Педагогічні технології

- принцип максимального наближення навчального матеріалу до реалій життя. Реалізація цього принципу сприяє розумінню учнями важливост: знань, необхідності їх постійного оновлення;

- принцип спіралеподібної будови навчального матеріалу. Урахування цього принципу дозволяє провертатися до раніше вивченого і розглядати його з різних сторін на більш складному рівні, що дає можливість слабим учням закріпити, а сильним поглибити знання;

- принцип постійної самооцінки учнями власної навчальної діяльності. Реалізація цього принципу дозволяє учню не тільки більш усвідомлено ставитись до вчіння, а й спостерігати динаміку особистого просування в засвоєнні навчального матеріалу, своєчасно корегувати свою пізнавальну діяльність;

- принцип реалізації цілісного навчально-виховного процесу, що передбачає органічне поєднання навчальної роботи в школі і роботи в позаурочний час.

Реалізація особистісно зорієнтованого навчання потребує розробки такого змісту освіти, в який включаються не тільки наукові знання, а й методи і прийоми пізнання. Важливою є також розробка оптимальних форм взаємодії учасників освітнього процесу (учителів і учнів).

Отже, особистісно орієнтований підхід характеризується визнанням індивідульності, самобутності, самоцінності кожної дитини, її розвитку не як колективного суб'єкта, а як індивіда, наділеного воїм неповторним суб?єктним досвідом. Основне завдання особистісно орієованої педагогіки - розвиток здібностей учня. Реалізація особистісно орієнтованої системи потребує зміни акцентів у педагогіці: від навчання як нормативно побудованого процесу до учіння як індивідуальної діяльності школяра через колективні форми роботи, що передбачає педагогічну підтримку та корекцію.

4. Структура особистісно орієнтованого навчання

              Сучасність вимагає навчити учнів самостійно і творчо розв'я­зувати проблеми, шукати нову ін­формацію й робити висновки, а не подавати готові знання. Тому нині впроваджується в школі тех­нологія особистісно орієнтовано­го навчання.

Цілі особистісно орієнтованого навчання:

      визначити життєвий досвід кожного учня, пізнавальні здібнос­ті, рівень інтелекту, інтереси, які спочатку треба розкрити, а потім розвинути в навчальному процесі;

      формувати позитивну моти­вацію до пізнавальної діяльності, потребу в самопізнанні, самореалізації та самовдосконаленні шко­лярів;

      озброїти учнів механізмами адаптації, саморегуляції, самоза­хисту, самовиховання, необхідних для сучасної людини.

Зміст, методи та прийоми цієї технології спрямовані на форму­вання особистісно значущих спо­собів пізнання шляхом організа­ції цілісної пізнавальної діяльності учнів.

Особистісно орієнтоване на­вчання — це навчання, центром якого є особистість дитини, її са­мобутність, самостійність: суб'єк­тивний досвід кожного спочатку розкривається, а потім узгоджуєть­ся зі змістом освіти. Визнання учня ключовою фігурою всього освіт­нього процесу — це і є особистіс­но орієнтована педагогіка.

Основні завдання особистісно орієнтованого навчання:

      розвинути індивідуальні пози­тивні здібності кожного школяра;

      максимально виявити і ви­користати індивідуальний досвід учня;

      допомогти дитині пізнати себе, самовизначитися та само-реалізуватися;

      сформувати культуру життє­діяльності, навчити правильно ви­значати лінії поведінки.

Особистісно орієнтоване на­вчання — саме той шлях, який дає змогу організувати навчання з повагою до особистості, із враху­ванням особливостей індивідуаль­ного розвитку, потреб кожної ди­тини. Потрібно побудувати на­вчання таким чином, щоб високі результати були досягнуті через поєднання пізнавальних можливостей і потреб школяра, щоб під практичну діяльність підводи­лося теоретичне підґрунтя.

Основні ознаки особистісно орі­єнтованого навчання:

      стимулювання розвитку, са­морозвитку і відповідальності учнів;

      зосередження на потребах дитини;

      гуманізація навчального спіл­кування;

      співпраця, співтворчість учня і вчителя;

      переважання навчального діалогу;

      турбота про фізичне та емо­ційне здоров'я;

      пристосування методики до можливостей учнів.

              Принципи особистісно орієнто­ваного навчання (за Л.Друзь):

1. Принцип «розвивальної допо­моги» — не робити за учня, не вказувати йому, що робити, а до­помогти спробувати власні сили і власну активність, щоб він сам обирав рішення і відповідав за них. Потрібно не подавати готові знання, а створити умови, у яких виявляється власна пізнавальна активність дитини і вона визна­чить для себе цілі, зміст та мето­ди роботи, власні цінності. На­вчання повинно бути дослідниць­ким. Урок — це час, протягом якого діти вчаться самостійно дія­ти, дискутувати і приймати рішен­ня. При цьому розвивається са­мосвідомість і самореалізується особистість.

2. Принцип «свобода вміння».

              Учні вільно обговорюють пробле­ми, співпрацюють один з одним, а вчитель виступає в ролі старшо­го члена колективу, консультан­та, джерела досвіду.

              Учень — суб'єкт навчання. Знання для нього є сплавом су­спільного та індивідуального до­свіду, які він засвоює тільки тоді, коли сприйняття, переро­бка та використання забезпече­ні активною психологічною ді­яльністю.

Учителю недостатньо організу­вати навчальний процес, потріб­но ще визначити спосіб засвоєн­ня знань, тобто види діяльності учня.

Технологія особистісно орієнтованого

уроку (за С.Подмазіним)

1. Етап орієнтації:

      мотивація вчителем заплано­ваної діяльності, позитивна наста­нова на роботу;

      орієнтація учнів щодо місця певного знання в цілому курсі, розділі, темі за допомогою схем, таблиць, опор, вербальних засо­бів тощо;

      визначення особистісного досвіду учнів і пов'язання цього досвіду з проблемами заняття.

2.Етап визначення мети перед­бачає:

      що може дати робота саме на цьому уроці для складання те­матичного заліку, державної атес­тації, майбутнього життя;

      визначення показників до­сягнення поставлених завдань.

              Методи і прийоми реалізації першого та другого етапів: актуа­лізація, проблематизація, інтрига, ігрова ситуація, прийоми розвит­ку пізнавального інтересу.

3. Етап проектування:

      залучення учнів до виконан­ня випереджальних завдань, під­готовки повідомлень, рефератів, ви­готовлення та відбору наочності;

      складання плану роботи;

      обговорення плану уроку.

4. Етап виконання плану діяль­ності:

      подання можливих варіантів і способів виконання навчальної діяльності (усна чи письмова фор­ма, типи завдань, форми звітнос­ті, індивідуальна робота чи робо­та в групах, робота з текстом чи іншими засобами одержання ін­формації);

      вибір учнями способу фікса­ції нового матеріалу (конспект, схема, таблиця, опора, план, тези, висновки тощо);

      варіативність домашнього зав­дання (диференціація за рівнем складності та способом виконання).

              Методи та засоби психолого-педагогічної підтримки діяльності учнів: заохочення, створення яск­равих наочно-образних уявлень; навчально-пізнавальна гра; ство­рення ситуації успіху, пізнаваль­ний інтерес; створення проблем­ної ситуації, спонукання до по­шуку альтернативних рішень; ви­конання творчих завдань; коопе­рація учнів, створення ситуації взаємодопомоги тощо.

5. Етап контрольно-оціню­вальний:

      заохочення учнів до різ­них видів контролю, самокон­тролю, взаємоконтролю, робо­ти в групах;

      участь у виправленні поми­лок і недоліків у знаннях, усвідом­лення їх причин шляхом взаємо-та самоаналізу;

      надання можливості дітям самостійно або за участю вчите­ля, інших учнів порівнювати отри­мані результати з критеріями стан­дарту, закладеного у навчальній програмі;

використання механізмів ці­нування (позитивного ставлення до успіхів школяра), оцінювання (виставлення рівневих оцінок за 12-бальною системою, поурочним балом, рейтингом) не тільки ре­зультатів, а й самого.

5. Створення ситуації успіху у навчанні.

                      Історія виникнення технології

   Народження педагогічної технології "Створення ситуації успіху" було зумовлено са-мим життям. У своїй педагогічній діяльності А. С. Макаренко розробляв ідею "завтрашньої радості", а В. О. Сухомлинський розвинув цей прийом у ство¬реній ним "Школі радощів". Результати діяльності цих педа¬гогів підводять нас до усвідомлення можливостей упрова-дження у навчально-виховний процес сучасної школи такої педагогічної технології, яка була б націлена саме на те, як викликати у дітей почуття радощів, забезпечити успіх у на¬вчанні.

Директор однієї школи у дитинстві пережив складну ситу¬ацію. До восьмого класу хло-пець вчився добре. А потім через нові захоплення відстав з математики. В результаті на черговій контрольній роботі він неправильно розв'язав задачу, за що й дістав двійку, хоча іншим учням за таку саму по¬милку вчителька поставила трійки. Виникла образа на несправедливість, що призвело до повного відвертання від предмета. Якось вчителька сказала: "Я вважала, що ти здібний, а ти..." Після цього стан справ погіршився настільки, що із 9-го класу цієї школи учень повинен був піти. Почав працювати, навчаючись у вечірній школі. До математики ставився боязко. Але вчителька одного разу сказала: "Але ж ти здіб¬ний! Ось тобі задачі для вищої школи. Впевнена — справишся!" І учень справився, повірив у себе і вчителів. І як результат цієї віри — вступ до педагогічного інституту на історичний факультет, закінчення його з відзнакою і подальша робота директором у тій самій школі, звідки довелося піти.

Уже в процесі його педагогічної діяльності з'явилося переконання: якщо не бажаємо "зламати" дитину в період формування її особистості, маємо мету допомогти в розвитку, оберігаючи природну індивідуальність, то ні в якому разі не можна позбав¬ляти дитину чекання завтрашньої радості, віри у свої можливості, сподівань на позитивні перспективи у майбутньому. Теоретичні положення і їх апробація в практичній діяльності переросли в певну педагогічну технологію — "Створення ситуації успіху", котра в період демократизації та гуманізації навчання, уважного ставлення до особистості учня широко поширилася в сьогоднішніх школах.

Концептуальні положення

В основі педагогічної технології "Створення ситуації успіху" лежить особистісно оріє-нтований підхід до процесу навчання та виховання.

Ситуація успіху — це суб'єктивний психічний стан задо¬волення наслідком фізичної або моральної напруги виконавця справи, творця явища.

Ситуація успіху досягається тоді, коли сама дитина визначає цей результат як успіх. Кожному педагогу слід звернути увагу на цей постулат. Об'єктивна успішність діяльності дитини — це успіх зовнішній, тому що якість результату оцінюється свідками дійства. Усвідомлення ситуації успіху самим же учнем, розуміння її значимості виникає у суб'єкта після здолання своєї боязкості, невміння, незнання, психологічного ураження та інших видів труднощів.

Слід зазначити, що навіть інколи переживаючи ситуацію успіху, дитина може зазнати незгладимих емоційних вражень, різко змінити в позитивний бік стиль свого життя. Створена ситуація успіху стає точкою відліку для змін у взаєминах з оточуючими, для дальшого руху дитини вгору щаблями роз¬витку особистості. Заряд активного оптимізму, здобутий в юності, гартує характер, підвищує життєву стійкість, здатність до протидії. Успіх, якщо його переживає дитина неодноразово, відкриває період визволення прихованих можливостей особистості, перетворення та реалізації духовних сил.

Побачити в дитині особистість, що формується, допомогти їй розвинутися та розкритися духовно буває важко не лише молодому вчителю, а й молодим батькам, Дитині необхідно створити психоемоційний комфорт не тільки у школі, а й удома. Тому знання заходів цієї педагогічної технології, вміння застосовувати їх у житті важливі як для вчителів, так і для батьків.

Мета і завдання

Головна мета діяльності вчителя — створити ситуацію успіху для розвитку особистості дитини, дати можливість кожному вихованцю відчути радість досягнення успіху, усвідомлення своїх здібностей, віри у власні сили.

Завдання педагога — допомогти особистості дитини зрости в успіху, дати відчути радість від здолання труднощів, дати зрозуміти, що задарма в житті нічого не дається, скрізь необхідно прикласти зусилля. І успіх буде еквівалентним витраченим зусиллям. У житті від-бувається постійне чергування успіхів та невдач. Однак існує й певний баланс між ними, який при активній пошуковій поведінці учня повинен бути зрушений в напрямку успіху. Увесь попередній досвід подо¬лання труднощів, раніше сформовані та виправдані очікуван¬ня радості ніби вступають у протиборство з оцінкою нової ситуації. Учень уже намагається її подолати, переломити. Тех¬нологія "Створення ситуації успіху" виробляє найціннішу людсь-ку якість — стійкість у боротьбі з труднощами. А не¬вдачі, які сталися, його не зломлять, не зупинять.