Значення оцінки

Крім оцінки існують ще й оцінні судження, які характеризують якість роботи учнів, заохочувальні зауваження або, навпаки, короткі заперечення  типу “неправильно”, “не так”, що спрямовують на пошуки правильного розв’язку.

Оцінка, як правило, відображає відносини  залежності учня від учителя, якому  дано право судити не лише про знання першого, а й про його здібності, достоїнства і недоліки. В оцінці виражається такт професійні вміння, освіченість і педагогічна культура вчителя.

Таким чином,  значення оцінки виходить далеко за межі однієї лише фіксації результатів  контролю, тому що певним чином вона характеризує самого учня, його ставлення  до праці, його підготовленість, здібності.

Критерієм оцінки знань, умінь та навичок учнів є точно обрана величина, що є вимірювачем навчальної діяльності.

Існують загальні положення, які враховуються при використанні бальної системи  оцінки. Більш чіткий характер мають  нормативи оцінок, які подаються  в навчальних програмах з окремих  дисциплін, оскільки співвідносяться  з конкретними знаннями, уміннями та навичками учнів з предметів. Вчитель повинен ознайомитися з ними і керуватися їх положеннями у своїй повсякденній роботі.

Іншою формою оцінки, як було вже згадано  вище, є оцінне судження. Воно сприяє розумінню учнями якості та рівня  засвоєних знань, умінь та навичок, включає оцінку способів роботи учнів, їх ставлення до навчання, ступінь  їх старанності, коротко характеризує відповіді учня. Обгрунтовуючи бал вчитель аналізує виявлені знання за формою, змістом, обсягом, з погляду правильності та виразності мовлення. Значну користь можуть принести окремим учням вказівки вчителя про те, які саме прогалини в знаннях необхідно подолати, яку конкретно роботу потрібно для цього використати. Важлива мета використання оцінного судження – зробити вимоги і критерії оцінки вчителя відомими всьому класу. З використанням оцінного судження пов’язане і вміння учнів розгорнуто проаналізувати свою роботу, виявити залежність своєї оцінки від способу роботи. Якщо об’єктивно встановлений бал підбиває підсумок роботи школяра в минулому, то розумне, добре, продумане слово підчас його виставлення націлює учня на майбутнє.

Потрібно зауважити, що ще не всі  вчителі вміють по справжньому користуватися  таким потужним інструментом, впливу на психіку учнів, стимулювання їх пізнавальних можливостей, як об’єктивна оцінка знань. В книзі “ Серце віддаю дітям  ” В.О.Сухомлинський справедливо  твердив, що  “... саме головне заохочення і саме сильне покарання в педагогічній праці – оцінка. Це найбільш гострий  інструмент, використання якого потребує величезного вміння та культури... Якщо хочете, то оцінка – це один з самих  тонких інструментів виховання”[34;57].

Почуття міри і додержання педагогічного  такту, об’єктивності потрібні вчителеві  завжди. Але найнеобхіднішими вони є при оцінюванні знань, умінь  та навичок, бо цей процес найглибше  проникає в особисті переживання  учнів.

Таким чином, дидактична проблема контролю та оцінки рівня підготовки учнів  одна з самих складних. Саме краще, технологічно продуманих урок по оцінці знань та умінь учнів приречений на крах, якщо між учителем та учнями немає взаєморозуміння, довіри один до одного.

Оцінки, оціночні судження (відмітки) є тільки одним  із багатьох інших педагогічних засобів.

Говорячи про оцінки, не слід ніколи упускати із виду їх зв’язок з уроками в цілому. Якщо є бажання підвищити ефективність уроків, то це також питання якості перевірки і оцінки знань, але не тільки він один і не в першу чергу. В полі зору повинні постійно залишатись слідуючи три моменти:

- оцінки і відмітки можуть суттєво сприяти справі підвищення успішності, але не здійснюють „чудес”. Якщо є недоліки при визначенні мети і змісту уроку, його дидактично-методичної організації, то навіть найбільш досконала методика оцінки знань не допоможе підвищити успішність учнів;

- оцінки і відмітки – важливий засіб виховання. Але якщо взаємовідносини між вчителем і учнями не на належному рівні, якщо вчитель не користується авторитетом в учнів, учні сумніваються в його справедливості і в класнім колективі домінують „угрупування”, то оцінки і відмітки втрачають своє виховне значення;

- оцінки і відмітки – важливий метод стимулювання активності учнів, але не єдиний і далеко не в кожному випадку найбільш підходящий. Якщо особиста і суспільна значимість мети навчання неясна, якщо там, де мова йде про цікаві проблеми, розвитку зацікавленості в пізнанні, художньому переживанні, моральній оцінці, говориться про виставлення оцінки, то це може привести до зниження активності, результату, який протилежний педагогічному задумові.

ІІІ. Оцінки і відмітки використовуються правильно в тому випадку, якщо вони не тормозять, а сприяють розвитку всіх учнів.

Основний принцип будь-яких педагогічних дій – сприяння розвиткові учнів. Це також відноситься до оцінок і відміток і являє собою критерії контролю правильності тієї чи іншої оцінки. Оцінка повинна бути об’єктивною. Але прямувати до об’єктивності „будь-якою ціною” зводить оцінку знань до сухого порівняння того, що вимагається, до того, що досягнуто, тобто перетворює педагогічну справу в процес, в ході якого не враховується вплив на учня.

Хто виросте і з школярів, яких переслідує постійна невдача?

Фактом є і те, що нема єдиного мірила встановлення знань учнів. Просте відтворення знань і використання навичків можна прослідити з більшою об’єктивністю, ніж ступінь вираження творчих здібностей. тому оцінка знань буде тільки в тому випадку педагогічно правильною, якщо вона стимулює, а не тормошить дальший розвиток учнів. Тому принцип об’єктивності повинен бути пов’язаний із сприянням розвитку особистості кожного учня. Об’єктивність оцінки знань повинна бути не абсолютною, вона повинна бути пов’язана з врахуванням об’єктивних і суб’єктивних умов навчання учнів і підчинятись принципові необхідності сприяти розвиткові школярів.

Об’єктивне, строге, ділове порівняння досягненого рівня знань учнями з вимогами програми – це необхідна складова частина роботи вчитися. Але оцінка успішності в наш час потребує враховувати реальний рівень розвитку учнів, передбачити ймовірні наслідки оцінки. Від учителя це вимагає перш за все правильної конкретизації для конкретного учня (класу) мети і вимог навчальної програми. Якщо мета занадто відділена, в вимоги занадто високі, то це тормозить розвиток учня, бо учень починає байдужіти. Занижені вимоги теж тормозять розвиток, бо вони недостатньо активізують учнів. Вести заняття і оцінювати знання так, щоб розвиток всіх учнів не сповільнювався, а стимулювався, - це значить для вчителя перш за все турбуватись про те, щоб успішність все більш відповідала меті навчальної програми, постійно і об’єктивно порівнювалась з її вимогами, а при оцінці знань дії вчителя носили педагогічний, а не просто „механічний” характер. Тобто учні незмінно повинні підводитись до того, що вони ще не все знають і вміють, але кожний із них може, проявивши силу волі, впертість і сумлінність, поступово впоратись з вимогами до них, що зростають.   

    Обгрунтовуючи оцінку, педагог привчає першокласників до самоаналізу. Є різноманітні способи мотивування оцінних суджень. Один із них – показ кращих зразків виконання завдань. Особливого значення набуває цей прийом для першокласників, які не завжди вміють критично ставитися до своєї роботи. Позитивне ставлення дитини до навчальної діяльності стимулює диференційована оцінка.     Вона дає змогу врахувати різні елементи виконаного дитиною навчального завдання – старанність , охайність , правильність .  
      Роботу закінчено. Дитині можна запропонувати самій оцінити виконане завдання.  
      Вербальне оцінювання навчального процесу створить умови гуманного навчання навчання без страху помилитися, без заздрощів, пригнічення та образ.  
      Проте дуже важливо правильно оцінювати роботу учня на уроці, його здобутки прагнення до вдосконалення. Ця оцінка має сприяти вихованню в кожного учня почуття поваги до себе, самозадоволення та прагнення розширювати свої здобутки, і навчальний процес тоді стане радісним для дитини.  
      Погоджуємось з тим, що говорячи всім дітям "Молодець!" , ми не маємо чіткого "виміру" їхніх знань, який дає бал. Тому важіль оцінки не варто зменшувати. Вже з перших днів роботи слід створювати градацію у словесному оцінюванні (Добре! Дуже добре!Молодець! Пречудово!). Словесне оцінювання не має обмежуватись одним словом, а хоча б 2-3 реченнями вчителя, які б вказували правильність напрямку роботи учня. Діти швидко звикають до того, що вчитель хвалить їх усіх однаково, а отже, похвала з часом втрачає стимулююче значення. Тому пропонуємо здійснювати оцінювання відповідно до рівнів досягнень: низький, середній, достатній, високий.  
      Низький рівень (відтворення почутого, прочитаного, побаченого). 
      Старайся! Будь уважним! Говори чіткіше!  
      Твоє письмо має бути кращим! Ти можеш більше!  
      Ти здатний на краще! Відповідай конкретніше!  
      Ти вже більше працюєш над собою!  
      Не сумуй, у тебе все вийде!  
      Доклади більше старань!  
      У тебе все вийде, тільки зверни увагу на...!  
      Добре!  
      Дійсно, це так!  
      Я рада, що ти зрозумів правильно!  
      Вже краще!  
 Середній (розуміння сприйнятого)  
      Досить добре!  
      Значно краще!  
      З успіхом тебе!  
      Дуже добре!  
      Досить вдало! 
      Достатній рівень(застосування знань у практичній діяльності)  
      Як гарно ти запитуєш!  
      Я погоджуюсь з тобою! 
      Ти вмієш правильно висловлюватися!  
      Який ти дотепний!  
      Ти багато вже вмієш!  
      Як влучно!  
      Чудово! Молодець! 
 Високий рівень (вияв творчих здібностей)  
      Ти можеш творити!  
      Ти маєш власну думку!  
      Блискуча відповідь! Пречудово!  
      Відмінно! Прекрасно! Бездоганно!  
      Ми пишаємось тобою!  
      Ти маєш своє „я”!  
      Ми гордимося твоїми досягненнями!