Інновацiйниi технологii в педагогiцi та психологii: iх сутнiсть та рiзновиди

 ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ В ПЕДАГОГІЦІ ТА ПСИХОЛОГІЇ:

ЇХ  СУТНІСТЬ ТА РІЗНОВИДИ 

Ольга Шапран

Віра  Шапран

Переяслав-Хмельницький

У статті розглянуті основні  різновиди інноваційних технологій, що сприяють вдосконаленню навчально-виховного  процесу у вищій  школі. Подані авторські  визначення понять: «інноваційна педагогічна  технологія» та «інноваційна психологічна технологія», здійснений їх порівняльний аналіз. Розглянуто питання класифікації інноваційних педагогічних технологій.

Ключові слова: інноваційні  технології, інноваційна  педагогічна технологія, інноваційна психологічна технологія.

Використання інноваційних технологій є однією з домінуючих тенденцій розвитку людства. Інноваційні  технології пов’язані із загальними процесами в суспільстві, глобальними  проблемами, інтеграцією знань і  форм соціального буття. Інноваційні  технології розвиваються на межі загальної  інноватики, методології, теорії та історії  педагогіки, психології, соціології та теорії управління, економіки освіти.

Сьогодні все очевиднішим  стає той факт, що традиційна школа, орієнтована на передачу знань, умінь  і навичок, не може забезпечити повноцінний  розвиток кожної особистості. Специфічними особливостями інноваційного навчання є його відкритість майбутньому, здатність до передбачення на основі постійної переоцінки цінностей, конструктивні  дії в оновлених ситуаціях. Інноваційні  технології забезпечують умови розвитку особистості, здійснення її права на творчий внесок, на особистісну ініціативу, на свободу саморозвитку.

Інноваційні технології, які поєднують створення, освоєння та застосування різних нововведень, здатні значно прискорити процеси оновлення  системи освіти загалом. Тому вивчення та реалізація інноваційних процесів широко використовується в системі  освіти на різних її рівнях, як педагогічному, так і психологічному.

У сучасній психолого-педагогічній літературі поняття «технологія» та «технологічний підхід» використовуються доволі широко. Термін «технологія» – грецького походження: techne – мистецтво, майстерність, logos – наука, закон; наука про майстерність.

Серед великої кількості  сучасних технологій важливу роль відіграють гуманітарні. У найбільш загальному вигляді гуманітарні технології характеризують як такі, що пов’язані  безпосередньо з діяльністю людини (груп людей, організацій як соціальних систем). Часто їх називають «людинознавчими  технологіями». До основних гуманітарних технологій належать: управлінські; освітні (педагогічні); психофізіологічні; психологічні та ін. [10, 54]. У статті особлива увага звертається на педагогічні та психологічні технології, їх особливості.

Педагогічні технології пов’язані, насамперед, із забезпеченням  ефективного навчального процесу, впровадженням освітніх інновацій  тощо. Привертає увагу амбівалентність  використання поняття «педагогічна технологія» та його варіацій: «технологія  навчання», «освітні технології», «технологія  освіти» в сучасній психолого-педагогічній літературі.

О. Дубасенюк наголошує, що одні дослідники (Дж. Брунер, П. Кенес-Комоський  та ін.) ототожнюють технологію навчання з процесом комунікації. Інші (О. Малібог, Т. Сакамото, Ф. Янушкевич) в освітній технології об’єднують засоби і 

процес навчання. Третя група (Д. Гасс, О. Богомолов  та ін.) пропонують розглядати її з позиції  наукової організації навчального  процесу.

Н. Тализіна вважає, що суть сучасної технології навчання полягає у визначенні раціональних способів досягнення поставленої мети. Навчальний процес тут розглядається  як система дій з планування, забезпечення і оцінювання процесу навчання [5, 10]. У сучасній вітчизняній педагогічній науці все повніше стверджується думка щодо педагогічних технологій як певної системи організації та управління педагогічним процесом [7, 15].

Г. Селевко визначає педагогічну (освітню) технологію як систему  функціонування всіх компонентів педагогічного  процесу, що побудована на науковій основі, запрограмована за часом і простором, призводить до намічених результатів [8, 4].

Сисоєва в «Енциклопедії  освіти» (за ред. В. Кременя) аналізує різні  підходи до визначення вказаного  феномена і робить висновок, що він  розглядається багатоаспектно, а  саме: як раціональний спосіб досягнення свідомо сформульованої освітньої (навчальної, виховної) мети (М. Вулман, І. Лернер, Б. Ліхачов, П. Сікорський, Рада з педагогічних технологій Великої  Британії); як наука (Г. Селевко); як педагогічна  система (В. Безпалько, Сисоєва, Д. Чернилевський); як педагогічна діяльність (А. Нісімчук); як системно-діяльнісний підхід до освітнього (навчального) процесу (Г. Еллінгтон, Н. Кузьміна, П. Мітчелл, Ф. Персиваль, О. Пєхота, П. Самойленко); як система знань (В. Генецинський, Т. Назарова, В. Онищук, Ю. Турчанінова, Національний центр  програмованого навчання Великої Британії); як мистецтво педагога (І. Прокопенко, Н. Тализіна, В. Шепель); як модель (В. Ченців); як засіб оптимізації та модернізації освітнього процесу (Ф. Янушкевич); як процесуальний  компонент (складова) освітнього (навчального) процесу (М. Кларін); як інтегративний  підхід до освіти (П. Мітчелл, Д. Фін) [1, 661].

Деякі автори (Г. Селевко, О. Дубасенюк та ін.) вважають, що різні  підходи до тлумачення терміну «педагогічна технологія» обумовлюються використанням  даної дефініції у трьох аспектах:

1) загальнопедагогічному, або науковому (як синонім до підвищення ефективності педагогічної системи);

2) предметному, або процесуально-описовому (опис, проект, алгоритм, сукупність цілей, оригінальних, новаторських способів, методів, прийомів і засобів, що охоплюють цілісний навчально-виховний процес від визначення його мети до очікуваних результатів);

3) модульному, чи процесуально-дійовому (удосконалення технології окремих елементів педагогічного процесу, видів діяльності).

Дискусійним також  є питання структури педагогічних технологій. Науковці (М. Гадецький, Т. Хлєбнікова, П. Матвієнко, Г. Селевко  та ін.) вважають, що у структуру педагогічних технологій входять: концептуальна, змістова і процесуальна частини. Концептуальна  основа розглядається як короткий опис ідей, гіпотез, принципів, які сприяють її розумінню, трактовці її побудови, вияву керівних ідей. Змістова частина  технології визначає загальні та конкретні  цілі її впровадження, зміст, а також  розвиток особистісних структур, на які  вона спрямована. У процесуальній  частині описується технологічний  процес, його організація, методи і  форми діяльності різних суб’єктів  навчально-виховного процесу, його етапи, корекція дій, регламент, витрати  часу.

Сутність та структура  педагогічних технологій дещо відрізняється  від інноваційних педагогічних технологій. О. Кіяшко інноваційними називає  такі технології, які спроможні вивести  систему освіти на новий рівень і  задовольнити потреби суспільства  в новій генерації фахівців професіоналів [2, 50]. На нашу думку, таке визначення не відображає сутності зазначеного поняття. Інноваційна

педагогічна технологія поєднує в собі науково-обґрунтовану систему дій, операцій та процедур, які забезпечують цілеспрямоване й  поопераційне впровадження різних видів  педагогічних нововведень, що викликають позитивні зміни в традиційному педагогічному процесі, модернізують і трансформують його. Отже, інноваційна  технологія передбачає поєднання технологічного підходу та впровадження нових ідей – інновацій.

Психологічні технології використовуються для здійснення психологічного впливу в різних сферах діяльності. Л. Карамушка називає психологічні технології психосоціальними [9, 55]. Спостерігаємо, що у науковій літературі часто ототожнюються терміни «психологічна технологія» та «психотехнологія». Так, О. Козлова у своєму дисертаційному дослідженні зазначає, що психотехнології передбачають вироблення певних психологічних якостей і опосередковану передачу соціального досвіду, що пов’язаний з відтворенням алгоритмів мислення, дій та поведінки [3, 94]. На нашу думку, дослідник характеризує саме психологічну технологію, а не психотехнологію під якою розуміють методи корекції поведінки соціально небезпечних, психічно хворих людей за допомогою різних технічних (електронних, комп’ютерних) засобів [7, 290].

В. Панок, виділяючи  психологічну технологію і вважаючи її основним елементом практичної психології, дає їй таке тлумачення: психологічна технологія – це цілісна методична  система, що складається з трьох  основних частин: діагностичної, інтерпретаційної (або пояснювальної), колекційної [6].

Таким чином, простежуємо, що структура психологічних технологій відрізняється від структури  педагогічних.

Отже, психологічні технології мають поєднувати аналітичний  і синтетичний підхід до особистості, суму накопичених знань і уявлень  про елементи та структурні блоки  в їх взаємозв’язках, з одного боку, і цілісне (синтетичне) бачення об’єкта  корекційних впливів – з іншого. Розробка психологічної технології є, по суті, процесом психологічного проектування, що спрямований на вирішення конкретної ситуації індивідуального розвитку або соціальної взаємодії з використанням знань і досвіду наукової та побутової психології.

Поняття «інноваційні психологічні технологій» у сучасній науковій літературі відсутнє. Враховуючи, що психологічні технології відрізняються  від інших соціальних технологій, у тому числі педагогічних, жорсткою цілеспрямованістю, складовими елементами, характером їх зв’язків та відносин [3, 94], можна дати наступне визначення даної дефініції: інноваційна психологічна технологія – науково-обґрунтована система дій, операцій та процедур, які забезпечують цілеспрямований та поетапний розвиток в особистості певних психологічних якостей та передачу їй досвіду соціальних взаємодій (спілкування, дії та взаємин) за допомогою впровадження інновацій.

Проблемним також  є питання класифікації педагогічних та психологічних технологій. Так, чіткої класифікації інноваційних психологічних  технологій у науковій літературі поки що не існує. До педагогічних технологій дослідники відносять різні типи. Наприклад, Л. Машкіна виділяє методологічні, цільові та методичні педагогічні  технології [4, 73]; О. Козлова – проблемні, концентровані, модульні, розвивальні, диференційовані, активні, ігрові, особистісно орієнтовані, процесуально зорієнтовані тощо [3, 66]; О. Кіяшко – авторська підготовка, відкриті системи інтенсивного навчання, дистанційне навчання, діалогове навчання, етапно-блокова організація навчання, ігрові технології, інтегративно-модульна система; інформаційно-комп’ютерне навчання, контекстне навчання; модульно-рейтингове навчання, особистісно орієнтоване навчання, проблемно-діяльнісне навчання, проективне навчання, рефлексивно-творче навчання, технологія сумісної продуктивної діяльності [2, 63 – 64]. Д. Чернилевський і Н. Борисова класифікували інноваційні технології на основі двох ознак: наявність моделі

(предмету чи процесу  діяльності) і наявність ролей  (характер спілкування тих, хто  навчається). Авторами виділені наступні  типи інноваційних технологій  – неімітаційні та імітаційні. Неімітаційні технології не передбачають  побудову моделей досліджуваного  явища, процесу або діяльності. Змістовна частина технології  має проблемний характер та  передбачає використання різних  технічних засобів навчання. Основою  імітаційних технологій є імітаційне  або імітаційно-ігрове моделювання.  У відповідності до другої  ознаки класифікації – наявність  ролей, імітаційні технології  поділяються на ігрові та неігрові [10, 177 – 178].

Серед інноваційних технологій, які набули поширення  в практиці вищої освіти, можна  виділити дев’ять видів, а саме:

1) особистісно орієнтовані технології (підвищення ефективності навчально-виховного процесу шляхом його індивідуалізації та диференціації, створення атмосфери комфорту в процесі навчання, розширення простору співробітництва між викладачами та студентами на гуманному суб’єкт-суб’єктному рівні);

2) нові інформаційні технології (сукупність методів і технологічних засобів збирання, організації, збереження, опрацювання, передачі й подання інформації за допомогою комп’ютерів і телемунікаційних мереж);

3) модульно-рейтингові технології (система навчання за окремими функціональними вузлами, відображеними у змісті, організаційних формах і методах – модулях із метою підвищення зацікавленості студентів у результатах навчання та об’єктивності оцінки знань з окремих предметів і фаху в цілому);

4) технології розвитку творчості (стимуляція у студентів інтересу до пізнавальної діяльності за допомогою завдань творчого характеру);

5) ігрові технології (імітація майбутньої педагогічної діяльності в ігровій формі, використання різних навчально-педагогічних ігор);

6) діалогові технології (вирішення в режимі діалогу питань проблемного характеру, що не мають однозначного вирішення в науці та практиці);

7) проектні технології (розв’язання різних проблем, стимулювання інтересу студентів до самостійного здобуття певних знань, умінь і навичок);