Іслам в сучасному світі та в сучасній Україні

ЗМІСТ

 

Вступ

1. Виникнення ісламу. Пророча діяльність Мухаммеда.
2. Священні книги та основні течії мусульманства.
3. Основи віровчення ісламу.
4. Іслам в сучасному світі та в сучасній Україні.

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Іслам або мусульманство - одна з трьох світових релігій, яка виникла у YII ст. в Аравії і вважається наймолодшою світовою релігією. За кількістю своїх послідовників іслам є другою (після християнства) світовою релігією. За приблизними підрахунками, загальне число мусульман на планеті складає близько 1 мільярд. Вони мешкають у більше, ніж 120 країнах. В 28 країнах іслам є державною релігією (Єгипет, Іран, Ірак, Кувейт, Марокко, Саудівська Аравія, Пакистан тощо). У 35 країнах мусульмани становлять 95-99% населення. Переважна більшість мусульман (понад дві третини від загальної кількості) живуть в Азії. Біля 30 % послідовників ісламу живе в Африці, що складає майже половину населення цього континенту. Отже, основна маса віруючих мусульман зосереджена на цих двох континентах світу. В мусульманських країнах всі сторони життя людини і суспільства регламентовані релігією, яка виступає в ролі важливого соціального і культурного регулятора. Тому іслам є вирішальним чинником, який визначає історію, ідейне і культурне життя значної частини людства від середніх віків до наших днів. Будучи невід'ємною складовою частиною держави, іслам також активно втручається у міжнародну політику.                                                          

 

     1. Виникнення ісламу. Пророча діяльність Мухаммеда.

Іслам у перекладі  з арабської мови значить покірність, віддання себе Богові. Тих, хто прийняв  іслам, називають відданими (араб. - мусульманин). Батьківщина ісламу           північно-західна частина Аравійського півострова - провінція Хіджаз зі священними містами Мекка та Медина. Аравія була здавна населена різними семітськими племенами, предками теперішніх арабів. Частина їх жила осідло в оазисах і містах, займаючись землеробством, ремеслами і торгівлею, частина кочувала в степах і пустелях, розводячи худобу. Аравія була економічно і культурно зв'язана із сусідніми країнами - Месопотамією, Сирією, Палестиною, Єгиптом, Ефіопією. Торговельні шляхи між цими країнами проходили через Аравію. Один з важливих торгових вузлів знаходився у місті Мекка (біля узбережжя Червоного моря), яке перетворилося у великий торговий і політичний центр Аравії. Родово-племінна знать племені курейшитів, що населяло цей регіон, мала з торгівлі величезні вигоди. Мекка перетворюється також у релігійний центр всіх арабів. Історично склалося так, що кожне плем'я мало своїх богів, але поступово вірування племен, сильніших у політичному і економічному відношенні, почали витісняти вірування слабших родів і племен. Найвпливовішим було плем'я курейшитів, йому належало древнє святилище Кааба (з арабської мови - куб.), що знаходилося в Мецці і було побудоване задовго до появи ісламу. У зовнішній стіні цього кубоподібного храму знаходилася ніша з чорним каменем (імовірно метеоритного походження). Крім чорного каменю у Каабі були розміщені кам’яні зображення понад 300 племінних богів, тому вона вважалася центром релігійного культу для багатьох племен, які населяли територію навколо Мекки. Одного з племінних богів мекканських курейшитів – Аллаха -  пророк Мухаммед пізніше оголосив єдиним і всемогутнім, поклавши тим самим початок монотеїстичної релігії арабів. На формування ісламу певний вплив мали юдеї та християни, громади яких здавна оселилися в Мецці.

У IV столітті в Аравії почався занепад караванної торгівлі, тому що торговельні дороги перемістилися на схід у Сасанидский Іран. Це порушило економічну рівновагу, що складалася століттями. Кочівники, що втратили прибутки від караванної торгівлі, стали схилятися до осілого способу життя, переходити до землеробства. Збільшилася потреба у землі, що вело до зростання сутичок між племенами. Починається розпад родово-племінного ладу та формування класового суспільства. Визрівала необхідність в об'єднанні роздріблених племен. Це з необхідністю відбилося на релігійних поглядах: виник рух за злиття племінних культів, за вшанування єдиного верховного бога Аллаха; тим більше що євреї та християни подавали арабам приклад єдинобожжя. Серед арабів виник релігійний рух ханіфів, що шанували єдиного бога. За таких умов і розгорнулася проповідницька діяльність Мухаммеда (Магомета), який став засновником мусульманства. Звідси ще одна його назва -магометанство.

Мухаммед (бл. 570-632) який проголосив себе у 610 р. "посланцем Аллаха" (головний і останній пророк істинної віри), є реальна історична постать. За переказами він походив із відомого і старовинного, але збіднілого роду. На наш час існує дуже мало відомостей про дитячі і юнацькі роки Мухаммеда Достовірно відомо, що він рано став сиротою і виховував його дядько Абу Таліб, який брав Мухаммеда у свої поїздки в торговельних справах у Сірію. В цих поїздках Мухаммед познайомився з новим для нього світом християнських, юдейських та інших релігійних громад. Потім він найнявся пастухом до багатої вдови, з якою невдовзі одружився, хоч вона й була на 15 років старша від нього, і став заможним купцем. Розповідають, що коли Мухаммед перебував у печері Хіра, під Меккою, йому з'явився архангел Джебраїл (у Біблії – Гавриїл) з наказом нести людям істинне слово - слово Аллаха. Ця подія відбулася в 610 р., коли Мухаммеду було приблизно 40років, і відтоді він почав проповідувати нове релігійне вчення: закликав відмовитися від поклоніння ідолам і звернутися до Аллаха, одного-єдиного Бога. Мухаммед оголосив, що інших богів просто не існує. У світі усе відбувається з волі одного Аллаха. Мухаммед проповідував також братство віруючих, необхідність допомагати бідним, прості норми моралі.

Однак аристократична верхівка племені курейшитів не прийняла його вчення.. Тому Мухаммед був змушений у 622 р. переселитися з Мекки в Медину Формально ця подія (арабською мовою "Хиджра" - переселення) вважається початком існування мусульманської спільноти, бо саме в Медині Мухаммед на основі існуючої громади своїх прихильників створює новий тип общини. Вона базувалась не на кровній спорідненості, а на релігійній вірі: ті, що вірили в Аллаха, ставали членами общини, жили не за родовими заповідями, а за моральними нормами, що їх проповідував Мухаммед. Ця община також збудувала першу мечеть (основний тип мусульманського храму). Відтоді бере свій початок мусульманське літочислення Іслам користується місячним календарем, який має 354 днів і ділиться на 12 місяців. Кожний третій рік є високосний (355  днів). Непарні місяці мусульманського календаря мають 30 днів, парні 29.

Нове вчення знайшло відгук у мединських низів. А войовничі виступи нового пророка проти мекканців залучили на сторону Мухаммеда і частину мединської знаті, бо між Мединою і Меккою протягом багатьох років велася запекла боротьба за сфери економічного та культового впливу. У 630 р. Мухаммед із своїми численними прибічниками повернувся в Мекку. Це повернення відбулося мирним шляхом тому, що, за переказами, Мухаммед пообіцяв не мститися нікому, якщо мешканці Мекки не будуть чинити опір і відчинять браму міста. За тими ж переказами, цю обіцянку Мухаммед виконав. Каабу було проголошено головним мусульманським святилищем, а всіх ідолів викинули із храму. Це було прихильно сприйнято населенням Мекки, яка тепер перетворювалася в центр ісламу. З цього часу мусульманська феодально-теократична держава одержала назву Арабський Халіфат. В 8-й день священного місяця зуль-хаджжа 632-го року Мухаммед разом з сім'єю відбув “велике паломництво” (хадж) в Мекку, що увійшло в історію як прощальне. Через три місяці після паломництва Мухаммед помер (день його смерті співпав з днем народження, що сприймалось як символ його богообраної місії) і був похований у Медині.

Об’єднання арабів під  зеленим прапором ісламу завершили  перші наступники Мухаммеда - праведні халіфи, які вважалися спадкоємцями, заступниками Мухаммеда, а пізніше і представниками Аллаха на землі. Вони зосередили у своїх руках усю повноту світської і духовної влади. Іслам швидко поширився по всій території Аравії і перетворився в панівну релігію арабської держави. Внаслідок завойовницьких походів незабаром він також поширився і на сусідні землі.

2. Священні книги та  основні течії мусульманства.

Основи віровчення ісламу викладенні у священній книзі  мусульман Корані (арабською мовою  “аль-куран” - читання). Вважається, що Коран існує передвічно, зберігається в Аллаха, який передав його у вигляді одкровення Мухаммеду. Мусульмани вважають його словом Аллаха, що зійшло з неба, тобто його текст був вкладений в уста Мухаммеда самим Богом. Коран був переданий пророку не повністю, а частинами, окремими одкровеннями, головним чином по ночах. Перше одкровення відбулося в ніч з 26 на 27 число місяця рамазану (“ніч вирішення долі”). У цю ніч Аллах приймає рішення про долю кожного мусульманина, зглядаючись на його бажання. Тому цю ніч прийнято проводити у мечеті за колективною молитвою, читаючи Коран, і просити Аллаха про виконання свого бажання. А місяць рамазан тому вибраний місяцем посту, присвяченого Аллахові.

За життя Мухаммеда  люди вчили напам'ять слова одкровень, що він їх виголошував, подекуди записували їх на шматках пергаменту, плоских каміннях, кістках тварин, глеках та стовбурах дерев. Після його смерті виникла серйозна проблема щодо основи віровчення. З’явилася необхідність ретельно зібрати виголошені вустами Мухаммеда одкровення Аллаха. При халіфі Абу Бакрі цю роботу виконав Зайд ібн Сабіт, який служив секретарем у Мухаммеда останні 5 років. При третьому халіфі Османі текст Корану був остаточно впорядкований. Це впорядкування називають “кодифікацією”: даний термін підкреслює, що Коран не написаний якоюсь людиною (як звичайна книга), а наданий Аллахом і лише занотований та оформлений людьми. Для однозначного розуміння й інтерпретації Корану було створено традицію тлумачення його тексту (тафеіра). У мусульман існує традиційне мистецтво читати Коран співучо. Протягом віків діти в арабських релігійних школах вивчали тексти на пам'ять. Сьогодні в більшості мусульманських країн існує світська система шкільної освіти, але традиція вивчення Корану на пам'ять тими, хто готує себе для релігійної діяльності, зберігається.

Коран ділиться на 114 розділів, які називаються сурами. З них 90 "меккських" і 24 "мединських". Кожна сура ділиться на аяти. Аят - це фраза чи фрагмент фрази. Кількість  аятів у сурі може бути різною - від 286 до 3. Усього в Корані від 6204 до6236 аятів (в залежності від різних варіантів рахунку). Суры розміщені не по змісту і не за часом їхньої появи, а в порядку зменшення довжини, за винятком першої суры, фатіхи. На початку Корану розміщенні найдовші сури, а в кінці - найкоротша, яка має всього 3 рядки.

Коран за змістом у  дечому нагадує Біблію, але за формою разюче відрізняється від священного письма християн. Це не цілісний літературний твір з єдиною композиційною схемою, а тим більше - теологічний трактат  з послідовним викладом системи віровчення. Коран структурується за формальною основою – довжиною сури. Сури розміщенні без будь-якого логічного, сюжетного, змістовного чи хронологічного зв'язку. Ранні і пізні, “мекканські” і “мединські” сури перемішанні. Витримується, як було сказане, тільки один принцип - величина сур.

Коран - перша письмова пам’ятка арабською мовою, що містить  релігійні погляди на світ та природу, настанови, повчання, правила, заборони, накази культового, етичного, юридичного, господарського характеру. Крім релігійно-філософського, законодавчого та історико-культурного, викликає інтерес і літературний аспект вивчення Корану. Це найдавніша пам’ятка прози арабською мовою, що відобразила життя та побут арабів, етапи еволюції особистості Мухаммеда, його утвердження як віровчителя і людини нової епохи. Сприйнятий як слово Аллаха, Коран став джерелом формування єдиної літературної мови арабських народів. Багато слів і виразів із Корану увійшли в літературу та побутову мову мусульман незалежно від їхньої національності.

Коран є цінною історичною і літературною пам’яткою ранньосередньовічної епохи в історії арабів. Він навчає відповідальності кожної людини перед Богом, що повинно забезпечити виправлення існуючих у суспільстві недоліків і несправедливостей. Вплив Корану на духовний і суспільний розвиток народів Сходу дає право віднести його до найцінніших здобутків культурного поступу всього людства.

Коран як священне джерело  віровчення доповнюється священним  переказом - сунною (араб. - поведінка, приклад.). Сунна складається з хадисів (переказів), які зібранні у 6 томах. В них учні Мухамеда зібрали перекази про свого духовного наставника, легенди, повчання, висловлювання Мухаммеда, які не ввійшли до Корану. Останні присвячені тим чи іншим конкретним питанням “належної” поведінки мусульман в різних ситуаціях життя (ставлення до інших народів, до жінок, до власності тощо), здійснення релігійних відправ, тощо. Положення Сунни інколи конкретизують загальні положення Корану; наприклад, Коран стверджує необхідність молитися та обмивати руки й обличчя перед молитвою, але не описує, як саме це належить робити. Сунна містить опис того, як це робив Мухаммед, що й вважається взірцем такого роду дії. Моральні та правові принципи, викладені в Корані та Суні, покладені в основу священного мусульманського права – шаріату (араб. шарі - вірний шлях до мети). Шаріат - комплекс юридичних норм, приписів та правил поведінки, дотримання яких є угодним Аллаху. У більшості ісламських країн і нині діють шаріатські суди, в компетенції яких справи ритуального, родинного, приватного, частково й карного права. За нормами шаріату застосовують тілесні покарання (биття ціпками та батогами, відрубування рук за крадіжку, побиття камінням за подружню зраду). Смертну кару також застосовують у випадку незгоди з Богом, чотириразове порушення посту, неодноразове

вживання алкогольних  напоїв, гомосексуалізм тощо.

За шаріатом, основними  мусульманськими святами є “ід  аль-адха” - велике свято жертвоприношення (тюрк, “курбан-байрам”) і “ід аль-фітра” - мале свято розговіння (тюрк, “ураза-байрам”). Перше відзначається у час завершення поломництва до святих місць. Друге - це триденне свято, що знаменує закінчення місячного посту. Відзначаються також мавллюд (день народження Мухаммеда) та мірадж (вознесіння Мухаммеда на небо). Священним днем також є п'ятниця (день спільної молитви).

Дуже швидко в ісламі виникають ідейні розходження, які  призвели до того, що вже у середині YIII ст. в ісламі утворилось кілька основних релігійно-політичних угрупувань, серед  яких достатньо відомими є хариджіти, шиїти, мурджити, ібадити, азракити і сунніти. Кожне з угрупувань відстоювало своє вчення як єдино вірне, звинувачуючи своїх супротивників у відході від істинної віри. У наш час найвпливовішими релігійними течіями в мусульманстві є сунізм та шиїзм.

Сунізм - найвпливовіший на нинішній день з напрямів ісламу 90% мусульман у світі належать до сунізму. Його послідовники називають себе ахль ас-суна (люди суни), тобто це ті, хто визнає крім Корану істинність другого священного джерела ісламу - Суни. Формально сунітом вважається той, хто признає перших чотирьох правовірних халіфів і священний характер Суни. Послідовники сунізму визнають законність влади перших чотирьох халіфів, а шиїти вважають єдиним законним главою мусульман четвертого халіфа Алі - двоюрідного брата і зятя Мухаммеда. Головна теологічна відмінність сунізму від шиїзму полягає в тому, що він заперечує можливість нових посередників між Аллахом і людьми після смерті Мухаммеда, відкидає ідею про особливу природу мухамедового зятя Алі і право його нащадків на імамат - управління громадою.

Шиїзм (ар. “шіа” - прихильники, партія; по-іншому “Шіат-Алі” - партія Алі) - другий за кількістю послідовників напрям в ісламі. Виник у др. пол. YII ст. в Іраку. Його засновниками вважається група прихильників Алі, яка доводила його виняткове право на верховну владу - імамат - і домоглася обрання Алі халіфом. Шиїти визнають 12 імамів з числа прямих нащадків Алі. Сталося так, що дванадцятий законний імам Мухаммед бен аль-Хасан в 874 р. таємно зник (є підстави вважати, що він був підступно вбитий), однак шиїти вважають, що він продовжує існувати як прихованний імам. Вони вірять, що перед кінцем світу він має ще раз з’явитися у ролі спасителя (як Махді – “Обраний”) для встановлення рівності і справедливості. Шиїти, як і суніти, визнають Коран “божественним одкровенням”, але вважають, що в османовій його редакції відсутні аяти, які мають відношення до Алі. Тому в шиїзмі Коран доповнюється ахбаром - Святим Переказом. В Суні шиїти визнають лише ті хадиси, авторами яких є четвертий халіф Алі і його послідовники.