Релігія, як галузь науки

б) Соціологія релігії

    Соціологія релігії як наукова дисципліна починає формуватися з середини XIX ст. В якості базових джерел соціології релігії послужили ідеї англійських філософів XVII - XVIII ст. Т. Гоббса (1588-1679), Г. Болінброка (1678-1751), французьких філософів і представників суспільно-політичної думки XVIII ст. Ш. Л. Монтеск 'є (1689-1755), Ж. Ж. Руссо (1712-1778), К-А. Гельвеція (1715-1771), особливо філософів, істориків і перших соціологів XIX ст. - Американського історика і етнографа Л. Г. Моргана (1818-1881), французького філософа і соціолога О. Конта (1798-1857), англійського філософа і соціолога Г. Спенсера (1820-1903), а також ряду вже згадуваних німецьких філософів. Засновниками соціології релігії є німецький соціолог, історик, філософ М. Вебер (1864-1920), французький соціолог, філософ Е. Дюркгейм (1858-1917), німецький філософ, соціолог Г. Зіммель (1858-1918), німецький теолог і філософ Е . Трельч (1865-1923). ⁴

      Особливий внесок у вивчення  релігії з соціологічних позицій  внесли німецький мислитель М.  Вебер (1864-1920) і французький мислитель  Е. Дюркгейм (1858-1917). Для Вебера  релігія представляє інтерес  як особливий вид мотивації  соціальної поведінки людей. Для  Дюркгейма релігія пов'язана з  функціонуванням в соціальній  взаємодії священних об'єктів.  Різниця в соціальному житті  двох різних областей - мирської  і священною є, по Дюркгейму,  головною ознакою релігії. 

в) Психологія релігії.

         Психологія релігії як наукової дисципліни формується в кінці XIX - початку XX ст. Істотний внесок в її становлення і розвиток внесли німецький психолог, фізіолог, філософ В. Вундт (1832-1920), американський психолог і філософ У. Джемс (1842-1910), німецький філософ В. Дільтей (1833-1911). У центрі уваги представника американського прагматизму У. Джемса перебувала емоційна природа релігії. Кожній людині властиво релігійне почуття, вважав він, але невіруючі вражені духовної глухотою і не можуть почути голос Бога. Величезну роль у розробці психологічного підходу до осмислення природи релігії зіграла книга У. Джемса «Різноманіття релігійного досвіду», в якій він розробив найважливіше поняття релігієзнавчого знання - «релігійний досвід». Великий інтерес для формування психологічного підходу до релігієзнавчим проблем представляють праці 3.Фрейда, К. Г. Юнга, Е. Фромма. Наприклад, Фрейд вважав, що з психологічної точки зору релігія - це ілюзія, що є відповіддю на ті нездоланні протиріччя, з якими стикається людина у своєму житті. Е. Фромм писав про подвійну природу релігії. У ній присутні як авторитарна тенденція (Бог - це сила і влада), так і гуманістична, пробуджує творчі здібності людини. Сьогодні осмислення природи та сутності релігії з позиції психології стає все більш привабливим. Так, наприклад, видатний російський дослідник Є. А. Торчинов у своїй фундаментальній монографії «Релігії світу: Досвід позамежного: трансперсональна стану і психотехніка» пише: «... вважаємо саме релігійний досвід фундаментальною основою феномену релігії як такого, саме його ми розглядаємо як першоелемента релігії зі всіма її віруваннями, догматами та інститутами. Або, що буде точніше, ми вважаємо, що в основі релігії лежать, часом, дуже глибинні, часом і більше поверхові, психічні переживання чи стану, які пізніше, в рамках вже традицією, що склалася, можуть кваліфікуватися як релігійний досвід ». І далі Є. А. Торчинов пише: «Не слід у пошуках суті релігії звернутися до того, що складає саме живе і глибинне в ній, а саме - до релігійного досвіду. Дослідження ж релігійного досвіду вимагає, за визначенням, вже не соціологічного, а психологічного підходу. ⁵

      Свого часу Галілео Галілей  зробив глибоке і дотепне зауваження, що релігія вчить нас тому, як зійти на Небо, а не тому, як небо обертається. А цей  шлях на Небо, згідно всім розвиненим  релігій, в кінцевому рахунку,  полягає в деякій психічної  (душевної, духовної - псіхе, пневма) трансформації людини, в його  духовному перетворенні, просвітління  і пробудженні його свідомості. Так стверджують релігії ». Дійсно, скажімо східні релігії - це релігії з розвиненою психотехнікою, різноманіттям духовно-містичних практик, в той час як християнству більшою мірою властива висока ступінь догматизації вчення і соціалізованості (інституалізація), хоча і воно має розвинений психотехнический досвід.

г) Історія релігії

    Поняття історія релігії має двозначний зміст. Насамперед воно фіксує реальний розвиток релігійних вірувань, культових  дій та релігійних організацій, їх місце  і роль в суспільній життєдіяльності, відображає процес формування й становлення  специфічного способу практично-духовного  входження людини в світ. Але історія  релігії це є й специфічна галузь знання, розділ релігієзнавства, що вивчає походження і розвиток релігії у  її власних відношеннях і в  загальних соціально-історичних та соціально-культурних зв’язках.

    Історія релігії як розділ релігієзнавства, подібно філософії релігії, почав формуватися раніше, ніж три інших названих його розділу. Починаючи з XIX ст. історія релігії стає областю діяльності багатьох дослідників. До них, перш за все, відносяться: англійські історики і етнологи Е. Б. Тейлор (1832-1917), Дж.Фрезер (1854-1941), німецький історик Ю. Вельгаузена (1844-1918), німецький історик і філософ А. Дереві (1865-1935), австрійський теолог, етнограф і лінгвіст В. Шмідт (1868-1954), російські історики Ф. І. Щербатського (1866-1942), В. В. Бертольд (1869-1930), А. Б. Ранович (1885-1948), Р. Ю. Віппер (1859-1954), богослов і історик А. В. Карташов (1875-1960) та багато інших. ⁶

      Історія релігії змальовує рухомий  у часі світ явищ релігії  у всьому його різноманітті, відтворює  минуле різних релігій в конкретності  їх форм, накопичує і зберігає  інформацію про численні існували  й існують релігіях. Вивчаються  походження релігії, ранні форми  вірувань (на основі даних археології, етнографії, порівняльного мовознавства та ін.) Дослідження ведуться в руслі загальної історії релігії, історії даної релігії чи конфесії, країнознавчої історії релігій та конфесій.

д) Порівняльне релігієзнавство

     Порівняльне релігієзнавство - одне з дисциплінарних утворень академічного релігієзнавства, метою якого є з’ясування особливостей різних релігійних комплексів на основі співставлення їх віроповчальних принципів, обрядових дійств, функціонування. Матеріал свій порівняльне релігієзнавство  запозичує з історії релігій, історії культури, етнографії, антропології, мовознавства, соціології тощо. Назву  цю вперше вжив німецький дослідник  Макс Мюллер в 1867 році. Саме йому належить думка, що коли ти знаєш одну релігію, то ти не знаєш жодної.

     Проте ще чітко не визначена однозначність  поглядів вчених на мету і завдання цієї науки. Одні з них порівняльним релігієзнавством користуються при  вивченні релігій народів, споріднених  за походженням або ж мовою. Інші – обмежують його порівняльно-історичним вивченням релігій народів культурних, тобто тих, які мають свою історію. Дехто предмет порівняльного  релігієзнавства зводить до дослідження  сутності релігії та її проявів.

     Саме  співставлення різних релігій дає  можливість віднайти їх спільну основу, історію розвитку, наступність і  взаємовплив. Порівняльне релігієзнавство  дає матеріал для класифікацій релігій, з’ясування тенденцій їх розвитку. Зразками таких класифікації є порівняльний аналіз різних конфесій, проведений відомими дослідниками релігій Гегелем, Тіле, Тойнбі та ін.

     Наш час – час актуалізації присутності  релігійного чинника в різних сферах суспільного життя. Образно  можна сказати, що релігія виходить за межі своєї сутності. Водночас спостерігається  поліконфесіоналізація релігійного  життя, урізноманітнення форм міжконфесійних і міжцерковних відносин. У зв’язку  з цим науковці стали більше приділяти  уваги питанням свободи буття  релігії в суспільстві, державно-церковним  відносинам, їх правовому обгрунтуванню. Конституюється ще одна релігієзнавча дисципліна. Назвемо її за аналогією право або правознавство релігії. Виокремлюються також політологія релігії, географія релігії, практичне релігієзнавство.⁷

     Список  використаної літератури. 

1. Гудима А. М. Релігієзнавство. — Т., 2002. — 262с.

2. Докаш В.І., Лешан В.Ю. Загальне релігієзнавство. — Чернівці, 2004. — 376с.

3. Дулуман Є. К., Закович М. М. Релігієзнавство. — К., 2000. — 349с.

4. Лубський В.І. Релігієзнавство. – К., 2002. – 432 с.

5. Релігієзнавство Курс лекцій / К.: Знання, 2009.- 214 c.

6. Черній А.М. Релігієзнавство. – К., 2003. – 352 с.