До питання про мотиви та мотивацiю учiння школярIв

        Кузнєцова С.А.

        ДО  ПИТАННЯ ПРО МОТИВИ ТА МОТИВАЦІЮ УЧІННЯ ШКОЛЯРІВ

  Ключові слова: мотив, мотивація, потреба, інтерес.

  У сучасному  освітньому процесі на перше місце  виходить не просто навчання дітей  предметним знанням, об’єм яких постійно і неухильно збільшується, вмінням, навичкам, а особистість учня як активного діяча, який має відповідну структуру потребністно - мотиваційної сфери.

  Проблема  мотивації є однією із найважливіших  у дидактиці. Вивчення мотивації учіння допомагає виявити внутрішні резерви особистості для її розвитку, навчання і виховання. Знаючи мотивацію, вчитель може впливати на діяльність школяра, його розвиток. Тому дослідження цієї проблеми є важливим і актуальним. Аналіз сучасних наукових джерел дозволив Т.М.Меденцовой висловити думку про те, що в сучасній психолого – педагогічній науці відсутнє єдине визначення понять "мотиви" і "мотивація". Дослідники пропонують різні їх дефініції, в яких ці поняття розглядаються з різних поглядів:

  • мотив – форма прояву потреби людини; це спонукання до діяльності, відповідь на те, заради чого вона відбувається (О.Я.Савченко);

  • мотиви – це свідомі спонуки; мотивами діяльності можуть бути бажання, почуття, інтереси та ін. явища свідомості (В.І.Селіванов);

  • потреби, актуалізуючись, стають тими або іншими мотивами діяльності, що спонукають до неї, що сприяють здійсненню одних дій і перешкоджають виконанню інших (Г.А.Петровський);

  • мотив – вербалізація мети і програми, що дає можливість даній особі розпочати певну діяльність, це ,перш за все, формування (уявне, усне, письмове), це причина дії людини (К.Обуховський);

  • мотиви – психічні умови і властивості особистості, які характеризують будь – яке, порівняно вузьке, приватне і мінливе ставлення людини до певних предметів і явищ зовнішнього світу (В.С.Мерлін);

  • мотивація – система спонукань: мотиви, потреби, інтереси, прагнення, потяги, мотиваційні установки або диспозиції, ідеали (В.Г.Асєєв);

  • мотивація – система мотивів в її певній побудові, ієрархії (В.І.Ковальов, В.М.Дружинін).

  Як бачимо, більшість авторів розглядають мотиви, як прояви потреб людини. Ми в подальшому будемо використовувати дефініцію цього поняття, запропоновану О.Я.Савченко.

  По відношенню до діяльності дослідники поділяють мотиви на зовнішні та внутрішні.

  Зовнішні  мотиви характеризується тим, що оволодіння змістом навчального предмету не є ціллю навчання, а виступає засобом досягненням інших цілей. Це може бути отримання гарної оцінки, підпорядкування вимогам вчителів та батьків, отримання похвали, визнання товаришів і ін. При зовнішній мотивації учень відокремлений від процесу пізнання, виявляє пасивність, його активність носить вимушений характер. Зміст навчальний предметів не є для учня особистісно-значимим.

  Внутрішні мотиви мають особистісно-значимий характер, обумовлені пізнавальною потребою суб’єкта, задоволенням, отриманим від пізнавального процесу та реалізації свого особистого потенціалу. Домінування внутрішньої мотивації характеризується виявленням високої пізнавальної активності учня у процесі навчальної діяльності. Оволодіння навчальним матеріалом є і мотивом, і ціллю навчання. Учень безпосередньо залучений у процес пізнання, і це надає йому емоційного забарвлення.

  Говорячи  про зовнішню і внутрішню мотивацію учіння деякі автори ведучу роль відводять зовнішній мотивації (наприклад, А.Б.Орлов, Е.Б.Воробйова, И.Осипова) , не заперечуючи в той же час і неодмінної наявності внутрішньої мотивації. Оптимальною вважається така мотивація, в якій провідне місце займають соціальні, суспільно значущі мотиви, а потім мотиви, пов’язані з життєвими планами і пізнавальними інтересами учнів. Тому в науковій літературі знаходимо класифікацію мотивів, яка включає пізнавальні та соціальні мотиви учіння школярів:

  • пізнавальні – їх характеризує спрямованість на зміст навчального предмета;

  • соціальні – для них властива спрямованість на іншу людину, на соціальну значущість навчальних дій( наприклад, А.К.Маркова, Ю.М.Орлова, М.Лук'янова, Л.І.Божович).

  Л.І.Божович  вважає, що за однієї і тієї ж мети у різних учнів можуть бути різні мотиви. Це і оцінка, і схвалення вчителя, і обіцяний подарунок, і інтерес до самої задачі. Тому дослідниця визначає мотив як "все що спонукає активність дитини", відносячи сюди не тільки предмети об’єктивної діяльності і явища свідомості, але і потреби.

  Учені вказують на зв'язок мотиву та потреби. Потреба, яка не тільки проходить як страждання, але і усвідомлюється як недолік у чомусь об’єктивному, є справжнім мотивом цілеспрямованих дій. Така необхідність, що усвідомлюється, називається потребою.

  Потребу прийнято визначати як особливу програму людини у чомусь або в комусь (Л.М.Фрідман, Т.А.Пушкіна, І.Я.Каплуновіч). Будь-яка потреба пробуджує активність людини, як під впливом інших потреб, зовнішніх умов та обставин приймає форму спонукання до діяльності. Виконання саме даної діяльності, яка входить в програму потреб, є мотивом. Він показує, для чого людина виконує дану діяльність.

  Потреби поділяють на:

  • потреби першого роду, які за своєю сутністю є фізіологічними (потреби в їжі, сні);

  • потреби другого роду, які носять соціально-психологічний характер (потреби в повазі, владі, визнанні заслуг тощо).

  Потреба, яка реально відчувається людиною, викликає у неї стан спрямованості здійснити конкретну дію (дії), яка задовольняє цю потребу. Такий процес і являє собою спонукання. Отже, спонукання – це потреба, усвідомлена з точки зору необхідності здійснення конкретних цілеспрямованих дій. При цьому конкретні дії (поведінка) людини розглядається як засіб задоволення потреб.

  Коли людина досягає поставленої мети, її потреба  може бути: задоволена; частково задоволена; незадоволена.

  З потреби  людини виникає інтерес, який є активним пізнавальним ставленням особистості до певного об’єкту діяльності або виду діяльності. Інтерес – це мотив, що сприяє орієнтуванню в будь-якій області, ознайомленню з новими фактами, більш повному і глибокому віддзеркаленню дійсності(Т.М.Меденцова). На думку С.Л.Рубінштейна, інтерес, формуючись на основі потреби, не обмежується предметом потреби, а виходить за його межі. Інтерес – це "специфічний мотив культурної і пізнавальної діяльності людини", це спрямованість уваги, думок, почуттів, на предмет, що має для людини усвідомлену значущість і емоційну привабливість. Інтерес посідає важливе місце у формуванні мотивації учіння школярів (А.К.Маркова, О.Я.Савченко, Л.М.Фрідман, Т.А.Пушкіна,І.Я.Каплуновіч).

  На думку  Меденцової,на сьогоднішній день немає спеціальних досліджень присвячених комплексному вивченню структури мотивації, досліджувалися лише ті або інші її компоненти[№2,3,4,5,6].

  Важливим є положення дослідників про те, що структура мотиваційної сфери - не застигле, статичне утворення, а таке, що розвивається, змінюється в процесі життєдіяльності.

  Суттєвим  для дослідження структури мотивації  виявилось виділення Б.І.Додоновим  її чотирьох структурних компонентів:

  • задоволення від самої діяльності;

  • значимості для особистості безпосереднього її результату;

  • «мотивуючої» сили винагороди за діяльність;

  • примусового тиску на особистість.

  Перший  структурний компонент умовно названий «гедонічним»  складником мотивації, інші три - її цільовими складниками. Разом з тим, перший і другий виявляють направленість, орієнтацію на саму діяльність (її процес і результат), будучи внутрішніми по відношенню до неї, а третій і четвертий фіксують зовнішні (негативні і позитивні по відношенню до діяльності) фактори впливу[№7].

  Суттєвим  є і те, що два останніх, які  визначаються як нагорода і уникнення  покарання, є, за Дж. Аткінсоном, складниками мотивації досягнення. Інтерпретація мотивації та її структурної організації проводиться і в термінах основних потреб людини (Х.Мюррей, Дж.Аткінсон, А.Маслоу та ін.).

  Проаналізувавши структуру мотивації, В.Г.Асєєв виділив у ній:

  а) єдність  процесуальних і дискретних характеристик;

  б) двох модальну, тобто позитивну та негативну основи її складників[№8].

  Якщо розглядати мотивацію учіння школярів з позиції її розвитку, то можна виділити такі її параметри, вважає Р.С.Немов: широта, гнучкість та ієрархізованість. Під широтою мотиваційної сфери розуміють якісну вибірковість мотиваційних факторів – мотивів, потреб та цілей, представлених на кожному з рівнів. Чим більше у дитини розвинених мотивів, потреб, цілей, тим більш розвиненою є її мотиваційна сфера.

  Гнучкість мотиваційної сфери характеризує процес мотивації так: більш гнучкою  розуміється та мотиваційна сфера, в якій для задоволення мотиваційного пробудження більш загального характеру може бути використане більш різноманітних мотиваційних збудників більш низького рівня.

  Широта  та гнучкість характеризують мотиваційну  сферу людину по різному. Широта – це різноманітність потенційного кола предметів, які можуть служити для даної людини способом задоволення актуальної потреби, а гнучкість – активність зв’язків, існуючих між різними рівнями ієрархічної організації мотиваційної сфери: між мотивами та потребами, мотивами та цілями, потребами та цілями.

  Ієрархізованість  – це характеристика будови кожного  з рівнів організації мотиваційної сфери, взятої окремо. Одні диспозиції (мотиви, цілі) сильніші інших та з'являються частіше, а ті які слабкі актуалізуються рідше. Чім більше відмінностей у силі та частоті актуалізації мотиваційних утворень окремого рівня, тим вище ієрархізованість мотиваційної сфери [№4].

  Формування мотивації учіння одна з найважливіших умов успішності у досягненні результатів. Мотиваційний компонент приховує в собі великі можливості. Як свідчать психологічні дослідження (наприклад, В.Н.Дружинін, Дж. Аткінсон), мотиваційна сфера більш динамічна, ніж пізнавальна та інтелектуальна. Але відносна динамічність має позитивні і негативні сторони. І якщо нею не управляти, то може бути регрес мотивації, зниження її рівня і взагалі може бути втрачена дієвість.

  Як бачимо, мотивація має велике значення для  учнів. Щоб сформувати мотивацію  учіння школярів, автор пропонує вчителю створювати ситуації, в яких різні за спрямованістю мотиви можуть проявитись, - створювати умови "боротьби" мотивів, ситуації вибору:

  • вибір при наявних варіантах відповіді;

  • ситуація вільного вибору без відповідей;

  • вибір кількох різноспрямованих спонукань;

  • ситуація вибору з обмеженнями;

  • помилковий вибір[№6].

  Важливо зазначити, що формування мотивації  необхідно починати з емоційного компонента як більш чутливого до стимулюючих впливів. Завдяки емоційному впливу можна викликати в учнів цікавість, що є причиною пізнавального інтересу, який спрямовує сприймання, пізнання, дії.

  М.Лук'янова  формує такі принципи діяльності вчителя, що сприяють формуванню мотивації: включення учнів у колективні форми діяльності; залучення учнів до оцінної діяльності й формування адекватної самооцінки; співробітництво учня й учителя, спільна навчальна діяльність; заохочення пізнавальної активності учнів, створення творчої атмосфери; цікавість викладання навчального матеріалу; уміле застосування заохочення і покарання.

  О.Я.Савченко зазначає, що мотиви в кожної дитини – глибоко особистісні, індивідуальні. Зовнішня поведінка учня, його ставлення до школи, товаришів, оцінювання багатьох подій – це все "вершки" від багатьох корінців, що живлять бажання дитини вчитися, долати труднощі. Це живлення йде саме від того, як школа і перший учитель прийме маленького школяра. В тому разі, коли надії малюка справджуються, змінюється допитливість, виникає інтерес, який і є сильним мотивом учіння.

  Отже, мотивація є особливо важливим компонентом навчальної діяльності школярів. Через мотивацію педагогічні цілі швидше перетворюються на психічні цілі учнів, а через зміст формується певне ставлення учнів до навчального предмета.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  СПИСОК  ЛІТЕРАТУРИ: 

  

1. Асеев В.Г. Мотивация поведения и формирование личности. - М.: Мысль, 1976.
2. Воробьева Е. Взаимосвязь интеллекта и мотивации достижения: фундаментально-регуляционная модель // Одаренный ребенок – 2008. - №3. – С.15 – 23.
3. Додонов Б.И. Эмоция как ценность. – М.: Политиздат, 1972.
4. Дубовицкая Т. К проблеме диагностики учебной мотивации // Вопросы психологии – 2005. - №1 – С.73 – 78.
5. Меденцова Т. Аналіз понять "мотиви" та "мотивація навчання" особистості // Проблеми освіти. - К., 2006. - №47 – С.99 – 102.
6. Немов Р. С. Психология / Владос - М., 2003. – С.461 – 507.
7. Осипова И. И. Формирование учебной мотивации школьников // Воспитание школьников – 2003. - №8 – С.33 – 36.
8. Савченко О. Я. Дидактика початкової школи. – К., 1999.