Особливості економіки Венесуели та визначити перспективи її розвитку

    ВСТУП 

          Актуальність  теми. Венесуела - аграрно-промислова країна з розвинутою нафтодобувною промисловістю. Основа економіки Венесуели — видобуток та експорт нафти (3-є місце в світі) і природного газу. Це дає можливість співпрацювати з багатьма високо розвинутими країнам світу, а також прогресивно розвивати економіку країни.

          У Венесуелі виробляється сталь, пластмаси, добрива, автомобілі, побутова електротехніка, тканини, взуття тощо. Крім того такох розвинена харчова промисловість.

    Венесуела повністю забезпечує себе нафтою і природним газом; вона має також в своєму розпорядженні значні запаси кам'яного вугілля і гідроенергетичні ресурси.

    З кожним роком Венесуела відіграє більш важливу роль на міжнародній  арені. Багато в чому це заслуга теперішнього президента Уго Чавеса. Він не тільки суттєво змінив курс зовнішньої та внутрішньої політики, а й стиль.

          Мета  і завдання дослідження. Мета курсової роботи – розкрити особливості економіки Венесуели та визначити перспективи її розвитку.

    Основні завдання:

    1) Проаналізувати основні економічні показники

    2) Розглянути етапи становлення та розвитку Венесуели у ретроспективному аналізі

    3)Розглянути  економічне співробітництво Венесуели з Україною та визначити напрямки подальшої співпраці

    Об’єктом  дослідження виступає одно з країн Латинської Америки – Венесуела.

    Предметом дослідження –– сучасний стан промисловості Венесуели.

    Методи  дослідження. Під час написання курсової роботи було використано такі методи дослідження: спостереження, порівняння, узагальнення, аналізу, синтезу, історичний.

    Наукова новизна одержаних  результатів. В данній курсовій роботі розглянуто сучасний стан та перспективи розвитку Венесуели. Проаналізувавши теперішню ситуацію економіки Венесуели, прийшли до висновку, що загалом ситуація має позитивний характер і може слугувати прикладом іншим країнам світу. Але ця країна поступово розвивається і її основна мета досягти рівня високо розвинутої країни. Ці данні є важливими також і для України, оскільки Венесуела є одним з основних експортерів нафти, і співпраця з цією країною дасть вагомий поштовх до розвитку і вдосконалення паливно-енергетичного комплексу України.

    Практичне значення одержаних  результатів. Положення, які містяться в курсовій роботі, можуть бути використані в навчальному процесі студентами та викладачами або особами, які цікавляться Венесуелою та її економічними проблемами.

    Структура роботи.  Курсова робота, обсягом сторінок, складається зі вступу, трьох розділів, висновку, списку використаних джерел та додатків. 
 

РОЗДІЛ  1

    Місце Венесуели в латиноамериканському регіоні 

    Венесуела—  країна на півночі Південної Америки  на узбережжі Карибського моря, межує  на сході з Гайаною, на півдні —  з Бразилією, на заході — з Колумбією. До складу Венесуели входять також  близько сорока островів, найбільший — острів Маргарита. Населення, за переписом 2010 року — 29 105 632 осіб.

    Адміністративно Венесуела поділена на федеральний  округ, 20 штатів, 2 федеральні території  і федеральні володіння (72 острови  в Карибському морі). Столиця —  місто Каракас. Офіційна мова Венесуели іспанська. Грошова одиниця — венесуельський болівар.

    Національне свято — День незалежності, святкується 5 липня від 1811 року.

    Державний прапор — творцем прапора, на основі якого згодом виникли прапори  трьох держав — Венесуели, Колумбії і Еквадору, був видатний керівником південноамериканського визвольного руху Франсіско Міранда. Цей прапор з жовтої, синьої і червоної горизонтальних смуг уперше було піднято в 1806 році на кораблі "Леандр", на якому група добровольців на чолі з Мірандою вирушила з Нью-Йорка до Південної Америки. Жовта смуга символізувала багатий на золото та інші корисні копалини американський континент, червона — криваве панування Іспанії, синя — Атлантичний океан, що їх розділяв. Це означало, що золота, багата і процвітаюча Латинська Америка буде вільна і відділена від кривавої Іспанії океаном. З 1817 року на синій смузі прапора з'являються 7 (зараз — 8) зірок, що символізують 7 провінцій країни: Каракас, Барінас, Барселона, Кумана, Маргарита, Меріда і Трухільйо. Розташування і кількість зірок було різним у різні періоди, але до початку XX століття вони найчастіше розташовувалися по колу з однією зіркою в центрі (Додаток 1).

    Зростаюче значення Венесуели на світовому  ринку забезпечило країні одне з  перших місць в Латинській Америці по розмірам національного доходу на душу населення. Крім того країна є головним експортером нафти, і цим забезпечує собі стійке положення в країнах Латинської Америки. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 2

    суспільно-географічні  передумови розвитку венесуели

    2.1. Історико-географічні  та політико-географічні  передумови формування  та розвитку Венесуели 

    У давнину територію Венесуели  заселили індіанці-кариби й індіанці-араваки. 1 серпня 1498 Христофор Колумб відкрив землю поблизу гирла річки Оріноко і, не знаючи, що це материк, назвав її островом Гарсія. Країну відвідала в 1499 році експедиція іспанця Алонсо де Охеда і флорентійця Америго Віспуччі. Вони бачили житло місцевого населення, побудоване на полях на озері Маракайбо, і це нагадало італійську Венецію. Веспуччі назвав країну Венесуелою, що означає «Мала Венеція». Іспанці почали колонізувати територію в 1520 році саме тоді Окампо заснував перше постійне іспанське поселення - Нуево-Толедо (з 1569 року Кумана). У 1528 році імператор Карл V продав Венесуелу в оренду сім'ї банкірів Вельзерів із Аугсбурга в Німеччині, яким заборгував велику суму. Оренда закінчилася в 1556 р. Іспанські конкістадори принесли у країну феодалізм. Виникли латифундії. Для роботи на них з Африки завозили негрів-рабів. Протягом XVI-XVII ст. узбережжя було центром піратства. До початку XVIII століття територія нинішньої Венесуели належала віце-королівству Перу, потім - аудієнції Санто-Домінго, в 1718 році увійшла до складу віце-королівства Нова Гренада, а 1777 році виокремилася в окреме генерал-капітанство. У 1783 році було утворено суперінтендантство Венесуела. Десь у середині XVIII століття багаті країни почали виявляти невдоволення торговельними обмеженнями, які встановила метрополія. Спалахували антиіспанські повстання. Саме у столиці країни – Каракасі у 1806 році виник колумбійський рух за незалежність. Після повстання в Каракасі 19 квітня 1810 році революційні сили за активної участі Міранди та Болівара взяли владу в свої руки. 5 липня 1811 Національний конгрес проголосив країну незалежною республікою, але згодом вона була розгромлена іспанцями і 25 липня 1812 влада віце-короля відновилася. У період національно-визвольної війни (з 1810 року по 1826 рік) Симон Болівар створив 17 грудня 1819 року державу Велика Колумбія, до складу якої увійшла й Венесуела. У 1829 році ця держава розпалася, і 13 січня 1830 року Венесуела проголосила свою незалежність, а 24 жовтня стала Республікою Венесуела. Першим президентом став генерал Хосе-Антоніо Паес. Генерал-президент (1830-1835 і 1839-1843 років) .Тримав армію під контролем, у країні була демократія. Після президента Паес в країні настав хаос. Остаточно ліквідували рабство 1854 році (почали ліквідацію ще під час національно-визвольної війни). 3 травня 1864 року країну назвали «Сполучені Штати Венесуели». Ситуація в країні нормалізувалася в 1870 році, коли президентське крісло на 18 років (з перервами) зайняв А. Гусман Бланко. Протягом періоду правління двох воїнів-президентів (1899-1935 ) C. Кастро і X. Гомеса в країні був деспотичний режим. Диктатор X. Гомес помер 17 грудня 1935 року. І новітня історія країни бере відлік саме від цієї дати. Великі запаси нафти у Венесуелі відкрили в 1913 році. За станом на 1927 рік Венесуела перетворилася на одного з найбільших у світі експортерів нафти. Венесуельську нафту став контролювати капітал США. 11 квітня 1953 року була прийнята нова конституція країни, і вона отримала назву «Республіка Венесуела». Ромуло Бетанкур був першим у XX столітті цивільним президентом, який утримався при владі протягом встановленого конституцією терміну (з 1959 по 1964 рік ) У 1992 році військові двічі намагалися здійснити переворот, але безуспішно. Венесуельська армія є однією з найбільш слухняних у Латинській Америці. Нафтовий бум після Другої світової війни сприяв зростанню добробуту Венесуели. Коли ж ціни на нафту почали знижуватися і зросли інфляція і чисельність населення, загострилася проблема наркоторгівлі, що негативно позначилося на соціально-економічний стан країни. У країні високі темпи інфляції, вона має велику зовнішню заборгованість, надмірно залежить від світової кон'юнктури на нафтовому ринку. У серпні 1999 року конституційна асамблея надала собі право звільняти корумпованих суддів і розпустила парламент. Позиції Уго-Рафаеля Чавеса Фріаса (етнічного індіанця, президента з 2 лютого 1999 року) зміцніли. Час від часу виникають суперечки з Колумбією щодо торгівлі наркотиками, територіальних вод. 29 грудня 1999 року країна отримала назву «Боліварська Республіка Венесуела». З 2000 року по 2002 рік відзначилася значним загостренням внутрішньої політичної ситуації в країні (12 квітня 2002 року Президента навіть відсторонили від влади на 2 доби). Постійно проходять демонстрації як противників, так і прихильників Уго Чавеса. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    2.2. Природно-ресурсний  потенціал Венесуели 

    Атлантичному  узбережжю Венесуели притаманні лагуни і тропічна рослинність. Там знаходиться заболочена дельта річки Оріноко. Вона багата на тропічну деревину і запаси залізної руди. У межах басейну річки Оріноко - великі пасовища - Льянос. На півночі і південному заході - Карибські Анди. Їх вища точка - м. Болівар - сягає 5007 метрів. Майже половина території Венесуели припадає на Гвіанське нагір'я. Найвища його точка досягає 2750 метрів У верхів'ях річки Чурун (система Кароні, правої притоки Оріноко) знаходиться найвищий у світі водоспад Анхель - висота падіння 1054 метрів (вільне падіння 979 метрів). На території Венесуели знаходиться найбільше в Південній Америці озеро-лагуна Маракайбо. Його площа 21 486 квадратних кілометрів.

    Клімат - субекваторіальний, жаркий і вологий. Середньомісячні температури коливаються від +25 до +29 ° С. На північному заході опадів  найменша кількість, а найбільше - на схилах Анд. Дощовий сезон - протягом квітня-жовтня. У столиці країни річна кількість опадів становить 833 міліметри.

    Мінеральні  ресурси: нафта, природний газ, кам'яне  вугілля, залізна і марганцева руди, мідь, боксити, нікель, кобальт, золото, фосфати, сірка, азбест, сіль, алмази.

    Сільське  господарство, де панує велике землеволодіння, розвинене слабко. Після того, як протягом багатьох років сільському господарству взагалі не приділялося уваги, більше третини харчових продуктів доводилося імпортувати. З 50-х до середини 1970-х років сільськогосподарське виробництво значно зросло. В інтервалі з 1961 по 1975 виробництво продуктів харчування майже подвоїлася, хоча частка сільськогосподарських робітників скоротилася з однієї третини до однієї п'ятої загальної кількості зайнятих в господарстві Венесуели. Це дозволило скоротити імпорт до 7% необхідного обсягу харчових продуктів. Пізніше зростання сільськогосподарського виробництва сповільнилося, склавши 24% за 12 років з 1975 по 1987, тоді як чисельність населення продовжувала швидко збільшуватися. У результаті кількість продуктів на душу населення впало на 14%, і в 1987 Венесуела була змушена ввозити майже третину необхідного продовольства. На початку 1990-х на частку аграрного сектора припадало лише близько 5% національного доходу; таке співвідношення створює помилкове враження високорозвиненої економіки. У 2009 Частка сільського господарства у ВВП Венесуели - 4%. У галузі зайнято 13% робочої сили і, так чи інакше, використовується приблизно чверть території країни. Культивуються - кукурудза, сорго, цукровий очерет, рис, банани, овочі, кава. Виробляються яловичина, свинина, молоко, яйця. Розвинене рибальство. Сільське господарство покриває власні потреби країни лише на третину. У 2008 році одні тільки США експортували до Венесуели продкут с / г на 347 міліонів ​​доларів (Венесуела стала, таким чином, другим за значимістю ринком в Південній Америці для США в цій сфері). 
 
 
 
 
 
 
 

    2.3 Соціальна структура населення країни та його ментальні особливості 

    Національний  склад є таким:

• метисів — 70%
• білих (іспанців, португальців, італійців) — 20%
• негрів — 9%, індіанців — 2%.

    Згідно  підрахунком 2010 року, чисельність населення Венесуели становила 29 105 632 осіб (без урахування нелегальних іммігрантів та індіанців, що живуть в джунглях внутрішньої частини країни). Основне населення країни — венесуельці. Чисельність індіанців перевищує 100 тисяч осіб. Не менш 3/4 населення живе у вузькій смузі берегових гірських пасм, що тягнуться вздовж узбережжя Карибського моря від колумбійського кордону до дельти Оріноко. Ще 15% жителів зосереджено у нафтоносному районі навколо озера Маракайбо. Народжуваність у Венесуелі, за даними на 2010 рік, становила близько 19,78 на 1000 чоловік, смертність — близько 5 на 1000, а природний приріст населення — 2% на рік. Тривалість життя в країні становить — 70-78 років у чоловіків і 77-70 у жінок.

    Населення Венесуели зросла з 766 тисяч чоловік в 1823 році до 2,4 мільйонів у 1920 році. Однак райони Гвіанського нагір'я залишалися майже незаселеними аж до Другої світової війни. Брак кваліфікованих нафтовиків на нафтопромислах після війни викликали приплив інженерів і робітників з-за кордону. Крім того, уряд став вербувати переселенців в Європі і в країну ринув потік іммігрантів, особливо з Іспанії, Португалії та Італії. Проте спроба сільськогосподарського освоєння Гвіанського нагір'я не увінчалася великим успіхом, погано пристосовані до життя в тропічних лісах європейці врешті-решт осіли у Каракасі, Маракайбо та в інших містах. В даний час багато переселенців, як легальних, так і нелегальних, прибуває з Колумбії.

    Культура  Венесуели має іспанське й  африканське коріння, крім того, з середини XX століття позначається сильний вплив Сполучених Штатів. Роль корінного індіанського населення в становленні національної культури вкрай мала.

    Етнотип Венесуели вважається «льянеро»  — житель рівнин (Льянос), що нагадує  аргентинського гаучо. Великою популярністю користуються фольклор льянеро, їхні пісні, танці та легенди. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Розділ 3