Психологічні особливості становлення особистості в юнацькому віці

     Психологічні  особливості становлення особистості  в юнацькому віці 

     

1. Поняття юності і її вікові групи.
2. Характеристика учбово-професійної діяльності старшокласників.
3. Формування особистості старшокласника.
4. Особливості розумової діяльності у ранній юності.
5. Психологічні особливості формування професійних інтересів, нахилів і здібностей.

 
     

1. Поняття юності і її вікові групи.

     Юність  – завершальний етап формування особистості. За віковою періодизацією юнацький вік поділяють на дві частини: рання юність (14,5-15 – 17 років) та старший юнацький вік (18–25 років).

     Рання юність (старший шкільний вік) охоплює  вікові межі 14,5-15 – 17 років.

     Старший школяр стоїть на порозі виходу у самостійне життя. Тому рання юність – це вік  безпосередньої підготовки підростаючої особистості до життя як дорослої людини. Важливі завдання юнацького віку – вибір професії, підготовка до трудової діяльності та підготовка до вступу у шлюб та створення власної сім’ї. Л.Божович підкреслює, що саме це створює нову соціальну ситуацію розвитку.

     Перед старшим шкільним віком постає необхідність самовизначення, вибору свого життєвого шляху як завдання найважливішої життєвої значущості. Вибір професії стає психологічним центром ситуації розвитку старшокласника. Старші школярі дивляться на теперішнє уже з позиції майбутнього.

           Старший шкільний вік  – початкова стадія фізичної зрілості і одночасно стадія статевого  дозрівання. Старшокласники готові до фізичних та розумових навантажень. Фізичний розвиток сприяє формуванню навичок і вмінь у праці, спорті, відкриває можливості для вибору професії. Усвідомлення своєї фізичної сили і привабливості, здоров’я впливає на формування у юнаків та дівчат високої самооцінки, впевненості в собі, життєрадісності, оптимізму, активності, поривання до дій.

     Проте статева зрілість не означає зрілості соціальної. Юність є перехідним періодом від зрілості фізичної до зрілості соціальної. Якщо статеве дозрівання у зв’язку із акселерацією настає раніше на  2-3 роки, соціальна зрілість настає пізніше, оскільки більше часу потрібно для здобуття освіти.

     Саме  в ранньому юнацькому віці головним новоутворенням є відкриття власного Я, розвиток рефлексії, усвідомлення власної індивідуальності та її властивостей, поява життєвого плану, настанова на свідому побудову власного життя. Значної ваги у свідомості старшокласників набуває усвідомлення ними тих якостей оточуючих людей і своїх власних, які зумовлюють людські взаємини.

     Ранній  юнацький вік має вирішальне значення в розвитку особистості, накладаючи відбиток на подальший життєвий шлях. Адже здійснений у юнацтві життєвий вибір буде визначати в подальшому успішність життєвого шляху особистості в цілому.

     В ранній юності значно зменшується гострота міжособистісних конфліктів і меншою мірою проявляється негативізм у  взаєминах з оточуючими людьми. Покращується загальне фізичне і емоційне самопочуття дітей, зростає їхня контактність та комунікативність. Відзначається більше витримки у поведінці. Усе це засвідчує, що криза підліткового віку або пройшла, або ж їде на спад. Одночасно відбувається стабілізація внутрішнього світу, що виявляється у зниженні рівня тривожності, нормалізації самооцінки.

     Ранній  юнацький вік – це вік не менших зрушень, ніж підлітковий, проте  вони якісно інші і пов’язані із пошуками відповіді на запитання  “яким бути?”.

     Особливо  значущим є те, що в цей період завершується статева ідентифікація, прийняття дорослих статевих ролей, процес перетворення хлопчиків на чоловіків, дівчаток – на жінок, тобто формується психологічна стать. Рання юність не менш психологічно складний період, ніж підлітковий. Але на цьому віковому етапі не так гостро позначаються фізіологічні та ендокринні процеси, відсутні різкі зміни у сприйнятті себе і оточуючих. Натомість інтенсивніше формується внутрішня позиція молодих чоловіків і жінок, виникає своє ціннісно-смислове розуміння тих якостей людини, які характеризують її як представника певної статі, активізується вироблення особистих поглядів на характер взаємостосунків чоловіка і жінки. Виникає підвищена потреба у спілкуванні з ровесниками протилежної статі, відкривається власна сексуальність. Тому саме цьому періоду в житті належить особлива роль у засвоєнні сексуальної моралі.

     Самосвідомість  у ранньому юнацькому віці структурується навколо статевого розвитку особистості (Л.Божович,  М.Боришевський, І.Кон). Саме рівень розвитку статевої свідомості та самосвідомості визначає потреби, ціннісні орієнтації, мотиви поведінки людини як статевої істоти.

     Сучасні старшокласники не отримують потрібного обсягу знань щодо репродуктивної функції людини, культури інтимних стосунків, збереження сексуального здоров’я з молодих років. Слід зважати також на те, що значна кількість з них має негативний досвід виконання статевих ролей у батьківській сім’ї.

     Протиріччя  між відвертою пропагандою сексуальності та її замовчуванням у педагогічно спрямованій статевій соціалізації дитини породжує дисгармонію статевої самосвідомості – знань, уявлень і самооцінних ставлень особистості. Сексуальність видається старшокласникам приємною і збуджуючою і водночас утаємниченою, негідною складовою Я, що породжує недостатню виваженість власної лінії поведінки, неприйняття себе сексуальною істотою і, як наслідок, протирічливу Я-концепцію підростаючої особистості.

     Отже, власне ранньоюнацький вік має вирішальне значення в психосексуальному та статеворольовому розвитку індивіда, в становленні особистості майбутнього сім’янина. Впродовж цього віку підростаюча особистість досягає такого ступеню фізичної, психічної та соціальної зрілості, на якому вона цілком здатна свідомо і самостійно виконувати відповідальні соціальні функції як повноправний громадянин суспільства.

     Юнаки та дівчата намагаються досягти  автономії. При цьому розмежовується поведінкова автономія (потреба і право самостійно вирішувати питання, які стосуються їх особистого життя), емоційна автономія (потреба і право мати власні прив’язаності, вподобання та вибирати їх незалежно від батьків), моральну і ціннісну автономію (потреба і право на власні погляди, норми, ціннісні орієнтації і фактична їх наявність).

     Старший юнацький вік (18-25 років) – це початок дорослості. На цьому етапі молода людина є уже зрілою і в фізичному, і в соціальному плані.                                                                                                                                                          

2. Характеристика учбово-професійної діяльності старшокласників.

     Учбово-професійна а діяльність є основним видом  діяльності старшого школяра. Нова соціальна  позиція старшокласника змінює для  нього і значущість учіння, його завдань та цілей. Старші школярі оцінюють навчальний процес з точки зору того, що він дає для їх майбутнього. У них, в порівнянні з підлітками, зростає інтерес до учіння. Це пов’язано з тим, що утворюється нова мотиваційна структура учіння, відбуваються зрушення у мотиваційній сфері їх діяльності.

     Мотивація зумовлюється свідомо поставленою  метою і носить довільний характер.

     Мотиваційна сфера учіння включає в себе:

     - мотиви пов’язані із самовизначенням  і підготовкою до самостійного  життя (орієнтація на майбутнє, на віддалені перспективи і цілі займає провідне місце, є досить дієвою);

     - широкі соціальні мотиви (прагнення  стати повноцінним членом суспільства,  переконання щодо практичної  значущості науки, переконання  щодо зростання спроможності  конкурувати на ринку праці  за рахунок власної компетентності та ерудованості);

• інтерес до змісту і процесу навчання (з’являється інтерес до методів наукового дослідження, до самостійної пошукової діяльності з метою роз’язання складних завдань – діяльність Малих академій).

     Старшокласники  добре розуміють значення навчання для майбутньої трудової діяльності, для продовження навчання у вищих навчальних закладах, здобуття спеціальності, для життя.

     Така  пізнавальна мотивація може поширюватись на усі предмети, на цикл певних предметів  чи на окремий предмет. Вибірковість пізнавальних інтересів старших школярів часто пов’язана з життєвими планами, які сприяють формуванню учбових інтересів. Характерне взаємопроникнення широких соціальних і пізнавальних мотивів.

     Особливості мотивації учбової діяльності старшокласників виявляються і в їхньому ставленні до шкільних оцінок. Старшокласники глибоко оцінюють ерудицію та глибокі знання, які виходять за межі шкільної програми, підручників.

     Мотивами  навчання старшокласники можуть виступати:

1. Інтерес до загальної позитивної успішності, який пов’язаний з бажанням успішно закінчити школу чи розширити свою обізнаність і виявляється в однаковому інтересі до всіх дисциплін, які викладаються в школі.
2. Поєднання загального інтересу з вибірковим інтересом до того чи іншого навчального предмета, що стосується обраної спеціальності або з яких доведеться складати вступний іспит до вузу.

     У старшому шкільному віці встановлюється тісний взаємозв’язок між професійними і учбовими інтересами. Вибір професії сприяє формуванню учбових інтересів, старші школярі починають цікавитися тими предметами, які їм потрібні у зв’язку з вибраною професією.

     Створюються сприятливі умови для ознайомлення учнів з психологічною характеристикою  професій, тобто з тими вимогами, які висуваються до уваги, мислення, характеру та інших психологічних особливостей людини у тій чи іншій професії. 

3. Формування особистості старшокласника.

     Юність  – надзвичайно складна, суперечлива  стадія життєвого шляху, яка закладає ціннісний фундамент особистості.

     Розвиток  самосвідомості.

     Нові  інтелектуальні можливості, які виникають  в ранній юності, розширюють горизонти  самосвідомості молодої людини. Розвиток самосвідомості в цьому віці настільки  яскравий та наочний, що дослідники різних психологічних напрямків мають  єдину позицію в оцінці його значення для формування особистості.

     Самосвідомість  – це, перш за все, механізм, за допомогою  якого людина пізнає себе і ставиться  до самої себе. Ми поділяємо погляд П.Чамати [234], згідно з якою виділяються  три основні компоненти самосвідомості:

     1) когнітивний (пізнавальний) – система уявлень і знань індивіда про себе (самопізнання, самоаналіз, уявлення про себе, самооцінка тощо);

     2) емоційно-оцінний – емоційна оцінка своїх уявлень і знань індивіда про себе, емоційне ставлення до себе (почуття скромності, гордості, власної гідності тощо);

     3) поведінковий (регулятивний) – усі ті прояви психічної активності, у яких виступає свідоме регулювання власних дій, вчинків, свого ставлення до оточуючих і до самого себе (самовладання, самодисципліна, самоконтроль тощо).

     М.Боришевський зазначає: “Щоб збагнути винятково важливу роль самосвідомості… слід підкреслити, що предметом чи, точніше, об’єктом самосвідомості… є все єство людини, будь-які її сторони: це і усвідомлення й оцінка свого тіла в цілому, його особливостей порівняно з тілесними характеристиками оточуючих людей, усвідомлення й оцінка… власних моральних якостей…, своїх ставлень, свого місця серед них – і так до нескінченності”. Самосвідомість характеризується також своїм головним продуктом – уявленням про себе, образом Я, який може набувати різної модальності. Образ Я є результат самопізнання, форма узагальненого уявлення людини про себе.

     Образ Я включає уявлення про себе як про жінку чи чоловіка; певний зміст  інтересів, нахилів, ціннісних орієнтацій. Основу, ядро образу Я складає самооцінка, яка є однією з умов успішної діяльності особистості.