Лекция по риторике

Вчення красномовства  виникло з узагальнення і систематизації тих прийомів і методів ведення  полеміки, спорів та диспутів, що одержали широке розповсюдження в античній Греції з її розвитим політичним життям і  боротьбою різних партій за вплив  на маси. У цих умовах уміння переконувати людей, наводити переконливі аргументи проти своїх опонентів, підкріплювати їх фактами, впливати не тільки на розум, але й на почуття й емоції слухачів, здобувало винятково важливе значення. От чому в античній Греції розробка проблем риторики починалася задовго до того, коли були створені надійні логіко-методологічні, психологічні і моральні основи й принципи, на які повинні спиратися суперечка, діалог, диспут або полеміка. Точніше кажучи, ці принципи й методи формувалися поступово в процесі узагальнення і систематизації тих прийомів, доводів і способів ведення полеміки або диспуту, що практикувалися в публічних промовах.

    Риторика  — це теорія ораторського мистецтва, наука і водночас мистецтво переконуючої комунікації

    Мистецтво ритора (оратора) полягає в його володінні усним словом як засобом впливу на слухачів. Воно ґрунтується на культурі мислення, глибокій і різносторонній освіченості, засвоєнні досвіду найкращих ораторів минулого і ораторів сучасних, бездоганному знанні мови і досконалому володінні мовленням, а також на оволодінні культурою спілкування. Оратор має бути наділений розумом, ерудицією, даром слова, певним рівнем майстерності, бути комунікабельним. Сьогодні, коли суспільство живе в умовах девальвації слова, особливо важливим є особиста порядність оратора, його безкомпромісність, щирість, спроможність обстоювати власні погляди, вміння зрозуміти проблеми людей, до яких він звертається.

    Риторика, як і філософія та логіка, належить до класичних наук, які з найдавніших  часів були основоположними загальноосвітніми дисциплінами. Мистецтво риторики було відомим в Стародавньому Єгипті, Індії та Китаї, проте справжньою батьківщиною красномовства вважають Стародавню  Грецію.

    Риторика  була вагомою складовою частиною суспільного життя Давньої Греції. Як і епос, драма, музика, скульптура й архітектура, вона вважалась мистецтвом, творчістю, її називали «царицею всіх мистецтв».

    За  стародавніх часів риторику поділяли на три галузі: судова риторика, риторика політична, урочиста риторика.

    Античні ритори виступали на політичних зібраннях, форумах та судових процесах. Найпершу теорію риторики створили V ст. до н. є. в Сіракузах. Найвидатнішим ритором був Горгій, який, удосконаливши теорію ораторського мистецтва, познайомив з нею Афіни. Він зумів перетворити риторику на мистецтво, яке силою впливу зрівнялося з поезією.

    Найславетнішим  ритором Стародавньої Греції був  Демосфен (384—322 рр. до н. є.). Сучасники зазначали, що силу Демосфенового слова можна порівняти хіба що з вихором чи блискавкою.

    На  Демосфенових промовах вчилися цілі покоління античних, ораторів. Його промови брав за зразок один 3 найславетніших давньоримських ораторів Цицерон (106—42 рр. до н. є), якого вважають батьком риторики. Ідеальним оратором сам Цицерон вважав людину високої культури, яка знає історію, філософію, літературу, юриспруденцію, може владарювати над аудиторією, вміючи примусити людей сміятися й плакати. Запорукою успіху ритора Цицерон вважав освіту та природний дар. У своїх трактатах про ораторське мистецтво Цицерон зазначав, що ритор має бути патріотом, громадянином, який живе ідеалами держави й народу. 

Найбільшим політичним оратором Давньої Греції був Демосфен 
(384 р. до н. е). Як свідчать сучасники, першу промову Демосфена публіка зустріла градом глузувань: гаркавість і слабкий від природи голос оратора не імпонували темпераментним афінянам. Але в цьому кволому на вид юнаку жив воістину могутній дух. Безупинною працею та тренуванням він здобув перемогу над собою. У древніх письменників знаходимо: «Неясну, шепеляву вимову він долав, вкладаючи до рота камінці і читав на пам'ять уривки з поем, голос зміцнював бігом, розмовою на крутих підйомах…»… Щоб позбутися від мимовільного посмикування плечей, він вішав над собою гострий спис, що заподіювало йому біль при будь-якому необережному русі.

Наполегливість  і енергія перемогли. Демосфен переборов  фізичні нестачі, довів ораторську техніку до досконалості, став найбільшим політичним оратором. Своїм прикладом  він підтвердив найважливіший принцип: оратором може стати практично кожний, якщо не пошкодує для цього часу і праці. У своїх промовах Демосфен робив ставку на вплив публічного виступу на психіку людей, на їхню волю й емоції. Такому впливові сприяли відмінно поставлений голос Демосфена і ретельно пророблений ним текст промови з опорними і кодовими фразами. Кожна така фраза, у сполученні з чудово відпрацьованою мімікою та жестикуляцією, поетапно трансформувала психіку мас у потрібному ораторові напрямку так, що люди самі не зауважували моменту, коли під впливом слова Демосфена переходили на його сторону, навіть будучи споконвічно налаштованими проти ідей виступаючого… На питання: що складає найістотніше достоїнство оратора, Демосфен завжди відповідав: «По-перше, вимова, по-друге, вимова і, по-третє, знов-таки вимова».

    Красномовство є мистецтво керувати умами. Промови  достойної людини завжди спрямовані до вищого блага. (Платон.) Нічим не можна завдати більшої шкоди, ніж промовляючи брехливо. Саме так, якщо ті люди, в яких державна діяльність полягає у промовах, не казатимуть правди, тоді хіба можна надійно керувати державою? (Демосфен.) Філософія розпізнає доброчинності, корисні з точки зору моральної й громадянської, красномовство створює їм славу. (С.Шамфор).

    Кінцева мета красномовства — переконувати людей. (Ф. Честерфілд.) Обов'язок оратора — говорити правду. (Платон.) Красномовство належить до тих мистецтв, які все здійснюють і всього досягають словом. (Платон.) Красномовство — дар, який дозволяє нам оволодіти розумом і серцем співрозмовника, здатність тлумачити чи навіювати йому все, що нам потрібно. (Ж. Лабрюйєр.) Ораторське мистецтво користується усіма вигодами поезії й усіма її правами. (Й. Ґете.)

    Платон, поєднуючи мудрість із красномовством, майстерно схиляв до себе серця слухачів не хитрощами, а силою істини. (К. Віланд.) Риторика — цариця душ і княгиня мистецтв. (Ф. Прокопович.) Оратор, достойний уваги, є той, хто користується словами для думки, а думкою для істини і доброчесності. (Ф.Фенелон.) Говорити багато й добре с дар гострого розуму, говорити мало й добре є властивістю мудрого, говорити багато й погано означає дурня, говорити мало й погано є ознакою божевільного. (Ф. Ларошфуко.) Є галузі, в яких посередність нестерпна: поезія, музика, ораторське мистецтво. (Ж. Лабрюйєр.)

Будь-яка промова  чимось подібна до наукового дослідження. Отже, промову слід будувати як певну проблему. Оратор, виступаючи перед аудиторією, завжди має проголошувати щось вагоме, нове. Виступ має бути актуальним, змістовним. Тільки за таких умов його слухатимуть.

Оратор повинен грунтовно володіти основними аспектами проблеми. Той, хто виступає перед аудиторією, має бути освічений в галузі знання, яку пропонує увазі своїх слухачів. Поверховість і малоерудованість одразу помітні, й довіри в аудиторії такий оратор не викликає.

Промова, як правило, потребує попередньої підготовки.

Підготовка промови − творчий процес, який можна поділити на такі епати: вибір теми − складання плану − збирання матеріалу − запис промови − розмітка тексту знаками партитури − тренування. Розглянемо докладніше кожний блок цього алгоритму.

1) Вибір теми.

Часто лекторові  пропонують виступити на чітко визначену тему. Так, академічна доповідь у стінах вузу визначається навчальним планом чи науковим керівником; церковна проповідь визначена наперед євангельським текстом.

2) Складання  плану.

Плани бувають  трьох видів: простий, складний і цитатний. Простий план являє собою, по суті, ряд непоширених речень.

Складний план − це своєрідне поширення простого плану шляхом розгалуження основних питань. Крім того, сюди зазвичай вводять  вступ та висновки (хоча це не обов’язково).

Цитатний план − це план, подібний, як правило, до простого, але замість непоширених речень тут вживаються цитати, які конденсують суть цього питання.

3) Збирання матеріалу.

Матеріал для  промови може конденсувати власний  і чужий досвід. Матеріалом з власного життя можуть бути: власні думки, спостереження, емоції тощо. Матеріал, що містить чужий досвід, − це, насамперед, книги, журнали, газети (хоча можуть бути й випадки з життя знайомих, друзів і т. ін.). Якщо промовець власні думки підкріплює цитатами, то вони набувають більшої ваги.

4) Запис промови.

Початківець (та й не лише) мусить після попередньої  роботи записати зібраний матиріал у  вигляді звичайного тексту. Після  запису необхідно уважно проглянути отриманий текст. Перше, на що слід звернути увагу − чи правильно було дібрано слова. Далі йде робота над стилем: чи відповідають обрані слова меті промови? аудиторії, до якої буде вона звернена? чи не будуть деякі слова „випадати” з тексту стилістично? Прослідкуйте, чи не втратили логічність і доказовість думок, чи не перевантажений ваш текст цитатами та прикладами.

5) Розмітка тексту  знаками партитури.

Навіть досвідчений  оратор, не кажучи вже про початківця, стикається з потребою певної графічної  підготовки написаного тексту: виділити найважливіші місця чи такі, що залишають простір для неточного витлумачення, тощо. Для цього використовуються знаки партитури, які допомагають зафіксувати наголошене слово, правильну інтонацію, паузи і т. ін.

Знаки партитури  за місцем іх розташування в тексті поділяють на три групи: рядкові, надрядкові, підрядкові.

Рядкові знаки

1. Фразові паузи: | коротка (на один рахунок); || на  два рахунки (раз, два); ||| на  три рахунки (раз, два, три).

2. Дужки ромбічні <>, якими варто позначати вставні  речення або слова.

3. Дужки квадратні  [] вживаються, якщо варто додати слово (слова), що допомогло б утримати непевний зміст речення, знайти потрібну інтонацію.

4. Лапки „”, в які беруть слова, що вимовляються  з інтонацією іронії.

Надрядкові знаки

5. Знак наголосу. Якщо для вас якісь слова  в тексті нові і ви не знаєте, де правильно поставити наголос, подивіться у словник і позначте наголос на письмі.