Практичні аспекти організації туристських походів

Готуючи продукти до походу, розраховують і на ті з них, які  можна дістати на місці. Для цього  заздалегідь з'ясовують, що можна  придбати на маршруті.

До меню можуть входити  ягоди, горіхи, гриби, які зустрічаються  на маршруті походу. Проте треба  пам’ятати таке правило: збирати  і споживати можна лише добре  відомі ягоди та гриби. У туристських  походах, як правило, харчуються тричі  на день. Денне меню залежить від  тактики походу, але за будь-яких умов рекомендується два рази на день готувати гарячу страву.

5. Основи тактики походу

Успішне проведення походу великою мірою залежить від уміння туристів правильно розподіляти  час і сили, вибирати найраціональніший  темп і порядок руху групи, володіння  способами пересування по різній місцевості і прийомами подолання  природних перешкод.

Кожний туристський похід, як правило, розпочинається з переїздів до початкового пункту маршруту. Якщо дорога далека і транспортні умови дозволяють, час переїздів використовується для консультацій, перевірки знання учнями маршруту, техніки і тактики походу, підготовленості їх до виконання обов'язків у поході тощо.

Враховуючи те, що найбільш поширеним серед школярів є пішохідний туризм, розкриємо основи такого походу на прикладі цього виду туризму.

1. Перед виходом на маршрут для кожного визначається місце в строю. Місце керівника повинно забезпечувати йому зручність управління групою. Керівник може йти зразу за направляючим, час від часу Допомагаючи йому знаходити потрібний напрям руху підказуючи правильні рішення. На складних і небезпечних ділянках маршруту (переправа, осип, болото) керівник особисто перевіряє прохідність їх, залишаючись на найнебезпечніших ділянках і страхуючи юних туристів, поки вся група не вийде на легшу ділянку.

2. Як правило, фізично слабші йдуть за керівництвом, а найсильніші замикають стрій. Темп руху визначається за фізичними можливостями тих учасників походу, що рухаються за керівником. Якщо хтось відстав з тих чи інших причин, замикаючий колони надає йому допомогу. В разі потреби він установленим сигналом (криком, свистком тощо) дає знати ведучому про необхідність зупинки або зниження швидкості.

3. На маршруті група рухається переважно колоною по одному. Рух у колоні один за одним є першою ознакою організованості туристів. Такий вид пересування на місцевості виховує почуття колективізму.

4. Під час руху на маршруті між юними туристами зберігається інтервал приблизно 2 м. Це робиться для того, щоб вчасно побачити на шляху природну перешкоду і швидко зорієнтуватися, для її подолання. При пересуванні у лісі чи серед чагарників інтервал зменшується. Це потрібно робити для того, щоб кожен член групи бачив своїх сусідів, а також для притримання гілок, які можуть поранити того, хто йде позаду. Під час руху на маршруті не допускається, щоб туристи йшли один від одного на відстані, що виходить за межі зорового або голосового зв'язку.

5. Неабияке значення має естетичний вигляд колони. Якщо туристи йдуть з однаковим інтервалом, спорядження припасоване і вигляд у всіх охайний, це справляє гарне враження і підвищує настрій. Добра екіпіровка групи сприяє організованому рухові на маршруті, полегшуючи подолання природних перешкод.

6. Швидкість руху туристів на маршруті залежить від їхньої фізичної підготовки, характеру місцевості, наявності природних перешкод, техніки і тактики походу. Так, на рівнинній місцевості з незначною пересіченістю середня швидкість для нормально підготовленої групи 3—4 км/год.

7. Ритмічність руху є одним з важливих засобів збереження сил туристів і підвищення їхньої працездатності. На рівному шляху ритмічність виявляється У сталій швидкості групи, а в умовах пересіченої місцевості — у сталій кількості кроків за однаковий відрізок часу. З метою збереження ритмічності в роботі організму крок туриста на легких спусках довшає, а на важких ділянках і підйомах — скорочується. При переходах досить пересіченою місцевістю швидкість значно зменшується, частіше робляться зупинки. На крутих підйомах швидкість падає, а на пологих — прискорюється.

При цьому швидкість на спусках збільшується до 6—7 км/год, а на підйомах зменшується до 1—2 км/год.

Змінювати ритм руху потрібно плавно, поступово набираючи швидкість  на початку руху і знижуючи її за кілька хвилин до кінця. Найчастіше за нормальних умов дотримуються такого ритму руху групи: 45 хв ходу і 15 хв відпочинку. Інтервал малих привалів при потребі  може скорочуватись до 10 хв. Великий  привал з приготуванням їжі і  відпочинком протягом 1,5 год робиться через 4 год руху. Після великого полуденного привалу група рухається  ще 4 год. Наприкінці денного переходу підшукується місце для розбивки бівуаку. Після 8-годинного переходу група зупиняється на бівуак —  привал з ночівлею.

8. Вибір лінії руху визначається характером рельєфу, рослинності, наявністю стежок і польових доріг. Відкриті легкопрохідні ділянки без стежок і польових доріг необхідно проходити за азимутом. Густі ліси, зарості чагарників, території з дуже пересіченим рельєфом краще переходити стежками, якщо навіть доведеться дещо ухилятися від потрібного напрямку. Якщо маршрут походу проходить через ліс, де немає стежок, то для руху обирають шлях уздовж річок. Особливо зручний такий шлях у болотистій місцевості, де найсухіші грунти простягаються вузькою смугою, уздовж водотоків.

У покритому лісами середньогір’ї  лінія руху вибирається вздовж похилих  гребенів. На них краще орієнтуватись  і легше йти, ніж унизу, у похмурих непривітних ущелинах. На відкритих  ділянках трав'янистих схилів, гірських луках, осипах для руху вибирають  опуклі форми рельєфу. Тут практично  відсутня небезпека каменепадів, зсувів і відкриваються найбільш мальовничі краєвиди.

9. Твердим правилом похідного життя є суворе дотримання режиму та графіку руху групи. Для цього розробляється орієнтовний розпорядок дня, який повинен виконуватись усіма без винятку членами групи.

10. З метою реалізації на практиці педагогічного принципу самоврядування та самообслуговування у дитячому колективі кожний юний турист веде групу на певних ділянках маршруту і в окремі дні виконує функції керівника групи або його заступника. При цьому практикується сумісництво і заміна у виконанні обов'язків у групі.

6. Ведення польового щоденника

Для кращої організації пошуково-дослідницької  роботи, підвищення її престижності та ефективності юні туристи-краєзнавці повинні вміти вести польовий щоденник, який вважається основним робочим  документом походу. Він повинен перш за все характеризувати виконання  завдань пошуково-дослідницької  роботи, поставлених перед групою дирекцією школи, обласною дитячою  туристично-екскурсійною станцією та іншими організаціями.

Щоденник — це літопис  походу. Тому всі записи в ньому  повинні бути чіткими, лаконічними, образними і разом з тим  повними.

Форма запису в польовому  щоденнику залежить від специфіки  виду спостережень. Проте у всіх випадках бажано, щоб у ньому було відображено хронометраж ходових  днів.

Навичок ведення щоденника  природи учні набувають ще у молодших класах школи. При вивченні географії  ці навички зміцнюються і розширюються. На екскурсіях і в тренувальних походах  школярі набувають навичок ведення  польового щоденника. У багатоденних туристських походах по рідному  краю ці навички вдосконалюються.

Керівник походу повинен  навчити школярів спостерігати і  досліджувати життя, заглиблюватись у  його суть, добре розуміти його проблеми, вміти усно і письмово висловити  своє ставлення до всього побаченого і відчутого, робити власні висновки, грамотно, точно і образно описувати  події і проблеми життя, свої спостереження. Під час зустрічі з цікавими людьми — вміти вести бесіду і швидко записувати цікаві відомості Пізніше чернетки обробляють, а їхні матеріали використовують для складання звіту. При цьому зберігається стиль розповіді певної людини.

Записуючи в щоденник розповіді, треба вказувати не тільки прізвище, ім'я та по батькові, а й домашню  адресу людини, зі слів якої записано розповідь. Записується лише те, що за змістом  стосується теми дослідження.

В описах, вміщених у щоденнику, поєднуються необхідних пропорціях пізнавальна та побутова тематика походу. Образно і яскраво описуються цікаві епізоди дохідного життя, власні роздуми про побачене, почуте.

Формат і обсяг польового  щоденника довільні. Однак, як правило, використовується зручний загальний  зошит у твердій обкладинці, який необхідно зберігати у водонепроникному чохлі (поліетиленовому пакеті). Записи бажано вести простим олівцем. В  разі поганої погоди рекомендується користуватися додатковим записником, щоб потім перенести замітки  у щоденник.

Записи в щоденник вносять  регулярно у процесі спостережень, а ввечері після чергового  денного переходу на вечірньому привалі  їх обробляють. Для цього на сторінках  щоденника варто залишати широкі поля для заміток, доповнень та висновків. Дуже важливо витримувати правило  регулярності записів. З цього приводу  стара заповідь польових досліджень гласить: «Не записане — не спостерігалось». Отже, варто вважати не відмічені  у щоденнику протягом дня спостереження  такими, що не відбулися.

Практика організації  та проведення туристських походів  показує, що ведення щоденника під  час походу—копітка справа. Тому рекомендується виконувати цю роботу всім членам туристської  групи по черзі. Це робиться з метою  навчити учнів вести щоденник і викладати на папері побачене і  почуте. Практикується колективне читання  записів щоденника біля вечірнього багаття. Це, з одного боку, дає можливість вести потрібні доповнення у щоденник, а з другого — дисциплінує  авторів і стимулює сумлінне ставлення  до ведення записів, допомагає зробити  їх змістовними, яскравими, образними  і цікавими.

Записи у щоденнику  по можливості ілюструються малюнками  та схемами що відображують типовий  для даної місцевості ландшафт, пошуково-дослідницьку роботу групи, відпочинок, розваги, сцени похідного життя, зустрічі з цікавими людьми, екскурсійні об'єкти. Під малюнками та схемами підписують прізвища виконавців.

Записуючи враження у щоденник, треба вміти виділити головне, знайти яскраву деталь, яка допоможе відтворити всю картину.

Рекомендується також  кожному учаснику подорожі вести  індивідуальний щоденник. Для цього  потрібно виробити в собі звичку щодня, за будь-яких умов вести записи у  відведеному для цього зошиті. Уважно спостерігаючи навколишнє середовище, аналізуючи самостійно події та явища  і даючи їм критичну оцінку, юний турист у власному щоденнику письмово висловлює своє ставлення до всього побаченого і відчутого.

7. Підведення підсумків походу 

Після закінчення подорожі група звітує перед школою, обласною дитячою туристично-екскурсійною стан та перед тими організаціями, які  дали їй пошуково-дослідницькі завдання. Це необхідний і важливий етап будь-якої туристської подорожі.

Головною метою підбивання підсумків подорожі є узагальнення досвіду її підготовки і проведення, досвіду проведення пошуково-дослідницької  та суспільно корисної роботи, виявлення  недоліків для недопущення їх у майбутньому.

Підбиваючи підсумки подорожі, важливо проаналізувати і обговорити, чим була вона цікавою у пізнавально-оздоровчому  відношенні, чи відповідав маршрут  походу рівню підготовки юних туристів, як проявили вони себе при доланні  найскладніших природних перешкод. Для керівника подорожі цей важливий етап є ще однією можливістю глибше вивчити і пізнати характери, смаки, нахили та інтереси своїх вихованців.

Підбивання підсумків  подорожі — ефективний засіб пропаганди туризму серед школярів.

У практиці дитячого туризму  встановився певний порядок підбивання підсумків подорожі. Закінчивши туристський  похід, група ще на зворотному шляху, якщо дозволяють умови, обговорює пройдений  маршрут, з'ясовує причини відхилення від плану, допущені групою або окремими учасниками помилки.

Головний підсумковий  документ — письмовий звіт про  туристську подорож, який складає керівник групи за участю учасників подорожі. Обсяг і характер звіту для  категорійних подорожей визначає МКК  під час розгляду заявочних матеріалів на проведення походу. Він повинен  складатися з таких розділів.

1. Довідкові відомості про подорож. У цьому розділі вказують вид туризму, категорію складності, час проведення, район, дають детальні відомості про лінію маршруту (протяжність і тривалість, перелік окремих його ділянок з подоланням природних перешкод різними способами пересування), назву та шифр МКК, яка дала дозвіл на заявлений маршрут; склад групи, прізвище, ім'я та по батькові, домашня адреса, туристський досвід з переліком найцікавіших і складних маршрутів, обов'язки в групі).

2. Відомості про район подорожі. Цей розділ містить коротку загально географічну характеристику району з описом природних особливостей; відомості про населення, населені пункти і транспортне сполучення між ними; визначні місця; туристську характеристику, що ґрунтується на власних спостереженнях і висновках групи, матеріалах, зібраних групою завдяки листуванню з краєзнавцями і під час проходження маршруту (де важливо для забезпечення наступних туристських груп конкретними відомостями про при особливості району, екскурсійні об'єкти, шляхи сполучення, транспортні засоби, про можливості поповнення запасів продуктів); дані про походи, які проводилися тут раніше, прокладені траси маршрутів тощо.

Під час написання цього  розділу необхідно максимально  використати наявну літературу та картографічний матеріал по даному району, розповіді  місцевих краєзнавців і звіти  інших туристських груп. В кінці  розділу подається список літератури, вказуються прізвища, ім'я та по батькові консультантів, їхні адреси (або телефони).