 км, з них з морськими устаткуванням – 140 км. Усі інші  судноплавні річки - Десна (на північ від Чернігіва ), Стир, Горинь, Дністер, Самара, Південний Буг, Сіверський Донець, Інгулець, Ворскла, Псьол, Орель-за транспортним ви користуванням належать до малих річок. Їх використовують переважно для перевезення будівельних матеріалів, деякої продукції АПК, але суттєвої ролі у розміщенні продуктивних сил вони не видіграють.

Найбільший обсяг  вантажних перевезень здійсніють Київська, Дніпропетровська, Запорізька і Херсонська області.

Процес реформування транспортного комплексу України  передбачає посилення ролі держави  у використанні вантажної бази вітчизняного морського флоту країни, як галузі транспортного комплексу з певним валютним ресурсом. Важливим для активізації діяльності транспортних підприємств України є створення власної інформаційної бази щодо кон’юктури світового фрахту ринку. 
 

3.Промислові  вузли

Галузь спеціалізації  промисловості

Провідною галуззю  є  вугільна промисловість. У районі діє 214 шахт. Але  вугілля  видобувається  в основному в старих  шахтах. У Донецькій  області видобувають  коксівне  вугілля, а в Луганській  області-  енергетічне. На базі вугільної промисловості  працює  електроенергетика.

Електроенергетика. Галузь  представлена  тепловими  електростанціями . Електростанції  району  виробляють  30 %  електроенергії  України.  Діє  могутня  лінія  електропередач  Донбас -  Західна Україна.  Найбільше ГРЕС – Вуглегірська, Старобешівська , Слов’янська, Курахівська, Міронівська, (Донецька  обл.), Штерівська, Луганська,  Лисичанська (Луганська обл.)  У районах розташування електростанцій  склалася  дуже  несприятлива  екологічна  обстановка.

Галуззю  спеціалізації  є чорна  металургія.  За  випуском  чорних  металів  район  знаходиться   на  другому  місці  після  Придніпровського.  У  районі  виробляють  50%  чавуну  і  33%  всієї  продукції металургії  України.

Металургія  району  розвивається  на  власних  ресурсах  коксівного  вугілля  і  нерудної  сировини , привізній  (з  Придніпров’я )  залізній  і  марганцевій  рудах.  Створена  густа  мережа  залізниць  і  шосейних  доріг , зростає  попит  на  метал , є  трудові  ресурси. У районі  працюють  13  металургійних  комбінатів.  Найбільших  з  них  «Азовсталь» , Донецький , Макіївський , Алчевський   комбінати.  Чорну  металургію  обслуговує  коксохімічна  промисловість.  Вона  дає  більше  50%  всього  коксу  України.  Найбільши  коксохімічні  заводи :  Авдієвський , Донецький , Горлівський , Маріупольський , Єнакіївський.

Хімічна  промисловість  району  розвивається  на  базі  родовищ  кам’яної  солі  і  газового  вугіля. Розвинена  содова  промисловість.  З коксохімічною  промисловістю  пов’язане  виробництво  азотних  добрив.  Провідни   підприємства  галузі  ВО « Стирол »  (Горлівка), ВО « АЗО Т  »  (Сіверськодонецьк )  виробляють  азотні  добрива.  Рубіжанський  хімкомбінат – найбільший  в  к Костянтинівському  хімкомбінаті  виробляють  фосфорні  добрива.

 Розвивається  хімія  органічного  синтезу  ( Лисичанськ, Стаханов, Донецьк)

Машинобудування.  Район  виробляє  14%  продукції  машинобудування  України.  Важке  машинобудування  розвивалося  високими  темпами  для  задоволення  потреб  металургійної , енергетичної , вугільної ,  гірничорудної  галузей промисловості.  Найбільший  центр  важкого  машинобудування – Краматорськ. У  Донецьку , Маріуполі , Луганську  розміщені  сільськогосподарське машинобудування і виробництво устаткування для легкої  і харчової  промисловості.  У Маріуполі розвинене суднобудування і виробництво залізничних цистерн , в Стаханові – виробництво вагонів , в Луганську – виробництво тепловозів.  Виробництво  електротехнічного  устаткування  зосереджене  в Донецьку , Слов’янську , Торезі.