Цицерон – найвизначніша постать римського красномовства

2. Цицерон – найвизначніша постать

 

римського красномовства

 

Історія римського красномовства  зберегла чимало імен ,але серед них

лише деякі належать видатним промовцям. Одним з таких був  Марк Туллій

Цицерон.

 

М.Туллій Цицерон народився 3 січня 106 р до н.е у місті Арпінум, у сім’ї

римського вершника Марка. У життя  вийшов як “нова людина”. Він  добре

усвідомлював потребу глибокої і всебічної освіти. Майбутній промовець

вивчав багато різних наук. Отримав блискучу філософську, літературну та

ораторську освіту у Римі і Греції.

 

Перший  успіх принесла йому участь у 70 р до н.е. в процесі проти

Вереса. Першу  політичну промову проголосив у підтримку Г.Помпея. Зітичну промову проголосив у підтримку Г.Помпея. З

перемогою Цезаря залишив політику. Лише після його вбивства вступив у

політичну боротьбу.

 

Ораторський ідеал – свідоме володіння усіма засобами, які повинні

зацікавити і переконати слухача. Ораторський талант, на думку Цицерона –

це велика рухливість розуму і фантазії, які здатні швидко знаходити

матеріали, складати промову пишно, прикрашати її, міцно і надовго

запам’ятовувати. Ораторська практика Цицерона є втіленням у життя його

стилістичних концепцій, які зумовили створення великим промовцем свого

неповторного стилю. На промовах, що збереглися, легко помітити еволюцію

способу словесного викладу та манери виголошення оратором промов.

 

Цицерон увібрав у себе все найкраще з науки і культури двох античних

суспільств. Він вважав, що професія оратора надто важка, бо вона

набувається за допомогою багатьох наук і великих зусиль.

 

Композиції промов Цицерона, його характеристики персонажів, історичних

подій є переконливим доказом його обдаровання. Гнучкості його розуму,

польоту його творчої і художньої фантазії. Кожна промова оратора –

струнка логічна будова, прикрашена вишуканими стилістичними засобами, де

зміст і форма творить гармонію, становлять єдину художню цілісність

всебічних та глибоких знань, розмаїття почуттів і досконалості викладу.

Кожна його промова – це художній твір.

 

Виконавська майстерність Цицерона була бездоганною. Кожен жест промовця,

його міміка, порухи очей, модуляція голосу виникли під впливом

відповідного змісту виголошуваної промови, творили чудову гармонію,

захоплюючи слухачів.

 

Багато в чому успіх виголошення визначав голос, про який промовцеві

треба було завжди турбуватися. Він мав сильний і красивий голос, добре

поставлений, здатний виражати найрізноманітніші почуття. Коли Цицерон

звертав свої слова. Сповнені гніву проти Катіліни, голос був різким,

рвучким. Звучав з великою силою, бо ця промова містить гнівні і бурхливі

інтонації.

 

Іншим голосом, тоном оратор розповідає про благодійний вчинок Цецілії,

яка гостинно прийняла до свого дому Секста Росція у важку хвилину його

життя.

 

Все це можна передати лише за допомогою сили і модуляційної гнучкості

голосу.

 

Природа щедро обдарувала оратора дотепом і надзвичайною здібністю

вводити у текст промов різні види смішного. Він досить широко висвітлив

теорію смішного у трактаті “Про оратора”. Все це він вправно застосував

цю гостру зброю проти супротивників.

 

Ораторській прозі Цицерона притаманна стилістична досконалість і

точність вислову.

 

Якщо оратору доручають важкі та складні судові справи, промовець повинен

старанно та глибоко вивчати їх, якщо вирішив ними зайнятися. Глибоке

вивчання справи дає можливість ораторові визначити суть суперечки, ії

причину. Головною метою промови було переконати слухачів. Для цього,

свідчить Цицерон, повинні опиратися на три речі:

 

треба довести, що правдою є те, що ми захищаємо;

 

нам потрібно зробити спільниками тих, хто спочатку до нас не

прислухався;

 

скерувати їх почуття туди , куди вимагає справа.

рава.

 

Цицерон  визначає два джерела доказів:

 

першим джерелом вважалися документи ,що пов’язані з самою справою. Це

могли бути акти, договори, угоди.

 

другим  джерелом – була особа оратора.

 

Промова, твердить Цицерон, якою оратор намагається зворушити слухачів,

мусить хвилювати його більше, ніж будь-кого з присутніх.

 

Кожен крок промовця повинен бути обережним, обміркованим, щоб не

викликати у людей злоби. Оратор повинен спрямовувати ненависть і гнів

на противника і відвертати їх від себе та підсудного, так само слід

використовувати й почуття надії, радості та досади.

 

Цицерон  твердив, що корисно збуджувати сміх, бо веселість примножує

прихильність слухачів. Найчастіше оратор використовує сміх тоді коли

зазнає нападу противника.

 

Промовцю для виголошення дорадчих промов треба мати  розум, шану

громадян, красномовність. Перед сенатськими заседателями оратор викладає

свої міркування стисло, незаймаючи великої кількості часу. Промови мали

бути сповнені сили, вагомості та різноманітності викладу.

 

Коли оратор, каже Цицерон, щось радить народові у державних справах, то

сам мусить добре вивчати державний лад. Щоб впливати на народ, треба

також знати його звичаї, людей.

 

 Головною ареною ораторської праці промовця  були  народні збори. І тут,

на трибуні, зростала, вдосконалювалась ораторська майстерність кожного

оратора.

 

У промовах перед народом, твердив Цицерон, потрібно уникати слів які

можуть образити його, викликати загальне обурення.

 

Мова ораторів мусить бути ясною. Оратор повинен володіти чистою

літературною мовою, а слова не повинні містити у собі двозначності.

Промова має бути поважною, приємною, вченою, вічливою, елегантною,

відбивати необхідну кількість почуттів, страждань.

 

У промовах Цицерон радить уникати простих і засторілих слів, а натомість

вживати слова вишукані та ясні. Інколи оратор використовує побіжний

огляд, стисле пояснення основних питань. Оратор використовує гіперболу,

вагання, поправку до сказанного, гнів, прохання та інші стилістичні

засоби.

 

Цицерон зупиняється на образі досконалого оратора. Такий оратор володіє

всіма трьома стилями – низьким, поміркованим і високим.

 

Найуживанішими засобами красномовства Цицерон вважав етос і патос.

 

Етос використовує для змалювання характерів, звичаїв, способів життя,

патос – для збудження слухачів.

 

Виконавська майстерність зворушує всіх, бо людські почуття збуджуються

однаковими чинниками.

 

Цицерон був неперевершеним промовцем і геніальним письменником. Він

зосередив і висвітлив власний досвід ораторської і літературної

діяльності, адже всі теоретичні та практичні вимоги, що висувалисья

перед досконалими ораторами, він висував і перед собою. Після себе він

залишив 58 промов, 19 трактатів з риторики, політики (“О законах”,

“Тускуланські бесіди”, “Про оратора”, “Брут”). Більше 800 листів,

документів, які стали відомостями о єпосі громадянської війни.

 

Марк Тулій Цицерон написав і виголосив низку ораторських шедеврів:

«Брут», «Про знаменитих ораторів», «Оратор», «Про оратора». Пізніше видатний оратор Квінтіліан створив оригінальну систему навчання риторики

на основі принципів Цицерона у вигляді дванадцяти книг риторичних

настанов. Квінтіліан говорив, що небо послало Цицерона на землю, щоб

показати, до якої величі може дійти слово.

 

У Цицерона органічно поєднувалися теорія і практика: свої теоретичні

ідеї він блискуче втілював у практичній діяльності. Ідеалом оратора він

вважав людину високої культури, яка знає літературу, історію,

юриспруденцію, філософію; добре володіє і простим, і високим стилем,

розуміє вплив ритму на слух аудиторії, уміє примусити її сміятися й

плакати, може володарювати над й душею. Для ораторів Риму характерні

оклики, повтори, іронія, градація. В деяких його промовах майже не

вживаються сполучники. Такий риторичний прийом робив судову промову

карбованою.

 

Цицерон був творцем латинської мови: з важкої, неоковирної зброї

виковував тонку, гостру рапіру, яка проникала у найпотаємніші вигини

людської думки. Він виголосив понад сто промов, тексти п'ятдесяти семи

збереглися і є риторичною скарбницею для усіх часів та народів.

Стародавній Рим зі своїми майстрами ораторського мистецтва зайняв

визначне місце у світовій культурі та захоплює наших сучасників і

сьогодні.

 

Використана  література

 

Історія стародавнього світу. – к., 1989.

 

Історія красномовства. –  к., 2000.

 

Українська та зарубіжна  культура. Підручник. – к., 1999