Воспитание уважительного отношения у подростков к пожилым людям

Мова народу - найкраще з квітучого його духовного життя, що ніколи не в'яне й вічно знову розпускається. 
Ще В. Сухомлинський писав, що рідна мова — то неоціненне духовне багатство, в якому народ живе, передає з покоління в покоління свою мудрість і славу, культуру і традиції. Бо в рідному слові народ усвідомлює себе як творчу силу. Слово рідної мови — могутній — засіб передачі історичного, культурного, морального, естетичного, побутового досвіду народу. Віками український народ творив це багатство, відкладаючи до скарбниці рідної мови найдорогоцінніші перлини думки, почуття, фантазії. В мові одухотворяється весь народ і вся його Батьківщина. В ній втілюється небо вітчизни, її повітря, клімат, поля, гори й долини, ліси й ріки, бурі і грози. 
Глибинах мови відбивається й уся історія духовного життя народу. Мова є найважливішим, найбагатшим і найміцнішим зв'язком, що з'єднує покоління минуле з сучасним в одне велике історично живе ціле. 
Культура мови кожної людини є оновою духовності як окремої людини, так і всього суспільства в цілому. 
 Саме мова вбирає в себе таємничим і зосередженим способом усю душу, минуле, весь духовний уклад і творчі помисли народу. Мова – це духовне багатство народу. Мовна культура є дзеркалом духовної культури людини  
Отже., мова — це духовна скарбниця всього народу і кожного з нас, як частки духовності всього народу. 

«Заговори, щоб я тебе побачив» є давнім висловом, що якнайкраще розкриває сутність мовленнєвої культури людини і може слугувати ключем для сприйняття  
будь-якого. В процесі мовленнєвої діяльності людина «з головою видає  
саму себе». Саме у мовленні люди виявляють свій внутрішній світ, свою  
духовність, свою культуру. Культура не існує поза людиною.  
Вона перш за все пов'язана з людиною і породжена нею. Культура як  
соціальний феномен спонукає людину постійно шукати сенс свого життя,  
перевіряти свої світоглядні уявлення в діяльності, оскільки без культури і  
поза культурою немає ані суспільства, ані соціальної групи, ані людини. 
Історія східнослов’янської культури свідчить про визнання великої сили слова, взаємозв’язок “золотого слова” із практичними справами людини, її моральним самобуттям, цінування щирості у словах, простоти, невимушеності  мовлення, доречності мовчання

В.Сухомлинський  підкреслював тісний взаємозв’язок мовленнєвої культури з естетичною та  інтелектуальною культурою особистості.  
В.Сухомлин рідна мова, бо вона така ж давня, як і свідомість. Саме мова  
вбирає в себе таємничим і зосередженим способом усю душу, минуле, весь духовний уклад і творчі помисли народу. Як слушно зазначає В.Сухомлинський «із думки і слова почалося  становлення людини; думка, втілена в слово, підняла нас над природою, над усіма речами й явищами, над епохами й століттями. Слово ввібрало в себе найтонші прояви наших почуттів; у ньому закарбувалася душа, звичаї.