Проблеми морально-етичного виховання молоді

ПРОБЛЕМИ МОРАЛЬНО-ЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ

СУЧАСНОЇ МОЛОДІ

У всі часи процес виховання  завжди суттєво впливав і впливає  на розвиток суспільства, формування особистості, норм життя, людських взаємин. У складному процесі формування всебічно розвиненої особистості чільне місце належить морально-етичному вихованню.

Моральне виховання – спільна виховна діяльність навчального закладу, сім’ї, громадськості, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у

практичній діяльності. Результати морального виховання характеризуються такими поняттями: мораль, моральність, моральна свідомість, моральні переконання, моральні почуття, моральні звички, моральна спрямованість тощо.

Мораль – система ідей, принципів, законів, нори і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми за будь-якої ситуації на демократичних засадах. Моральність охоплює моральні погляди, переконання, почуття, стосунки, поведінку людей. Моральна свідомість – одна зі сторін суспільної свідомості, яка у вигляді уявлень і понять відображає реальні стосунки й регулює моральний бік діяльності людини. Моральні переконання – пережиті та узагальнені моральні принципи, норми. Моральні почуття – запити, оцінки, взаємини, спрямованість духовного розвитку особистості. Моральні звички – корисні для суспільства стійкі форми поведінки, що стають потребою й здійснюються за будь-якої ситуації та умов. Моральна спрямованість – стійка суспільна позиція особистості, що формується на світоглядній основі, мотивах поведінки й виявляється як властивість особистості в різних умовах.

Прийнято вважати, що методологічною засадою морального виховання є етика. Етика – наука про мораль, її природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємин між людьми в суспільстві.

Зазначимо, що на сучасному  етапі розрізняють дві морально- етичні системи.

Перша – домінує в Західній Європі та Америці. Згідно з нею заради досягнення навіть „великого добра” не можна допускати „мале зло” (скажімо, допомагати товаришеві, передавши йому шпаргалку).

Для прихильників другої (вона, зокрема, є панівною на пострадянських теренах) поєднання добра й зла цілком прийнятне [3]. Серед провідних учених-педагогів, які розробляють означену проблематику на теренах сучасної України, – О. Вишневський, І. Климишин, П. Щербань та ін.

Мета нашої статті –  окреслити коло актуальних проблем морально-етичного виховання молоді на сучасному етапі розвитку суспільства.

У сучасному морально-етичному вихованні, на наш погляд, доцільно спиратися на гуманістичну ідею про те, що людині від природи притаманне прагнення до добра, правди й краси. Виховання молодого покоління, молоді, на думку О. Вишневського, має забезпечити формування в них системи морально-етичних цінностей [2]. Зауважимо, вічні цінності – це загальнолюдські цінності, що мають універсальне значення та необмежену сферу застосування (доброта, правда, любов, чесність, гідність, краса, мудрість,

справедливість тощо).

Національні цінності є значущими для одного народу, проте їх не завжди поділяють інші народи. Наприклад, почуття націоналізму зрозуміле й близьке лише поневоленим народам і чуже тим, які ніколи не втрачали своєї незалежності. До цієї групи цінностей належать такі поняття, як патріотизм, почуття національної гідності, історична пам’ять

тощо.

Громадянські цінності –  ґрунтуються на визначенні гідності людей і характерні для демократичних суспільств. Це, зокрема, права й свободи людини, обов’язки перед іншими людьми, ідеї соціальної гармонії, поваги до закону тощо.

Сімейні цінності – моральні основи життя сім’ї, стосунки поколінь, закони подружньої вірності, піклування про дітей, пам’ять про предків тощо.

Зміст сучасного морально-етичного виховання молодого покоління, зумовлений потребами й вимогами суспільства до формування всебічно розвиненої особистості, рівнем її моральності. З огляду не ці чинники завданням сучасного морально-етичного виховання є формування національної свідомості й самосвідомості, прагнення жити в гармонії з природою, свідомої дисципліни, обов’язку та відповідальності, поваги до закону, до старших, до жінки тощо.

Формування національної свідомості та самосвідомості передбачає: виховання любові до рідної землі, до свого народу, готовності до праці в ім’я України, освоєння національних цінностей (мови, території, культури, відчуття своєї причетності до розбудови національної державності, патріотизм, що сприяє утвердженню національної гідності, залучення молодого покоління, молоді до практичних справ розбудови державності, формування почуття гідності й гордості за свою Батьківщину. У вихованні почуття національної гідності великого значення має правдиве висвітлення історії культури та освіти народу, повернення до культурних надбань минулого, відкриття невідомих сторінок нашої спадщини. Патріотичні почуття зміцнює героїко-патріотичне виховання, покликане виробляти глибоке розуміння громадянського обов’язку, готовність у будь-який час стати на захист Вітчизни, оволодівати військовими знаннями, а також вивчати бойові традиції та героїчні сторінки історії народу, його Збройних сил.

Наголошуючи на важливості формування почуття національного  в людині, К. Ушинський писав: „Є лише одна загальна для всіх природжена схильність, на яку завжди може розраховувати виховання: це те, що ми звемо народність. Як немає людини без самолюбства, так немає людини без любові до батьківщини, і ця любов дає вихованню ключ до серця людини й могутню опору для боротьби з її поганими природними, особистими, сімейними й родовими нахилами. Звертаючись до народності, виховання завжди знайде відповідь і допомогу в живому і сильному почутті людини, яке впливає багато сильніше за переконання, сприйняття тільки розумом, або за звичку, укорінену страхом покарань. У лиходія, у якого погасли всі благородні людські почуття, можна ще

дошукатися іскри любові до батьківщини: поля батьківщини, її мова, її перекази й життя ніколи не втрачають незбагненної влади над серцем людини. Є приклади ненависті до батьківщини, але скільки любові буває іноді в цій ненависті!” [4].

У розвитку національної свідомості дитини (і зрілої людини) О. Вишневський виділяє щонайменше три етапи, які накладають на цю свідомість помітний відбиток, збагачують її зміст [1].

 Перший етап (етнічне самоусвідомлення) – першооснова, коріння патріотизму. Етнізація дитини починається з раннього періоду життя в сім’ї, із маминої колискової, з бабусиної казки, з участі у народних звичаях та обрядах, із народної пісні, причетності до народної творчості. У ранньому дитинстві формується культ рідної оселі, сім’ї, предків, рідного села, міста. Фундаментальне значення в процесі етнізації має рідна мова, засвоєнню якої до певного часу не повинні заважати інші мови.

Другий етап (національно-політичне самоусвідомлення) – припадає переважно на підлітковий вік і передбачає усвідомлення себе як частини нації, своєї причетності до неї як явища політичного, що має чи виборює певне місце серед інших націй. До найважливіших моментів цього етапу національного виховання належать відновлення історичної пам’яті та формування почуттів національної гідності. Третій етап (громадсько- державне самоусвідомлення) – передбачає формування правильного розуміння понять патріотизму й націоналізму, виховання поваги до національно-культурних цінностей інших народів, прищеплення почуття національної, расової, конфесійної толерантності.

Без сумніву, важливим у сучасному  морально-етичному вихованні є святкування дат народного календаря. Народний календар – це система історичних дат, подій, спостережень за навколишньою дійсністю, народних свят, інших урочистостей, які відзначаються протягом року; це енциклопедія знань про життя людей, їхній побут, спосіб життя, виховну мудрість, природні явища.

Особливою формою свідомості, стрижнем якої є віра в Бога – творця світу, є релігія. Професор П. Щербань так визначає місце наукового й релігійного світоглядів у системі виховання: „Проте, є Бог чи його нема – це не проблема педагогіки. Бог існує для тих, хто вірить у Нього. Головне призначення наукового світогляду – відповісти на запитання: „Який є світ?”, а релігійного – „Як жити у світі?” Тож краще було б, якби вони не ворогували між собою. Релігія звертається до почуттів людей і в цьому подібна до мистецтва. А тому слід позбутися зневажливого ставлення до релігії й разом з тим не поспішати відмовлятися від матеріалістичних переконань... Що ж до дискусій на світоглядні теми, то вони були й будуть, але корисними стануть лише при повазі до опонента. Цілком може статися, що погляди опонентів не стільки суперечать, скільки доповнюють один одного” [5]. Глибоко переконані, педагогам, вихователям сучасного освітнього простору варто прислухатися до таких порад: поважаючи релігійні почуття віруючих учнів, студентів та їхніх батьків, поважно ставлячись до релігії, школа й учитель повинні формувати у своїх вихованців науковий світогляд; педагог має бути людиною високої культури, знати історію, світову літературу, мистецтво, Біблію; визначаючи форми й методи формування світогляду, ураховувати вікові та індивідуальні особливості молодого покоління, молоді, а також сімейні умови виховання; педагог повинен зробити все, щоб запобігти виникненню конфлікту, образи чи приниження гідності й почуттів віруючих; педагог має спиратися на принцип релігійного плюралізму й віротерпимості, який ґрунтується на тому, що всі люди віруючі: тільки одні вірять у те, що Бог є, а інші – що його немає.

Таким чином, у сучасному  непростому соціумі, на наш погляд, головне завдання педагога – прищепити особистості доброту й чесність, здатність на благородний вчинок, уміння мислити й обстоювати свої переконання. А віра чи невір’я – цей вибір має бути самоусвідомленим. Перспективи подальших досліджень убачаємо в розробці й методичному обґрунтуванні тематичних виховних заходів і програм.

Література

1. Вишневський  О. І. На тернистому шляху до себе /О. І. Виневський // Рід. шк. – 1995. – № 5. – С. 12.

2. Вишневський  О. І. Сучасне українське виховання. Педагогічні нариси / О. І. Вишневський. – С. 134 – 178.

3. Климишин І.  А. Основи християнської моралі / І. А. Климишин. – Івано-Франківськ, 1995. – С. 28.

4. Ушинський К.  Д. Теоретичні проблеми виховання і освіти : вибр. пед. тв. : у 2-х т. – Т. 1. – С. 99 – 100.

5. Щербань П. Формування духовної культури особистості / П. Щербань // Рід. шк. – 1999. – № 7 – 8. – С. 24 – 27.