Психопрофілактика і попередження конфліктів

ЗМІСТ

1. Конфліктологія – інтегративна галузь наукових знань про конфлікти

2. Психопрофілактика і попередження конфліктів

Список використаної літератури

1. Конфліктологія – інтегративна галузь наукових знань про конфлікти

Нині сформувалася нова наука — конфліктологія і виокремлюється широкопрофільна, досить актуальна й водночас відповідальна професія — конфліктолог. Спеціалісти - конфліктологи виступають у ролі консультантів з різних проблем людського життя. Це потребує від них компетентності й знань профільних наук, життя в усіх його виявах.
Чи не найвідоміша праця з конфліктології — книга Роджера Фішера та Вільяма Юрі "Шлях до згоди, або Переговори без поразки", що вперше з'явилася в США 1983 року, витримала 20 перевидань у 30 країнах світу. Це переконливо засвідчує те, що життя людей, його проблемність викликали необхідність появи науки конфліктології, що людські спільноти зробили на неї серйозну заявку.
Конфліктологія — це наука, яка досліджує об'єктивну реальність людського буття у зміні й розвитку. Як галузь наукових знань конфліктологія вивчає теорію конфлікту, практику прогнозування, запобігання і подолання конфліктів. Інакше кажучи, конфліктологія — це наука про психогігієну соціально-політичних, міжособистісних і внутрішньоособистісних відносин.
Конфліктологія (від лат. — зіткнення, грецьк. - вчення, наука) — наука про зіткнення, проблемне функціонування особи, людського суспільства, природи, про взаємодію людини і природи. Протягом свого існування людина пізнавала світ, розвивалася, творила завдяки тому, що завжди стояла перед дилемою проблемних ситуацій. У цьому закладено великі потенції її життя, суспільного саморозвитку через розв'язання проблем взаємодії людей, людини і природи, людини та її психології. Основним стрижнем цього стали проблеми, що вимагали розв'язання через тверезе осмислення, гуманні дії та розумне передбачення, уникнення конфліктів. Конфлікти, їх вивчення, прогнозування суспільного розвитку, гармонізація суспільних відносин створили передумови для виокремлення самостійної галузі знань — конфліктології.
Проблеми її знаходили своє осмислення у працях учених багатьох наук, зокрема таких, як філософія, Історія, право, біологія, географія, математика, хімія, психологія, медицина, астрономія та ін. Пальму першості в описанні соціального конфлікту більшість дослідників віддають Аристотелю, Платону, Т. Гоббсу, Ж.-Ж. Руссо та ін. Серед фундаторів соціологічної теорії конфлікту можна назвати К. Маркса, М. Вебера, Г. Зіммеля та ін. Г. Зіммель вважав конфлікт універсальним явищем, стверджуючи, що безконфліктне суспільство не має механізму саморозвитку. Саме ця ідея в теорії конфлікту активізує інтерес до вивчення проблеми буття.
Як і будь-яка інша наука, конфліктологія має власний предмет дослідження. Вона входить у загальну систему наукового знання й посідає у ній строго визначене місце. Разом з іншими науками психологією, біологією, медициною, економікою, історією, філософією, соціологією, політологією, правом вона утворює підсистему наукового знання — одну з галузей соціально-психологічного циклу.
Предмет науки не може бути тотожним об'єктові (чи об'єктам), який вона вивчає, бо об'єкт — це емпірично дана реальність, яка відображає ту чи іншу сторону суспільних відносин. Предмет науки — відтворення емпіричної реальності на абстрактному рівні, результат теоретичного обгрунтування, що дає змогу виокремити закономірності розвитку та функціонування об'єкта, процесу, стану суспільних і людських відносин.
Предмет конфліктології, як і будь-якої іншої науки, не є статичним, він змінюється не тільки завдяки розширенню своїх меж, а й діалектично, переходячи у свою протилежність, через заперечення, актуалізуючись у новій якості форм і змістів. Які ж критерії визначення предмета конфліктології сьогодні? Насамперед варто розглянути і врахувати ті суперечності, які нині є найактуальнішими для розвитку людського суспільства загалом і зокрема в Україні.
Межі будь-якої науки динамічні, вони розширюються, уточнюються, переосмислюються. Це стосується і конфліктології.
Слід врахувати і те, що у світовій конфліктологічній науці, як і в багатьох інших, існують різні, нерідко кардинально протилежні погляди — залежно від світоглядних переконань, методологічних підходів, наукових традицій. Через те по-різному подається фахівцями проблема предмета конфліктології. Це природно, бо кожна наука осмислює своє поле інтересів і проблем.
З'ясовуючи науковий статус конфліктології, важливо чітко розрізняти її об'єкт і предмет. Об'єктом конфліктологічного пізнання є людське суспільство і людина з її вчинками, цінностями, оцінками й відносинами в суспільстві та його інститутах.
Як можна представити предмет конфліктології нині? Через сукупність суспільних інститутів, їх ролей, статусів. Наприклад, сім'я, виробництво, релігія, освіта, армія, власність, держава — фундаментальні інститути суспільства, де й народжуються проблемні ситуації, і ці інститути з певних суб'єктивних чи об'єктивних причин можуть бути втягнуті людьми у конфлікти. Людина й створене людьми суспільство виникли 40 тис. років тому, армія й держава — 10 тис. років тому. Відтоді бере початок конфліктна парадигма, бо конфлікти завжди перебувають у русі та змінах через проблемність.
Кожен індивід, соціальний інститут виконують, точніше, покликані виконувати певні функції. Осмислення або поява проблем потребують відповідних дій, бо інакше наша бездіяльність може перерости в конфлікт.
Предметом вивчення конфліктології є закони й категорії, що характеризують конфлікт як соціальне явище, як різновид соціальної поведінки та взаємодії.
Конфліктологія являє собою міждисциплінарну галузь суспільствознавства, що поєднує соціологічний, психологічний, філософський та інші підходи. Воднораз перевага у вивченні конфліктології належить соціології та психології. Традиційно в їхніх межах вивчався конфлікт. Визначення останнього залежить від світогляду соціолога чи психолога, від домінуючої наукової парадигми.
Сучасні вітчизняні дослідники конфліктів пропонують такий аналіз розгляду їх різними науками.
Закони вивчення конфлікту, або ступінь його гостроти, залежать від таких факторів: природи інтересів учасників конфлікту; їхньої "реалістичності" чи "нереалістичності" (за висловом Л. Козера); від того, наскільки учасники конфлікту в минулому були пов'язані спільною справою; від рівня поєднаності груп, що ворогують; від того, закритим чи відкритим є суспільство, де відбуваються конфлікти, тощо.
Закон функціонування конфлікту встановлює його дію та функцію в суспільстві. Остання залежить від типу конфліктів та їхньої структури, до якої входять носій (суб'єкт) конфлікту, проблема, об'єкт, інцидент. Тип конфлікту зумовлюється сферою, в якій він відбувається (політика, економіка, культура, міжособистісні стосунки), або суб'єктом (носієм конфлікту). За цією ознакою ми поділяємо конфлікти на інституціональні, організаційні, міжгрупові, групові та міжособистісні.
У суспільстві конфлікти виконують такі функції: групоутворення, нормотворення, інновації, інформації тощо. Завдяки конфлікту в суспільстві існують соціальні норми й інститути, призначені регулювати конфліктну взаємодію, чіткіше означуються протилежності, між якими здійснюється обмін інформацією. Відтак змінюється суспільство та суспільні організації.
Закони регулювання конфліктів утворюють ще одну групу законів конфліктології. До них належать засоби профілактики конфліктів, діагностики напруження, пом'якшення конфліктів, насильницьких методів і компромісів. Метод — це шлях наукового дослідження.
Актуальність конфліктології як науки безперечна. Проблема дослідження конфліктів набула особливого значення нині. Наше суспільство та суспільні науки тривалий час ігнорували конфлікти, внаслідок чого владні структури не володіли науковою методологією вивчення, регулювання та прогнозування конфліктів. Демократичні перетворення відкрили двері для стихії конфліктного розмаїття в усіх сферах сучасного життя. Ці обставини потребують подальшого розвитку конфліктології в її теоретичній та прикладній формах. Саме в такому напрямку ми й пропонуємо її вивчати.
Конфліктологія як спеціальна дисципліна має теоретичний та емпіричний рівні. На теоретичному рівні вона містить широкі узагальнення, виходячи з яких можна формулювати загальні закони конфліктної поведінки (взаємодії) незважаючи на особливості, притаманні окремим типам і формам конфліктів. Фундамент конфліктології утворюють емпіричні дослідження, що включають емпіричний рівень узагальнень, робочі поняття, методи діагностики, напруження, соціальні технології, спрямовані на розв'язання конфліктів, їх свідоме регулювання, прогнозування та запобігання.
За своєю сутністю наука є квінтесенцією суб'єктивних можливостей людини, і тому логіка її самовизначення й саморозвитку з самого початку спричинена ідеєю розкриття суб'єктивних сил людини.
Та чи інша система знань може претендувати на статус науки, якщо вона має специфічний об'єкт пізнання, предмет, закони, категорії, методи, якщо ця система знань адекватно відображає реальну дійсність у теоретичній формі.
Основним поняттями конфліктології є людина, індивід, малі групи, етноси, нації, держави, військо, сім'я, політичні інтереси, економічні інтереси, фінансові відносини, сімейні взаємини, міждержавні інтереси, проблемні ситуації різного типу, національна безпека, творча особистість, проблемні ситуації в процесі навчання, виховання, життя тощо. Словом, усе, що свідчить про розвиток, дію чи смерть, — проблемне і конфліктне. Тому можемо стверджувати, що все наше життя та людські відносини пов'язані з розв'язанням певних проблем.
Конфліктологія як наука спрямована на вивчення складних проблем духовно-психологічного розвитку народів, індивідів, функціонування в рамках загальноприйнятих у суспільстві норм, принципів, законів.
Осмислюючи поняття та категорії цієї науки в наш час, ми тим самим осмислюємо функціональну роль її на перспективу.
Оскільки конфлікти відбуваються в усіх сферах життєдіяльності людини, індивіда, особистості, груп людей, то й конфліктологія має зв'язок з багатьма науками. Скажімо, з гуманітарно-політичними й техніко-природничими циклами наук.
Зв'язок конфліктології з циклом юридично-правових наук полягає в тому, що ці науки утверджують принципи і норми, права й обов'язки, в рамках яких повинна перебувати людина, малі та великі суспільні групи, бо порушення цих норм і прав призведе до конфліктних ситуацій, а вони, у свою чергу, до конфліктів; водночас, саме ці науки створюють межі, які не можна переходити, або дають обґрунтування певних меж у процесі вивчення й запобігання конфліктам в усіх сферах життєдіяльності людей через правове поле.
Зв'язок конфліктології з циклом математичних наук полягає в тому, що, з одного боку, математичне моделювання дає успішні прогнози для запобігання та вирішення конфліктів; з іншого боку — у період дослідження конфліктів використовуються математичні методи розрахунків, аналізу, що допомагає дослідникам виводити закономірності.
Зв'язок конфліктології з циклом історичних наук надає конфліктологові матеріал для аналізу політичних, соціальних, воєнних та Інших типів конфліктів. Історичний досвід навчає уникати конфліктів, бо вони завдають величезних втрат суспільству. Разом з тим історія своїм досвідом навчає політиків уміло враховувати негативні моменти минулого, щоб запобігати їм у майбутньому. Історичний досвід свідчить про те, що природний відбір — це виживання сильних, мислячих людей. Саме такі вимоги висуває XXI століття перед особистістю.
Зв'язок конфліктології з циклом психологічних дисциплін полягає насамперед у тому, що глибоке психологічне осмислення проблемних ситуацій сприяє набуттю досвіду вміло поводитися з опонентами, давати правильні поради, як запобігти проблемним ситуаціям, як виходити з них або розв'язати конфлікт, коли він розпочався.
Психологічні дисципліни, наприклад вікова й педагогічна психологія, закладають основи, як правильно формувати поведінку дитини та підлітка, формувати особистість, знати вікові відхилення, особливості індивіда, щоб не зашкодити психологічному розвитку в подальшому та соціалізувати особистість у суспільстві.
Психодіагностика допомагає конфліктологові проводити дослідження прогностичного плану. Психокорекція, психотерапія, психологічне консультування допомагають налагодити стосунки в малих і великих групах, а також індивідуально. Важливо враховувати досвід психологічної науки, його позитивну роль у процесі вирішення внутрішньоособистісних конфліктів.
Практика життя вчить нас враховувати взаємозв'язок конфліктології з циклом педагогічних наук. Проявляється цей зв'язок з процесу виховання дитини, особистості й навчання майбутнього фахівця, з одного боку, а з другого — з виявлення педагогічного такту в процесі розв'язання проблемних ситуацій та життєтворчості.
Першими проблеми конфліктів соціального типу почали вивчати соціологи, тому й доцільно простежити взаємозв'язок конфліктології з соціологією. Вивчаючи громадську думку з тієї чи іншої проблеми, соціологи робили висновок, де виникають негативні моменти, до чого вони можуть призвести тощо.
Конфліктологи виявили взаємозв'язок конфліктології з науками культурно-мистецького циклу. Саме зображення творчої особистості, формування та становлення неординарних мистецьких шедеврів — конфлікт пошуку, дії, страждань, перемоги чи смерті (Шекспір, Шевченко, Гойя, Гоголь, Достоєвський та ін.).
Обмірковуючи взаємозв'язок конфліктології з іншими науками, можна твердити, що з філософської точки зору конфліктологія — галузь наукових знань про шляхи та способи передбачення, запобігання, подолання суперечностей у житті суспільства, держави, особистості.
Із соціально-психологічного погляду конфліктологія є сферою наукових знань про шляхи й способи передбачення, запобігання, подолання суперечностей та гармонізації відносин між окремими людьми, групами та об'єднаннями, знаходження дороги до злагоди.
З педагогічного погляду конфліктологія — сфера наукових психолого-педагогічних знань про шляхи, способи та засоби передбачення, запобігання й подолання суперечностей, що виникають у навчально-виховному процесі та подальшому житті.
З психофізіологічного погляду конфліктологія — сфера наукових знань, що осмислює відносини між людьми на психогігієнічному рівні.
Отже, статус науки залежить від її предмета, його якісної відмінності від предметів інших наук, а також від функціональної ролі конкретної науки в суспільстві і власне епохи суспільного розвитку.

2. Психопрофілактика і попередження конфліктів

Психодіагностика конфліктів потребує від конфліктолога інтегративного підходу. В основному вона спирається на відповідні принципи психології:
• принцип відображення (суть його полягає в адекватному відображенні навколишнього світу, забезпеченні ефективної регуляції діяльності індивіда);
• принцип розвитку (орієнтує на вивчення та врахування умов виникнення психічних явищ, тенденції їхніх змін та осмислення їхніх якісних характеристик);
• принцип взаємозв'язку та взаємовпливу (дає змогу побачити взаємне зумовлення цих феноменів);
• принцип єдності та свідомості діяльності (свідомість і психіка формуються в діяльності людини, діяльність одночасно регулюється свідомістю та психікою);
• особистісний принцип, який потребує від психолога, конфліктолога аналіз індивідуальних особливостей людини в конкретній життєвій ситуації.
Прогнозування конфліктів тісно пов'язане з їх діагностикою та попередженням. Без основного прогнозу можливої конфліктної ситуації їй не можна запобігти. Прогнозування конфлікту — передумова його появи і його попередження. Прогноз — це вказівка з певною вірогідністю місця та часу виникнення конфлікту, який базується на психологічному діагнозі всіх компонентів конфлікту.
Аби прогнозувати конфлікт, необхідно проаналізувати:
• сигнали конфлікту, які виявляються в ступені напруження та дискомфорту в колективі (групі), частоту їхньої появи, потенціали їхньої конфліктогенності та вірогідності стимуляції ними конфлікту;
• виявити проблему, які суперечності зумовили її появу, наскільки вона складна, чи є можливість її розв'язати;
• з'ясувати, чи назріла конфліктна ситуація І в якому напрямку вона може розвиватися;
• уточнити склад учасників розгортання конфлікту та їхню готовність до подальшого провокування й поглиблення конфлікту;
• виявити суть інциденту, його особливість, наскільки він спроможний бути детонатором конфлікту.
Таким чином, прогнозування конфлікту потребує аналізу і знань для осмислення структурних компонентів конфлікту, їхніх психологічних особливостей, стану кофліктогенності проблемної ситуації.
Для прогнозування та психодіагностики конфліктів важливо правильно формувати та поставити діагноз самої проблемної ситуації, яка породжує конфлікт. Подальшим кроком у прогнозуванні конфліктів є виявлення тенденцій до зміни проблемної ситуації, розвиток суперечності й, отже, проведення всебічного аналізу. В цьому контексті важливо:
- докласти зусиль, щоб подолати конфліктну ситуацію;
- врахувати, що конфліктна ситуація, як вже зазначалося, завжди виникає до конфлікту;
- здійснити психологічний діагноз саме конфліктної ситуації, де уточнити, виявити адекватність та серйозність її потенціалу, адже саме це дає поштовх, підказує, що робити, як реагувати на різні конфліктні ситуації;
- потрібно виявити і з'ясувати першопричини, через які з'являються інші конфліктогени;
- конфліктну ситуацію бажано формулювати чітко, бо вона є ключовим моментом у прогнозуванні конфліктів.
Конфліктологи використовують певні техніки передконфліктного зняття конфліктної ситуації. З цією метою бажано:
• з'ясувати наявних і потенційних учасників конфліктних ситуацій;
• проаналізувати мотиви, цілі, здібності, особливості характеру, професійну компетенцію учасників конфліктної ситуації та інцидентів;
• вивчити міжособистісні стосунки учасників конфліктної ситуації, що існували до її виникнення;
• з'ясувати причини конфліктної ситуації й тенденції їх переростання у конфлікт;
• виявити тих, хто бере і не бере участі у конфліктній ситуації, але зацікавлені в її розв'язанні;
• з'ясувати, виявити й уміло використати способи вирішення конфліктної ситуації, адекватні причинам виникнення, які також відповідали б цілям поліпшення міжособистісних стосунків і розвитку колективу.
У становленні конфліктологічної практики особливе місце належить переговорним методам вирішення конфліктів (Д. Скотт, Т. Боуер, Т. Кельман розробили програми психологічного тренінгу, які навчають конструктивній поведінці у конфліктній взаємодії). Розробляються технології переговорів за участю посередників — медіаторів (В. Лінкольн, Л. Томпсон, Р. Рубін).
На думку науковців, найголовнішими вимогами до вивчення конфліктів є:
• об'єктивність (полягає у вивченні об'єктивних умов виникнення та дії проявів психічних явищ). Наукове вивчення психіки стає можливим завдяки опосередкованому аналізу та синтезу проявів психіки у процесах і продуктах діяльності й поведінки людини;
• генетичний підхід полягає у вивченні психічних явищ у динаміці, при переході у філогенезі та онтогенезі з одного рівня розвитку на інший;
• системний підхід до психічного явища як своєрідної системи, що має свої специфічні закономірності. Б. Ф. Ломов називає три основні підсистеми -— когнітивну (в якій реалізується функція пізнання), регулятивну (що забезпечує регуляцію діяльності та поведінки) й комунікативну (яка формується й реалізується у процесі спілкування);
• багаторівневий характер має і детермінація психічних явищ. Однією з форм реалізації системного підходу в психологічному дослідженні є особистісний підхід; особистісний підхід передбачає вивчення конкретної особистості в конкретній проблемній ситуації. Водночас кожне психічне явище має розглядатись у контексті цілісної системи психічних властивостей індивіда — його потреб, знань, цілей, діяльності та поведінки, емоційно-почуттєвої сфери, здібностей до спілкування, сфер життєвої спрямованості, рис характеру, самосвідомості, досвіду, інтелекту, психофізіології та віку. Це надзвичайно важливо при внутрішньоособистісних і міжособистісних конфліктах;
• вимога індивідуалізації полягає у розкритті своєрідності кожної особистості, притаманного їй індивідуального стилю поведінки та діяльності;
• вимога єдності теорії та практики передбачає здійснення корекції, реабілітації, вдосконалення розвитку особистості на основі розкритих законів психіки тощо.
Для вивчення конфліктів використовується весь арсенал основних психологічних методів, який включає спостереження, вивчення документів, експертизи, опитування, аналіз результатів діяльності тощо.
У вітчизняній практиці психологи називають кілька підходів до пошуку методів вивчення конфліктів.
Підхід, що опирається на експериментальне конструювання конфліктної ситуації переважно в лабораторних умовах (прості конфліктні ігри, різні ситуації, що моделюють зіткнення).
Наступний підхід полягає у вивченні таких конфліктних явищ у групах (колективах), як напруженість у взаєминах, можливість агресивної поведінки окремих осіб, наявність осіб (мікрогруп) з негативною спрямованістю тощо. З цією метою використовують різні особистісні опитувальники й тести, а також варіанти соціологічного опитування.
Конфлікти вивчають також шляхом історичного підходу (метод ретроспективи) та ін.
Ефективність роботи конфліктолога чи психолога залежить від багатьох чинників:
• узагальненої теорії, яку вибирають для дослідження конфліктів;
• засобів отримання психолого-конфліктологічної інформації;
• засобів передачі одержаної інформації.
У контексті розгляду проблеми доцільно зауважити про небезпечність використання тестів іноземних авторів. Річ у тому, що спостерігаються труднощі, пов'язані з мовою, традиціями, культурою, характером етносів та їхньою ментальністю.
В. В. Столін сформулював вимоги до методик різного виду:
• процедуру дослідження потрібно задавати у вигляді однозначного алгоритму;
• аналіз результатів повинен включати статистично обґрунтовані методи підрахунку;
• тестові шкали повинні бути перевірені на репрезентативність, надійність і валідність;
• ведення банку даних, зібраних з усіх використаних методик. Існують певні апробовані психологічні технології розв'язання конфліктів:
• виявлення реальних причин конфліктів;
• визначення проблеми конфлікту;
• виявлення реальних і прихованих учасників конфлікту;
• аналіз, визначення частоти й тематики інцидентів;
• подолання конфліктної ситуації, яка передбачає вирішення нагромаджених суперечностей, які містять у собі причину конфлікту;
• подолання інциденту тощо.
Ліксон передбачає психотехнологію розв'язання конфліктів, що має сім етапів [14]:
• знімання масок;
• виявлення справжньої проблеми;
• відмова від установки "тільки перемога";
• знаходження кількох можливих рішень;
• оцінка варіантів і вибір кращого з них;
• прагнення до діалогу та порозуміння;
• визнання цінності стосунків і прагнення до їх зближення.

У процесі проведеного теоретичного дослідження ми визначили, що конфліктологія — це наука, яка досліджує об'єктивну реальність людського буття у зміні й розвитку. Як галузь наукових знань конфліктологія вивчає теорію конфлікту, практику прогнозування, запобігання і подолання конфліктів. Інакше кажучи, конфліктологія — це наука про психогігієну соціально-політичних, міжособистісних і внутрішньоособистісних відносин.
Конфліктологія (від лат. — зіткнення, грецьк. - вчення, наука) — наука про зіткнення, проблемне функціонування особи, людського суспільства, природи, про взаємодію людини і природи. Протягом свого існування людина пізнавала світ, розвивалася, творила завдяки тому, що завжди стояла перед дилемою проблемних ситуацій. У цьому закладено великі потенції її життя, суспільного саморозвитку через розв'язання проблем взаємодії людей, людини і природи, людини та її психології. Основним стрижнем цього стали проблеми, що вимагали розв'язання через тверезе осмислення, гуманні дії та розумне передбачення, уникнення конфліктів. Конфлікти, їх вивчення, прогнозування суспільного розвитку, гармонізація суспільних відносин створили передумови для виокремлення самостійної галузі знань — конфліктології. Також ми з’ясували, що прогнозування конфліктів тісно пов'язане з їх діагностикою та попередженням. Без основного прогнозу можливої конфліктної ситуації їй не можна запобігти. Прогнозування конфлікту — передумова його появи і його попередження. Прогноз — це вказівка з певною вірогідністю місця та часу виникнення конфлікту, який базується на психологічному діагнозі всіх компонентів конфлікту.
Аби прогнозувати конфлікт, необхідно проаналізувати:
• сигнали конфлікту, які виявляються в ступені напруження та дискомфорту в колективі (групі), частоту їхньої появи, потенціали їхньої конфліктогенності та вірогідності стимуляції ними конфлікту;
• виявити проблему, які суперечності зумовили її появу, наскільки вона складна, чи є можливість її розв'язати;
• з'ясувати, чи назріла конфліктна ситуація І в якому напрямку вона може розвиватися;
• уточнити склад учасників розгортання конфлікту та їхню готовність до подальшого провокування й поглиблення конфлікту;
• виявити суть інциденту, його особливість, наскільки він спроможний бути детонатором конфлікту.
Таким чином, прогнозування конфлікту потребує аналізу і знань для осмислення структурних компонентів конфлікту, їхніх психологічних особливостей, стану кофліктогенності проблемної ситуації.

 

                       СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Ащупов А. Я., Шиптов А. И. Конфликтология, Москва, 1999
2. Бандурка А. М., Друзь В. А. Конфликтология: Учебное пособие для вузов, Харьков, 1997
3. Дмитриев А. В. Конфликтология: Учебное пособие, Москва, 2000
4. Емельяпов С. М. Практикум по конфликтологии, Санки-Петербург, 2000

2