Атмосфера

19. Атмосферний фронт , фронти тропосферні - перехідна зона в тропосфері між суміжними повітряними масами з різними фізичними властивостями.  Атмосферний фронт виникає при зближенні та зустрічі мас холодного і теплого повітря в нижніх шарах атмосфери або в усій тропосфері, охоплюючи шар потужністю до декількох кілометрів, з утворенням між ними похилій поверхні розділу.

20. Під загальною циркуляцією атмосфери розуміють сукупність основних видів повітряних рухів у нижній атмосфері, внаслідок яких здійснюється обмін великих мас повітря в горизонтальному і вертикальному напрямах. Ці повітряні течії зумовлені перш за все різницею температур між екваторіальними і полярними широтами, материками й океанами, а також обертанням Землі навколо своєї осі. Паса́т — вітер, що дме між тропіками цілий рік, в північній півкулі з північно-східного, в південній — з південно-східного напряму, відділяючись один від одного безвітряною смугою. Мусони — стійкі вітри нижнього шару тропосфери, що протилежно змінюють свій напрямок два рази на рік. Зимовий мусон має напрямок з суходолу на море, літній — з моря на суходіл. Характерні райони мусонів — східні узбережжя материків, а також тропічні широти північної півкулі.

21. Пого́да — стан нижнього шару атмосфери в даній місцевості в наш час або протягом тривалого часу (година, доба, декада, місяць). Характеризується рядом метеорологічних елементів (вітер, температура, тиск, вологість, видимість та ін.). Розрізнюють три основні групи погоди: 1) безморозну, 2) з переходом температури повітря через 0°, 3) морозну.

22. Клі́мат — багаторічний режим погоди, який базується на багаторічних метеорологічних спостереженнях. Б. П. Алисов предложил выделять климатические зоны и области исходя из условий общей циркуляции атмосферы. Семь основных климатических зон: экваториальную, две тропические, две умеренные и две полярные (по одной в каждом полушарии) – он выделяет как такие зоны, в которых климатообразование круглый год происходит под преобладающим воздействием воздушных масс только одного типа: экваториального, тропического, умеренного (полярного) и арктического (в южном полушарии антарктического) воздуха.

23. Клімат формується під впливом трьох найважливіших чинників: — надходження на Землю сонячної радіації, кількість якої визначається кутом падіння сонячних променів, що залежить від широти місця; — атмосферної циркуляції — закономірного переміщення повітряних мас, в процесі якого здійснюється перенос тепла і вологи; — характеру підступаючої земної поверхні — рельєфу.

24. Географічна оболонка — найбільший природний комплекс, в розвитку якого є певні закономірності:— цілісність — всі компоненти географічної оболонки становлять єдине ціле, взаємодіють між собою, а речовина й енергія перебувають у постійному кругообігу;— ритмічність — періодичне повторення подібних природних явищ, які тривають добу (ніч і день), рік (весна, літо, осінь, зима), тисячоліття (похолодання і потепління клімату) чи мільйони років (горотворення та ін.);— зональність — зміна характеру і властивостей природних комплексів та їх компонентів від екватора до полюсів, пов'язана з нерівномірним розподілом сонячного тепла залежно від географічної широти;— висотна поясність — зміна рельєфу, клімату, вод, ґрунтів, рослинного і тваринного світу залежно від абсолютної висоти місцевості, експозиції схилів та протяжності гірських країн щодо переважаючих повітряних мас.

25. Льодовики відіграють велику роль у географічній оболонці. Вони істотно впливають на рельєф, кліматичні і погодні умови Землі. Завдяки їм утворюються моренні відклади, гострі гребені гір та інші характерні форми рельєфу. Льодовики живлять чистою водою численні ріки, які беруть початок з гір. Вони містять величезні запаси прісних вод, які так необхідні населенню в деяких регіонах планети.

26. Біосфера - оболонка Землі, склад, структура і енергетика якої в істотних рисах обумовлені минулої чи сучасної діяльністю живих організмів.Біосфера охоплює частину атмосфери, гідросферу і верхню частину літосфери, що взаємозв'язані складними біогеохімічними циклами міграції речовин і енергії ,початковий момент цих циклів укладений у трансформації сонячної енергії рослинами і синтезі біогенних речовин на Землі . Еволюція біосфери діалектично пов'язана з еволюцією форм живої речовини (організми та їх спільноти), ускладненням його біохімічних функцій, що відбуваються на тлі геологічної історії Землі.

27. Біоцено́з — сукупність рослин, тварин і мікроорганізмів, що населяють певну ділянку суші або водоймища і характеризуються певними відносинами як між собою, так і з абіотичними факторами середовища. Біогеоцено́з — ділянка земної поверхні, що характеризується певними фізико-географічними умовами (характером мікроклімату, рельєфу, геологічної будови, ґрунту та водного режиму), разом з біоценозом (угрупованням рослинних і тваринних організмів). Фітоцено́з — рослинне угруповання — закономірне поєднання рослин на тій чи іншій території з певними взаємостосунками між ними і з властивими їм умовами місцезростання. Зооценоз — сукупність тварин, що входять до складу біоценозу. Кожен зооценоз характеризується певним складом тварин і їх взаєминами з навколишнім біотичним та абіотичним середовищами. Зооценоз є умовним терміном і в сучасній екології вживається рідко.

28. Роль живих організмів дуже велика. Результати тривалої спільної діяльності їх позначилися на всіх оболонках Землі. Вважають, що своїм газовим складом атмосфера зобов'язана живим організмам. Більша частина кисню в атмосфері — біогенного походження. Азот — продукт окислення аміаку, який насичував первинну атмосферу. Без рослин не було б такої кількості окислювача (О2), тому походження азоту посередньо пов'язане з живими організмами. Нині круговорот азоту відбувається за участю азотних бактерій. Кількість СО2 в атмосфері також контролюється живими організмами (через фотосинтез, утворення раковин молюсків тощо). Рослини, тварини і мікроорганізми беруть активну участь у вивітрю, ванні гірських порід, у створенні органогенних порід — вапняків, кам'яного вугілля, торфу, нафти, газу тощо. За участю живих організмів виник ґрунт. Пропускаючи через себе воду, живі організми значною мірою визначили хімічний склад гідросфери — океанічних вод, озер, рік, боліт.

29. Кора вивітрювання — це комплекс гірських порід, які виникли у верхній частині літосфери в результаті перетворення в континентальних умовах магматичних і осадочних порід під впливом факторів вивітрювання. Виділяють первинну і вторинну кори вивітрювання. В первинній (автоморфній) корі зберігаються всі особливості елювіальних утворень. У вторинній (гідроморфній) – зосереджені ті елементи, які були винесені ґрунтовими водами у вигляді розчинів з первинної кори. Вони осідають у понижених місцях і з них формуються нові мінеральні комплекси, що утворюють товщу вторинної кори. Так Л.Б.Рухін (1961) виділив головні кліматичні типи кір, взявши за основу склад глинистих мінералів.1. Уламкова, яка виникла в результаті фізичного вивітрювання – характерна для арктичних і високогірних областей.2. Гідрослюдиста, що властива для холодних і помірних областей з відносно слабким хімічним вивітрюванням, в яких розкладання польових шпатів не йде масово далі, ніж до утворення гідрослюд.3. Монтморілонітова, яка виникає в степових чи  напівпустинних областях в умовах жаркого клімату при слабкому зволоженні.4. Каолінітова, що утворюється у теплих і вологих районах при активному хімічному вивітрюванні, в результаті якого відбувається нагромадження значної кількості каолініту. Розвивається вона переважно на гранітах і має потужність 50-80 метрів (наприклад, на Глухівецькому родовищі каолінів у Вінницькій обл.).5. Латеритна ( від лат.  later – цегла), яка утворюється при найбільш енергійному хімічному вивітрюванні  в умовах жаркого і вологого клімату. Цей тип кори характеризується нагромадженням вільних окислів алюмінію і заліза, що по І.І.Гінсбургу найчастіше відбувається під екваторіальними лісами з їх постійним зволоженням, або рідше в зоні мусонних лісів.

30. Ґрунт — це складна поліфункціональна і полікомпонентна відкрита багатофазна структурна система в поверхневому шарі кори вивітрювання гірських порід, що володіє родючістю, і є комплексною функцією гірської породи, організмів, клімату, рельєфу та часу. На ґрунтоутворення впливають природні умови в яких воно відбувається. Вперше цей зв’язок між природними факторами і характером ґрунтоутворення встановив Докучаєв. Умови від яких залежать ґрунтоутворення він назвав факторами ґрунтоутворення. До цих факторів відносяться ґрунтоутворюючі породи, рослинний і тваринний світ, клімат, рельєф, вік ґрунту. Сірі лісові ґрунти, темно-сірі опідзолені ґрунти, чорноземні (опідзолені,типові,звичайні), темно-каштанові, каштанові, болотні, солончаки. Характер ґрунтового покриву змінюється з висотою(в горах). Впливають також широтна зональність на рівнинній частині та висотна поясність в Карпатах (на Україні).

31. Географічна оболонка — цілісна і безперервна оболонка Землі, що утворилась внаслідок взаємопроникнення і взаємодії речовин окремих геосфер — літосфери, гідросфери, атмосфери і біосфери. Межі її нечіткі, тому вчені визначають їх по-різному. За верхню межу беруть озоновий екран на висоті 25—30 км, нижню — в межах літосфери на глибині в кілька сотень метрів, іноді до 4—5 км чи по дну океану.

32. Однією з умов існування  та розвитку географічної оболонки  є цілісність, яка полягає у  взаємозв'язку і взаємовпливі  її компонентів. Зміна одного  з компонентів неодмінно викликає  зміну й інших. Так, вирубування  лісів призводить до цілого  ланцюга природних змін: зникають  лісові рослини і тварини, стає  іншим місцевий клімат, руйнуються  та змиваються ґрунти, знижується  рівень ґрунтових вод, міліють  річки. Цілісність географічної  оболонки має велике практичне  значення, оскільки необережне втручання  людини в природу, бездумне  її перетворення призводить до  небезпечних наслідків. Розвиток географічної оболонки відбувається завдяки кругообігам речовини та енергії. Внаслідок обертання Землі навколо своєї осі і Сонця, нерівномірного нагрівання земної поверхні всі процеси і явища в географічній оболонці повторюються через певний проміжок часу. Так виникає ритмічність — закономірна повторюваність у часі природних явищ і процесів. Розрізняють добові й сезонні ритми, наприклад, зміни дня і ночі, пір року, припливи і відпливи тощо. Є ритми, що повторюються через певний проміжок часу: вікон коливання клімату і рівня води в озерах тощо. Зональність — закономірна зміна природних компонентів і природних комплексів у напрямі від екватора до полюсів. Вона зумовлена неоднаковою кількістю тепла у зв'язку з кулястістю Землі. До зональних комплексів належать географічні пояси і природні зони. Географічні пояси — найбільші зональні комплекси, що простягаються у широтному напрямі (екваторіальний, субекваторіальний, тропічний і т. д.). Кожен географічний пояс поділяється на менші за розмірами комплекси природні зони (степів, пустель, напівпустель, лісів).

33. Висотна поясність — закономірна зміна природних компонентів і природних комплексів з підняттям у гори від їхнього підніжжя до вершин. Вона зумовлена зміною клімату з висотою: зниженням температури (на0,6 °С на кожні 100 м підйому) і до певної висоти (до 2-3 км) збільшенням опадів. Висотна поясність має ту саму послідовність, як і на рівнині під час руху від екватора до полюсів. Проте природні пояси в горах змінюються значно швидше, ніж природні зони на рівнинах. Крім того, в горах є особливий пояс субальпійських і альпійських луків, якого немає на рівнинах. Кількість висотних поясів, які починаються з аналога тієї горизонтальної зони, в межах якої розміщені гори, залежить від висоти гір та й місцезнаходження.

38. Постійний обмін вологою між гідросферою, атмосферою і земною поверхнею, що складається з процесів випаровування, перенесення водяної пари в атмосфері, її конденсації в атмосфері, випадіння опадів і стоку, отримав назву кругообігу води в природі . Атмосферні опади частково випаровуються, частково утворюють тимчасові та постійні водотоки й водойми, частково просочується в землю і утворюють підземні води. Сукупність водотоків та водоймищ у межах будь-якої території називається гідрографічною мережею. В кінці кінців опади в процесі руху знову досягають Світового океану.  Розрізняють декілька видів вологообігу в природі. 1.Великий, або світовий, кругообіг – водяна пара, що утворилася над поверхнею океанів, переноситься вітрами на материки, випадає там у вигляді атмосферних опадів і повертається в океан у вигляді стоку.  У процесі вологообігу змінюється якість води: при випаровуванні солона морська вода перетворюється в прісну, а забруднена – очищується. 2.Малий, або океанічний, кругообіг – водяна пара, що утворилася над поверхнею океану, сконденсується і випадає у вигляді опадів знову в океан. 3.Внутрішньоконтинентальний кругообіг – вода, що випарувалась над поверхнею суходолу, знову випадає на суходіл у вигляді атмосферних опадів.

39. Під біологічним кругообігом речовин розуміють надходження речовин і хімічних елементів з ґрунту й атмосфери до живих організмів, утворення в цих тілах нових складних сполук та їх повернення з організмів або продуктів їх розкладу до ґрунту й атмосфери. Біологічний кругообіг речовин — складний процес взаємозв'язку і взаємодії живих організмів як між собою, так і з навколишнім середовищем. Він складається з циклів різної тривалості, які по-різному впливають на ландшафт. Розрізняють сезонні, річні, багаторічні і вікові цикли біологічного кругообігу. Живі організми в біосфері ініціюють кругообіг речовин і призводять до виникнення біогеохімічних циклів. Біохімічні цикли — це циклічне переміщення біогенних елементів: вуглецю, кисню, водню, азоту, сірки, фосфору, кальцію, калію й ін. від даного компонента біосфери до інших так, що на визначених ділянках цього кругообігу вони входять до складу живої речовини.