Миколаївська область

      Рік  за роком фахівці зоопарку  займаються комплектуванням колекції. Сьогодні вона налічує близько  460 видів 5690 особин, з них 220 видів,  занесених в Міжнародну Червону  книгу. Це найбільша колекція в Україні. Більше 90 видів тварин, усіх українських зоопарків, представлені тільки тут. Зоопарк бере участь у 28 Європейських програмах (ЕЕР) з розведення рідкісних видів тварин. Для того, щоб повністю ознайомитися з колекцією зоопарку, необхідно провести в ньому день.

      Кожного  разу зоопарк дивує чимось  новеньким: чого варта хоча  б “Дідова хата”! Під стріхою  – чиста мазанка з підведеною  сажею призьбою, з просторим двором, копицею сіна, возом з конем.  З – за рогу садиби вибігають  кізочки, з мініатюрної кошари бекають кучеряві ягнята, попідтинню гелгочуть гуси, хазяйновито крокує півень на чолі зграйки курочок… Цих тварин можна погладити і погодувати. «Дідова хатина» стала улюбленим місцем відвідувачів зоопарку.

      А ось  павільйон, де живі тропічні метелики у вільному польоті, тераріум з живими павуками, скорпіонами…. Всього в єкспозиції 52 види безхребетних. Заходьте, тільки цур, не чіпати.

      На вході  до зоопарку відвідувачі читають  напис “Найкращий в Україні  зоопарк”, і він дійсно найкращий. Миколаївський зоопарк 2003 року був нагороджений «Кришталевим Рогом достатку» від Міжнародного Академічного Рейтингу популярності і якості «Золотая Фортуна». 2004 року він став переможцем першого Всеукраїнського конкурсу “100 кращих товарів і послуг» і отримав Державний Знак якості.

      Вищим  ступенем інтеграції і об'єднання  зоопарків миру є WAZA – Всесвітня  Асоціація Зоопарків і Акваріумів. Влітку 2003 року наш зоопарк удостоївся  честі бути прийнятим в WAZA. Там ми представили не тільки  наш зоопарк, але і місто Миколаїв, і Україну, оскільки наш зоопарк є єдиним членом WAZA від нашої країни.

      2006 року, до 105–річчя зоопарку, на площі  перед зоопарком відкрито Пам’ятний  знак співдружності зоопарків,  для якого була доставлена  земля з 50 зоопарків 30 країн зі всіх континентів. На суміші цієї землі ростуть квіти як уособлення девізу Миколаївського зоопарку: «Тільки нашими загальними зусиллями ми збережемо світ диких тварин».

      Із 1937 року  в зоопарку працює гурток юних  біологів, в якому школярі вивчають життя диких тварин. До 70-річчя гуртка юних біологів відбулася Міжнародна конференція, в рамках якої проводився конкурс імені Миколи Леонтовича, в якому взяли участь більше 200 юннатів з України, Білорусі, Росії, Прибалтики, Казахстану.

      Більше 5 років у зоопарку проводяться заняття з зоотерапії для дітей-інвалідів, хворих на аутизм, ДЦП, з затримкою розвитку.

      2008 року  виповнилося 20 років музею історії  Миколаївського зоопарку, творцем  і хранителем якого є директор  зоопарку В.Н.Топчій. У колекції музею представлені документи, особисті речі директорів зоопарку. Великий інтерес представляє колекція черепів і опудал тварин, які колись жили в зоопарку, яєць птахів і плазунів.

      2009 року  зоопарк отримав свій гімн. Він  був презентований на день народження зоопарку. Автор музики і слів – Ю.Ю.Храмов. Цього ж дня відбулося відкриття мармурових скульптур левів біля входу в зоопарк, приурочене до 220-річчя міста Миколаєва.

      19 грудня 2007 року Всеукраїнським фондом  «Українське народне посольство» директор Миколаївського зоопарку В.Н.Топчій був нагороджений Орденом Святого Миколи Чудотворця 3-го ступеня, а колектив – Золотою медаллю «За високий професіоналізм».

      11 вересня  2009 року Указом Президента України  В.Н.Топчію присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культури України».

      Зоопарк  став основною визначною пам'яткою  міста. 

      2011 року  Миколаївський зоопарк відзначить  свій стодесятилітній ювілей. За  ці роки він пережив падіння  і підйоми, невдачі і успіхи. За ці 110 років зоопарк не мав жодного вихідного дня: і в дні революцій, і в дні громадянської і Вітчизняної воєн. Навряд чи є в нашому місті ще така установа.

      Миколаївський  зоопарк завжди радий вам!

 

 

 

 

Ольвія (щаслива) - найважливіша грецька колонія в Нижньому Побужжі, заснована вихідцями з Мілету в 647—646 р. до н. е…

 

Античний Поліс, розташований біля села Парутине Очаківського району Миколаївської області. Був заснований вихідцями з міста Мілет (сучасна  Турція) у VI ст. до н.е. та проіснував до IV ст. н.е. За період існування місто пережило багато історичних подій, заснування колонії ії розквіт та занепад, противагу македонському полководцю Олександра Македонського (Великого) – Запіріона, входження до складу Понтийської держави Мітрідата VI Евпатора, гетський розгром, відбудова на початку нової ери, відродження та входження до провінції Нижня Мезія Римської Імперії та повне знищення під час гуннського пересування по території Південної України.

 В архітектурному плані кожен етап життя міста репрезентовано різноманітними спорудами. Починаючи з перших помешкань переселенців (землянок та напівземлянок), монументальних кам’яних споруд житлового, оборонного та культово-суспільного призначення. Після більш ніж вікового археологічного вивчення античної пам’ятки, нам відомо багато залишків житлових будівель різного часу, фундаменти мурів та башт навколо міста та цитадель римського часу, комплекс Гімнасія - школи, Дикастерія – суду, Агори – центральна адміністративна та торгівельна площа, Теменос – культова ділянка з залишками головного алтаря міста, храмів Афродіти, Аполлона, Зевса. Частина міста у наслідок підйому рівня Чорного моря затоплена водами Дніпро-Бузького лиману, під якими виявлені припортові квартали та порт стародавнього міста. Некрополь міста представлено глиняними та кам’яними склепами- два кам’яні склепи це склеп Евресивія та Аретти і Зевсів курган – єдині кам’яні споруди цього функціонального призначення у Північно-Зачідному Причорномор’і, один з яких реконструйований (Евресивія та Аретти) в перше на пострадянському просторі.

 

Ця пам’ятка є унікальна  с точки зору археології, історії, культури.

 

Протягом тисячі років  люди мешкали на вказаної території, залишивши після себе унікальні  споруди та будівлі. Слід відмітити, що увесь комплекс Ольвійського полісу на відміну від інших пам’яток античної епохи (Тіра, Херсонес, Пантикопей…) не забудована сучасним містом. Вся територія поселення та частина некрополю є Національним історико-археологічним заповідником.

 

 

 

 

Кам’янець Подільський  – місто, що зберегло дух середньовіччя. Своєрідність та унікальність його полягають у гармонійному поєднанні ландшафту і містобудівної структури середньовічного міста, в якому військові інженери, використовуючи чудові природні властивості, створили фортифікаційну систему, що не має аналогів у Європі…

 

 

 

До творення неповторного архітектурного вигляду Кам’янець-Подільського у різні періоди його історії  доклали майстерності архітектори  й скульптори з Італії, Нідерландів, Вірменії, Польщі, Франції, Туреччини  та ін. Сьогодні чимало туристів захоплюються вдалим поєднанням міцних оборонних мурів міста, Старого замку (XII–XVIII ст.) та високих стрімких скель каньйону річки Смотрич. Надзвичайно привабливий для любителів фортифікації і комплекс укріплень Нового замку, збудований у XVII ст., що є єдиним збереженим зразком такого типу споруд нідерландської школи. Неабиякий інтерес викликає й унікальний Замковий міст, що сполучає Старе місто із Замковим комплексом.

 

До складу Кам’янецької фортеці входять одинадцять башт, кожна з яких має свою назву й історію. Так, найвища башта названа Папською тому, що була збудована на кошти, надіслані Папою Римським Юлієм II. Ще її називають Кармелюковою, бо в ній тричі був ув’язнений український народний герой Устим Кармелюк. У Чорній (кутовій) башті знаходиться криниця завглибшки 40 м і діаметром 5 м, видовбана у скелі. У підземеллях Замкового комплексу відкрито експозиції, що відтворюють сторінки його історії. У західному бастіоні реконструйовано панораму оборони замку 1672 р. під частурецької навали. У східному бастіоні розміщено експозицію, присвячену історії легкої метальної зброї на Поділлі, де відвідувач може вистрілити з арбалета, відчувши себе середньовічним воїном. До нашого часу збереглася система ходів і казематів.

 

Сьогодні, за попередньою, домовленістю, можна стати учасником нічної театралізованої екскурсії Старою фортецею. Екскурсію у вежах (баштах) і підземеллях фортеці проводить кам’янецький «староста» та його «свита», які цікавими розповідями, піснями, танцями не лише знайомлять екскурсантів з історією замку та озброєнням, а й створюють неповторне відчуття подорожі у часі. Відвідувачі фортеці мають змогу поїздити верхи на конях, постріляти з арбалетів та луків, власноруч викарбувати пам’ятну монету.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мало хто знає про  такий дивовижний об’єкт як Кінбурнська коса, тим паче мало хто бував там. У той же час ця надзвичайна місцевість є ідеальним місцем для охочих повністю відпочити від цивілізації та любителів екстремального відпочинку…

Кінбурнська коса – унікальний півострів-заповідник з піщаними пляжами, зеленими лісами та первозданною природою, який знаходиться на межі Дністрово-Бузького лиману та Чорного моря. Назва виникла від тюркського “кін” – волос та “бурун” – мис.

 

Недоторканість коси, її захищеність від великої кількості туристів, зумовлюється відсутністю доріг та суцільними пісками, адже добратися туди можна лише на катері з м. Очаків чи на автомобілі підвищеної прохідності.

 

Мільйони років ріки руйнували Український кристалічний щит, зносили матеріал вниз по течії, акумулюючи його, створювали піщане тіло, яке має довжину біля 40 кілометрів та ширину 8-10 кілометрів. На площі часто зустрічаються еолові форми акумуляції – дюни, бархани, які в даній місцевості називаються кучугурами. Демонструючи алювіально-еолові акумулятивні процеси, тіло коси має велику геологічну цінність в розумінні процесів седиментації теригенного матеріалу та відтворення палеогеографічного стану регіону.

 

Кінбурнська коса “обвита” великою кількістю міфів та легенд, які розповідають про мудру та непереможну зміїноногу царицю, сміливих та красивих амазонок. Тісно пов’язана ця територія з історією та культурою античного світу: наприклад, за однією з легенд біля берегів коси відбулася грандіозна морська битва, в якій переміг Ахілл, а інші легенди розповідають про те, що на косі височів храм богині Деметри.

 

В XV сторіччі у західній частині Кінбурнської коси турками  була збудована фортеця для охорони  Дністровського лиману і узбережжя  Чорного моря та боротьби з нападами козаків. Згідно з історичними джерелами, у 1787р. армією Суворова на території півострова, якраз біля фортеці, був розгромлений турецький десант. Це були останні свідчення, подальша доля фортеці лишається невідомою.

 

Споконвіку чумаки на повільних волах по Чумацькому шляху  приїздили сюди за сіллю. На своїх возах вони привозили пилок та насіння рослин з інших регіонів України – Полісся, Наддніпрянщини, Волині та ін.

 

 

 

І по сьогоднішній день можна  прослідкувати за цією дивовижною

рослинністю – дуби, берези, ясени та багато інших, не характерних для цієї місцевості рослин, указують на шляхи їх пересування. Багато рослин, близько 150 видів, мають наукову цінність та практичний інтерес.

 

Недоторканість та захищеність  території зумовили також існування  надзвичайно багатої фауни: тут  нараховується близько 300 видів птахів, 45 видів ссавців, 9 видів рептилій, 5 видів амфібій, 40 видів риб, тисячі видів комах.

 

Більшу частину території  коси займає регіональний ландшафтний  парк “Кінбурнська коса”. На півострові знаходяться солевидобувні озера. Існує велика кількість солоних і прісних озер, границя між якими представлена лише невеликими відрізками суходолу. Багато хто приїздить сюди для лікування суглобних хвороб в озерах лікувальної грязі.

 

 

Всі вказані факти  підкреслюють історичну, геологічну, культурну і археологічну цінність об’єкту.

 

Для демонстрації та правильного  використання всіх принад Кінбурнської коси необхідно створити туристичну інфраструктуру – відпрацювати маршрути, створити сервісну службу, чітко відмежувати  природоохоронні території, забезпечити надання інформації тощо. Однак, найважливіше при цьому - не забуваючи про первозданний стан місцевості, докладати максимум зусиль для збереження унікальності й неповторності коси.ї