Мова жестів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

на тему:

“Мова жестів”

 

 

Спілкуючись, люди передають  інформацію одне одному не лише словами, а й мовою без слів. Обидва види інформації не обов'язково узгоджуються один з одним. Слова промовляють не завжди те, що очі й міміка. Наприклад, на початку кохання, яке щойно зароджується, зміст розмови абсолютно банальний, але мова без слів говорить про зовсім інше.

Сучасна психологія приділяє велику увагу мові без слів. Учені  провели ряд досліджень та експериментів і одержали цікаві результати в цій галузі. В багатьох випадках ідеться про істини, які досвідченим людям відомі, але досі вони не усвідомлювали й не осмислювали їх.

Доктор   А. Лоуен   у   книзі    «Фізична динаміка   структури   характеру»   пише:

«Ніякі слова  не можуть бути такими зрозумілими, як мова тіла, коли ми навчимося її розуміти». Лоуен вважає, що, наприклад, вигнуті назад плечі виражають прихований гнів, підняті — страх, згорблені плечі говорять на те, що людину гнітить якийсь тягар тощо.

Безперечно, кожний емоційний  стан пов'язаний з певними фізичними виявами. Якщо людина сумна, у неї опущені плечі і кутки вуст. І, навпаки, якщо весела, то плечі у неї розправлені, а сама вона весь час посміхається. Все її тіло виражає настрій, бажання спілкуватися з іншими людьми або його відсутність.

Мова тіла може виявлятися по-різному. М. Арджайл  виділяє шість типів спілкування за допомогою тіла.

1. Найпростіший тип  — це тілесний дотик, поширений  також і серед тварин. У людей  він виявляється насамперед у  поплескуванні по спині й потискуванні рук. Інші форми тілесного дотику свідчать про Інтимність стосунків між близькими людьми.

2. Відстань між співрозмовниками, їх пози вказують на відносини рівності або підлеглості між ними.

3. Важливий тип спілкування за допомогою тіла — жести. Вони часом доповнюють мову і навіть інколи замінюють її: у глухонімих, серед гуркоту або на великій віддалі, коли голосу не чути, а також з метою збереження таємниць, зокрема в армії. В різних культурах, тобто у різних народів, жести можуть мати неоднакове значення. Але деякі психічні явища і процеси, як, наприклад, почуття хвилювання, люди виявляють здебільшого однаково: за допомогою нервового постукування пальцями по столі або притупування ногою.

4. Вирази обличчя (міміка) пов'язані зі змінами положення  м'язів навколо рота, очей.

5. Очі виконують під  час розмови важливу роль, оскільки  і той, хто говорить, і той, хто слухає, подають за їх допомогою сигнали одне одному.

6. Ще одним типом  спілкування, що безпосередньо  не пов’язані зі змістом мови, є голос і манера мовлення. Німецький психолог Й. Девіц провів експерименти з акторами, щоб виявити, скільки різних видів почуттів вони можуть виразити, читаючи емоційно нейтральний текст. Він застосовував цей метод для того, щоб навчити учнів розпізнавати по голосу різні види емоцій: захоплення, симпатію, злість, нудьгу, радість, втіху, відчай, відразу, ненависть, страх, нетерплячість, задоволення, здивування.

Залежно від почуття  у людини міняється гучність, висота й забарвлення голосу, швидкість мовлення. Деякі люди набагато краще за інших уміють розпізнавати емоції.

Зарубіжні психологи придумали  різні Ігри, мета яких полягає в тому, щоб розкрити, розпізнати людину. Наприклад, кілька людей беруться за руки і утворюють таким чином коло. Особа, яка залишалася поза колом, повинна проникнути в його середину. Те, яким способом вона досягає цього, дає можливість розпізнати її справжній характер, її якості. Одні пробиваються всередину силоміць, другі починають умовляти учасників гри пропустити їх,

треті вдаються до різних хитрощів (наприклад, щоб розімкнути коло, лоскочуть одного з учасників гри тощо).

Інший спосіб полягає в  тому, що члени групи спостерігають  мову без слів одне одного, тобто сигнали, які подаються різними частинами тіла, І намагаються зрозуміти, що та чи інша особа хоче сказати своєю ходою, позою, своїми жестами. Потім спостереження й висновки обговорюються, і в такий спосіб присутні збагачують свої знання про людську особистість.

Іншим разом один з членів групи відходить. Повернувшись, він  повинен виразити мімікою, жестами певну думку або почуття, наприклад, щастя, смуток, екстаз тощо. Ця гра дає подвійну користь. По-перше, людина, яка намагається виразити певні думки або почуття, краще пізнає себе, свої жести й міміку, і, по-друге, група теж учиться читати їх, а потім обговорює.

Психологи дослідили жестикуляцію людей під час звичайної розмови. Прокручуючи в уповільненому темпі кінострічку, зони встановили, що той, хто закінчив говорити і чекає відповіді, робить рух головою. Цей рух є ніби сигналом для іншого, щоб той відповідав. Те ж саме можна сказати і про підвищення голосу в запитанні. Рух голови наприкінці висловлювання супроводжується рухом руки і повік. Натомість, якщо мовець збирається говорити далі, його голос залишається на тій самій висоті, голова не рухається і очі не змінюють свого положення.

Жести й міміка виражають почуття. Через те, наприклад, жести й рухи кіноакторів, які  грають шпигунів або жорстоких злочинців, дуже економні і скупі. М'язи на їхніх обличчях залишаються нерухомими навіть під час смертельної небезпеки, бо це, мовляв, чоловіки з залізними нервами, що не знають ні співчуття, ні жалю. Натомість нормальні чоловіки й жінки поглядають то вгору, то вниз, то ліворуч, то праворуч, зводять брови, торкаються рукою обличчя, кусають губи тощо.

Людина, яка розуміє мову тіла свого парнера, стежить за його рухами й жестами. Вона має перевагу над іншими людьми, які нездатні сприймати ці деталі. Розуміння мови тіла дуже допомагає у спілкуванні з людьми.

Спробуйте навчитися  цього. Слухаючи розмову двох осіб, намагайтеся протягом якогось часу більше стежити за мовою без слів, а не за самою розмовою.

Ви побачите, наприклад, що в більш широкому товаристві двоє людей посідали одне біля одного на дивані і своєю мовою без слів утворили замкнену групу. Погляди обох крайніх звернуті досередини, член групи з лівого боку закинув ліву ногу на праву, а член групи, що сидить на протилежному кінці,— праву на ліву, утворивши таким чином ніби бар'єр, щоб ніхто не міг проникнути до їхньої групи.

Психологи вважають, що дуже багато можна дізнатися, спостерігаючи, як один член групи наслідує жести й пози іншого з цієї ж таки групи. Якщо, наприклад, один з членів подружжя зазнає нападів у товаристві (захищаючи свою точку зору), то другий відразу ж займе таку саму позицію, виражаючи йому мовою без слів свою підтримку. Цікаво з цього погляду простежити поведінку дітей у сім'ї: хто з них першим робить рух, його наслідують інші. Наслідування говорить про те, хто в сім'ї користується найбільшою повагою серед усіх її членів.

Під час розмови той, хто говорить, і той, хто слухає, обмінюються поглядами. Психологи називають це контактом за допомогою очей. Вони присвятили значну увагу вивченню даного питання. В психологічній літературі відомий цілий ряд праць, в яких розглядається це явище. Оскільки у процесі досліджень учені застосовували відносно точні наукові методи, включаючи й записи на відеострічці, то й одержані результати виявилися досить точними. Так, було встановлено, що, розмовляючи, люди дивляться одне на одного в середньому 35—50 відсотків усього часу, протягом якого відбувається розмова. Погляд звичайно спрямовується на очі другого співрозмовника і затримується на них 1—7 секунд. Що ж до глухих, то вони дивляться на губи мовця. Протягом решти часу той, хто говорить, і той, хто слухає, дивляться куди-інде. На співрозмовника частіше дивляться тоді, коли слухають, а не тоді, коли говорять.

Люди дивляться одне на одного в основному для того, щоб визначити реакцію на свої слова. Чи правильно їх зрозуміли? Чи погоджуються з ними? Якщо хтось говорить уже довший час, ніж треба, то в його власному погляді виражене запитання: чи говорити йому далі? Другий, киваючи головою, дозволяє йому це. Чим складнішою є проблема, про яку людина говорить, тим менше дивиться вона на слухача, щоб не розпорошити свою увагу.

Психологи провели  експерименти, за допомогою яких визначили, як поводиться мовець, якщо він не може стежити за реакцією слухача. Під час одного з експериментів слухач був у темних окулярах, під час другого все його обличчя, крім очей, було закрите маскою, а в третьому він був у масці та ще й у темних окулярах. У всіх трьох випадках мовець почував себе дуже невпевнено, бо ж не міг визначити реакцію слухача. Крім того, виявилося, що набагато важливіше бачити все обличчя, а не лише очі.

Погляд — це часто сигнал, значення якого можна прочитати, беручи до уваги вираз обличчя або ситуацію. Так, наприклад, скінчивши говорити, один із співрозмовників кидає погляд на другого і тим самим дає йому зрозуміти, що закінчив і тепер готовий його слухати,

Якщо той, хто говорить, супроводжує свою мову тривалим поглядом, спрямованим на співрозмовника, то тим самим він хоче підтвердити, що каже правду. Адже людський досвід свідчить; коли хтось говорить правду, то дивиться другому просто в очі. Це, однак, не стосується лицемірних, підступних людей маккіавелівського типу, які говорять неправду, дивлячись людині просто у вічі.

Якщо в  більш широкому товаристві хтось  комусь хоче що-не-будь сказати, то передусім намагається перехопити його погляд. Якщо другий зустрінеться з його поглядом, то подасть йому сигнал про те, чи приймає він звернення. Деякі люди вміють дивитися так, що перехопити їх погляд майже неможливо.

У стосунках  між чоловіком і жінкою погляд пов’язується з їх взаємним потягом. Якщо чоловік дивиться на жінку довше, ніж звичайно прийнято, то це означає, що та жінка цікавить його більше, ніж те, про що він говорить, і навпаки.

В деяких випадках доцільно не дивитися на того, хто говорить. Це буває тоді, коли йдеться про надто особисті справи. Так, наприклад, роблять соціологи під час досліджень, коли виникає потреба ставити запитання особистого характеру. Відомо, що 3. Фрейд, проводячи сеанси психоаналізу, сидів в узголів'ї пацієнта, який вільно лежав на канапі.

 

Список використаної літератури:

 

1. Іржі Томан. Мистецтво говорити. – К., 2000.
2. Алан Пиз. Язык жестов. – М., 2001.