Забезпечення економічної безпеки України

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКР.

Проблеми  економічної безпеки почали досліджуватись представниками вітчизняної економічної  науки порівняно недавно. Нині питання  забезпечення економічної безпеки  України розглядається як один із найважливіших національних пріоритетів, що вимагає посиленої уваги представників  владних структур, політичних партій, науковців, широкої громадськості. Саме тому останнім часом відбувається процес систематизації та концептуалізації цього поняття, як наукової категорії.   

  У Законі України "Про основи  національної безпеки України", прийнятому Верховною Радою України  19 червня 2003 р., [2] зазначається, що одним  з принципів забезпечення національної  безпеки є своєчасність і адекватність  заходів захисту національних  інтересів реальним і потенційним  загрозам. Серед пріоритетних національних  інтересів проголошено створення  конкурентоспроможної соціально  орієнтованої ринкової економіки  та забезпечення постійного зростання  рівня життя і добробуту населення.  Отже, в сучасних умовах особливого  значення набуває необхідність  дотримання економічної безпеки.  Недаремно ст. 17 Конституції України  [1] проголошує, що поряд із захистом  суверенітету і територіальної  цілісності України найважливішою  функцією держави, справою всього  українського народу є і забезпечення  її економічної безпеки.  

  Суб'єкти національної безпеки  країни розробляють, затверджують  та виконують основні напрямки  державної політики національної  безпеки України в економічній  сфері. Основними із них є:  забезпечення умов для сталого  економічного зростання та підвищення конкурентоспроможності національної економіки; прискорення прогресивних структурних та інституціональних змін в економіці, поліпшення інвестиційного клімату, підвищення ефективності інвестиційних процесів; стимулювання випереджувального розвитку наукоємних високотехнологічних виробництв; вдосконалення антимонопольної політики; створення ефективного механізму державного регулювання природних монополій; забезпечення продовольчої безпеки; захист внутрішнього ринку від недоброякісного імпорту - поставок продукції, яка може завдавати шкоди національним виробникам, здоров'ю людей та навколишньому природному середовищу, тощо. Саме тому, створення та розвиток інтегрованих агропромислових формувань є одним із напрямів державної політики в економічній сфері в контексті забезпечення національної безпеки держави, адже проблему економічної безпеки слід розглядати не лише на рівні національної економіки в цілому, але й на рівні підприємства.   

  В умовах ринкових відносин  процеси концентрації виробництва  і капіталу та інтеграції тісно  пов'язані між собою, так як  концентрація виробництва створює  технологічну, речову базу концентрації  капіталу, і таким чином, сприяє  розширеному відтворенню. Проблеми, що існували в аграрному секторі  України в 90-і роки (падіння  державних субсидій, погіршення  ефективності землекористування,  перебої з пальним тощо), об'єктивно  призвели до того, що в нашій  країні на початку нинішнього  століття почали формуватися  великі інтегровані підприємства - найбільші орендарі землі, найрозповсюдженішою підприємницькою структурою серед них є агрохолдинги. Створення агрохолдингів було своєрідною відповіддю на ті виклики, що селяни не могли вирішити самостійно.   

  Створення інтегрованих структур  в Україні є об'єктивною реакцією  на потребу вітчизняної економіки  в структурних змінах, тобто у  відновленні та встановленні  між господарюючими суб'єктами  досить міцних майнових та  фінансових зв'язків та в утворенні  на їх основі нових фінансово-стійких  організаційних структур, здатних  стимулювати зростання матеріального  виробництва в регіонах і в  країні в цілому. Особливої уваги  нині, коли наразі актуальною  є продовольча безпека країни, потребує розвиток аграрного  сектора економіки України. Аграрні  підприємства вступають в інтеграційні  зв'язки, намагаючись знизити ризик,  пов'язаний з сільськогосподарським  виробництвом, його залежністю від  погодно-кліматичних умов, стихійного  ринку продукції, необхідністю  підвищення її конкурентоспроможності. Переробні та інші підприємства  АПК також намагаються забезпечити  собі стабільні доходи, завдяки  наявності надійної сировинної  бази або ринків збуту своєї  продукції або послуг. Потрібно  також зазначити, що за останні  три-чотири роки в нашому АПК  істотно змінилася структура  зернових посівів. Що, у свою  чергу, відбилося й на зміні  розмірів самих сільгоспугідь.  Вони істотно зросли, оскільки  обробляти зернові на великих  площах набагато вигідніше, ніж  на дрібних і розрізнених наділах.   

  В основі економічного інтересу  учасників інтеграційного формування  повинен бути покладений економічний  інтерес всіх учасників інтеграційного  формування, що функціонують у  технологічному ланцюжку від  виробництва, зберігання до переробки  і реалізації: рівновеликий прибуток  на рівновеликий капітал. Результат,  отриманий після реалізації продукції  інтегрованого формування - прибутку  має бути пропорційно перерозподілений  між учасниками до їх витрат.   

  Інтеграційні процеси, що відбуваються  в Україні, не набули ще стійкого  характеру. Тому на макрорівні  потрібно прийняття відповідних  інституційних змін з метою  удосконалення економічних умов, що стимулюють розвиток агропромислової  інтеграції в АПК, створення  і функціонування більш ефективних  організаційно-правових форм та  моделей інтегрованих формувань,  як запоруки продовольчої та  економічної безпеки країни.

СТВ-НЯ С-МИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕК. БЕЗПЕКИ

Належний  рівень економічної безпеки досягається  здійсненням єдиної державної політики, підкріпленої системою скоординованих заходів, адекватних внутрішнім та зовнішнім  загрозам. Без такої політики неможливо  домогтися виходу з кризи, стабілізувати  економічну ситуацію в Україні, створити ефективні механізми соціального  захисту населення.

Зважаючи  на тривалу економічну кризу, доцільно на базі Концепції економічної безпеки  розробити державну стратегію національної економічної безпеки,яка б конкретизувала положення першого документа.

Стратегія національної економічної безпеки  повинна базуватися на багатоваріантності прогнозів соціально-економічного розвитку України і коригуватися залежно від розвитку подій за тим чи іншим варіантом.

Державна  стратегія національної економічної  безпеки повинна передбачати:

- характеристику та класифікацію  внутрішніх і зовнішніх загроз;

- визначення і моніторинг факторів, які підривають соціально-економічну  систему держави; 

- визначення критеріїв і параметрів, які характеризують національні  економічні інтереси;

- формування економічної політики  та необхідного механізму, що  усуває або пом'якшує дію факторів, які підривають соціально-економічну  систему держави; 

- управління та координацію діяльності  органів державної влади по  забезпеченню економічної безпеки  на національному, регіональному  і глобальному рівнях.

Доцільно  також розробити Державну програму першочергових і довгострокових заходів щодо забезпечення економічної  безпеки.

Контроль  за виконанням цієї програми та Державної  стратегії національної економічної  безпеки необхідно покласти на управління економічної безпеки Ради національної безпеки і оборони України. Слід також передбачити функціонування Міжвідомчої комісії РНБіО України з питань національної економічної безпеки.

У зв'язку з тим, що Конституція України  покладає на Верховну Раду України  визначення основ національної безпеки, доцільно створити в її складі постійний  Комітет з питань національної і  глобальної економічної безпеки. Слід зазначити, що нині постійні комісії  Верховної Ради з економічних  питань не займаються проблемами економічної  безпеки.

До  сфери компетенції такого Комітету слід було б, зокрема, віднести:

- розробку законодавчої бази економічної  безпеки; 

- розгляд законопроектів щодо  їхньої відповідності вимогам  економічної безпеки та національних  економічних інтересів; 

- контроль за процесом приєднання  України до системи ГАТТ/СОТ  та вступу до інших міжнародних  економічних організацій; 

- контроль за укладанням та  підготовкою пропозицій щодо  ратифікації міжнародних угод, які  стосуються питань економічної  безпеки тощо.

Формування  с-ми забезпечення нац.ек. безпеки повинно здійснюватися шляхом розробки необх. правових норм, ств-ня відповідних органів державної влади й управління, а також налагодження механізмів контролю за їхньою діяльністю.

С-ма забез-ня ек. безп. повинна відповідати таким основним вимогам:

- функт-ти в рамках, визначених  законом; 

- забезп-ти надійний захист нац. ек-ки;

- прогнозувати і своєчасно відвертати  загрози економічній безпеці. 

Вона  повинна охоплювати органи законодавчої, виконавчої і судової влади, організації  окремих громадян та їхні об'єднання  і функціонувати в таких режимах:

- повсякденному; 

- підвищеної готовності;

- глобального та локального застосування.

Забезпечення  економічної безпеки особи, суспільства, держави здійснюється на основі розмежування повноважень між суб'єктами системи.

Особливу  увагу слід звернути на законність функт-ня с-ми нац. ек. безпеки, на наявність відповідної нормативно-правової бази.

Нормативно-правова  база регулює взаємовідносини між  суб'єктами нац. ек. безпеки, визначає їхні права, обов'язки та відповідальність.

Насамперед  необхідно прийняти Концепцію економічної  безпеки України. Цей документ мусить стати стратегічним орієнтиром на 10-20 років, закласти основи економічної  безпеки на більш тривалий період.

Концепція ек. безпеки повинна визначати життєво важливі нац. ек. інтереси, індикатори та загрози економічній безпеці, передбачати створення сис-ми національної безпеки, вказувати механізми забезпечення економічної безпеки. Вона повинна узгоджуватися з прийнятою Верховною Радою Концепцією національної безпеки.

На  її основі доцільно розробити Закон "Про економічну безпеку України". Таким чином, ці два документи  повинні стати основними при  розробці національного законодавства  у сфері економічної безпеки. Зазначені концепція і закон  покликані стати своєрідними  орієнтирами, за якими звірятимуть  свої дії всі, починаючи від вищих  посадових осіб держави та вищих  органів державної влади й  управління до державних службовців, органів місцевої державної влади  і місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій. Підлягатимуть  коригуванню відповідно до цих основних документів всі раніше прийняті закони, укази, постанови, програми тощо.

Доцільно  розробити також Концепцію законодавства  у сфері економічної безпеки  та відповідну Програму підготовки нормативно-правових актів, пов'язаних із забезпеченням  економічної безпеки, що дасть можливість уникнути хаотичності і безсистемності в цій справі. Зважаючи на необхідність оперативного вирішення питань економічної  безпеки в умовах відсутності  відповідної правової бази, важливо  скористатися з положень Конституції  України, які надають Президентові України право протягом трьох  років після набуття чинності Конституції видавати укази з  економічних питань, що не врегульовані законами, з одночасним поданням відповідних  законопроектів до Верховної Ради України.