Анализ состояния нефтевой промышленности Украины

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту

Одеський національний економічний  університет

 

 

 

 Кафедра  регіональної економіки та екології

 

 

 

 

Індвідуальне завдання 
на тему: 
Аналіз ресурсної бази нафтової промисловості України.

 

 

 

 

 

 

                                                                                     Виконала 
                                                                                     студентка 13 групи ФЕУП 
                                                                                     Цуркан А.С. 
                                                                                     Перевірила  
                                                                                     Михайлюк О.Л.

 

 

Одеса - 2012

Постановка проблеми.  
Нафтогазова галузь – це стратегічна галузь, яка забезпечує економічну та енергетичну безпеку кожної держави. Одним із найважливіших стратегічних та пріоритетних напрямків її розвитку українські вчені вважають забезпеченість країни власними ресурсами, зокрема нафтою. Світова криза, в тому числі і нафтова, спонукає людство до ефективного й економічного використання цієї сировини. Велика кількість країн залежить від імпорту сировини, і Україна не є винятком. Україна є однією з тих держав, які за допомогою власних ресурсів задовольняють лише незначну частину попиту на паливно-енергетичні ресурси, що свідчить про значну залежність від імпортного постачання енергоресурсів. Більшість країн, в тому числі і Україна, розглядає цю залежність як загрозу національній та енергетичній безпеці. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Велика кількість вчених-економістів, які займаються дослідженням ринку нафти та нафтопродуктів, вважають, що для розвитку цього сегмента економіки України необхідно збільшувати щорічний видобуток власної нафти для максимального завантаження виробничих потужностей нафтопереробних заводів. Вагомий внесок у розвиток дослідження стратегії розвитку нафтогазового комплексу, що спрямована на збільшення власного видобутку енергоресурсів, внесли українські вчені В.Г. Бурлака, В.В. Вербинський , І.В. Діяк, А.З. Дорошкевич , М.Г. Земляний , Т.В. Ряузова , В.Л. Саприкін , А.І. Сухоруков , І.І. Темненко , А.І. Шевцов , які енергетичну безпеку країни пов'язують із розширенням власної сировинної бази. Слід зазначити, що у Національній програмі «Нафта та газ України до 2010 року» нарощування обсягів власного видобутку вуглеводнів визначене як стратегічне завдання.

Мета дослідження полягає у розгляді ситуації на ринку нафти й окресленні основних проблем нафтової галузі України, а також у аналізі альтернативних джерел забезпечення сировиною підприємств нафтогазової галузі.

Основні результати дослідження. Майже всі вітчизняні вчені стверджують, що підприємствам нафтогазового комплексу необхідно використовувати власні нафтові ресурси. Але така стратегія діяльності викликає низку питань, які ставлять під сумнів її доцільність. По-перше, з кожним роком об’єм запасів нафти у світі дуже швидко скорочується, а попит, попри світову кризу та використання альтернативних джерел енергії, скорочується непропорційно виснаженню родовищ. Існує значна імовірність, що це в кінцевому результаті призведе до колосального росту цін на нафту і продукти її переробки. Крім того, багато країн досягли максимального видобутку нафти, який має назву «пік Хабберта». 
       Пік нафти – час, коли світ досягне максимальних обсягів видобутку нафти, після чого ці обсяги зменшуватимуться, доки світові родовища не будуть остаточно вичерпані . Цю теорію розробив в 1954–1956 рр. M.К. Хабберт, сформулювавши основні закони, які описують вичерпання будь-якого кінцевого ресурсу, в тому числі нафти: 
- видобуток починається з нуля; 
- видобуток збільшується до піку, який ніколи не може бути перевищений; 
- щойно пік пройдено, відбувається падіння видобутку, поки ресурс не буде вичерпано . 
      У 1956 р. M.К. Хабберт передбачив, що пік видобутку нафти в США настане в 1970 році. У 1971 р. зростання видобутку нафти в США, попри всі зусилля федерального уряду, припинилося і почався його спад. У зв зв'язку з підтвердженням цієї теорії почалася подальша її розробка. Відповідно до результатів цих досліджень, нині серед країн, внесок яких у світовий видобуток значний (понад 0,5 млн. бар./день), пік видобутку нафти настав у 36 країнах. Прогнози, зроблені відповідно до теорії Хабберта, відрізнялися від дати настання реального піка не більш як на два роки. Точність роз рахунків безпосередньо залежить від точності оцінювання запасів нафти вконкретній країні . 
     Дуже багато країн, які є лідерами видобутку нафти у світі, вже досягли свого піку або досягнуть приблизно через 10–20 років. Це є дуже значним чинником у розробці паливно-енергетичної програми кожної держави, бо у зв'язку з тим, що більшість держав вже не зможуть вдовольнити попит на нафту і нафтопродукти, логічно очікувати зменшення пропозиції нафти і значного підвищення ціни на нафту. 
     В Україні пік видобутку нафти з газовим конденсатом припав на 1973 р. і складав 14,5 млн. т, після чого почалося його падіння, яке тривало понад 20 років. Тільки з 1994 р. видобуток нафти стабілізувався на рівні 4,0–4,2 млн. т на рік . Згідно з даними ОПЕК, більшість країн не тільки досягнуть свого піку видобутку нафти, а навіть через декілька років та десятиліть припинять її видобувати з причини виснаження ресурсів. З цього випливає, що Україна повинна зберегти якнайбільше власних ресурсів нафти і збільшити використання імпортованої нафти. Це дозволить у майбутньому бути однією з тих країн, які володіють власними ресурсами, попри виснаженість ресурсів у світі, і отримувати надприбутки від її продажу. Бо, як свідчить світовий досвід, майже в усіх країнах діє принцип «краще зразу», оскільки підприємці, які володіють нафтовидобувними та нафтопереробними підприємствами вважають за краще отримати прибутки якнайшвидше.  По-друге, нафтопереробні заводи (НПЗ), які знаходяться на території України, використовують застарілі технології, спрямовані на збільшення виходу важких нафтопродуктів, що не відповідає екологічним вимогам (стандартам), чинним у ЄС. На території України функціонують шість нафтопереробних заводів: 
- чотири працюють за простою схемою переробки і відносяться до категорії А (Дрогобицький НПЗ, Надвірнянський НПЗ, Одеський НПЗ, Херсонський НПЗ). Цей тип НПЗ має дуже жорстку схему розподілу продуктів, що характеризується високою часткою виходу важких дизельних палив. Виробництво палив майже повністю визначається типом сирої нафти для переробки]; 
- 2 НПЗ працюють за напівскладною схемою переробки і відносяться до категорії В (Кременчуцький і Лисичанський НПЗ). Вироблена продукція характеризується дуже низькою часткою важких дизельних палив і певним вмістом коксу. Головною проблемою каталітичного бензину є високий вміст сірки, що вимагає значного і дорогого гідроочищення кінцевого продукту згідно з національними та міжнародними нормами [14]. 
    У сучасному світі спостерігається тенденція до використання технологій, які дозволять ефективніше використовувати сировину (в нашому випадку –нафту). Застосування методу глибокої переробки дозволяє зменшити всі витрати та збільшити об'єм і якість нафти та нафтопродуктів. Варто зазначити, що глибина переробки нафти в Україні дуже низька і в середньому складає близько 70%, в більш розвинутих країнах вона перевищує  90%. Це свідчить про те, що існуючі в Україні технології не дозволяють ефективно використовувати свої ресурси. 
   Для більш ефективного використання ресурсів в Україні необхідно будувати нові НПЗ з повною схемою переробки та проводити модернізацію і реконструкцію існуючих НПЗ, використовувати нові інноваційні методи переробки нафти. Ці заходи вимагають значних капіталовкладень і часу, але їхня рентабельність доведена світовим досвідом. Використовувати застарілі технології переробки нафти при очікуванні зменшення світових запасів є нераціональним кроком у розвитку нафтопереробної промисловості України. Більш обґрунтованим було б рішення модернізувати частину заводів категорії А, але по черзі, щоб не напружувати ситуацію на ринку нафти та нафтопродуктів.По-третє, існує необхідність диверсифікувати джерела постачання та видобутку нафти в Україні для зменшення монополії російських компаній. Це означає не тільки появу нових постачальників, але й розробку нових родовищ на територіях інших держав. Основні джерела постачання нафти в період з 2000 р. по 2008 р. представлені в табл. 2. Починаючи з 2004 р. постачання нафти в Україні постійно знижується – з 4,62 млн. т у 2003 р. до 10,22 у 2008 р., тобто у 2,4 раза. При цьому власний видобуток збільшився у 1,7 раза (у 2003 р. – 2,17 млн. т, у 2008 р. – 3,65 млн. т), і його частка у загальному споживанні в 2008 р. склала 35,7% порівняно з 8,8% у 2003 р. 
    Головним джерелом нафтозабезпечення України є Росія, але обсяги використання російської нафти в Україні знизилися дуже суттєво – з 21,3 млн. т у 2003 р. до 6,2 млн. т у 2008 р. (з 86,6% у загальному споживанні нафти Україною в 2003 р. до 60,5% в 2008 р.. Слід зазначити, що у 2008 р. з'явились два нових постачальники – Ірак і Білорусь, однак їхня частка дуже мала – відповідно 2,7% і 1,1% . З 2005 р. припинилося постачання нафти з Казахстану (у 2001 р. було поставлено 3,8 млн. т – 24,4%, у 2004 р. 0,8 млн. т – 3,3%) (табл. 2, рис. 1). 
   Хоча українські нафтопереробники виробляють значну частину своєї продукції з дешевшої вітчизняної нафти, але вони не враховують ціни на вітчизняну нафту в розрахунку ціни на нафтопродукти в Україні. Якщо виробництво продукції з власного ресурсу зменшиться, а поставка імпортної сировини буде стабільною, то це жодним чином не вплине на ціну нафтопродуктів. По-четверте, майже всі основні легковидобувні родовища України вироблені, інші – вважаються важковидобувними і вимагають розробки та використання новітніх технологій видобутку, що потребує вкладення значних коштів. 
    Для вирішення ситуації, що склалася, варто запровадити нову концепцію подальшого функціонування нафтовидобувної та нафтопереробної промисловостей, яка включає два альтернативні підходи: 
1. Взагалі відмовитися від власного видобутку нафти, тобто законсервувати родовища, які знаходяться на території України, а використовувати імпортовані ресурси з диверсифікованих джерел постачання та альтернативні види палива. 
2. Частково відмовитися від власного видобутку на території Україні, використовуючи тільки родовища нафти в шельфі Чорного та Азовських морів, імпортовану нафту та паралельно – альтернативні види палива. Вигідне географічне розташування дозволяє Україні розраховувати на розширення джерел постачання нафти, забезпечення постачання з альтернативних джерел. Згідно з «Програмою диверсифікації джерел постачання нафти в Україну на період до 2015 року» можливими були б варіанти співпраці з: 
- Азербайджанською Республікою, Грузією і Російською Федерацію  
щодо можливості постачання каспійської нафти в Україну; 
- Республіками Казахстан – щодо стабілізації (збільшення) обсягів транспортування казахстанської нафти територією України; 
- Республіками Ірак, Іран та Турецькою Республікою – щодо організації поставок нафти з Республіки Ірак територією Турецької Республіки до чорноморських портів; 
- країнами Північної Африки, зокрема Лівією та Єгиптом . 
     Ці країни володіють значними запасами нафти, тому співпраця з більшістю з них дозволила б забезпечити достатню незалежність від поставок російської нафти, що, у свою чергу, зменшить тиск російських компаній та держави на ринок нафти і нафтопродуктів України. 
    За розрахунками спеціалістів, у надрах України залягає понад 2 млрд. т вуглеводнів у нафтовому еквіваленті. Для порівняння: розвідані запаси нафти у Китаї становлять 3,3 млрд. т, США – 3,1 млрд. т, Росії – 9,8 млрд. т, Іраку – 9,2 млрд. т. Але річ у тім, що ці та інші нафтоносні країни добувають нафту на суші, що значно дешевше і безпечніше. У нас же більшість запасів вуглеводнів сховані під товщею морської води – інакше кажучи, на морському шельфі. На ці родовища припадає лише 6% видобутку вітчизняного газу, нафту ж з морського дна ми не добуваємо взагалі. Поєднання вітчизняної газотранспортної  системи з аналогічними системами Східної і Західної Європи дає можливість транспортувати видобутий на шельфі Чорного і Азовського морів газ у будь-яку точку України та Європи, що може бути одним із варіантів розв'язання проблеми диверсифікації джерел постачання вуглеводнів . 
    Український сектор акваторії Чорного і Азовського морів є одним з найперспективніших нафтогазоносних регіонів для нарощування власного видобутку вуглеводнів в Україні. 
   Проблемою розвитку нафтовидобування на морській території України є відсутність комплексної програми освоєння вуглеводного потенціалу української частини континентального шельфу Чорного і Азовського морів. Постанова Кабiнету Мiнiстрiв України «Програма освоєння вуглеводневих ресурсів українського сектора Чорного та Азовського морiв» вiд 17.06.1996 виявилася недієздатною і залишається одним із тих нормативних документів, які не знайшли розуміння і підтримки на практиці. ДАТ «Чорноморнафтогаз» – єдине підприємство в системі НАК «Нафтогаз України», яке здійснює весь комплекс робіт з розвідки та розробки родовищ вуглеводнів на шельфі Чорного та в акваторії Азовського морів, первинної обробки і транспортування природного газу морськими і наземними газопроводами, зберігання газу [28]. В даний час розробка родовищ на Прикерченському шельфі Чорного та Азовського морів здійснюється спільно з ДК «Укргазвидобування». ДАТ «Чорноморнафтогаз» має ліцензії на геологічне вивчення надр чотирьох ділянок із метою пошуків і оцінки родовищ нафти та газу, в тому числі дві ділянки в північно-східній частині Азовського моря (РФ). Намічений комплекс робіт щодо ліцензійних ділянок «Південно-східна Чорноморська площа Чорного моря» (ліцензія ШЧМ №11150 НП із терміном дії до 21.12.2010) і «Північно-західна Чорноморська площа Чорного моря» (ліцензія ШЧМ №11151 НП із терміном дії до 21.12.2010) передбачає забезпечення бурових робіт на першій ділянці і буріння першої свердловини другої ділянки у 2009– 2010 рр. Світове освоєння морських територій розпочалося ще на початку 50-х років XX ст., вивчення ж ресурсної бази Чорного моря розпочалося тільки в 60-х роках XX ст., а буріння родовищ вуглеводних ресурсів проводиться з 1971 року. Освоєння Азовського моря розпочалося значно пізніше, в 1980-х роках, а перші розробки родовищ – в 1983 році.  
    ДАТ «Чорноморнафтогаз» здійснює видобуток на 6 вуглеводних родовищах, які розташовані на шельфі Чорного та Азовського морів: три в Азовському (Стрілкове, Східно-Казантипське і Північно-Булганакське) і три у Чорному морі (Голіцинське, Штормове, Архангельське) [20]. Також розробляється ще ціла низка родовищ на шельфі Чорного та Азовського морів, але вони здебільшого газові. Тільки одне родовище Суботінське– нафтове. Але інформації про видобуток там хоча б 1 т нафти ще не з'являлося. 
      Повільна розробка шельфу Чорного та Азовського морів пояснюється тим, що: 
- виконання розвідувальних і бурових робіт, облаштування родовищ в морських умовах технічно є значно складнішими, ніж на суші, і вимагають значних фінансових інвестицій. Так, для освоєння нафтової площадки Суботине на Прикерченській ділянці шельфу моря, за даними «Чорноморнафтогазу», необхідні інвестиції в розмірі 3,55 млрд. грн., а освоєння Одеського і Безіменного родовища вимагає 1,38 млрд. грн. (274 млн. дол. США) ; 
- Україна не квапиться розробляти нові родовища через невизначеність територіальних кордонів у Чорному та Азовському морях. 
   Нерозвідані запаси на морському шельфі України оцінені Українським державним геологорозвідувальним інститутом у 1852,96 млрд. куб. м газу, 157,2 млн. т нафти і 186,2 млн. т конденсату. Це – 37% сумарних нерозвіданих ресурсів газу, 21,4% – нафти і 53,8% – конденсату [10]. 
  За оцінками Українського державного геологорозвідувального інституту, сумарні перспективні і прогнозні ресурси вуглеводнів в акваторії складають 1438 млн. т умовного палива (у.п.), в тому числі: 
- на шельфі Чорного моря – 780 млн. т у.п.; 
- на континентальному схилі і в глибоководній впадині Чорного моря – 346 млн. т у.п.; 
- на шельфі Азовського моря – 312 млн. т у.п.  
Видобуток вуглеводів на Чорному морі проводиться на мілководді (глибина менша 200 м). Але спеціалісти вважають, що набагато перспективніші, але разом з тим і набагато складніші для розвідки та видобування ділянки знаходяться на глибинах від 200 до 2000 м [12]. Найбільша глибина, доступна для  українських бурових платформ «Сиваш» і «Таврида», трохи більше 70 метрів. Цю проблему можна вирішити двома шляхами: 
- закупка сучасних бурових установок (платформ, бурових суден) або їх 
оренда; 
- залучення до співпраці міжнародних спеціалізованих компаній, які проводять освоєння та розробку морських родовищ і володіють необхідними знаннями та технологіями. 
   У зв'язку з тим, що найбільш перспективні ресурси нафти знаходяться у глибоководній частині Чорного моря, розробка яких вимагає новітніх технічних засобів і великих капіталовкладень, український уряд вважає необхідним залучення інвесторів, здебільшого іноземних. Час від часу в Україні проводяться конкурси між компаніями різних країн світу в галузі розробки шельфів Чорного та Азовських морів, але ніякого результату це поки що не принесло.  
    Залежність України від імпорту нафти і нафтопродуктів змушує шукати альтернативні джерела енергії. У світі набувають розповсюдження альтернативні види палива (пеллети, біодизель, водень, біоетанол тощо), але вони дуже рідко використовуються. В Україні, на відміну від інших країн, які стимулюють виробників альтернативного виду палива та енергетики, ці види палива використовуються рідко, тому що виробниче устаткування є дуже дорогим і відсутня зацікавленість з боку держави. 
   Одним з основних видів альтернативного палива є біопаливо. Біодизельне паливо (БДП) – біодизель, МЕРО, РМЕ, RME, FAME, EMAG, біонафта тощо – це екологічно чистий вид палива, який одержують із жирів рослинного і тваринного походження та використовують для заміни нафтового дизельного палива (ДП) . Недостатня кількість власних ресурсів нафти, подорожчання нафти та нафтопродуктів у світі призводить до зростання попиту на біопаливо та, відповідно, на сировину для його виробництва. За даними Food and Agriculture Organization of the United Nations (Продовольча і сільськогосподарська організація Об'єднаних Націй), очікується, що цей процес стосуватиметься передусім зернових (пшениця), насіння олійних культур, цукру і рослинних олій. Очікується, що протягом наступного десятиріччя значні обсяги кукурудзи в США, пшениці та насіння ріпаку в Європі, цукру в Бразилії використовуватимуть для виробництва етанолу та біопалива. Такий попит прямо впливатиме на ціни на перелічені культури та опосередковано – через ціни на фураж – на ціни продукції тваринництва і птахівництва. Окремо слід зазначити, що високі ціни на нафту також зумовили появу спеціальної політики стимулювання виробництва біопалива. Однак неминучим наслідком зростання цін на нафту є істотне подорожчання всіх продуктів харчування. Це пов'язано не тільки і не стільки з ціною на солярку та мінеральні добрива, скільки з тим, що ціни на зерно та цукор жорстко зв'язані з цінами на біоетанол з тієї простої причини, що саме з зерна, цукрової тростини та цукрових буряків виробляють цей вид палива. 
    Для людства найбільш гуманним є використання традиційного виду палива, а з альтернативних – енергії вітру та сонця. Використання біопалива у великій кількості загрожує виникненню світового дефіциту продуктів харчування, тому що для виробників найбільш рентабельним є виробництва сировини для біопалива. У недалекому майбутньому це може призвести до того, що зникнуть посіви зернових і маслянистих культур, що загрожує голодом для багатьох країн світу. 
    Проаналізувавши основні види ресурсів для України, слід зазначити, що важливими потенційними ресурсами є гідроресурси, вітроенергетика, сонячна, геотермальна енергія, біогаз, утилізація відходів.  
   Висновки. Нафта є товаром, який завжди займає ключові позиції у світовій економіці. Хоча в останні роки частка нафти в структурі споживання паливних ресурсів зменшилася, проте вона залишається достатньо значною. Нафтовидобування у світі спрямоване на освоєння шельфів морів та океанів, що є дуже привабливим як для підприємств нафтогазової галузі, які вже давно працюють, так і для підприємств, що відносно недавно з'явилися на цьому ринку. Це дозволить підприємствам розширити географічні та ресурсні можливості та зміцнити свої монопольні позиції. Перед Україною час від часу постає проблема виникнення дефіциту нафти та нафтопродуктів, вирішення якої вимагає розробки нової стратегії розвитку та функціонування нафтогазової галузі. Значна частина українських вчених вважає, що стабілізацію ситуації на ринку нафти та нафтопродуктів можна досягти лише за допомогою збільшення обсягів видобутку власної нафти, зокрема на шельфі Чорного та Азовських морів. 
  Можна погодитись із тим, що видобування нафти на шельфі Чорного та Азовського морів є стратегічним напрямком в подальшому розвитку нафтовидобування в Україні, що дозволить зменшити залежність держави від імпортерів енергоносіїв, зокрема Росії. Лише третина запасів причорноморських родовищ залягає на малій глибині, а ті, що містяться на глибинах від 200 м до 2 км, потребують спеціальних технологій і великих фінансових вкладень .Необхідно провести якісну геологічну та сейсмічну розвідку акваторій Чорного та Азовських морів за допомогою сучасних технологій.  
  Освоєння вуглеводних ресурсів на шельфовій території України за допомогою іноземних інвестицій буде більш ефективним за умови, що інвестування буде проводитися одним інвестором від пошуково-розвідувальних робіт до промислової розробки цих родовищ. Але існує дуже мало компаній, які прагнуть повного циклу інвестування, переважно ці компанії вважають за краще інвестувати у менш дорогі проекти. 
   Треба законсервувати родовища нафти, які ще тільки розвідуються, і ті, що довгий час розробляються, натомість необхідно диверсифікувати шляхи постачання нафти та розробляти родовища на території інших країн.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список літератури

1. Про Національну програму  «Нафта і газ України до 2010 року»: Постанова Кабінету Міністрів України вiд 21.06.2001 №665 // zakon1.rada.gov.ua.

2. Про Програму освоєння  вуглеводневих ресурсів українського  сектора Чорного і Азовського морів: Постанова Кабінету Міністрів України вiд 17.09.1996 №1141 // zakon1.rada.gov.ua

3. Енергетична стратегія  України на період до 2030 р.: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.03.2006 №145-р // zakon1.rada.gov.ua.

4. Про припинення Угоди  між Кабінетом Міністрів України  та компанією «Венко інтернешнл лімітед» про розподіл вуглеводнів, які видобуватимуться у межах Прикерченської  ділянки надр континентального шельфу Чорного моря: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.05.2008 №740-р // zakon1.rada.gov.ua.