Природна біологічна та соціальна сутність людини

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

на тему:

Природна (біологічна) та соціальна сутність людини

 

 

 

ПЛАН

 

Вступ

1. Людина та  її біологічні і соціальні  ознаки

2. Діяльність  людини, потреби людини

3. Місце людини в суспільстві

Висновок

Список використаної літератури

 

Вступ

Значення терміна «людина» багатогранне, про що свідчить понятійний апарат наук, які вивчають людину.

У найзагальнішому розумінні термін «людина» вказує на належність до людського  роду — вищої сходинки живої природи  на нашій планеті.

Людина як частина природи є біологічним суб'єктом. За своєю тілесною будовою й фізіологічними функціями людина належить до тваринного світу. Характерно, що з погляду біології принципової різниці між людиною і тваринним світом немає.

Подібність, схожість людини і тварини  визначається,

 по-перше, складом речовини, будовою та поведінкою організмів;

по-друге, у людини є рудиментарні органи, які виконували важливі функції у тварин і збереглись у людини, хоча і не потрібні їй.

Поняття «людина» вказує на якісну відмінність  людей від тварин і характеризує загальні, притаманні усім людям якості й особливості, що знаходять свій вияв у терміні «Homo sapiens» — «людина розумна».

Найхарактернішою ознакою людини є свідомість. Свідомість не тільки в плані осмислення життєвої ситуації й пізнання навколишньої дійсності — такий рівень свідомості властивий навіть тваринному світу, — а з погляду здатності розмірковувати над зовнішніми обставинами, над своїми зв'язками з ними й з іншими людьми, заглиблюватись в себе, щоб досягти злагоди з собою, з метою усвідомлення сенсу власного буття у світі.

Зміст і характер людського життя  визначається способом людської діяльності, головними чинниками якого є  засоби виробництва та спілкування.

Якщо тварина живе в природі, то людина — в соціумі. Соціум —  це особливий спосіб життя особливих істот — людей.

Отже, найголовніша відмінність між  людиною і тваринним світом полягає  у способі життя. Тваринне життя  здійснюється природним чином, тобто  як існування, людське — суспільним, соціальним, як життєдіяльність. Все  що є в суспільстві, як і саме суспільство, — результат людської діяльності.

1. Людина та її біологічні  і соціальні ознаки

Значення терміна «людина» багатогранне, про що свідчить понятійний апарат наук, які вивчають людину.

Філософію цікавить людина з точки  зору її становища у світі передусім як суб'єкта пізнання і творчості.

Психологія аналізує людину як цілісність психологічних процесів, властивостей і відносин: темпераменту, характеру, здібностей, вольових властивостей тощо, тобто психологія шукає стабільні характеристики психіки, які забезпечують незмінність людської природи.

Якщо економічна наука припускає, що людина здатна на раціональний вибір, то психологія виходить з того, що мотиви людської поведінки здебільшого ірраціональні і незбагненні.

Історики, навпаки, проявляють інтерес до того, як під впливом культурно-історичних факторів змінюється людська істота.

Соціологія досліджує людину насамперед як особистість, як елемент соціального  життя, розкриває механізми її становлення  під впливом соціальних факторів, а також шляхи і канали зворотного впливу особистості на соціальний стан.

У найзагальнішому розумінні термін «людина» вказує на належність до людського  роду — вищої сходинки живої природи  на нашій планеті.

Що ж таке життя? Є багато різних визначень поняття «життя». У загальному розумінні життя є особливою формою існування і руху матерії, вищою по відношенню до фізичної чи хімічної форми, способом існування білкових тіл, суттєвим моментом якого є постійний обмін з їх зовнішнім середовищем.

Життя — це особлива форма руху матерії зі специфічним обміном речовин, самовідновленням, системним управлінням, саморозвитком, фізичною і функціональною дискретністю живих істот і їх суспільних конгломерантів. З цього досить складного визначення виведемо головне: життя можна розглядати як послідовний, упорядкований обмін речовин і енергії.

Людина як частина природи є  біологічним суб'єктом. За своєю  тілесною будовою й фізіологічними функціями людина належить до тваринного світу. Характерно, що з погляду біології принципової різниці між людиною і тваринним світом немає.

Подібність, схожість людини і тварини  визначається,

 по-перше, складом речовини, будовою та поведінкою організмів;

по-друге, у людини є рудиментарні органи, які виконували важливі функції у тварин і збереглись у людини, хоча і не потрібні їй.

Поняття «людина» вказує на якісну відмінність  людей від тварин і характеризує загальні, притаманні усім людям якості й особливості, що знаходять свій вияв у терміні «Homo sapiens» —  «людина розумна». Людина як біологічний вид має:

*   характерні тілесні ознаки (прямоходіння, руки пристосовані  до праці тощо);

* високорозвинений мозок, здатний  відобразити світ у поняттях  і перетворювати його відповідно  до своїх потреб, інтересів, ідеалів;

* свідомість як здатність до пізнання сутності як зовнішнього світу, так і своєї особистої природи;

* мислення та мова, які з'явились  в результаті трудової суспільної  діяльності.

Найхарактернішою ознакою людини є свідомість. Свідомість не тільки в плані осмислення життєвої ситуації й пізнання навколишньої дійсності — такий рівень свідомості властивий навіть тваринному світу, — а з погляду здатності розмірковувати над зовнішніми обставинами, над своїми зв'язками з ними й з іншими людьми, заглиблюватись в себе, щоб досягти злагоди з собою, з метою усвідомлення сенсу власного буття у світі.

Людська здатність самозаглиблення  має діяльний суспільний характер. Про людський характер життєдіяльності можна говорити з того моменту, коли людиноподібна істота виготовила перше знаряддя праці. Саме з цього почалася розбудова людиною власного світу — соціального.

   Зміст  і характер людського життя  визначається способом людської  діяльності, головними чинниками  якого є засоби виробництва  та спілкування.

Якщо тварина живе в природі, то людина — в соціумі. Соціум — це особливий спосіб життя особливих істот — людей.

Отже, найголовніша відмінність між  людиною і тваринним світом полягає  у способі життя. Тваринне життя  здійснюється природним чином, тобто  як існування, людське — суспільним, соціальним, як життєдіяльність. Все що є в суспільстві, як і саме суспільство, — результат людської діяльності.

 

2. Діяльність людини, потреби людини

Діяльність — це специфічний  спосіб ставлення людини до світу. Вона поєднує біологічну, соціальну та духовно-культурну сутність людини. Діяльність постає як засіб перетворення природи на предмети споживання, творіння культури.

Характерні ознаки діяльності людини:

> вона діє під впливом тих  чи інших мотивів для задоволення  певної потреби;

> вона існує завдяки взаємодії  з навколишнім середовищем (інші люди, предмети; природа тощо);

> обмінюється інформацією з  іншими людьми, тобто бере участь  у спілкуванні;

> з самого початку життя  людина грається, вчиться, а далі  —-працює;

> саме завдяки діям, взаємодіям  набуває певного досвіду;

> відчуває вплив умов ужиття  як на рівні оточення (мікросередовище), так і на рівні суспільства  (макросередовище);

> діяльність має ціле усвідомлений  і цілеспрямований характер.

На основі того, що людська діяльність являє собою систему усвідомлених цілеспрямованих дій, що передбачає зміну або перетворення навколишнього світу можна сформулювати таке визначення:

 Діяльність — це активна  взаємодія людини з навколишнім  середовищем, завдяки чому вона досягає свідомо поставленої мети, яка виникла внаслідок прояву у неї певної потреби.

 Потреби  — це нужда, необхідність для  людини того, що забезпечує її існування і самозабезпечення.

Потреби поділяються на групи;

• фізіологічні і сексуальні (у відтворенні людей, в їжі, диханні, рухові, одязі, житлі, відпочинку);

• екзистенціальні (це потреби у безпеці свого  існування, впевненості у завтрашньому дні, стабільності суспільства, гарантованості праці);

• соціальні (у належності до колективу, групи  чи спільноти у спілкуванні, турботі про інших та увазі до себе, в участі у спільній трудовій діяльності);

• престижні (у повазі з боку інших, їх визнанні та високій оцінці своїх якостей, у службовому зростанні і високому статусі у суспільстві);

• особистісні (у, самовираженні, у самореалізації (або самоактуалізації), тобто в діяльному прояві себе як самостійної, оригінальної, творчої особистості;

* духовні  (потреби в нових знаннях про  навколишній світ, в самопізнанні, залученні до наук, мистецтв тощо).

Перші дві  групи потреб є первинними і вродженими, чотири інші — набутими.

Діяльність  людини має предметний і духовний характер. Діяльність є предметною, тому що її результатом є матеріальні  предмети. У цих предметах людина втілює своє розуміння світу, свій розум, властивості, інтереси, потреби почуття.

Види  діяльності забезпечують існування людини та її формування як особистості. До видів діяльності належать: праця, гра, навчання, спілкування. До типів діяльності належать такі, що будуються за ознаками суспільних відносин, потреб та предметів.

Але жодний тип діяльності не реалізується у чистому вигляді. Наприклад, праця — це і пізнання, і оцінка, і спілкування.

Кожна людина має свою ієрархію видів і типів  діяльності. Загалом, ієрархія видів  і типів діяльності — це, до певної міри, програма життя людини.

Однією  зі специфічних форм діяльності є праця. Праця це процес, що відбувається між людиною і природою. Перетворюючи природу, людина перетворює і себе. У процесі праці розвиваються здібності людини, а також мислення, чуттєве сприйняття світу.

 Праця  — це цілеспрямована діяльність людини, в процесі якої вона впливає на природу і використовує її з метою виробництва матеріальних благ, необхідних для задоволення своїх потреб.

Але праця  — це не тільки процес, в якому  люди вступають між собою в  певні виробничі відносини. Вона проявляється в конкретній історичній формі, має особливий характер і свою організацію. З фізіологічної точки зору праця — це витрати фізичної і розумової енергії людини, але вона необхідна і корисна для людини. І тільки у шкідливих умовах праці або при надмірному напруженні сил людини, в тій чи іншій формі можуть проявлятися негативні наслідки праці.

  Людська праця докорінно  відрізняється від «праці» тварин. Най головнішою відмінністю є  те, що людина використовує знаряддя  праці, виготовлені знаряддями  праці. Тварина цього робити не вміє.

Ми підходимо до людини з трьома різними вимірами її суті: біологічним, психічним і соціальним. Під психічним розуміємо внутрішній духовний світ людини — її волю, переживання, пам'ять, характер, темперамент тощо.

Соціальне і біологічне існують у нерозривній єдності. Біологічне, природне, можна спрощено назвати системою, «що живе», а соціальне — «як живе». Але і «що живе» і «як живе» злилися в єдине ціле, в соціальну істоту на ім'я Людина. Природне функціонування її організму соціальне зумовлене, залежить від тих об'єктивних історичних умов, в яких вона живе і які нею ж створені шляхом перетворення навколишнього середовища.

Людина являє собою цілісну  єдність біологічного, психічного і  соціального рівня. При цьому  людський індивід — це не проста арифметична сума біологічного, психічного і соціального, а їх інтегральна єдність, яка є основою до виникнення нового якісного ступеня — особистості.

 Особистість — це міра  цілісності людини, що включає  в себе усю множину взаємопов'язаних характеристик і елементів.

Головною підсумковою властивістю  особистості виступає світогляд. Особливим  компонентом особистості є її моральність.

Мета життя людини розвивається в різноманітних видах діяльності — в праці, вихованні, сімейному  житті, захопленні наукою, літературою і мистецтвом, в активній суспільній діяльності тощо. При цьому праця — не самоціль, а реальна основа створення об'єктивних умов для того, щоб кожна людина могла проявити себе, розгорнути свої здібності, виявити таланти.

Коли ми говоримо про життя, то необхідно розглянути і протилежне йому поняття — смерть. З усвідомленням кінцевого людського особистого буття можна зрозуміти ціль життя, пізнати людину, зрозуміти те, що природа або Творець створили цю конкретну людину, усвідомити цінність і неповторність людського життя, тобто бережливого ставлення до неї.

За Арістотелем, справжня мета людського  життя — блаженство, яке називається  діяльністю. Діяльність душі пізнавальна. Але пізнання істини є найпривабливішою з усіх видів діяльності. Діяльність розуму відрізняється значністю та цілісністю і містить у собі насолоду, яка підсилює енергію. Саме до такої мети і повинна прагнути людина.

 

3. Місце людини в  суспільстві

Всі ми живемо в суспільстві. Все життя  ми шукаємо  своє місце. Деякі, отримують задоволення від своєї спеціальності, гроші ідуть як хвіст комети. Але для того, щоб знайти своє місце, потрібно залишити в спокої самонавіяність, сісти на березі річки, і заглибившись в себе, віднайти саме своє призначення. Якщо це вдається, ти на коні, якщо ні – ти страждаєш, не відчуваєш самореалізації.