- Визначена – вичерпно визначає ті умови, при наявності яких
набуває чинності правило поведінки, що
міститься у диспозиції норми права;
- Відносно визначена – обмежує умови застосування норми права певним колом формальних ознак.
2. За формою вираження:
- Абстрактні – умови застосування норми визначаються загальними
родовими ознаками, що надає можливість
охопити та врегулювати значну кількість
однорідних випадків;
- Казуальні – визначаються умови дії норми, використовуючи більш вузькі, спеціальні родові ознаки, тому норма права поширюється на більш обмежене коло випадків.
- За складом:
- Прості – містять одну обставину, необхідну для дії правової норми;
- Складні – містять дві або більше обов’язкових обставин, за якими пов’язується
дія правової норми;
- Альтернативні – чинність норми права визначається залежно від однієї або
кількох фактичних обставин (умов) і для
настання правових наслідків досить наявності
однієї з цих обставин.
Санкція – це частина норми права,
яка містить вказівки щодо юридичних наслідків
порушення правила, зафіксованого в диспозиції.
Мета санкції – створення тих чи інших
несприятливих наслідків для правопорушника
або заохочувальних наслідків для суб’єктів,
що виконують владний припис.
Види санкцій:
- За ступенем визначеності:
- Абсолютно визначені – чітко визначають вид та міру юридичної відповідальності;
- Відносно визначені – межі юридичної відповідальності визначаються від мінімальної до максимальної або тільки до максимальної;
- Альтернативні – вказують на декілька можливих засобів впливу на правопорушника, а доцільність застосування конкретного засобу
визначається правозастосовчим органом,
виходячи з особливості конкретної справи;
- Посилкові – містять вказівки на санкції інших норм, до яких слід звертатися для визначення конкретного засобу впливу.
- За характером наслідків: каральні (штрафні); правовідновлювальні
(компенсаційні); заохочувальні.
- За галузями права: кримінально-правові; адміністративно-правові; цивільно-правові; дисциплінарні.
Ще одне велике питання
– це види і класифікація норм права. Ця
класифікація основується на модульній
і соціологічній структурах норми права
й також має практичне значення. По призначенню
(функціям) розрізняють основні, первісні,
похідні, вторинні правові норми.
Іноді в підручниках
можна зустріти класифікацію
на цій основі: норми-начала,
норми-принципи, норми-установчі, норми-дефініції
і т.п.
За змістом норми
права поділяють на норми регулятивні
і охоронні, за галуззями права
– цивільно-правові, адміністративно-правові,
кримінально-правові і т.п.
За методом правового
регулювання розрізняють імперативні,
диспозитивні, рекомендаційні, заохочувальні.
По обов’язковості
норми права поділяють на уповноважуючи,
зобов’язуючі, забороняючі. За предметом
регулювання розрізняють загальні
та спеціальні норми, які забезпечують
більш конкретне регулювання одного
й того ж предмета. Теорія права вважає,
що в випадку суперечності цих норм, пріоритет
– за спеціальними.
Уся ця класифікація,
хоч і має умовний характер,
але допомагає професійно точно
і грамотно здійснювати правове
регулювання, вивчати і в необхідних
випадках справедливо критикувати законодавство.
Види «класичних» норм права
«Види норм права –
групи правових норм, які відрізняються
предметом, методом, методом регулювання,
структурою, галузевою приналежністю,
механізмами дії та іншими особливостями.
Різновиди вчинків і дій людей, які виступають
учасниками регулюючих відносин, визначають
і різновиди норм права. Їхня класифікація
дозволяє точніше з’ясувати природу і
призначення норм права в системі нормативного
регулювання суспільних відносин. В сучасних
умовах роль права дуже зростає. Кількість
норм права в цьому зв’язку все збільшується
і диференціюється. Розподіл їх на певні
групи дозволяє більш повно з’ясувати
їх регулятивну природу, механізми дії,
місце і роль в системі нормативного регулювання
суспільних відносин.»
Класифікація норм
права на види дозволяє розглядати
їх, як більш високий рівень
структури права, порівняно із
структурою окремих норм права.
Цей підхід дозволяє більш системно
підійти до вивчення права, розуміння
його властивостей, функцій і ролі окремих
норм права. Це має надзвичайно важливе
значення не тільки для практики реалізації
і застосування права, але і для діяльності
правотворчих органів.
Наукова класифікація
як логіко-предметна, творча аналітична
робота по осмисленню правових знань дозволяє
упорядити їх, розмежувати і узагальнити,
а це в свою чергу дозволяє більш ефективно
їх вивчати. Така класифікація дозволяє:
- Більш чітко визначити місце кожного виду юридичних норм в системі права
і їх взаємозв’язки;
- З’ясувати функції правових норм
і їх роль в механізмі правового регулювання;
- Мати схему шляхів і засобів правового впливу на суспільні відносини;
- Значно покращити правотворчу і правозастосовчу діяльність в суспільстві і державі.
Правильність і
повнота класифікації залежать,
перш за все, від вибору її
основи або критеріїв класифікації.
Найбільш суттєвим критерієм
розмежування правових норм є
їх функціональна роль. За цим
критерієм юридичні норми спеціалізуються
на регулюванні тих чи інших суспільних
відносин. В процесі спеціалізації обособлюються
групи норм, які виконують ті чи інші функції
при здійсненні правового регулювання.
Весь масив діючих
в державі правових норм можна
поділити на дві групи:
- класичні;
- спеціалізовані.
Під класичними нормами
права розуміють такі правила
поведінки, які слугують безпосереднім
і самостійним регулятором суспільних
відносин. Під спеціалізованими
нормами права розуміють приписи
нетипового характеру, що не
мають властивостей та ознак притаманних
класичній моделі норми права.
Норми права класифікують
класифікують за такими підставами (критеріями):
- За предметом правового регулювання (за галузевою ознакою):
- норми конституційного права;
- норми адміністративного права;
- норми кримінального права;
- норми цивільного права та ін.
2. За методом правового
регулювання:
- імперативні (від лат. Imperatives – владний) – виражають у
категоричних приписах держави чітко
визначені діяння, які не допускають ніяких
відхилень від вичерпно перелічених прав
та обов’язків.
- диспозитивні – приписують варіант поведінки, але дають можливість сторонам відносин самим визначати права і обов’язки, тобто надають суб’єктам свободу
вибору поведінки. Диспозитивні норми
дають можливість самостійно розпорядитись
щодо обрання будь-якої поведінки, передусім
такої, яка не передбачена нормою, повністю
чи частково в межах загальних принципів
права і вимог законності. Якщо учасники
правовідносин такою можливістю не скористались,
вступає в дію правило, яке передбачене
у нормі як резервний варіант. Прикладом
може слугувати ст. 738 ЦКУ 2004 р. («Строк
виплати ренти»): «Рента виплачується
після закінчення кожного календарного
кварталу, якщо інше не встановлено договором
ренти».
3. За характером впливу
на особу:
- заохочувальні – встановлюють міри заохочення за варіант поведінки, схвалений державою і суспільством. Заохочувальні норми – надають можливість різним суб’єктам стимулювати позитивну
соціально-активну поведінку. Наприклад,
в Кодексі законів про працю закріплені
норми, які передбачають оголошення подяки,
премії за добру роботу.
«Сутність правового
заохочення полягає в тому, що
за допомогою цього юридичного
засобу держава підкреслює особливу зацікавленість
у запропонованому варіанті поведінки,
стимулюючи правомірну поведінку і водночас
утримуючи від протизаконних дій. Заохочення
виступає одним з найдійовіших методів
правового регулювання, оскільки воно
спонукає громадян до особливої добросовісності
у виконанні своїх обов’язків та ініціативності
у виконанні додатково запропонованих
для виконання державою завдань».
- рекомендаційні – встановлюють варіант бажаної з точки зору держави і суспільства поведінки суб’єктів. Інакше визначає поняття
рекомендаційних норм Володимир Олександрович
Котюк. Він вважає, що рекомендаційні норми
– це такі норми, які рекомендують різним
суб’єктам займатись тією чи іншою підприємницькою
діяльністю.
4. За субординацією у правовому
регулюванні:
- матеріальні – містять правила поведінки (права, обов’язки, заборони), на підставі яких
можливе вирішення справи. До матеріальних
норм належать такі, що визначають правила
поведінки суб’єктів, які вступають у
відносини в реальному суспільному житті,
прагнучи досягнення своїх життєвих інтересів
і потреб – майнових, сімейних, трудових
тощо. Ці норми закріплені, зокрема, у Цивільному
кодексі, Кодексі про шлюб та сім’ю, Кримінальному
кодексі та інших кодексах і законах.
- Процесуальні – встановлюють оптимальний порядок застосування
норм матеріального права. Призначення
таких норм – встановити процедуру, «регламент»
здійснення прав чи виконання обов’язків
закріплених у нормах матеріального права.
До процесуальних належать норми, закріплені
у Кримінально-процесуальному кодексі,
Цивільно-процесуальному кодексі та інших
кодексах. Закон, наприклад, Кодекс про
адміністративні правопорушення, може
охоплювати як матеріальні, так і процесуальні
норми. В конкретному випадку – це норми,
що визначають адміністративну відповідальність,
і норми, які визначають порядок розгляду
справ про скоєні адміністративні правопорушення.
До матеріальних
та процесуальних норм В.О.Котюк
додає ще й колізійні.
5. За суб’єктами правотворчості
розрізняють такі норми:
- норми органів представницької влади;
- норми глави держави;
- норми органів виконавчої влади;
- норми трудових колективів та об’єднань громадян.
Корпоративними об’єднаннями
можуть бути прийняті корпоративні правові
норми. Це особливий вид норм: вони видаються
за уповноваженням держави в межах, встановлених
законом. До них належать норми, що містяться
в колективних договорах, правилах внутрішнього
трудового розпорядку, в статутах юридичних
осіб, в інструкціях, правилах, положеннях,
що видаються адміністрацією організацій.
Корпоративні норми регулюють відносини
між співробітниками корпорації і кредиторами,
робітниками корпорації і клієнтами, адресуються
їх членам (акціонерам, робочим, службовцям
тощо). Хоч вони і діють усередині певної
організації, як і норми громадських некомерційних
об’єднань, але між ними є відмінності.
Норми комерційних організацій породжують
права і обов’язки, забезпечені юридичним
механізмом державних органів, норми громадських
організацій такого забезпечення не мають.
- За дією у просторі виділяють такі норми:
- загальні (загальнодержавні) норми поширюють свою дію на всю територію держави. Наприклад, Конституція України.
- місцеві (локальні) норми поширюють свою дію на територію певної адміністративно-територіальної одиниці: область, район, місто, село, селище.
- деякі науковці виділяють ще й республіканські норми, які поширюють свою дію на територію суб’єкта федерації, або територію автономного утворення, що є складовою частиною унітарної держави. Прикладом може бути Автономна Республіка Крим.
- За дією у часі:
- постійні, час дії яких не визначений. Постіними нормами є норми, закріплені в першому і четвертому розділах Конституції України. Постійні норми діють доти, поки їх не відмінять.
- тимчасові, час дії яких обмежений. Наприклад, тимчасовими нормами є норми, закріплені в п’ятнадцятому
розділі Конституції України.
- За дією по колу суб’єктів:
- загальні норми – поширюють свою дію на всіх суб’єктів права. Наприклад, в ст. 27
КУ зазначається, що: «Кожна людина має
невід’ємне право на життя. Ніхто не може
бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок
держави – захищати життя людини. Кожен
має право захищати своє життя і здоров’я,
життя і здоров’я інших людей від протиправних
посягань». Також прикладом може бути
ст. 21 КУ: «Усі люди є вільні і рівні у своїй
гідності та правах. Права і свободи людини
є невідчужуваними та непорушними».
- спеціальні – поширюють свою дію на спеціальних суб’єктів: неповнолітніх, військовослужбовців, пенсіонерів і т.д. Наприклад, в ст. 99 ККУ зазначено, що до неповнолітніх, яких було визнано винуватим у скоєні злочину, судом
можуть бути здійсненні наступні види
покарання: штраф, виправні роботи, арешт
і т.д.
- виняткові – містять виключення із загального права щодо поширення дії загальних та спеціальних норм права на певних суб’єктів права. Наприклад, ст. 80 КУ,
в якій зазначено, народним депутатам
гарантується депутатська недоторканність.
- За функціональною спрямованістю (за функціями права) виділяють такі норми:
- регулятивні норми – розраховані на правомірну поведінку суб’єктів і закріплюють їх суб’єктивні права і юридичні обов’язки.
- Правоможні – дають суб’єктам права на здійснення позитивних
дій, передбачених законом. Наприклад,
громадянин має право прийняти або відмовитись
від заповіту на протязі 6 місяців з моменту
його відкриття.
- зобов’язуючі правові норми – це норми, які
безпосередньо покладають на суб’єктів
певні обов’язки. Це можуть бути службові
обов’язки, що визначаються нормами адміністративного
права, але це можуть бути й обов’язки,
що визначаються нормами будь-якої іншої
галузі права. Наприклад, згідно зі ст.
360 ЦК 2004 р. «співвласник відповідно до
своєї частки у праві спільної часткової
власності зобов’язаний брати участь
у витратах на управління, утримання та
збереження спільного майна, у сплаті
податків, зборів (обов’язкових платежів),
а також нести відповідальність перед
третіми особами за зобов’язанням, пов’язаними
із спільним майном ».
- заборонні – містять заборони щодо поведінки суб’єктів і вимагають утриматися
від протиправних дій. Наприклад, ст. 37,
в якій зазначено, що: «Утворення і діяльність
політичних партій та громадських організацій,
програмні цілі або дії яких спрямовані
на ліквідацію незалежності України, зміну
конституційного ладу насильницьким шляхом,
порушення суверенітету і територіальної
цілісності держави, підрив її безпеки,
незаконне захоплення державної влади,
пропаганду війни, насильства, на розпалювання
міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі,
посягання на права і свободи людини, здоров’я
населення, забороняються».
- Охоронні – встановлюють способи юридичної відповідальності за порушення прав
та невиконання обов’язків, які закріплені
у регулятивних нормах. До охоронних норм
належать норми, закріплені в особливій
частині Кримінального кодексу України.