Християнська етика в моральному вихованні

 

Поділ цінностей на позитивно значущі  та негативно значущі дає людині можливість вибирати між багатьма цінностями й зумовлює смислову послідовність дій і вчинків як окремої людей, так і спільнот.

 

Складовими моральних християнських  цінностей є також естетичні  характеристики цих цінностей, естетичні  категорії — прекрасне і трагічне. Вони широко входять до структури розумі цінностей і оперування ними.

 

На основі залучення дітей до універсальних цінностей формуються складові духовного світу, моральність  особистості, яка є головний життєвим орієнтиром і здатна структурувати  реальність за критеріями значущості.

 

5. Форми виховання духовності  засобами християнських моральних  цінностей 

 

Процес формування духовності на основі християнських моральних цінностей  значною мірою зумовлюється інтегрованим підходом до цього процесу. Висунення  інтегрованості як провідної форми залучення дітей до християнських цінностей пояснюється поліфонічністю і багато аспектністю предмета, проблемне поле якого перебуває в різних галузях культури, в різних галузях знання, у предметах, що викладаються у школі й позашкільних закладах освіти. Тому знання як форма залучення до цінностей посідають провідне місце. Де б не відбувався процес передавання знань: у позашкільних закладах освіти, в таборах відпочинку, в гуртках, у процесі самоосвіти, треба повно та об'єктивно розкривати їх через роз'яснення, обґрунтування, наводячи численні приклади і через складову знань досягати свідомого засвоєння матеріалу. Отримання й оволодіння знаннями тут, мабуть, більше, ніж за будь-якого виховного впливу, має носити зацікавлений, особистісний і емоційний характер.

 

Велике значення мають емоції, адже вони повністю лежать до почуттєвої сфери, проходять через психіку людини і саме від цієї сфери залежить сприймання або ж відмова від  тих чи інших цінностей. Людину не можна примусити бути моральною  — потрібно її переконати, пропустити знання через її емоції, почуття, психіку, через свідомість з тим, щоб висловлені моральні цінності стали її власним надбанням.

 

Знання та емоції, тобто, когнітивно-почуттєвий фон, закріплюються у вправлянні, досвіді, діяльності різних форм та видів, через які вихованці не лише пізнають, а й оволодівають красою духовного життя, побудованого на засадах моральних цінностей. Забезпечити духовне життя дітей можна лише тоді, коли вони в творчій діяльності використовують свої емоційні, інтелектуальні й фізичні сили.

 

В процесі формування духовності засобами моральних християнських цінностей  доцільно широко використовувати через  посередній виховний вплив вихователя на дітей настанови, нагадування, попередження, переконання, пораду, прохання, похвалу (схвалення), оцінювання, погрозу, покарання як виховні впливи і спонуки (за П.Юркевичем).

 

Серед методів і форм духовного  формування одне з провідних місць  належить активним формам і методам (ситуаційно-рольові ігри, соціограми, метод аналізу соціальних ситуацій з морально-етичним характером, ігри -драматизації тощо), які дають дітям можливість предметно, безпосередньо й емоційно бути в ситуації морального вибору та морального пошуку.

 

Особливе місце посідають форми  й методи, які залучають дітей до художньо-музичного, мистецького світу християнських цінностей, де поєднуються традиційні методи з художньою діяльністю самих дітей — живописом, ліпленням, декоративно-прикладним мистецтвом, музикуванням, драматизацією тощо. Крім цих методів доцільно використовувати й традиційні — бесіди, лекції, семінари, роботи з книгою тощо.

 

Одним з напрямів залучення дітей  до християнських цінностей може бути краєзнавча та екскурсійно-пошукова робота, яка знайомить дітей з  досвідом і традиціями адаптації  християнських моральних цінностей до культури рідного краю.

 

Результативність застосування інтегрованого  підходу, різноманітних виховних форм, методів і впливів великою  мірою залежить від того, наскільки  вони відповідатимуть індивідуальним і віковим особливостям дітей, задовольнятимуть їхні духовні потреби, викликатимуть відповідну мотивацію і стимулюватимуть саморозвиток і самовиховання дитини, спонукатимуть до морального удосконалення.

 

Висновок 

 

Згідно зі ст. 35 Конституції України, “церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа — від церкви”, що визначає світський характер держави, а також світське навчання і виховання в закладах освіти усіх типів. У Декларації Генеральної Асамблеї ООН від 25 листопада 1981 р, сказано, що релігійне виховання дітей, здійснюють батьки в “рамках родини” відповідно до своїх релігійних переконань. Релігійні організації можуть вести навчання з питань релігії “в місцях для цієї мети пристосованих”. Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” (ст0 6) передбачає, що “релігійні організації мають право . створювати для релігійної освіти дітей і дорослих навчальні заклади і групи, використовуючи для цього приміщення, що їм належать.”

 

Щоб осягнути масштаби виховного впливу релігії на особистість, .на розвиток людських цивілізацій, досить звернутися до тверджень видатних людей про роль релігії у розвитку людства: “Наймудріші і найсильніші народи є водночас найбільш релігійними”.(Сократ); “Невизнання Бога є для держави найбільшим лихом, хто підриває релігію, той підриває водночас і основи суспільства” (Платон); “Віра, релігія і моральність — необхідні підпори усякого добробуту і ладу” (Вашінгтон).

 

Церква є педагогічною установою  — колективною інстанцією, що ставить  за мету виховання, вдосконалення людського життя.

 

Значний вплив релігії на виховання  дітей у сім'ї пояснюється тим, що вона опікується кожною людиною  від її народження до смерті. У часи тоталітарне атеїстичного режиму була нагода переконатися в тому, яких збитків  у вихованні дітей і молоді, особливо в духовно-моральній сфері, було завдано. “Церква використовує кожну нагоду, — зазначає М.Стельмахович, щоб нагадати батькам про їхній святий виховний обов'язок, а дітям — про необхідність їх гарної поведінки. Віра й звичаї християнські, які панують у парафії, створені церквою, є тією духовною атмосферою, з якій діти зростають і розвиваються”.

 

Релігія використовує такі засоби виховного  впливу: богослужіння і обряди, причастя, сповідь, проповідь, відпущення гріхів, благословення, заповіді. Застосовуються й покарання: позбавлення благословення, спокутування гріхів, прокляття, піддання анафемі. Методами релігійного самовпливу і самовиховання е молитва, дотримання посту, покаяння, обітниця. Велике значення має загальна організація релігійної діяльності: регулярні відвідування церкви, щоденні молитви, дотримання постів, церковні свята. Не слід забувати й про виховний вплив релігійної музики, живопису, архітектури.

 

У релігії є чому повчитися, є  що перейняти педагогам, а саме:

 

- ідеал Людини-Легенди — безсмертної, мужньої, вольової, морально стійкої. Вона любить народ, і народ любить її. Вона приймає смерть в ім'я життя людей, в ім'я їх спасіння. Ідеал цієї Бога-Людини пережив віки й тисячоліття;

 

- програму морального самоочищення, самовдосконалення людини, “науку життя”, яка впродовж століть формувала істинну людяність, і допоможе нам сформувати певний тип людини, стиль стосунків її з навколишнім світом, здоровий духовний стан інтимних почуттів і роздумів, моральних вчинків і справ;

 

- професійно-педагогічну майстерність  релігійних діячів, їх уміння  щоразу знаходити шляхи до  людської душі, переконувати, ненав'язливе  та делікатно “лікувати”, духовність;

 

- релігійну культуру як глибоке  розуміння і знання людини, повага  до неї, бажання допомогти не лише словом, а й конкретною справою: Біблія — не тільки цінна історична пам'ятка, а й підручник життя;

 

- релігійні знання, релігійні науки  як елемент світової культури.

 

Релігійні ідеали — могутня сила, яка духовно живить маси. Література

 

1. Берляев H.A. Смысл истории. - M., 1990.

 

2. Ващенко Григорій. Хвороби в  галузі національної пам'яті.  — К., 2003.

 

3. ЛосскийН.О. Условия абсолютного  добра.-M., 1991.

 

4. Малерб Мишель. Религии человечества. —Москва — Санкт-Петербург, 1997.

 

5. Сухомлинський В.О. Вибр. тв.: У 5-ти т. -К., 1976.

 

6. Ушинський К.А. Тв.: У 6-ти  т. - К., 1954.

 

7. Ушинський К.А- Вибр. пед. тв.—К., 1983.

 

8. Франко Іван. Вибр. тв.: У 3-х  т. — Дрогобич, 2004.

 

9.Твардовськовий І. Християнські  цінності.: Вроцлав. 2004.

 

10.Твардовський І. Виховання  в моральності.: Вроцлав. 2002.

 

11.Майкшик Ст. Релігієзнавство.: Познань  .1998.

 

12.Мальчевський П. Історія християнства.: Познань 1997.

 

13.Зауха А. Витоки, історія християнства.: Вроцлав 2001.

 

14.Мальчевський П. Католицизм. Історія і походження.: Познань 2001.

 

15.Місяк  А. Із закутків свідомості.: Краків 1998.

 

16.Пендзик  М. Любов в нашому житті.: Гданськ-Краків.: 1987.

 

17.Емілія  Адамчук. Вибране .2-ий том. :Глівіци.1995.

 

18.Гжибек  А. Природа духовності.2-ге вид.: Жешув.2003.

 

19.Рудольф  Д. Сучасне християнське подружжя .: Краків-Познань.2001.

 

20.Хмура  А. Катихизис.: Глівіци.1989.

 

21.Хмура  А. Нова християнська етика.: Глівіци  .1991.

 

22.Мрочек  А. Церва в нашому житті.: Краків. 2004.

 

23.Бернацяк  М. Виховання в сім'ї. : Гочалковіце Здруй .2004.