Психологічна характеристика трудової діяльності

   Людина холеричного темпераменту  енергійна, неврівноважена, схильна  до бурхливих емоцій, швидких  рухів, різких змін настрою,  пристрасна в роботі, здатна до  лідерства.

   Сангвініку властиві висока  психічна активність, врівноваженість,  швидка зміна вражень, легкість і гнучкість у спілкуванні.

   Флегматик відзначається  деякою повільністю, інертністю, стійким настроєм, постійністю і  глибиною почуттів, розміреними  діями і мовою, серйозністю,  наполегливістю в роботі.

   Меланхоліку  властиві сповільненість рухів, стриманість у мові, низький рівень психічної активності, схильність до глибоких переживань, замкненість, некомунікабельність.

   Властивостями  темпераменту є екстраверсія  — інтроверсія; емоційна стабільність  — нейротизм.

   Екстраверсія  проявляється в переважаючій спрямованості активності людини на оточуючий світ, інтроверсія — на явища власного внутрішнього світу, на свої думки і переживання. Залежно від цих властивостей розрізняють екстравертів та інтровертів.

   Екстраверт  — людина, зорієнтована на навколишній світ, безпосередня, активна, відкрита в емоційних проявах, імпульсивна, комунікабельна, гнучка в поведінці, оптимістична, рішуча.

   Інтроверт  — людина, зорієнтована на власні  почуття, стримана, замкнута, важко  вступає в контакт з іншими людьми. При прийнятті рішень серйозна, не піддається емоціям.

   Емоційна стабільність характеризується  стійкістю щодо зовнішніх впливів,  нейротизм — високою реактивністю  на зовнішні впливи. Емоційність  характеризує особливості виникнення, перебігу і припинення різноманітних  почуттів, афектів, настроїв. Основними  характеристиками емоційності є вразливість, імпульсивність, емоційна лабільність, напруження, домінуючий емоційний статус (тривожність, страх, фрустрація, радість, гнів і т. п.). Емоційно стабільні люди не схильні до хвилювань, викликають довіру, стійкі до зовнішніх впливів, лідери. Нейротики — чутливі, тривожні, сильно переживають невдачі.

   У трудовій діяльності  особливості темпераменту працівників  виявляються в активності, емоційності,  моториці. Активність характеризується  рівнем енергійності, з якою працівник досягає поставлених цілей, переборює труднощі. Емоційність проявляється в емоційних реакціях, в швидкості зміни одного емоційного стану іншим. Особливості моторики виявляються у швидкості, ритмі, амплітуді і точності трудових рухів.

   Відмінності в темпераментах — це відмінності не в рівнях можливостей психіки, а в своєрідності її проявів. Кожний тип темпераменту має позитивні і негативні сторони.

   Позитивним для холерика  є здатність зосереджувати значні  зусилля протягом короткого часу, а недоліком те, що при тривалій роботі йому бракує витримки. Сангвінік відзначається високою працездатністю, швидкою реакцією, однак у нього швидко падає інтерес до роботи. Флегматик здатний довго і наполегливо працювати, але він не може швидко переключатися на інші завдання. Меланхолік відзначається великою витримкою, але повільним входженням в роботу. Для сильних рухливих типів характерний швидкий темп виконання роботи при недостатній увазі до підготовчих і контрольних дій. Інертні більш успішно виконують завдання, де потрібні повільні рухи; вони відзначаються пунктуальністю, завчасно планують свої дії. Особливості темпераменту виявляються і в розумовій діяльності, обумовлюючи шляхи і способи роботи, не визначаючи, проте, рівень досягнень. Розумові можливості людини створюють умови для компенсації недоліків темпераменту. Проте в деяких видах діяльності від властивостей темпераменту може залежати не тільки хід їх виконання, але й результат. У тих видах праці, які ставлять високі вимоги до темпу чи інтенсивності дій, індивідуальні особливості динамічних проявів психіки можуть бути фактором придатності чи непридатності людини до діяльності. У більшості професій властивості темпераменту не впливають на кінцеву продуктивність. Вплив їх може виявитися в екстремальних ситуаціях, коли надто рухливі люди швидко реагують (часто неадекватно), а інертні можуть розгубитися і не зреагувати, а також в індивідуальній діяльності підвищеної складності. Так, працівники з вираженою екстравертивністю, пластичністю, емоційністю, імпульсивністю успішно виконують роботу, пов’язану зі швидким сприйманням і переробкою інформації, прийняттям рішень. Працівники, для яких характерні інтровертивність, ригідність, тривожність, неемоційність, загальмованість, більш ефективно виконують регламентовану діяльність з усталеним алгоритмом, монотонні роботи та роботи, які вимагають точності рухів і дій. Недостатня психічна активність у них компенсується підвищеною точністю, чіткістю і акуратністю в роботі.

   Отже, властивості темпераменту  виявляються в основному у своєрідності виконання роботи. Наявність у колективі особистостей різних типологічних структур сприяє більш ефективній трудовій діяльності за умови, якщо завдання розподіляються з врахуванням цих особливостей.

У трудовій діяльності риси характеру  є спонукальною, мотивуючою силою, особливо в стресових ситуаціях, коли необхідно зробити вибір дій, перебороти значні труднощі. Однією з таких рис характеру є мотивація досягнення, тобто потреба обов’язково досягти успіху в діяльності. Людина може йти на ризик, виявляти ініціативу, наполегливість і т. д. Можлива інша стратегія поведінки, коли людина не намагається досягти успіху, а намагається уникнути невдачі. У цьому разі вона ухилятиметься від ризикованих дій, не виявлятиме ініціативи, не втручатиметься у складні ситуації з невизначеним результатом. Залежно від співвідношення вольових якостей людини і гнучкості в характері, вміння підпорядковувати собі обставини або підпорядковуватися їм люди поводять себе як інтернали або екстернали.

   Інтернал — активна, впевнена в собі людина, яка вважає, що бажані зміни, успіхи, досягнення залежать від її власних зусиль, знань, праці. Екстернал переважно надіється на природний хід подій, везіння. У невдачах звинувачує інших людей або обставини.

   Характер людини виявляється в тому, як вона спілкується з іншими людьми. У комунікативних контактах найбільш виразно виявляються такі риси характеру, як домінантність — недомінантність; мобільність — ригідність; екстраверсія — інтроверсія.

   Інтегральна характеристика  індивідуальності людини утворюється як сплав рис темпераменту і характеру, фізіологічною основою якого є тип нервової діяльності. Так, флегматику важче, ніж холерику чи сангвініку, сформувати в себе ініціативність і рішучість. Для меланхоліка проблемою є переборення нерішучості і тривожності, для сангвініка — сформувати звичку терпеливо виконувати нецікаву роботу, для холерика — виробити у собі стриманість і самокритичність. Однак характер має в своїй основі не тільки динамічні особливості темпераменту, але є результатом соціалізації особистості, її виховання і самовиховання. Він виявляється в діяльності і спілкуванні, у них же й формується.

   Найбільш яскраво характер  виявляється у вчинках, поведінці  і діяльності людини. Здатність  людини в екстремальних ситуаціях  піднятися над обставинами, протидіяти їм, перебороти внутрішні вагання, усвідомлювати себе як суб’єкт діяльності свідчить про величезні можливості її розвитку.

   Слід відмітити, що люди  різняться не лише типом характеру,  але й інтенсивністю проявів  тих чи інших його рис. Коли та чи інша риса досягає граничних величин і перебувають на межі з нормою, то виникає так звана акцентуація характеру.

   Акцентуація характеру —  це крайні варіанти норми як  наслідок посилення його окремих  рис. У процесі праці акцентуація може виявлятися в низькій стресостійкості працівника до певних факторів, що призводить до емоційного напруження, неадекватної поведінки, конфліктів тощо.

   Переважно працівники з  акцентованим типом характеру  є важкими у спілкуванні і  вимагають особливих індивідуальних підходів. Крім того, необхідно так організувати працю, щоб такі люди не опинялися в ситуаціях, де потрібне активне функціонування тієї ланки, яка є найслабшою в їхньому характері.

   Загалом характер людини  практично впливає на всі інші  властивості особистості, на пізнавальні, вольові, емоційні процеси і стани.

Здібності, які сприяють досягненню високих результатів у певній сфері діяльності, називаються спеціальними. Прикладом їх можуть бути математичні, літературні, музикальні, підприємницькі, організаторські та інші здібності. Основне завдання особистості в цьому випадку полягає в розвитку цих здібностей, у формуванні вольових якостей для їх реалізації. Спеціальні здібності органічно пов’язані з загальними здібностями. Чим вищий рівень розвитку загальних здібностей, тим кращі внутрішні можливості для розвитку спеціальних здібностей.

   Стосовно трудової діяльності  прийнято виділяти:

● теоретичні здібності, пов’язані  з абстрактно-логічним мисленням;

● практичні здібності, що виявляються  в конкретно-практичних діях;

● комунікативні здібності, які  забезпечують ефективність спілкування, адекватне сприйняття і оцінку інших  людей, соціально-психологічну адаптацію  працівника.

   Рівень розвитку здібностей  людини залежить від конкретних  умов її життя і діяльності, методів формування знань і умінь, необхідних у тій чи іншій діяльності, а також від наявності природних задатків.

   Задатки — це морфологічні  та функціональні особливості  будови мозку, органів чуттів  і рухів, які виступають природними  передумовами розвитку здібностей. Природні задатки багатозначні. На основі одних і тих самих задатків можуть розвинутися різні здібності, залежно від вимог діяльності. Задатки виявляються у схильності до певного виду діяльності, що є першою ознакою прояву здібностей.

   Здібності не статичні, а  динамічні утворення, формування  і розвиток яких відбувається  в процесі навчання, праці, спілкування.  Розвиток їх проходить комплексно, тобто одночасно вдосконалюються  кілька взаємодоповнюючих здібностей.

   Виділяють два рівні здібностей:

— репродуктивний, який забезпечує успішне  засвоєння готових знань, оволодіння трудовими навичками як способами  виконання трудових операцій і процесів;

— творчий, який забезпечує створення  нового, оригінального.

   Репродуктивні і творчі  здібності взаємопов’язані і виявляються на різних етапах розвитку. Основним критерієм оцінки здібностей людини в тій чи іншій сфері професійної діяльності є відношення результатів праці до зусиль, затрачених на їх досягнення.

   Отже, можна говорити про  потенційні здібності людини до певної діяльності, які можуть бути виявлені порівнянням її властивостей з вимогами діяльності, і актуальні здібності, які вже виявилися в процесі виконання відповідної діяльності. Високий рівень розвитку здібностей називають талантом. Талант — це таке поєднання здібностей, яке дає людині можливість успішно, самостійно, оригінально виконувати складну трудову діяльність. Як і здібності, він є лише можливістю формування високої професійної майстерності і досягнення значних успіхів у творчості. Реалізація його залежить від конкретних умов, вольових якостей працівника і натхнення у праці. Натхнення супроводжується величезною зосередженістю уваги, мобілізацією пам’яті, уяви, мислення при розв’язанні складних завдань.

   Суттєвими факторами розвитку і реалізації здібностей працівника є стійкі професійні інтереси, які стимулюють оволодіння новими знаннями, прийомами і способами діяльності, ефективна мотивація, оцінка та організація роботи як творчого процесу.

   Передумовами успішного  виконання будь-якої трудової діяльності є не просто сума необхідних властивостей особистості, а певна структура здібностей, їх функціональний склад, своєрідне поєднання сенсомоторних, мнемічних, логічних, емоційно-вольових компонентів. У різних видах діяльності ці компоненти розвиваються нерівномірно. Найбільшого розвитку вимагають професійно важливі якості, під якими розуміють індивідуальні якості суб’єктів діяльності, які впливають на її ефективне освоєння та виконання.

   Оцінка здібностей проводиться  на основі вивчення кількісних і якісних показників роботи та порівняння їх з існуючими критеріями. Проте важливіше завчасно прогнозувати здібності людини до успішного виконання тієї чи іншої роботи, що зробить більш обгрунтованим вибір нею професії та підвищить конкурентоспроможність на ринку праці.

   Для оцінки успішності  діяльності в залежності від  здібностей застосовують такий  критерій, як перенесення високих  результатів на нові завдання, схожі з раніше виконуваними  не за послідовністю способів  дії, а за вимогами до тих же психічних функцій працівника.

   Поєднання здібностей характеризує  творчий рівень особистості і  зумовлює потенціали її розвитку. Важливою умовою реалізації потенціалів  особистості є гармонія між  людиною і професією.

Висновки

Психологічний аспект праці пов’язаний з тим, що предметні дії працівника визначаються й регулюються внутрішньою (психічною) діяльністю — пізнавальною, мотиваційною, емоційною. Так, під час праці в людини активізуються такі пізнавальні процеси: відчуття, сприймання, мислення, пам’ять, уява. У процесі праці їй необхідно бути уважною, виявляти вольові якості. Під час виконання роботи працівник може переживати різні психічні та емоційні стани — активність, зацікавленість, зосередженість, ентузіазм, напруження, стомленість, незадоволення, нудьгу і т. ін. У праці реалізуються й одночасно розвиваються професійні здібності, знання, трудові навички та вміння працівника, розкриваються риси його характеру, моральні якості, мотиви діяльності. У праці людина утверджує себе як особистість, реалізує та розвиває свій творчий потенціал.

Праця як колективна спільна діяльність людей неможлива без спілкування. Об’єктивні відносини й зв’язки  між працівниками реалізуються як суб’єктивні  міжособистісні відносини. Спілкування  — це багатоплановий процес розвитку контактів між людьми, зумовлений потребами спільної діяльності. Воно охоплює обмін інформацією, діями й результатами діяльності, а також сприймання людини людиною.

Отже, в єдиному процесі спілкування  працівників вирізняються три аспекти: