ЗМІСТ 

ВТУП………………………………………………………………………………

РОЗДІЛ  1. Теоретичні основи розвитку у дітей відчуття часу як естетичного феномена психолого-педагогічної та методичної літератури………………

     1.1 Поняття "відчуття часу" в психолого-педагогічній літературі………

      1.2. Вікові особливості сприйняття у дітей дошкільного віку…………..

 РОЗДІЛ 2. Експериментальне дослідження процесу розвитку у дітей старшого дошкільного віку фізичного, психічного та художнього почуття часу………………………………………………………………………………..  
       2.1. Діагностика розвитку почуття часу в дітей старшого дошкільного віку ……………………………………………………………………………… 
       2.2. Особливості розвитку почуття часу в дітей старшого дошкільного віку………………………………………………………………………………..

ВИСНОВОК……………………………………………………………………..  
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ……………………………………………………….. 
 
 
ВСТУП

Актуальність  проблеми і теми дослідження.  
Сучасна цивілізація характеризується небаченими швидкостями, різкою зміною ритмів і браком часу. Сьогодні людині будь-якого віку, професії, спеціальності потрібне вміння аналізувати час, тонко його відчувати, раціональніше використовувати і набагато більше цінувати. Сучасні виробничі технології розраховані на високу культуру тимчасових сприймань людини, тому людям необхідно швидко реагувати на час, гнучко перебудовуючи свою поведінку і діяльність з урахуванням крайньої нестабільності життя, що протікає в постійно мінливих умовах.  
Дитині життєво необхідна орієнтування в часі, воно служить базисом його особистісної культури. Діти, ще не мають життєвого досвіду, яким володіють дорослі, але вони мають перевагу в тому, що у них ще збереглися колосальні природні можливості, до яких, зокрема, відноситься розвиток природосообразно естетичного почуття часу. Маючи розвиненим почуттям часу, діти здатні керувати собою і будь-якою ситуацією, в якій вони виявляються. Їх адекватність і активність значно підвищуються, здійснювані дії відрізняються послідовністю і обдуманістю.  
У сучасній методиці проблема розвитку почуття часу трактується неоднорідно, вона досліджується  вченими практично у всіх науках.  
Наприклад, проблему біологічного часу вперше позначив у середині минулого століття Карл Ернест фон Бер. Надалі проблему біологічного часу, а також механізм почуття часу розробляли І.І. Шмальгаузен, Т.А. Детлаф та ін. У географії час досліджували А.Д. Арманд, В.А. Канке. Проблема об'єктивного і суб'єктивного часу була предметом обговорення в дослідженнях П. Жане (він спробував розглянути психологічну еволюцію особистості в реальному часовому перебігу, співвіднести вікові фази і біографічні ступені життєвого шляху, зв'язати біологічне, психологічне і історичний час в єдиній системі координат еволюції особистості), Ш . Бюлер (вона встановила закономірності в зміні фаз життя, у зміні домінуючих тенденцій, у зміні життєвої активності в залежності від віку, зробила спробу інтегрувати біологічне та психологічне часи життя в єдиній біографічної системі координат), Ж. Піаже,   К. Левіна, М.М. Бахтіна та ін [8]  
  Проблемою розвитку уявлень про час у дітей дошкільного віку займалися Т.Д. Ріхтерман, Т.І. Тарабаринов, Є. І. Соколова, Л.М. Маневцова, Р. Л. Непомняща, О.Є. Дрено, А.Ф. Яфальян та інші.  
Мета дослідження : теоретично обгрунтувати та експериментально перевірити розроблену систему роботи, спрямовану на розвиток почуття часу у дітей старшого дошкільного віку.  
Об'єкт дослідження: процес розвитку почуття часу в дітей старшого дошкільного віку.  
Предмет дослідження: система роботи, спрямована на розвиток почуття часу у дітей старшого дошкільного віку.  
У відповідності з метою дослідження мною були поставлені наступні завдання:  
1. Виявити естетичний зміст, особливості прояву почуття часу як властивості і якості особистості в психолого-педагогічної та методичної літератури;  
2. Розробити систему ігор з розвитку почуття часу для дітей 5-7 років.  
3. Експериментально перевірити вплив розробленої системи ігор на розвиток почуття часу у дітей старшого дошкільного віку.  
Методи дослідження:  
теоретичні: аналіз наукової та методичної літератури з проблеми дослідження;  
емпіричні: цілеспрямоване спостереження за процесом розвитку дітей, аналіз освітніх программ. 
Структура дослідження: Індивідуально- дослідне завдання викладено на 22 стор, містить вступ, два розділи, висновок, список літератури. Бібліографія включає 20 джерел.  
 
Глава 1. Теоретичні основи розвитку у дітей відчуття часу як естетичного феномена в психолого-педагогічної та методичної літератури.

     1.1 Поняття «почуття  часу» у психолого-педагогічний  літературі 

Почуття часу - природосообразно естетична здатність особистості  відчувати, гармонізувати, синхронізувати віртуальний і реальний світ.  
Почуття часу як естетичну якість особистості розвивається протягом усього життя. Проте засади естетичних почуттів закладаються в період дошкільного віку, коли у дитини провідною сферою є ігрова діяльність. Саме в цей період формуються основи емоційної культури.  
Тому, перш ніж визначити теоретичні основи почуття часу, зупинимося на основних підходах до розуміння емоцій і почуттів.  
«Емоції (вражаю, хвилюю) - особливий клас психічних процесів і станів, пов'язаних з інстинктами, потребами і мотивами. Емоції виконують функцію регулювання активності суб'єкта шляхом відображення значимості зовнішніх і внутрішніх ситуацій для здійснення його життєдіяльності »[3; ст. 424].  
Значний внесок у розуміння емоційної сфери людини внесла інформаційна концепція емоцій П. В. Симонова. Відповідно до цієї теорії емоційні стани визначаються якістю та інтенсивністю актуальної потреби особистості та оцінкою, яка дає можливість задоволення. Інформаційна концепція емоцій П. В. Симонова названа загальним законом людських емоцій.  
Емоції можна розділити на емоційні реакції, емоційні стани та емоційні відносини (почуття) [6; ст. 156]. 
У життєвому розумінні часто емоції називають почуттями. У дійсності наукове використання цього терміна обмежується лише випадками вираження людиною свого позитивного чи негативного, тобто оцінного ставлення до якихось об'єктів.  
Що стосується почуттів, то вони відповідають швидше умов діяльності і виникають в залежності від успішності (неуспішності) реалізації спонукань. Почуття не змішуються, а змінюють один одного. Почуття виникають на більш пізніх етапах еволюції і притаманні переважно людині.  
Згідно з традиціями вітчизняної психології, прийнято виділяти почуття як особливий підклас емоційних процесів. Підставою для виділення служить їх предметний характер, що виникає в результаті специфічного узагальнення емоцій, що зв'язується з поданням про деякий об'єкт. О.М. Леонтьєв також вказує, що почуття утворюють ряд рівнів: від безпосередніх почуттів до певного об'єкту і до вищих соціальних почуттів, що відносяться до громадських цінностей [12; ст. 73]. 
Почуття - це стійкі емоційні відносини, що виступають як своєрідна «прихильність» до певного кола явищ дійсності, як стійка спрямованість на них, як відома «захваченность» ними. У процесі регуляції поведінки почуттям відведена роль, провідних емоційно-смислових утворень особистості.  
Таким чином, прямої відповідності між почуттями та емоціями немає: одна і та ж емоція може виражати різні почуття, і одне й те ж почуття може виражатися в різних емоціях.  
«Естетичні почуття - це ставлення людини до прекрасного і жахливому, пов'язане з розумінням краси, гармонії, піднесеного і трагічного. Ці почуття реалізуються через емоції, які за своєю інтенсивністю простягаються від легкого хвилювання до глибокої схвильованості, від простої емоції задоволення до почуття справжнього естетичного захоплення »[22]  
Процесуальну характеристику естетичних почуттів дає А.Ф. Лобова. Суттєвими для даного дослідження є наступні характеристики естетичних почуттів: мінливість, «плинність», зворотність, натренованість, переключення, взаємозалежність, синхронніст .  
Автор виділяє групи естетичних почуттів залежно від джерела і походження явища, яке впливає на людину і викликає ці почуття:  
· Природосообразно (кольори, лінії, пропорції, симетрії, ритму, динаміки, темпу, простору, часу),  
· Соціально значущі (міра, гармонії, тону, стилю, форми, грації, пластики, інтонації, тембру)  
· Духовно цінні (прекрасного, піднесеного, комічного, потворного, трагічного, героїчного, низинного) [9; ст. 239]. 
Почуття часу, як ми бачимо, включено до групи природосообразно почуттів. Сензитивним періодом формування природосообразно почуттів, в тому числі і почуття часу, є дошкільний вік.  
Почуття часу - реальна оцінка світу, здатність до безпосередньої правильній оцінці часу. У міфології Хронос - це бог часу, який керував рухом і гармонією світу, а почуття часу - «бог» внутрішнього світу конкретної особистості, воно синхронізує всі процеси.  
Естетична Хронологіко нероздільно пов'язана з простором і ритмом, представляючи собою логіку космосу, природи і соціуму, де людина виступає мірою і частиною універсального єдності світу.  
В естетиці темпоральна (тимчасова) суть і темпоральна форма цілісного світу не тотожні уявленням людини про лінійної хронології в природі та житті. Естетична картина світу будується на принципово інших засадах, не тотожних простому лінійному ряді. Естетичний образ вбирає в себе безліч тимчасових характеристик і сутностей. Але при цьому почуття часу засноване на способі порівняння одного моменту з іншим [2; ст. 18-19]. 
Олександр Леонідович Чижевський наводить такий приклад: якщо вдарити по предмету, то чується звук; якщо через кілька хвилин знову вдарити по предмету, знову чується звук. Простір між цими звуками людина і називає "часом": коли він чує другий звук, перший залишається в уяві розуму, і це тільки інформація, що залишилася в пам'яті. Людина, порівнюючи інформацію в пам'яті з пережитим на даний момент, отримує відчуття часу. На думку Чижевського, не будь цього порівняння, не було б і почуття часу (якщо людині відмовляє пам'ять, то мозок не здатний робити такого роду висновки, отже, не виникне й почуття часу).  
Почуття часу як естетичний феномен являє собою єдність кінцевого - нескінченного, суб'єктивного - об'єктивного, соматичного - психічного - ментального відображень цілісної, об'ємної тимчасової структури.  
Єдність простору, часу і ритму складає динамічну тріаду, яка в момент з'єднання породжує природосообразно естетичні почуття.  
Сприйняття часу як збалансованого почуття природних, соціальних, космічних процесів стає естетичним феноменом, тобто естетичною якістю особистості, в процесі розвитку у дітей різноманітного відчування часу. Різні види часу створюють поліфонію почуттів дитини і допомагають їх синхронізувати і гармонізувати [7; ст. 91]. 
Естетичне почуття часу включає в себе наступні види часу:  
1. Об'єктивно-природне, в якому знаходяться неживі фізичні об'єкти - це фізичний час, воно протікає лінійно і послідовно.  
2. Об'єктивно-суб'єктивний час, що розглядається як соціальне і особистісно-психологічний час. У ньому вимірюють своє існування народи, нації, індивідууми. Психологічний час характеризується відсутністю суворої лінійності і незворотності.  
3. Штучне час, який розглядається в художніх творах. Воно, по суті, являє віртуальну реальність в ламанні дійсності. Художній час існує на основі вигаданих або дійсних героїв всередині художнього тексту.

Таким чином, естетичне  почуття часу - це природосообразно естетична здатність особистості  гармонізувати, синхронізувати і регулювати віртуальний і реальний світ. Єдність художньої, творчої та естетичної діяльності - ось той шлях, який дозволяє розвивати в дитини почуття часу як естетичну здатність [20; ст.3-4].  
1.2 Вікові особливості сприйняття у дітей дошкільного віку  
У літературі практично відсутній опис вікових особливостей прояву, та розвитку почуття часу як естетичної якості особистості. Є роботи з розвитку фізичної часу (Т. Д. Ріхтерман), а також роботи з психології і психіатрії російських і зарубіжних дослідників (М. А. Немирівської, Д. Арло, Харнер, Л. Еймс), в яких дається уявлення про вікові особливості розвитку уявлень про час на основі психоаналізу [12; ст. 63]. 
Психоаналіз вніс значний внесок у розуміння розвитку почуття часу на різних вікових етапах. Практично все в психоаналізі пов'язане з тимчасовими процесами. Центральна для психоаналітичної практики концепція передачі, що має на увазі відтворення минулого досвіду в сьогоденні, потім його трансляцію в майбутнє, робить часом важливою і ведучою категорією в психології.  
Досить докладно описано освоєння дітьми основних характеристик часу в психоаналітичному дослідженні М. А. Немирівської [11]. Аналізуючи роботи зарубіжних психологів, вона простежувала етап за етапом прояви «взаємин» згодом і виникнення почуття часу у дітей різного віку.  
У психоаналізі виділяють наступні стадії розвитку дитини: раннє дитинство (до року) - оральна стадія, з другого року - анальна стадія, в 4-5 років - Едіпового стадія, в 6-8 років - латентна стадія - всі ці стадії можна віднести до сенситивному періоду розвитку соматичного почуття часу.  
Психоаналітичні характеристики сприйняття часу є підтвердженням педагогічних поглядів з розвитку почуття часу як якості естетичної особистості. Перш ніж час стає естетичним почуттям, дитина проходить стадії розвитку: адаптації, орієнтації, вчування, усвідомлення.  
Незважаючи на численні труднощі, діти починають освоювати час рано. Малюк живе, підкоряючись, часу: через певні проміжки часу його годують, купають, вкладають спати. Плачем, неспокоєм, капризами дитина сигналізує дорослим про час. Мірою часу в даному випадку є тривалість основних органічних функцій. З педагогічної позиції умовно таку стадію освоєння часу (до року) можна назвати адаптаційної стадією.  
Розуміння часу в перші роки життя (1-3 роки) відбувається вже не тільки в емоційній, а й у пізнавальній сфері. Важливу роль грає поява мови. Для позначення часовій послідовності діти починають використовувати досить загальні категорії: «тепер», «зараз», «спочатку», «потім», «скоро». У цьому віці час сприймається дітьми надзвичайно конкретно і опосередковано, тобто через непрямі ознаки і дії: «День - це обід», «Вечір - це коли всі приходять додому». Також у промові починають з'являтися перші питання, що відносяться до часу: «Скільки часу?», «А коли вона виросте?». Такий період освоєння часу визначається як стадія орієнтації.  
З трьох років і до п'яти питання про час групуються дітьми навколо власного «я», а дещо пізніше інтерес поширюється і на інших. З віком збільшується кількість питань, спрямованих на пізнання дитиною власне часу і різних його сторін. Дітей цікавлять міри часу, їх кількісна характеристика, послідовність, тривалість часових визначень. Відбувається формування понять «минуле» та «майбутнє», хоча в той же час дітям важко усвідомити поняття «сьогодення». «Справжнє» для дитини є категорією переживання, кордони якої можуть мати різну протяжність. Суб'єктивно, «справжнє» може охоплювати як одну хвилину, так і цілий день.  
На даній стадії значна частина одержуваної інформації переміщається в довгострокову пам'ять, Цей період перехідний, він заснований на трансформації пам'яті і являє собою стадію вчувствованія.  
У період старшого дошкільного та молодшого шкільного віку рівень психосоматичного і розумового розвитку дітей дозволяє усвідомлювати біологічний годинник. Вони починають реально орієнтуватися в часі. Діти стають більш активними і здатні швидше включатися в діяльність і легше переключаться з одного її виду на інший [14; 32-35]. 
Таким чином, психічні структури існують і розвиваються в часі, але не в лінійному часу як безперервної послідовності подій, а в психічному часу, який включає активна взаємодія минулого, сьогодення і майбутнього.  
До цього періоду він сприймає минуле фрагментарно і епізодично; розуміє і реагує на фізичне сьогодення і співвідносить з психологічним справжнім; майбутнє йому здається привабливим, багатообіцяючим, безмежним, а ті привілеї і задоволення, яке воно принесе, очікуються з нетерпінням. Такий період освоєння часу позначимо як реалістичний, і він представляє собою стадію усвідомлення.  
Саме цей період стає найбільш сензитивним для розвитку почуття часу як естетичної якості особистості (починається гармонізація, і синхронізація різних видів часу) [1;ст. 76]. 
    Отже, час є універсальною, базисної категорією в пізнанні дитиною оточуючих його людей і речей. Він орієнтується в часі за допомогою чергування біологічних ритмів свого життя (зміна сну і неспання, час годування і т.п.), але які регулюються соціальним середовищем.  
Навчившись регулювати психічний і об'єктивне час, відчувати тимчасові зміни, синхронізувати процеси, дитина набуває естетичну здатність керувати почуттям часу.  
 
 
Глава 2. Експериментальна перевірка умов розвитку у дітей старшого дошкільного віку фізичної, психічної та художнього почуття часу  
2.1 Діагностика розвитку почуття часу в дітей старшого дошкільного віку  
Грунтуючись на висновках першого розділу, було виявлено, що діагностика на виявлення рівня розвитку естетичного почуття часу розроблена в роботах А.Ф. Яфальян і О.Е. Дрено [20; ст. 22]. Вона включає в себе виявлення фізичного, психічного та художнього часу. У цій діагностиці визначено компоненти, показники і рівні сформованості почуття часу у дітей старшого дошкільного віку.  
Рівні прояву почуття часу у дітей старшого дошкільного віку.

При визначенні рівня естетичного розвитку А.Ф. Яфальян і  
О.Е. Дрено враховували градацію рівнів, запропоновану А. Ф. Лобовий (неестетичний, предестетіческій і власне естетичний). З урахуванням особливостей досліджуваної якості особистості і вікових особливостей дітей дошкільного віку вони запропонували інший підхід до визначення рівнів, зберегли не кількісні, а якісні характеристики рівнів. До них вони відносять спонтанний, ситуативний, константних рівні розвитку почуття часу.  
Спонтанний рівень.  
1. Фізичне час. Не відчуває тимчасові відрізки, не вміє виділяти циклічність у часі; неадекватно реагує на фізичний час, постійно втрачає орієнтацію в часі.  
2. Психічне час. Не може вільно переміщатися в минулий час, не вміє створювати образ майбутнього в деталях і в розвитку; не виділяє взаємозв'язку ритму, простору і часу.  
3. Художній час. Не виділяє і не характеризує час у художніх творах; не виявляє циклічність в емоційних переживаннях героїв і спонтанно співпереживає їм незалежно від розвитку сюжету; не може зв'язати в процесі художньої діяльності ритм, час і простір.  
Ситуативний рівень.  
1. Фізичне час. Відчуває часові відрізки при неодноразовому повторенні, виділяє не всі і не повністю тимчасові цикли; неадекватно реагує на фізичний час, якщо емоційно нестабільний.  
2. Психічний час. За допомогою педагога може переміщатися в минулий час; створює образ майбутнього фрагментарно; іноді вловлює в процесі діяльності єдність ритму, простору і часу. [20; ст. 29]. 
3. Художній час. Виділяє і характеризує час у художніх творах за допомогою педагога; вміє виявляти циклічність в емоційних переживаннях героїв і не співчуває їм у процес е драматургічного розвитку сюжету; при багаторазовому включенні в художню діяльність знаходить єдність ритму, часу і простору.  
Константний рівень.  
1. Фізичне час. Відчуває тимчасові відрізки; вміє виділяти циклічність у часі; адекватно реагує на фізичний час.  
2. Психічне час. Може вільно переміщатися в минулий час; здатний створювати образ майбутнього в деталях і в розвитку; відчуває єдність ритму, простору і часу.  
3. Художній час. Виділяє і характеризує час у художніх творах; вміє виявляти циклічність в емоційних переживаннях героїв і співпереживати їм в процесі розвитку сюжету; передає єдність ритму, часу і простору в художній діяльності. [18; ст. 55]. 
Кожному рівню відповідають бали: спонтанного рівня - 1балл; ситуативного рівня - 2 бали; константними рівня - 3 бали.  
2.2 Особливості розвитку почуття часу в дітей старшого дошкільного віку  
У відповідності до виділених критеріями, показниками і рівнями прояву почуття часу А.Ф. Яфальян і О.Е. Дрено була складена система діагностичних завдань з виявлення рівнів розвиненості фізичного, психічного та художнього почуття часу в процесі ігрової діяльності дітей.  
У діагностиці брали участь 24 дитини підготовчої групи дитячого садка № 1 «Казка» міста Мегіон (2 групи: 1 експериментальна група-12 дітей і 1 контрольна група-12 дітей). Їм пропонувалися завдання у трьох напрямках:  
1) на виявлення рівня сприйняття у дітей фізичного часу;  
2) на виявлення у них рівня розвитку психічного часу;  
3) на виявлення рівня їх ставлення до художнього часу.  
1. Діагностика сприйняття фізичного часу.  
Перед проведенням першого та другого завдань ми познайомили дітей з приладами, якими можна вимірювати час - механічними і пісочного годинника. Спочатку діти дивилися, як у пісковому годиннику пересипається пісок за 1 хвилину. Після цього було дано завдання.  
Завдання 1. «Намалюй картинку»  
Дітям пропонувалося на альбомному аркуші олівцями намалювати картинку, за одну хвилину акуратно, не поспішаючи. Можна дивитися на пісочний годинник і контролювати час, коли весь пісок пересиплется, слід припинити малювати.  
Діти з цікавістю сприйняли завдання, але під час виконання постійно відволікалися на годинник, шумно обговорювали, хто встигне швидше. У підсумку малюнок був намальований у деяких дітей не акуратно (Коля А., Діма В.), в інших не був закінчений до кінця хвилини (Настя М., Кай Ю., Кароліна З.). Цікаво зауважити, що після закінчення тимчасового інтервалу діти продовжили малювати малюнки, не звертаючи уваги на годинник. Можливо, це говорить про те, що діти не прийняли інструкцію.  
Завдання 2. «Танець листя»  
Дітям пропонується протягом однієї хвилини з закритими очима зображати танець листочків на вітрі. Танцювати потрібно припинити в той момент, коли, на їхню думку, закінчиться хвилина.  
Діти виконували руху вільно, не замислюючись, не відчуваючи часових відрізків (Настя Т., Ваня С., Микита Л., Даша О.). Лише при повторенні завдання, хлопці трохи зібралися, але, тим не менш, постійно втрачали орієнтацію в часі.  
Завдання 3. Гра «Всьому свій час»  
Дітям було запропоновано стати в коло, а педагог по черзі кожному кидав м'яч, ставлячи запитання: «Коли люди сплять?», «В який час доби люди прокидаються?», «В який час доби починає темніти?», «В який час року холодно ? »,« Коли птахи відлітають на південь? »,« Коли починається навчальний рік? »,« В який день починається новий рік? »і т.д.  
З цим завданням впоралися практично всі діти, це говорить про те, що в підготовчій до школи групі ведеться систематична робота з формування уявлень про час (знайомство з порами року, частинами доби, даються поняття про циклічність часу). Рівень сприйняття фізичного часу в цьому завданні - константних.  
II. Діагностика психічного часу.  
Психічні процеси постійно змінюються, відслідковувати їх значно складніше, ніж будь-які інші вміння дітей, тому наступні діагностичні завдання проводилися індивідуально.  
Завдання 1. «Подорож у минуле».  
Дитині пропонувалося на машині часу переміститися в минуле своєї сім'ї, представляючи розвиток подій у дзеркальному відображенні, тобто розповідати, використовуючи прийом зворотного «прокручування» часу. Це завдання виявилося складним для дітей. Діти з задоволенням розповідали про свою сім'ю, але складність полягала в тому, що вони не могли вільно переміщатися в минуле, не використали прийом зворотного прокручування (Залімхан Б., Коля К., Данило Б., Раміль Ш., Катя Л.). Це завдання виявило невміння синхронізувати час і вільно в ньому переміщатися.  
Завдання 2. «Подорож у майбутнє».  
Здатність створювати образ майбутнього в деталях і в розвитку - одна з найважливіших здібностей у розвитку почуття часу.  
Продовжуючи діагностику, ми використовували ту ж машину часу. Вона носила дитини у майбутнє. Йому пропонувалося розповісти про події життя, які його чекають: це може бути найближче майбутнє («як я буду вчитися в старших класах»), далеке майбутнє («коли я стану бабусею») або майбутнє на іншій планеті («що я побачу на інший планеті »).  
Діти з захопленням включалися в цю роботу, деякі діти вибирали найближче майбутнє, інші, далеко не всі, майбутнє на іншій планеті. Діти вибрали «подорож в найближче майбутнє» (Кароліна З., Коля К., Кай Ю.) становили розповідь на основі уявлень про школу, які були отримані на заняттях з вихователем. Образи майбутнього створювалися дітьми фрагментарно, іноді простежувалося єдність простору і часу (ситуативний рівень). Діти вибрали «подорож на іншу планету» (Настя Т., Ваня С., Даша О.) розповідали про супергероїв з мультфільмів, але діти не могли створити образ майбутнього в деталях, не могли розвинути сюжет, не виділяли взаємозв'язку простору і часу (спонтанний рівень).  
Завдання 3. «Вітер».  
Метою цього завдання було виявлення здатності відчувати єдність ритму, простору і часу в навколишньому світі і співвідносити це з внутрішнім почуттям часу. Дітям пропонувалося вільно розміститися в залі і по команді почати пересуватися в різних напрямках. Умови завдання: пересуватися потрібно так, щоб не стикатися з іншими дітьми і не заважати їм в пересуванні. Слід також враховувати характер команди: «Спокійний вітер» - пересуватися повільно, «Сильний вітер» - переміщатися, швидко підстрибуючи, «Вихор» - дуже швидко і легко бігти, змінюючи напрямок руху, «Стоп» - відразу ж, але дуже м'яко зупинитися.  
Виконання завдання особливого утруднення не викликало. Більшість хлопців впоралися з запропонованим завданням, проте не всі враховували характер завдань (Настя Т., Залімхан Б., Коля К., Данило Б.), що говорить про те, що діти погано почувають єдність ритму, простору і часу.  
III. Діагностика художнього часу.  
Завдання 1. Гра «Машина часу».  
Це завдання-гра дозволяє визначити вміння дітей характеризувати художній час. Дітям пропонується по знайомій казці помандрувати в машині часу. Кожного разу при переміщенні в часі або згадці про час машина часу робить зупинку і «водій» машини розповідає, чому він зробив зупинку. Чим більше зупинок зробила машина, тим більше очок отримує учасник гри.  
Діти самостійно не виділяли час в казках, це відбувалося тільки за допомогою педагога. Тільки після багаторазового повторення завдання діти стали виділяти та характеризувати час у художніх творах. Це ще раз підтверджує, що ці завдання можна використовувати не тільки для діагностики, а й для розвитку видів часу.  
Завдання 2. «Що відчуває твій улюблений герой».  
Це завдання спрямовано на виявлення циклічності в емоційних переживаннях героїв і вміння співпереживати їм в процесі драматургічної побудови сюжету. Дітям пропонувалося згадати улюблену казку чи оповідання, в якому герой переживає з приводу будь-яких подій.  
При проведенні цього завдання діти вибирали казки та оповідання знайомі в цьому віці. Це «Гуси-лебеді», «Казка про золоту рибку», «Вовк і семеро козенят», «Хто сказав« мяу »?». У цих творах дійсно яскраво простежується розвиток почуттів героїв, проте діти (Ваня С., Гліб А., Кай Ю., Даша О.) просто переказували казки, і в їх розповіді простежувалося лише спонтанне емоційне співпереживання героям (спонтанний рівень).  
Завдання. 3. «Лускунчик та його друзі» або «Карнавал тварин».  
Це завдання-казка виявляє вміння відчувати в художніх творах єдність ритму, часу і простору і передавати їх у власній художньої діяльності. Дітям пропонувалося прослухати «Марш» з балету «Лускунчик» П. І. Чайковського. Педагог під музику розповідав про те, що Лускунчик зібрався на карнавал, а в нього немає друзів, але він дуже хоче влаштувати собі та іншим свято. Дітям пропонувалося вигадати різноманітних героїв, які могли б стати друзями Лускунчика. Умова була одне: всі герої мають бути різні, і танцювати на балу вони повинні свій танець, який характеризує їх характер, рухливість, особливості, величину. Педагогом давалися приклади: черепаха повільна і малорухлива, горобець швидкий і легкий, слон важкий і неповороткий, кішка м'яка і витончена і т.д. Під час карнавалу включалася та ж музика, і дітям пропонувалося рухатися вільно по всьому залу в ритмі і темпі обраного тварини, не стикаючись з іншими «тваринами».  
Дане завдання діти виконували охоче. Багато дітей стрибали, скакали (Денис В., Ксюша С., Коля А., Коля К., Настя Т.), деякі діти танцювали в ритмі і темпі обраного тварини (Коля К., Данило Б., Ваня С., Даша О.). Інші діти в основному відчували тільки темп (Кирило І., Гліб А., Христина Л., Ангеліна Ч.), однак ритмічні особливості музики в рухах дітей практично не спостерігалися. При включенні в художню діяльність діти не завжди відчували єдність ритму, часу і простору, що відповідає ситуативного рівнем прояву почуття часу.  
Таблиця виявлення початкового рівня констатуючого етапу експерименту

Всі ці завдання мають не тільки діагностичний, а  й розвиває характер. Вже після виконання цих завдань у дітей починають проявлятися ті чи інші вміння, що характеризують відчуття часу.  
Аналіз результатів констатуючого етапу експерименту дозволив нам виявити в цілому ситуативний рівень розвитку почуття часу в дітей старшого дошкільного віку. Однак, ми з'ясували, що у дітей є потреба і прагнення пізнавати навколишній світ, знайти своє місце в ньому. Діти розуміють цінність часу, в якому вони живуть, що належить їм, але ніяк не розуміють значимість минулого досвіду людей і того часу, в якому вони жили. Їм легше орієнтуватися у реальному часі, ніж у відбитому. Це пояснюється тим, що практично освоєний час усвідомлюється дітьми швидше, ніж інтелектуальним розумовим способом. Однак наявність дітей з сталою рівнем прояву почуття часу, дозволяють припустити, що у дітей можна сформувати адекватні точні уявлення про різноманітні характеристики часів і його цінності в життєдіяльності людей. Але для цього в дошкільному закладі повинні бути створені певні умови, розроблена система ігор, що включає дидактичні, творчі ігри та ігри-вправи.  

Висновок  
Розвиток у дітей почуття часу - це лише одна сторона естетичного розвитку дітей, але вона дуже дієва і результативна, оскільки процеси чуттєвого сприйняття світу в цілому незворотні - вони залишають «слід» у душі дитини і при сприятливих умовах знову і знову відновлюються і заявляють про себе в повну силу.  
Наше дослідження розгорталося на основі аналізу філософських і психолого-педагогічних досліджень, який дозволив нам виявити сформовані в науці різні концепції про час. Воно було присвячено проблемі розвитку почуття часу в дітей старшого дошкільного віку. У ході дослідження підтвердилися висловлені нами гіпотетичні положення про те, що у дітей старшого дошкільного віку, можливо розвинути почуття часу якщо його розглядати як естетичний феномен, що включає фізичний, психічний і художній час, при використанні дидактичних ігор та ігор-вправ в системі.  
У ході дослідження уявлення дітей про час змінювалися від розуміння його як предмета, який зображує цифри, до розуміння його як невидимого, текучого, до усвідомлення його цінності, наповненості предметним дією і потребою використовувати в якості орієнтира в діяльності.  
Дітям вже в дошкільному віці життєво необхідно навчитися, самим орієнтуватися в часі: визначати, вимірювати час (правильно позначаючи в мові), відчувати його тривалість (щоб регулювати і планувати діяльність у часі), змінювати темп і ритм своїх дій залежно від наявності часу. Уміння регулювати і планувати діяльність в часі створює основу для розвитку таких якостей особистості як організованість, зібраність, цілеспрямованість, точність, необхідних дитині при навчанні в школі і в повсякденному житті.  
 
Список літератури:  
1. Бахтін М.М. Естетика словесної творчості [Текст] / М.М. Бахтіна. - М.: Мистецтво, 1986. - 445с.  
2. Буров О.І. Естетична сутність [Текст] / А.І. Буров. - М.: Психологія, 1956 - 308 с.  
3. Дорфман Л.Я. Емоції в мистецтві [Текст] / Л.Я. Дорфман. - М.: Сенс, 1997. 424с.  
4. Ізард К.Е. Емоція людини [Текст] / К.Є. Ізард. - М.: Изд-во МГУ, 1980 .- 440С.  
5. Коджаспірова Г.М., Коджаспіров А.Ю. Педагогічний словник [Текст] Г.М. Коджаспірова, О.Ю. Коджаспіров. - М.: І; М.: Видавничий центр «Академія», 2000 - 176 с.  
6. Лобова А.Ф. Теоретичні основи формування у дітей естетичного ставлення до людини [Текст] / А.Ф. Лобова. - К.: Урал. держ. пед. ун-т, 2000.-156с.  
7. Лобова А.Ф. , Дрено О. Є. Розвиток почуття ритму у дітей в музично - ігрової діяльності [Текст] / А.Ф. Лобова, О. Є. дрен. Монографія для методистів, вихователів, музичних працівників ДОП / Уральський державний університет - Єкатеринбург, 2003 .- 156с.  
8. Москвін В.А. Попович В.В. Філософськи-психологічні аспекти дослідження категорії часу / / Питання психології 2004. № 5  
9. Мусхелішвілі Н.Л., Шрейдер Ю.А. Значення тексту як внутрішній образ [Текст] / Н.Л. Мусхелішвілі, Ю.А. Шрейдер. Питання психології. 1997. № 3.  
10. Муравйов В. Опанування часом. М., 1998.  
11. Немировська М.А. Розвиток почуття часу: психоаналітична точка зору / / Журнал практичної психології і психоаналізу. 2003. № 6.  
12. Непомняща Р.Л. Розвиток уявлень про час у дітей дошкільного віку. СПб., 2005.  
13. Нурутдінова А.Р. Етико-естетичне виховання [Текст] / А.Р. Нурутдінова. Педагогіка - 2006 - № 10 - С. 87-93  
14. Ріхтерман Т.Д. Формування уявлень про час у дітей дошкільного віку. М., 1991.  
15. Рубінштейн С.Л. Основи загальної психології [Текст] / С. Л. Рубінштейн. М.: Академічний проект 1999 - 508 с.  
16. Рубінштейн С.Л. Про сприйняття часу і простору / / Світ психології. 1999. № 4.  
17. Селіванов BC Основи загальної педагогіки: Теорія і методика виховання: Учеб. посібник для студ. вищ. пед. навч. закладів / За ред. В. А. Сластенина. - М.: Видавничий центр «Академія», 2000 - 336с.  
18. Торошілова Є.М., Морозова Т.В. Розвиток естетичних здібностей дітей 3-7 років [Текст] / О.М. Торошілова Т.В. Морозова. - М.: Ділова книга - 2001 - 287 с.  
19. Ельконінова Л.І. Предметність дитячої гри в контексті розуміння ігрового і казкового простору-часу / / Світ психології. 1999. № 4.  
20. Яфальян А.Ф., Дрено О.Е. Розвиток у дітей почуття часу: Навчально-методичний посібник. - Вид-во Ніжневарт. гуманіт. ун-ту, 2006. - 99с.