Контрольна робота з «Актуальні проблеми психологічної науки»

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України 
 
 
 
 
 
 
 
 

Контрольна  робота з дисципліни

 «Актуальні проблеми психологічної науки» 
 
 
 
 
 

                                                               
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Зміст

1. Обґрунтуйте психологічна засади девіантної поведінки особистості...…..3
2. Проаналізуйте взаємозв’язок суб’єкту і біологічної системи у сучасній психології……………………………….………………..................................6
3. Психологічна задача…………………………………………………………9

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Обгрунтуйте психологічні засади девіантної поведінки особистості.

У літературі часто  зустрічається поняття "важкий" юнак чи молода людина. Що значить важкий? Оцінка будь-якої поведінки має на увазі його порівняння з якоюсь нормою. Нестандартна, що відхиляється від норми поведінку називають девіантною.Відповідно до досліджень цієї проблеми, вплив соціальних умов життя дитини на психологічні особливості, виявляється в тих чи інших формах поведінкових розладів. Серед таких розладів варто розрізняти вікові девіації, зв'язані з особистісним розвитком у підлітковий період, і девіантна поведінка, коли вона суперечить соціально-культурним нормам, але не виходить за рамки сімейних взаємодій чи шкільної дезадаптації, тобто не має асоціальної спрямованості.При поглибленні девіацій, а також коли поведінкові розлади починають приймати антигромадський характер і відображати активну деструктивну спрямованість, що становить погрозу для людей і порушення правових норм, говорять про делінквентну поведінку Девіантна поведінка підрозділяється на дві групи:Поведінка, що відхиляється від норм психічного здоров'я, тобто наявність у людини явної або схованої психопатології. Цю групу, по-перше, складають особи, яких умовно можна віднести до третьої зони характерів, тобто астеніків, шизоїдів, епілептоїдів і інших психічно ненормальних людей. По-друге, до цієї групи примикають особи з акцентуйованими характерами, що теж страждають психічним відхиленням, але в межах норми.Поведінка, що відхиляється від моральних норм людського гуртожитку і, що виявляється в різних формах соціальної патології — пияцтві, наркоманії, проституції та інше. Подібний вид девіантної поведінки виражається у формі провин або злочинів. Якщо ці провини незначні і не приносять великої шкоди суспільним відносинам, то особи, що їх скоїли піддаються покаранням трудового чи адміністративного права.

       У соціології девіантної поведінки виділяються кілька напрямків, що пояснюють причини виникнення такої поведінки. Так, Р. Мертон, використовуючи висунуте Е. Дюркгеймом поняття «аномія» (стан суспільства, коли старі норми і цінності вже не відповідають реальним відносинам, а нові ще не затвердилися), причиною поводження, що відхиляється, вважає непогодженість між цілями, висунутими суспільством, і засобами, що воно пропонує для їхнього досягнення. Інший напрямок склався в рамках теорії конфлікту. Відповідно до цієї крапки зору, культурні зразки поводження є що відхиляються, якщо вони засновані на нормах іншої культури. Наприклад, злочинець розглядається як носій визначеної субкультури, конфліктної стосовно пануючого в даному суспільстві типу культури.

У сучасній вітчизняній  соціології безсумнівний інтерес представляє  позиція Я.І. Гілінського, що вважає джерелом девіації наявність у суспільстві соціальної нерівності, високої ступеня розходжень у можливостях задоволення потреб для різних соціальних груп. Кожна з позицій має право на існування, тому що дає зріз реально діючих суспільних відносин. У той же час їхніх авторів поєднує прагнення знайти єдине джерело причинності для різних форм девіацій.

     Крім специфічних  причин, характерних для кожної групи "ризику", є і загальні причини  девіантної поведінки:В основі девіантної поведінки лежить насамперед соціальна  нерівність . Це знаходить вираження  в низькому, часом злидарському рівні життя більшої частини населення й у першу чергу молоді; у розшаруванні суспільства на багатих і бідних; у труднощах, що встають перед молодими людьми при спробі самореалізації й одержання суспільного визнання; в обмеженні соціальне прийнятних способів одержання високого заробітку для молоді. Важко позначаються на життєвому рівні "гримаси ринкової економіки": безробіття, інфляційний тиск, корупція й офіційна неправда "верхів" наростаюча соціальна напруженість "низів".Морально-етичний фактор девіантної поведінки виражається в низькому моральному рівні суспільства, бездуховності, і відчуженні особистості. В умовах, коли економічне життя суспільства нагадує не ринок, а базар, де усе продається і купується, торгівля робочою силою, здібностями і навіть тілом стає рядовою подією. Морально-етична деградація і падіння нравів знаходять вираження в масовій алкоголізації і бродяжництві, вибуху насильства і правопорушення.Навколишнє середовище, що нейтрально чи прихильно відноситься до девіантної поведінки.Відомий психолог Р. Мерток, автор теорії "подвійної невдачі", вважає, що якщо молода людина не може задовольнити своїх потреб ні в легальній творчій діяльності, ні в активної протиправний, то він компенсує ці вади такою діяльністю, що веде його до саморуйнування як особистості. В умовах, коли частина молоді не має можливості для гідного професійного чи особистого самовираження, "відхід" в алкоголізм, наркоманію стає своєрідним компенсаторним засобом.Несприятливі умови життя і виховання в сім'ї, проблеми оволодіння знаннями і зв'язані з цим невдачі в навчанні, невміння будувати взаємини з оточенням і виникаючі на цій основі конфліктні ситуації, різні психофізичні відхилення в стані здоров'я, як правило, ведуть до кризи духу, утраті сенсу існування. Однієї з форм антисоціальної поведінки, що спрямована проти інтересів суспільства в цілому чи особистих інтересах громадян, є правопорушення. У юриспруденції розрізняють правомірну і неправомірну поведінку громадян. Неправомірні дії (правопорушення) - це такі юридичні факти, що суперечать нормам права. Подібні дії порушують встановлений у країні порядок. Усі правопорушення діляться на злочини і провини. Злочин - це протиправний, винний, карний суспільно небезпечний вплив, що зазіхає на охоронювані законом суспільні відносини і приносить істотну шкоду. Злочини кваліфікуються по нормах карно-процесуального права.Провина - це теж протиправне і винне діяння, але не представляє великої суспільної небезпеки. Провини регулюються нормами адміністративного, громадянського, трудового й інших галузей права. Правопорушення у формі провини виявляються в підлітків у зухвалій манері поведінки, у лихослів'ї, агресивній поведінці. Любий індивідуальний досвід проходить через фільтр Я-концепції (Бернс, 1989), тому активність суб'єкта, несумісна з основними параметрами його Я-концепції, породжує психологічний дискомфорт, що виявляється в тривожності, депресії, агресії й інших видах розладів.Велике значення в розвитку девіацій мають обумовлені різними рисами оцінні пристрасті.

2. Проаналізуйте взаємозв’язок  суб’єкту і біологічної системи у сучасній психології.

     Людина, особистість, психосоціальні властивості, зв’язок біопсихічних та психосоціальних  властивостей, індивід як основа особистості, типи та риси особистості; соціальний статус, суспільні ролі, функції, соціальні установки, соціальні потреби і мотиви, спрямованість, емоції та почуття; характер, ставлення до самого себе, до інших людей, до праці, до речей, формула характеру; когнітивна організація, сприйняття, мислення, пам’ять, увага, уява, мова, пізнавальні та психомоторні здібності, загальні здібності, інтелект, спеціальні здібності, комунікативні, організаторські здібності, воля, знання, вміння, навички, досвід особистості, структура особистості, основні психологічні параметри особистості.

     У попередньому розділі були розкриті біопсихічні властивості людини, які є важливою складовою у розуміння того, що є людина, яка вона є? Біопсихічні властивості не вичерпують повністю відповіді на ці питання. Людина не лише результат біологічної еволюції, вона живе, функціонує, розвивається, реалізується у соціальному середовищі. У процесі взаємодії з ним у людини формуються та проявляються психосоціальні властивості, які характеризують її як особистість. Особистість — це характеристика людини як соціальної істоти, яка включена в систему соціальних зв’язків з іншими людьми, пристосувалася до реальності, засвоїла та привласнила її здобутки і реалізує себе.

     Біопсихічні та психосоціальні властивості (індивід  та особистість) взаємопов’язані. Індивід, який народжується з певним набором біологічних властивостей та фізіологічних механізмів, є основою становлення особистості.

Причому саме ця основа така, що забезпечує за відповідних умов саме специфічно людські  форми поведінки. Мозок людини зі всіма його деталями до молекулярних процесів включно адаптований до мовних операцій та мислення.

Коли  людина народжується, то вона вже володіє  досить багатою системою властивостей та механізмів, яка дає змогу оволодіти  прямоходінням, координацією рук і  ніг, мовою, мисленням тощо. У перші дні та тижні дозрівають генетично обумовлені механізми адаптації сенсорних систем до зовнішніх умов та виконання ними своїх функцій.

Вся система  властивостей та механізмів є природною  передумовою розвитку (психосоціальних  властивостей) особистості, необхідною умовою її формування.

     Особливості індивіда мають значення не тільки на початку психічного розвитку особистості. Протягом усього життя ці особливості  виконують роль загальної передумови психічного розвитку: біологічна детермінанта дії протягом усього життя людини, хоча в різні періоди ця роль різна.

Функціонування  нервової системи складає необхідну  передумову розвитку особистості протягом усього життя. Порушення в нервовій системі призводить до збоїв психічної  діяльності.

     Але з іншого боку сила та слабкість нервових процесів, їх стійкість, рухливість проявляють себе лише на рівні механізму, форми (а не сутності), за допомогою яких реалізується психічна та соціальна активність особистості.

Роль  індивідних характеристик у формуванні особистості неоднозначна.

     Наприклад, дитина з порушенням опорно-рухового апарату. Значення цієї анатомічної винятковості для розвитку особистості величезне. Дитина бачить свою відмінність, яка впливає на ставлення до неї дітей та виступає певним обмеженням у поведінці. Дитина виключена з дуже багатьох ігор, хореографічних вправ. Як складеться у цих умовах особистість? Остаточної відповіді не існує. Сама по собі ця відмінність, без впливу сім’ї, ставлення соціального оточення не породить комплекс неповноцінності, замкнутість, пасивність, ворожість та заздрість до оточуючих чи впевненість у собі, активність, комунікабельність, відкритість, уважність до інших людей.

Не кожний індивід є носієм особистості.

1)   Новонароджена дитина ще не є особистістю, вона буде розвиватися у процесі взаємодії з соціальним оточенням, у першу чергу з сім’єю.

2)   Діти «мауглі». Це діти, що виросли поза людським суспільством. Відомий випадок з двома індійськими дівчатками, Амалою та Камалою (2 та 8 років), які зростали у стаї вовків. Уперше зіткнувшись з людьми, вони не виявили ніяких особистісних якостей, виникнення яких завжди носить соціальний характер. В той же час у них проявлялись біопсихічні властивості, нейродинамічні особливості мозку, органічні потреби, прості емоційні реакції, психофізіологічні функції тощо. Ці характеристики індивіда можуть бути передумовою появи якостей особистості, якщо оточуючим людям пощастить втягти дівчат у взаємодію, у спілкування. Досвід вивчення таких дітей говорить про виключну складність даної проблеми.

3)   Люди, які страждають певними органічними ураженнями мозку. Наприклад, ідіоти. Ідіотизм — найбільш темна форма розумового недорозвитку. Відсутня мова, психічні реакції, не формуються елементарні навички.

     Основу  особистості складає її структура  — система властивостей особистості в їх цілісності та взаємозв’язку. Існує декілька поглядів на те, що являє собою внутрішній склад особистості (Б. Г. Ананьєв, В. А. Козаков, К. К. Платонов, С. Л. Рубінштейн, З. Фрейд та інші). Насправді, людина — це поняття цілісне і вона завжди виступає в єдності біологічного, психічного та соціального. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     3. Психологічна задача

     Відомо, що у молодшому щкільному віці спілкування між дітьми часто визначають зовнішні чинники (місце проживання дітей, сусідство за партою, тощо). Спілкування у підлітковому віці характеризується значною інтенсивністю і вибірковістю.  Це спілкування у межах певної групи, на грунті певних інтересів підділтків. У юнацькому віці коло суб’єктів спілкування звужується, спілкування стає довірливим, інтимним.

     В основі цієї закономірності лежить провідна діяльність вікового періоду та її зміна. Зокрема в молодшому шкільному віці провідною є пізнавальна діяльність, тоум в період посиленного навчання діти товаришують з тим хто є до них найближчим, з ровесниками які входять у визначене коло знайомств, контакт з якими відбувається досить часто і не завжди усвідомлено.  Щодо підліткового віку коли спілкування стає важливою частиною нашого  життя , починають формувати групи за інтересами, оскільки діти починають пошуки власних уподобань та спрямовань, свого місця в суспільстві. У взаємодії з однолітками важливе не так пізнання один одного як спільна діяльність та взаєморозуміння на фоні подібних зацікавлень та ставлень до світу мистецтва, спорту, навчання, субкультур. В даний період кількість контактів зростає досить швидко. Тоді як у юнацькому віці важливою стає профорієнтаційно трудова діяльність, а саме оволодіння обраною професією. Звичайно при цьому всі інші інтереси не забуваються, але стають менш значними, особливо якщо навчання здійснюється за самостійно обраним напрямком. Молоді люди стикаюься з великою кількістю труднощів і починають цінувати прояви справжньої дружби, а не лише приятельських відносин.  Тому починають звужувати коло суб’єктів спілкування, з’являються романтичні захоплення, час витрачається з більшою обачністю та продумуванням. В даному віковому періоді перед людиною постають серйозні питання вибору, отже юнаки є більше зосередженими на своєму житті у всіх його проявах.